В сучасних умовах ринкової економіки основним в діяльності кожного підприємства є отримання максимального прибутку, тому досить важливим є процес управління витратами на підприємстві. Саме тому варто звернути увагу на систему управління витратами на підприємствах, оскільки від ефективності цієї системи залежить фінансовий стан підприємства.

Правильно обраний метод управління витратами є запорукою ефективного функціонування підприємства. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на фінансовий стан підприємства, саме тому слід детально розглянути та проаналізувати особливості сучасних методів управління витратами на підприємствах [1].

На сьогодні питанню управління витратами приділялось багато уваги, зокрема такими видатними вченими, як Ф. Бутинець, І. Давидович, К. Друрі, Л. Нападовська, В. Лебедев та сучасними вченими Л. Голубовським, С. Дробязко, А. Козаченко та ін.

Однак, незважаючи на чималу кількість наукових праць, дане питання потребує подальшого вивчення та аналізу для ефективного управління фінансовим станом будь–якого підприємства.

Метою цієї публікації є дослідження особливостей сучасних методів управління витратами для отримання більш точної інформації на підприємстві, враховуючи переваги та недоліки кожного методу, з метою прийняття управлінських рішень.

Управління витратами є найважливішим чинником підвищення економічного результату виробництва і є актуальним завданням економічної теорії і практики.

На сьогодні існуючі системи і методи управління витратами можна розділити на традиційні і сучасні. До традиційних методів управління витратами відносяться: попроцесний; позаказний; попередельний і нормативний методи. Сучасні системи представлені такими як: стандарт–кост, дірект–костінг, метод обліку собівартості (ABC), та інші.

Найчастіше на підприємствах застосовуються традиційні методи, але в сучасних умовах ринкової економіки вживання лише традиційних методів управління витратами не достатньо, у зв'язку з чим слід скористатися на прикладі зарубіжних країн новими сучасними методами управління витратами [2].

Управління витратами підприємства є складовою управління підприємством загалом, і тому існує необхідність детального вивчення особливостей сучасних методів управління витратами.

Для кожного підприємства вибір того або іншого методу обумовлений, в першу чергу, цілями управління і наявністю умов для вживання. Тому існує необхідність вивчення можливостей методів управління витратами і умови їх вживання, а також їх переваги і недоліки [2]. Розглянемо деякі з сучасних методів управління витратами.

Найпоширенішою серед сучасних систем виступає система «стандарт–кост». Сутність цієї системи полягає в тому, що на основі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів та обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін. При цій системі інформація про наявні відхилення використовується керівництвом для прийняття ним оперативних управлінських рішень [3].

Основою цієї системи є попереднє нормування витрат по статтям витрат: основні матеріали, оплата праці основних виробничих робітників, виробничі накладні витрати, комерційні витрати.

Наперед обчислені норми розглядаються як твердо встановлені ставки, з тим щоб привести фактичні витрати у відповідність із стандартами шляхом умілого керівництва підприємством. При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють, вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, що викликаються новими економічними умовами, значним підвищенням або зниженням вартості матеріалів, робочої сили або зміною умов і методів виробництва.

В умовах ринкової економіки, враховуючи нестабільність цін на матеріали, стандарти встановлюються переважно, або виходячи з рівня цін, які діють у момент розробки стандартів, або виходячи з визначення середніх цін, які переважатимуть протягом періоду використання норм [4].

Особливістю в системі «стандарт–кост» є контроль за найбільш точним виявленням відхилень від встановлених стандартів витрат, що сприяє вдосконаленню самих стандартів витрат. Якщо такий контроль відсутствує, то вживання даної системи матиме умовний характер та не дасть належного ефекту. Завдяки універсальності принципів цієї системи їх вживання доцільне при будь–якому методі обліку витрат і способі калькуляції собівартості продукції.

В той же час, ця системі має свої недоліки:

1. важкість складання стандартів згідно з технологічною картою виробництва;
2. через зміну цін, викликану конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, а також інфляцією, ускладнює числення вартості залишків готових виробів на складі і незавершеного виробництва;
3. обмеження встановлення стандартів на виробничі витрати, у зв'язку з чим на місцях завжди ослабляється контроль за ними.
4. встановлюють середню вартість, яка є базисом для визначення цін на виріб [5].

Не дивлячись на ці недоліки, керівники підприємств і компаній використовують систему обліку «стандарт–костс» як потужний інструмент контролю за витратами виробництва і калькуляції собівартості продукції, а також для управління, планування і ухвалення необхідних рішень.

На відміну від «стандарт–кост», особливістю системи «директ–костінг» є те, що вона заснована – на класифікації витрат на постійні і змінні.

У цій системі собівартість промислової продукції враховується і планується лише в частині змінних витрат. Постійні витрати не включають в розрахунок собівартості виробів, а як витрати даного періоду списують з отриманого прибутку протягом того періоду, в якому вони були вироблені.

Важливою особливістю «директ–костінга» є те, що завдяки йому можна вивчати взаємозв'язку і взаємозалежності між обсягом виробництва, витратами (собівартістю), маржинальним доходом і прибутком.

Але водночас система «директ–костінг» має свої недоліки:

1. виникають труднощі при класифікації витрат на постійні і змінні, крім того, в різних умовах одні і ті ж витрати можуть поводитися по-різному;
2. невідповідність фінансового результату через зниження або росту вартості раніше зробленої продукції ;
3. ведення обліку собівартості по скороченій номенклатурі статей не відповідає вимогам нашого обліку, одним з головних завдань якого до останнього часу було складання точних калькуляцій;
4. необхідно в цінах, що встановлюються на продукцію підприємства, забезпечувати покриття всіх витрат підприємства [6].

Ще одним з сучасних методів управління є метод АВС (Аctіvіty Вased Сostіng), який полягає в розбитті номенклатури реалізованих товарно–матеріальних цінностей на 3 нерівних групи А, В і С на підставі деякого формального алгоритму. Суть даного підходу полягає в наступному: ефективним напрямом зниження витрат є ресурсозбереження. Управління витратами повинне забезпечити їх реальне зниження за рахунок скорочення діяльності, що не створює доданої вартості, і вдосконалення діяльності що її створює, тобто що підвищує цінність виробу.

Ця система заснована на принципі: продукція споживає види діяльності, а виробнича діяльність споживає ресурси. Для визначення вартості виявляються формуючі витрати чинники, які зв'язують конкретні види діяльності і відповідні витрати, а також виступають мірилом діяльності, оскільки витрати змінюються пропорційно масштабу діяльності.

Для створення системи АВС господарські операції розмежовують залежно від того, здійснюються вони на рівні одиниці виробу, або партії виробів, або певного вигляду продукції, або виробництва в цілому. Далі виділяють змінні витрати (короткострокові і довгострокові) і визначають витрати, залежні і не залежні від об'ємів виробництва [5].

Короткострокові змінні витрати відносять на виріб пропорційно обсягу виробництва (матеріали, заробітна плата) і часу роботи устаткування.

Витрати, які в традиційних системах обліку вважаються постійними, в системі АВС розглядаються як довгострокові змінні. Наприклад, витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва, створенням умов виробництва, змінюються пропорційно кількості партій виробів, кількості замовлень і тому подібне.

Як показав досвід впровадження цієї системи, достовірне визначення собівартості конкретних виробів значно підвищує об'єктивність оцінки рентабельності продукції. Річ у тому, що традиційні методи розподілу накладних витрат не відображають зростання витрат по продукції, виготовленої дрібними партіями, оскільки на них списується менша доля накладних витрат. І навпаки, вироби, виготовлені у великих об'ємах, переймають на себе велику частку накладних витрат і виходять менш рентабельними.

Недоліком цієї системи виступає те, що вона потребує значних змін в системі бухгалтерського обліку і вдосконалення систем інформаційної підтримки, що спричиняє за собою зростання витрат на управління [2].

Таким чином, дослідивши деякі з сучасних методів управління витратами і використовуючи досвід практики зарубіжних країн можна зробити висновки про те, що кожен метод має свої переваги і недоліки. Тому слід враховувати особливості і специфіку кожного підприємства окремо, розробляти індивідуальний підхід при виборі тієї чи іншої системи управління витратами на підприємства з метою його подальшого ефективного управління фінансовим станом.

Список літератури

1. Шиленкова Т.Ю., Куденко М.С. Управління витратами як запорука стабільності підприємства — , http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=2700 2012 г.
2. Козаченко А.В. Методы управления затратами — ,http://www.elitarium.ru/2010/11/10/metody_upravlenija_zatratami.html 2010 г.
3. Друри К. Учет затрат методом стандарт–кост / Пер. с англ. под ред. Н.Д. Эришвили. — М.: Аудит , ЮНИТИ, 1998. — 224 с.
4. Лебедев В.Г., Дроздова Т.Г., Кустарев В.П. Управление затратами на предприятии: Учебник под редакцией Краюхина Г.А .. — С–П.: Издательский дом «Бизнес–пресса», 2004. — 275 с.
5. Голубовський Л.В. Аналіз сучасних методів управління витратами/ Л. Голубовський // Галицький економічний вісник. — 2010. — №1(26). — С. 187–192.
6. Нападовська Л.В. Управлінський облік: Монографія. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. — 450 с.