Надмірні фізичні й нервово-психічні навантаження обумовлюють зміни у фізіологічному й психічному станах працівника, приводячи тим самим до розвитку стомлення й перевтоми.

Стомлення – це сукупність тимчасових змін у фізіологічному й психологічному стані людини, які з'являються в результаті напруженої або тривалої роботи й приводять до погіршення її кількісних і якісних показників, а також можуть стати причиною нещасного випадку. Стомлення може бути загальним, локальним, розумовим, зоровим, м'язовим і т.д. У зв’язку з тим, що організм є єдиним цілим, границя між цими видами стомлення досить умовна й не чітка.

Наростання стомлення і його кінцевий ступінь залежать від індивідуальних особливостей організму працівника, його психоемоційного стану, трудового режиму, умов праці й виробничого середовища.

Залежно від особливостей початкового функціонального стану працівника стомлення може досягати різної глибини, переходити в хронічне стомлення або перевтому. Перевтома є більш небезпечним станом, тому що, по суті, є сукупністю стійких і несприятливих для здоров'я людини функціональних відхилень в організмі, що виникають внаслідок нагромадження утоми.

На думку вчених, розвиток стомлення й перевтоми веде до порушення координації рухів, зоровим розладам, неуважності, втраті пильності й контролю реальної ситуації. При цьому у працівника знижується почуття небезпеки, він може порушувати вимоги техніки безпеки й технологічних інструкцій, допускати помилки й непогодженість у роботі.

Також перевтома може викликати порушення медико-біологічних показників організму, наприклад, хронічну гіпоксію й порушення нервової діяльності. Проявами перевтоми є головний біль, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання, як вегето-судинна дистонія, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, а також ряд  професійних захворювань.

Фізіологічними показниками розвитку стомлення є артеріальний кров'яний тиск, частота пульсу, систолічний і хвилинний обсяг крові, зміни в складі крові.

Психічними показниками розвитку стомлення є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням, зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати, посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового процесу; погіршення процесів запам'ятовування й відтворення інформації, що знижує ефективність професійних знань; уповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини й критичності; підвищення дратівливості, поява депресивних станів, порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники, погіршення слуху й зору.

У зв'язку з тим, що функціональні зміни в організмі при стомленні переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше навантаження, у значній мірі характер стомлення залежить від виду трудової діяльності. На підставі цього утому умовно розділяють фізичну й розумову.

Особливістю фізичного стомлення є те, що воно викликається тривалою фізичною напругою організму при виконанні роботи. При такій напрузі продовження роботи стає неможливим, і виконання її автоматично припиняється, а організм відразу переходить у фазу відновлення працездатності.

Відновлення сил відбувається інтенсивно й у порівняно короткий період. Тому утому можна розглядати як сформоване в ході еволюції біологічне пристосування організму до навантажень, тобто, своєрідну захисну реакцію.

Однак, залежно від ваги роботи, потрібен певний час на відпочинок і відновлення сил.

Помірна розумова робота може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких границь між напругою організму під час роботи й переходом у фазу відновлення сил. Утома при розумовій праці проявляється в нервовій напрузі, зниженні концентрації уваги й зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам'яті й логічного мислення, уповільненні реакцій на подразники. Нервова напруга у свою чергу впливає на серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а також на терморегуляцію організму й емоційні стани працівника.

Відбудовні процеси після розумової праці відбуваються повільніше, чим після фізичної праці. Несприятливі порушення в організмі часто не ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну утому, або перевтому й різні захворювання. Найпоширенішими захворюваннями працівників розумової праці є неврози, гіпертонія, атеросклероз, виразкова хвороба, інфаркти й інсульти.

Утома викликає в працівника стан, який приводить до помилок у роботі, небезпечним ситуаціям і нещасним випадкам. За даними статистики, причиною кожного четвертого нещасного випадку є стомлення.

Але, як відзначалося раніше, фізична утома, як наслідок впливу на організм працівника навантажень і умов виробничого середовища, відіграє, у першу чергу, захисну роль і стимулює відбудовні процеси. Тому заходи щодо запобігання утоми в жодному разі не мають мети ліквідувати це явище. У першу чергу вони спрямовані на недопущення глибоких стадій стомлення й перевтоми працівників, прискорення відновлення сил і працездатності.

Боротьба зі стомленням, у першу чергу, зводиться до поліпшення санітарно-гігієнічних умов виробничого середовища (нормалізації фізико-хімічного стану повітря й мікроклімату, зниження рівня шуму й вібрації, раціонального освітлення і т. ін.).

Особливу роль у запобіганні утоми працівників відіграють професійний відбір, організація робочого місця, правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу, використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці й відпочинку.

Крім того, для профілактики утоми працівників застосовуються специфічні методи, до яких можна віднести засоби відновлення функціонального стану зорового й опорно-рухового апарата, зменшення гіподинамії, посилення мозкового кровообігу, оптимізації розумової діяльності.

При вирішенні цієї проблеми особливу роль потрібно відводити гігієнічні вимогам до параметрів виробничих приміщень, організації й устаткуванню робочих місць, режимів праці й відпочинку при роботі на комп'ютеризованому робочому місці, а також комплексу вправ для очей, рук і хребта для поліпшення мозкового кровообігу й комплексу приймань психофізіологічного розвантаження.

Література

1.Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. Екатеринбург, 1995.
2.Авдейчев А.А., Резинкина Ю.С. Особенности личности руководителя и эффективность его профессиональной деятельности // Практическая психология. 2000. № 6. С. 94–96.
3.Акимова М.К. Проявление силы нервной системы в некоторых видах интеллектуальной деятельности // Дифференциальная психология и ее гинетические аспекты. Тезисы докладов. М., 1975. С. 3–4.
4.Алексеев А.А., Громова Л.А. Психогеометрия для менеджеров. Л., 1991.