Назад в библиотеку

Нові християнські рухи у Донецькій області: особливості та тенденції розвитку

 

 

Автор: Бардінова А.І.
Источник: Дні філософського факультету – 2011: Міжнародна наукова конференція (21–22 квітня 2011 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо–поліграфічний центр "Київський університет", 2011. – Ч. 6. – C. 127–128.

Аннотация

Бардінова А.І. Нові християнські рухи у Донецькій області: особливості та тенденції розвитку. Были рассмотрены тенденции развития и особенности функционирования новых христианских движений в Донецкой области. Также, установлено какие общеукраинские черты имеет современная религиозная ситуация в области. Донецкая область – является регионом, в котором не только сосуществуют, но и сотрудничают различные религиозные течения со своей историей, социальной позицией.

У теперішньому часі ми є свідками масштабних змін, виникаючих у всьому світі. Особливо глибокі світоглядні зміни в останні десятиріччя виникли у Східній Європі на пострадянському просторі. Одним із актуальних питань є про роль і місце релігії у сучасному соціумі. Вивчаючи будь-яку релігію чи якийсь релігійний процес, потрібно задуматися над його подальшим розвитком, перспективами як для самої релігії, так й середовища, в якому вона функціонує.

Вивчаючи роль нехристиянських релігій в духовному житті України, треба зазначити, що вона, як і роль релігії загалом, зараз є значно впливовішою, ніж ще 10 чи 20 років тому. За вірним спостереженням відомого італійського дослідника Массімо Інтровін'є, "кількість людей, які називають себе віруючими, зростає майже у всіх країнах".

Сучасна релігійна ситуація на Донеччині має певні загальноукраїнські риси, а саме: продовжується процес суспільної реабілітації релігій та відродження її позицій у суспільному житті; формується позитивне ставлення до релігійного феномену, суспільна диференціація за конфесійною приналежністю. Після початку перебудови в Україні склався сприятливий клімат для поширення нових релігійних рухів. НРР виникають на хвилі протесту проти традиційних цінностей і зачасту пов'язані з молодіжною субкультурою. Часто до новітніх релігійних рухів прилучається юнацтво, яке розчарувалося в інших формах бунту (вживання наркотиків, сексуальна революція, контркультура тощо). Привабливою рисою НРР для деяких богошукачів є їх екзотичність.

НРР – це релігійна чи духовна група, яка започаткована нещодавно або ще не отримала громадського визнання в якості деномінації, церкви або релігії.

Кількість послідовників в НРР неістотно зростає, і якщо зараз їх нараховується 0,1%, то до 2025 року очікується максимум 1,2% від загального числа віруючих.

Якщо НРР зазнають нападів агресивної критики, вони скоріше підуть в опозицію до соціуму, втомившись доводити свою нешкідливість, соціальну корисність, новизну українського патріотизму. Суспільство вже розділило всі НРР на ті, які можуть існувати в Україні, і ті, які можуть є небезпечними для її духовного і національного розвитку. Свобода віросповідання все більше залежатиме не від законів, які регулюють цю сферу суспільних відносин, а від тих, хто їх інтерпретуватиме на практиці.

На Донеччині найбільш масово представлені неохристиянські НРР. До них традиційно відносять "Армію порятунку", Церкву Нового Єрусалиму (Сведеборговци), Новоапостольську церкву та інші. Наприклад, перша спільнота Армії порятунку на Донеччині з'явилась у 2003 році.

Зокрема, на рубежі 1990название одно, а тезисі другие, все, тематические сатьи, даже переводх років в Донецьку з'явився і харизматичний рух. Він тісно пов'язаний з іншими протестантськими напрямами, переважно з п'ятидесятництвом. Виникнення цього руху у Донецькій області відносять до 1933 р., коли почав проповідувати П.Ф.Дубинін. Особливостями розвитку течії є відсутність тяжіння до централізації в управлінні, тенденція до збереження максимальної незалежності від загальноукраїнських структур, а також виникнення визначених модифікацій. Церква руху "Нове покоління" проводить активну місіонерську роботу серед населення, для них характерний нестандартний підхід до організації літургійної практики. Створена у м. Донецьк організація "Слово життя" дала початок загальноукраїнському руху "Слово життя". Зараз Донецька область є одним із головних центрів харизматичної течії і складає більш, ніж 24% від кількості всіх релігійних організацій.

Нові християнські релігійні течії відрізняються більшою відкритістю до нехристиянських впливів і швидше представляють варіант релігійного синкретизму зі своїми особливими поглядами на природу Ісуса Христа, Святої Трійці, Святого Духа, своїх лідерів і т.д. До них дослідники відносять Церкву Об'єднання (муніти), Велике Біле Братство, Церкву Останнього Заповіту (Віссаріонівці) і т.д.

На Україні станом на січень 2003 р. було представлено понад однієї тисячі нетрадиційних і нових релігійних рухів. Хоча кількість НРР постійно зростає, чисельність їх прихильників залишається незначною

Отже, Донецька область є регіоном, в якому не тільки співіснують, але і співпрацюють різні релігійні течії зі своєю історією, соціальною позицією. Також виникає ряд нових рухів, що поширюють свій вплив на всю територію України. Нові релігійні явища завжди будуть обов'язковими елементами духовного розвитку людства. Вони свідчитимуть про її злети і падіння релігії, про епохи її відродження і періоди глибоких криз чи катастроф. Тому наявність в релігійному житті світу та України неорелігій є закономірністю, навіть необхідною характеристикою релігіогенезу. Без сумніву, окремі релігійні напрямки можуть зникати, трансформуватися, перероджуватися, з'єднуватися, але як феномен НРР завжди будуть супроводжувати існування людини, народів, держав и церков.

 

Література


1. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. – Київ, 2004 . – 265 с.
2. Митрохин Л. Религии «Нового века». – Москва, 1985 . – 542 с.     
3. Нові    релігійні    течії   та    організації    в    Україні / Упорядник Л. Филипович. – Київ, 1997. – 342 с.
4. Радугин  А.А.   Введение   в   религиоведение:   теория,   история современные религии: курс лекций. – М.: Центр, 1999. – 240 с.
5.Черній А.М. Релігієзнавство: Посібник. – Київ, 2003. – 216 с.