Автор:Тихоновська А.В.,Шилова Л.І.
Источник: Дні теорії і практики інвестування / Матерiали внутрівузовської навчальної конференцiї студентiв, аспiрантiв та молодих вчених. — Донецьк, ДонНТУ — 2013.
У теперішній час інноваційна діяльність є однією з головних складових будь-якого економічного процесу, оскільки умовах ринкової економіки можливості для інвестування досить широкі, будь-яке підприємство має обмежену величину вільних фінансових ресурсів, доступних для інвестування, тому дуже часто рішення мають прийматися за умови розглядудекількох варіантів.
В Україні інноваційна діяльність знаходиться на досить низькому рівні, що обумовлено низкою проблем функціонування інноваційної сфери серед яких особливо виділяється недостатня інноваційна активність суб'єктів господарювання.. Нові рішення і технології впроваджували у виробництво тільки 21% промислових підприємств. Аналіз рівня інноваційної активності за видами промислової діяльності показує, що тільки деякі з них мають значення цього показника, який перевищує середній для промисловості. Це коксохімічна та нафтопереробна (40%), легка промисловість (23%), металургія та машинобудування (по 22%), хімічна і нафтохімічна галузі (21%).[1]
Істотно зменшилось впровадження нових прогресивних технологічних процесів, але спостерігаються і позитивні тенденції, тому що в останні роки робота підприємств і організацій та створення зразків нової техніки декілька активізувалося.
Нерідко інноваційні рішення приймаються без достатнього обгрунтування. Помилковий прогноз щодо доцільності придбання нових активів може призвести: в інвестуванні – до заниження та до недоотримання можливого доходу; надмірне інвестування – до неповного завантаження потужностей.
Виходячи з цього, можна зробити висновки, що для раціонального використання інноваційних ресурсів, необхідно детально розглянути такий аспект цієї діяльності, як планування інноваційних витрат.
Для підприємства на першому місці завжди стояла проблема оптимізації витрат, оскільки це один з основних методів підвищення прибутку підприємства. Значний внесок у вивчення та поглиблення питань планування витрат внесли українські автори, а саме: Коваленко Т.П., Сабліна Н.В., Поліщук Н.В.[3]
Однак ще залишається багато невирішених питань, пов'язаних з особливостями планування інноваційних витрат, що вимагає розвитку теоретичних положень та обгрунтування методичних підходів до планування інноваційних витрат. Для цього необхідно проаналізувати сучасний стан та тенденції розвитку інноваційної діяльності, уточнити сутність і класифікацію інноваційних витрат, виявити особливості та можливі результатів планування інноваційних витрат.
Передусім інноваційні витрати необхідно поділити на поточні та капітальні. Поточні витрати, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість інноваційної продукції (проекту), і класифікуються за економічними елементам: матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних засобів; інші витрати.[4]
До витрат за елементом «Матеріальні витрати» необхілно відносити вартість покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів, напівфабрикатів; до «Витрат на оплату праці» - суми заробітної плати, що нараховується працівникам за виконувану роботу з відрядних розцінок; витрати за елементом "Відрахування на соціальні потреби» будуть складати із сум обов'язкових відрахувань до фондів соціального призначення. До елементу "Амортизація основних засобів» необхідно включати суми нарахованої амортизації основних засобів підприємства (власних та орендованих).[2]
Капітальні вкладення (інвестиції) являють собою витрати на проектно-конструкторські роботи по створенню нових або вдосконаленню існуючих об'єктів - будівель, споруд, машин, обладнання та других основних засобів, призначених для реалізації за їх допомогою інноваційних рішень, на придбання, будівництво або виготовлення цих об'єктів, підготовку будівельного майданчика, приріст оборотного капіталу, придбання об'єктів інтелектуальної власності, ліквідацію та утилізація замещаемого майна та деякі інші витрати одноразового характеру.[4]
Структура інноваційних витрат безпосередньо залежить від стадії ін-новаційного циклу. На стадіях досліджень і проектування частка матеріальних витрат невелика, а переважають витрати на оплату праці та відповідні відрахування, дещо менше частка витрат на амортизацію, придбання наукового обладнання, і відносно великі інші витрати. На стадіях виробничої реалізації інноваційних рішень зростає частка матеріальних витрат при відносному скороченні інших, особливо витрат на оплату праці та соціальне страхування.
Врахування наведених особливостей дозволить підвищити ступінь обгрунтування інноваційних витрат та ефективність інноваційної діяльності підприємства.
1. ukrstat.gov.ua – Державна служба статистики України
2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»
3.Червоньов Д. М., Нейкова Л. І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Знання: КОО, 2009.
4.Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент: Учеб. Пособие для ВУЗов. - СПб.: Питер, 2010 г. - 303 с.