Споживче кредитування в Україні: сучасний стан і напрями розвитку.

Анотація

Л.В. Торубка Споживче кредитування в Україні: сучасний стан і напрями розвитку. Анотація. Досліджено особливості функціонування кредитування населення банками України в торгівельних точках. Проаналізовано проблеми в організації кредитування та перспективи розвитку позики в майбутньому.

Постановка проблеми.

В Україні більшість населення не спроможна купувати товари тривалого користування за рахунок поточних доходів. У сучасних умовах ринкової економіки є актуальним вироблення концепції розвитку споживчого кредитування в Україні. Перебіг кредитного процесу в Україні супроводжується численними проблемами. Йдеться не тільки про вдосконалення техніки кредитування і розширення видів кредитних послуг, а також про вироблення комплексу нових принципів, що дадуть можливість спростити і поліпшити якість стосунків банків із фізичними особами.

Аналіз досліджень і публікацій.

Споживче кредитування є одним з найпоширеніших видів банківських операцій у розвинутих країнах світу і одним зі стимулювальних факторів розвитку економік цих країн. Питання споживчого кредитування на торгівельних точках системно не розглядалося і не вивчалося вітчизняними науковцями.

Опосередковано це питання досліджували з позиції запозичення досвіду. Але детального опису системи споживчого кредитування на торгівельних точках, шляхів його впровадження в банківську діяльність України немає. Споживче кредитування з різних позицій досліджували: В. Василенко, В. Мамутов, І. Брітченко, Н. Меджибовська, А. Уляновський, Д. Гриньков та ін. [4].

В їхніх працях досліджуються зміст і форми проведення споживчого кредитування, визначаються напрями його розвитку в Україні, проте це питання залишається недостатньо вивченим і вимагає дальших досліджень.

Метою статті є дослідження закономірностей та особливостей функціонування механізму кредитування населення комерційними банками на торгівельних точках.

Виклад основного матеріалу.

В Україні поняття споживчий кредит сприймається як синонім поняття кредит на споживчі цілі, тобто виключно за своїм цільовим призначенням, під яким розуміється використання кредиту на цілі, що не мають характеру підприємницької діяльності. Однак у розвинених банківських і адекватних їм правових системах під споживчим кредитом розуміється не просто угода, що відповідає аналогічному критерію споживчих потреб, а угода, що надає споживачеві особливі засоби правового захисту, не характерні для інших банківських кредитних угод. Зараз практично в усіх європейських країнах прийнято спеціальні закони про споживчий кредит [7].

Об’єктом кредитування може бути практично будь-який предмет споживання (товар або послуга). Кредитують купівлю житла, побутової і оргтехніки, автомобілів, оплату навчання, відпочинку, лікування, проведення ремонту квартир і будинків. Економічною мовою, споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам – резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочення, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Споживчий кредит – це кредит, який видається фізичній особі на її власні потреби [6].

Споживче кредитування починає активно розвиватися в нашій країні. Так, 30–50% усіх купівель у торгівельних мережах здійснюють у кредит, лідирує серед них побутова та аудіо- і відеотехніка. Найбільш розповсюджена сума купівель у кредит – 300–400 дол. США. Близько 80% усього ринку споживчого кредитування сконцентровано в великих торгівельних мережах Фокстрот, Ельдорадо та ін. [4].

За даними Національного банку України, на жовтень 2010 року темпи приросту споживчих кредитів становили 11,1% на рік, із них у національній валюті – 3,2% на рік, у доларах США – 16% на рік [3]. Надання споживчих позик населенню підвищує їхній платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому та прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів [4].

Водночас середня сума позики на одну людину в Україні становить приблизно 105 євро, що значно менше від аналогічних показників країн Східної Європи – 790 євро в Польщі, а тим більше Західної Європи – 6 058 євро в Німеччині та 9 603 євро у Великобританії [2].

Недостатня увага українських комерційних банків до роботи з населенням має об’єктивні і суб’єктивні причини. Основні з них, безумовно, пов’язані з економічною нестабільністю і законодавчою неврегульованістю. Банкам України доцільно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн для здійснення споживчого кредитування. Банки мають великі перспективи роботи з населенням в Україні. У контексті запровадження системи споживчого кредитування потрібно розвивати інфраструктуру банківської системи. Електронних платежів і форм розрахунків в економіці, розширення мережі банкоматів, уніфікація кредитних карток, їх акцептування в будь-яких терміналах незалежно від банку-емітента, відкриття в регіонах України процесингових центрів банків необхідне для запобігання виникненню помилок під час операцій із кредитними картками, розвитку та вдосконалення системи економічної освіти населення.

На ранній стадії розвитку споживчого кредитування банки надавали найзначніші обсяги кредитів клієнтам у великих промислових центрах і регіонах, де сконцентровано населення з вищим рівнем доходів. Кредитування населення активізується в умовах існування тіньових доходів у значної частини населення, застосування банками скорингових (спрощених) процедур оцінювання платоспроможності позичальників. Проблема розміщення залучених банками ресурсів набуває особливої актуальності, оскільки в такій ситуації концентрація ризиків може негативно вплинути на макроекономічну та фінансову стабільність.

Додатковим чинником активізації банків у сегменті споживчого кредитування населення є зниження попиту на кредити з боку суб’єктів господарювання у зв’язку з несприятливим інвестиційним кліматом (нечіткою позицією уряду в питаннях реприватизації, непередбачуваністю податкового середовища та митної політики). Кошти населення для фінансових установ завжди були привабливими, проте найдорожчими [4]. Дистанційне кредитування для банку є менш контрольованим і, відповідно, більш ризиковим, унаслідок чого при оформленні кредиту в магазині позичальник буде сплачувати більше, ніж при ситуації з оформленням кредиту в банку [3].

Усі банківські продукти мають основні об’єднувальні умови їх видачі – мінімальну кількість документів, потрібних для отримання кредиту, швидкість оформлення (протягом 30 хв.), відсутність поручителів, вік позичальників (21–65 років) [8]. Умови споживчих кредитів майже не змінилися в порівнянні з докризовими: середня переплата за товарний кредит – 30–100% за рік. Максимальна сума кредиту за різними програмами коливається від 10 до 25 тис. грн. За більшістю пропозицій банки декларують нульову кредитну ставку – номінальну. У сучасних умовах активно використовується щомісячна комісія, яка нараховується на початкову суму кредиту протягом усього терміну кредитування [10]. Використання застав з метою забезпечення надійності кредиту не відкидає застосування банками страхування. Стра-хування кредитів надає позичальникові можливість звільнити свою сім’ю від тягаря боргу в разі виникнення ситуації, за якої він не зможе повернути борг.

Причинами виникнення неплатоспроможності за кредитами споживчого характеру вважаються смерть або повна чи часткова непрацездатність позичальника. За настання іншої ситуації позичальник позбавляється можливості регулярно заробляти чи отримувати дохід. Тобто основним ризиком для домашнього бюджету боржника приймається його смерть, а додатковим – непрацездатність. До складу кумульованого ризику неплатоспроможності можна зарахувати ризик безробіття, що в більшості життєвих випадків може спричинити втрату доходу і неможливість повернути борг у встановлений термін. Окремим ризиком може виступати непередбачена втрата доходу або його нерегулярне отримання боржником.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є фізичний отримувач кредиту, котрий безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Зовнішньо така операція є страхуванням життя. Фахівці вважають її особливим проявом однієї з функцій особового страхування – функції забезпечення кредитів. Страхування життя для цієї мети відбувається як мішане страхування на весь термін кредитування за страхової суми, що дорівнює сумі заборгованості. У разі смерті боржника до закінчення терміну страхування обов’язок погашення позиченої суми бере на себе страховик. Подібний страховий поліс виконує роль надійної застави [5].

Зміни умов споживчого кредитування стосуються першого внеску (становить 10–30% вартості товару), терміну кредитування (більшість товарних кредитів видаються строком до року, максимально – до трьох років). Сьогодні споживчі кредити – це найбільш масові кредити. Вони, в основному, перераховуються в безготівковій формі. Відсотки, які повинен сплатити клієнт, на 2–4 пункти нижчі, порівняно з нецільовими кредитами готівкою. Незважаючи на загальну тенденцію здешевлення кредитних програм, за словами банкірів, споживчі позики дешевшати не будуть. Позики розраховані на прошарок населення з доходом від 100 дол. США [10].

Намагаючись збільшити попит на cпоживчі кредити, банкіри вдаються до маніпулювання свідомістю позичальника за допомогою різних маркетингових прийомів на кшталт акції 10–10–10, коли видається споживчий кредит на 10 місяців під 10% переплати з початковим внеском 10%. З такої пропозиції в позичальника складається відчуття, що кредит стане йому в 10% переплати, тоді як насправді ефективна кредитна ставка є в рази більшою. Клієнтів вводять в оману щодо реальної вартості кредитів, оскільки банки, залежно від виду кредитування, стягують низку комісій (включаючи, скажімо, страхування життя, разову комісію за видачу споживчого кредиту і щомісячну за його обслуговування тощо), що не входять у платежі за самим кредитом, але при цьому опосередковано збільшують реальну відсоткову ставку. Часто сукупна сума комісій досягає рівня відсоткової ставки. Однак і ефективна відсоткова ставка не дає повного уявлення про реальну вартість кредиту, оскільки не враховує витрат на обслуговування кредитного рахунку, який банк відкриває на ім’я позичальника, та особливі відсотки, які банк бере до видачі кредиту за те, що завчасно підготував для нього гроші.

Водночас незнання позичальником рівня ефективної відсоткової ставки унеможливлює для нього точний розрахунок своїх фінансових можливостей, збільшує ризики неповернення, що, у свою чергу, може негативно позначитися на вкладниках банку, який надає кредит [7]. Споживчі кредити прямо в магазинах пропонують небагато банків: УкрСиббанк, Дельта банк, ПриватБанк і Русский стандарт. Кожний банк пропонує досить широкий асортимент кредитних програм на купівлю товарів. Тільки в УкрСиббанку діє шістнадцять різних пропозицій, які працюють у формі партнерських програм з різними супермаркетами, магазинами техніки та електроніки [10]. Додатковими прибутками банку в рамках реалізації програм споживчого кредитування є комісії (дисконт) із торгівельних організацій. На першому етапі розвитку ринку споживчих кредитів дисконт становив 7–10%. У сучасних умовах він зменшився до 1,5–2,5%, оскільки для залучення клієнтів банки починають демпінгувати в рамках конкурентної боротьби між собою [8]. Сучасний кредитний ринок України характеризується нестандартними схемами споживчого кредитування. Схеми наводяться у словах О. О. Шепєлєва, де банки доплачують клієнтові за отримання кредиту саме в них. Це розповсюджується на певні види товару з великою торговою націнкою і витрати банку компенсує торгівельна мережа [11]. З’являються пропозиції, коли банки доплачують працівникам торгівельних мереж для залучення клієнтів саме до них.

Найвищий рівень кредитних ризиків пов’язаний зі споживчим кредитуванням у місцях продажів. За час роботи на цьому сегменті банківського ринку банки зібрали велику кількість досьє на позичальників, які брали кредити. Такі бази даних є практично в усіх банків, які займаються споживчим кредитуванням і становлять особливу комерційну таємницю. На «чорних» ринках ціна таких баз даних доходить до декількох десятків мільйонів доларів [8]. Для зниження ризиків кредитування банки вже сьогодні проводять відбір клієнтів, використовуючи «скоринг» – бальну систему перевірки позичальників [11]. Завдяки використанню скорингових систем рішення про надання кредиту ухвалюється впродовж 10 хвилин прямо в магазині. Уперше техніка кредитного скорингу була запропонована американським економістом Д. Дюраном. Для відбору позичальників за споживчим кредитом він зауважував, що виведена ним формула може до-помогти кредитному працівникові легко й швидко оцінити якість звичайного претендента на кредит, але в екстраординарних випадках її прогнозні якості послаблюються. Д. Дюран виявив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірністю визначити ступінь кредитного ризику при отриманні споживчого кредиту. Він використовував такі коефіцієнти при нарахуванні балів:

1. Вік: 0,01 за кожен рік більше ніж 20 років (максимум 0,3). 2. Стать: жіноча – 0,4, чоловіча – 0. 3. Термін проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42). 4. Професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 – за професію з високим ризиком, 0,16 – для інших професій. 5. Робота в галузі: 0,21 – підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерські фірми. 6. Зайнятість: 0,059 за кожен рік роботи на даному підприємстві (максимум – 0,59). 7–9. Фінансові показники: 0,45 – за наявність банківського рахунку, 0,35 – за володіння нерухомістю, 0,19 – за наявності поліса страхування життя.

Використовуючи ці коефіцієнти, Д. Дюран визначив межу, що поділяє позичальників із високою та низькою якістю, – 1,25 бала. Клієнт – фізична особа, який набрав більше ніж 1,25 бала, може бути віднесений до групи помірного ризику, а той, котрий набрав менше ніж 1,25 бала, вважається небажаним для банку. Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит у присутності клієнта. У французьких банках клієнт, який попросив персональний кредит і заповнив спеціальну анкету, може отримати відповідь про можливість надання споживчого кредиту протягом кількох хвилин[1].

Великі перспективи сьогодні покладаються на бюро кредитних історій. Вони в Україні починають розвиватися й оцінити їх ефективність можна буде через два-три роки. Багато банків не поспішають ділитися інформацією про власних клієнтів один з одним, утворюючи власні бюро, хоча варто відзначити, що дружні між собою банки давно ведуть обмін відомостями [11]. До позитивних сторін споживчого кредитування на торгівельних точках можна віднести: отримання банками стабільно високого прибутку; збільшення обсягу продажів торгівельними організаціями і автосалонами; збільшення купівельної платоспроможності; збільшення клієнтської бази як для банків, так і для торгівельних організацій. До негативних: підвищені ризики безповоротності грошових коштів для банків; значні переплати за товар, який купує клієнт.

Комплексна реалізація програм споживчого кредитування несе для економіки країни більше позитивних тенденцій, ніж негативних. Збереження споживчого кредитування на даному етапі є вельми проблематично. Наступним етапом (який почав реалізовуватися вже зараз) стане нецільове кредитування за допомогою пластикових карток. Подібного кредитування існують, проте не вельми популярні. Перш за все це пов’язано з нерозвиненістю інфраструктури ухвалення пластикових карток до оплати (невелика кількість POS-терміналів, імпринтеров, банкоматів). А по-друге, для отримання подібних кредитів банки вимагають із позичальників додаткові підтвердження платоспроможності. У перспективі в Україні банківський роздрібний напрям трансформується в три основні напрями: кредитування на пластикові картки; автокредитування; іпотечне кредитування. Для розвитку цих програм банкам необхідно: зниження процентних ставок, як чинник підвищення попиту; страхування фінансових ризиків під можливі втрати; створення кредитних бюро на всій території України; розвиток технологій банківської інфраструктури [8].

Висновки.

Споживче кредитування активно розвивається в нашій країні, що позитивно позначається на економіці як банківського сектору, так і еконо-міці України в цілому.

Проте потрібно вирішити низку завдань: – зосередити увагу банківських установ на привабливість розвитку сектору банківського споживчого кредитування населення, поточний рівень якого в розрахунку на душу населення в Україні в шість разів нижчий від середньоєвропейського;

– ініціювати участь банківських установ у створенні та розширенні діяльності кредитних бюро для формування кредитної історії всіх фізичних осіб, які коли-небудь зверталися за кредитом у будь-яку кредитну установу країни;

– зосередити зусилля кредитних ризик-менеджерів на розробленні та вдосконалення скорингових систем, які являють собою математичну або статистичну модель, за допомогою якої на основі кредитної історії минулих клієнтів банк намагається визначити, наскільки велика ймовірність, що конкретний потенційний позичальник поверне кредит у визначений термін;

– використати досвід кредитування банків для формування вибірок достатніх обсягів із поділом клієнтів на добрих і поганих з виділом основних вхідних параметрів скорингових моделей;

– здійснити вибір найбільш адекватних методів для побудови класифікаційної функції скорингової моделі: дискримінантний аналіз, класифікаційне дерево (рекурсивне розбиття), нейронні мережі, генетичний алгоритм, метод найближчих сусідів.

Тенденція розвитку споживчого ринку України однозначна: кредити стануть доступнішими, зручнішими і вигіднішими. Банки будуть зацікавлені в довготерміновому співробітництві, установленні стабільних і лояльних відносин зі своїми позичальниками.

Список використаних джерел.

1. Внукова Н.М. Васильєва М.О. Управління кредитним ризиком у споживчому кредитуванні // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць / ХІБС УБС НБУ. – 2009. – Вип. 1. – С. 71–76.

2. Гриньков Д. Опасные сети // Бизнес. – 2007. – № 31. – С. 48–51.

3. Демчак Р. Особливості отримання споживчих кредитів в торгівельних мережах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://finance.tochka.net/ua/blogs-osoblivosti-otrimannya-spozhivchikh-kreditiv-v-torgivelnikh-4543.