Жінки на ринку праці України (окремі сучасні соціально–економічні проблеми)

У статті визначено місце, роль і особливості становища жінок на ринку праці, розглянуто проблему провізійної сегрегації, досліджено роль репродуктивної праці, охарактеризовано форми зайнятості жінок, пропорції розподілу відпрацьованого часу тощо.

В статье определено место, роль и особенности положения женщин на рынке труда, рассмотрен вопрос профессиональной сегрегации, исследована роль репродуктивного труда, охарактеризованы формы занятости женщин, пропорции распределения отработанного времени и т. д.

The article defines the place, role and situation of women in the labor market, the aspect of occupational segregation, investigated the role of reproductive labor, describe the form of women's employment, the proportion of the distribution of worked hours etc.

Ключові слова: зайнятість та безробіття жінок, часткова зайнятість, домашня праця, професійна сегрегація.

Постановка проблеми. Зважаючи на сучасні ринкові трансформації у нашій країні і, зокрема, зміни у сфері зайнятості і безробіття, переважна більшість жінок зіткнулася з проблемами щодо працевлаштування в різних сферах економічної діяльності. А отже, нагальною і актуальною проблемою стало проведення дослідження впливу цих змін на роль і місце жінок на ринку праці України.

Значні масштаби вивільнення, поширення вимушеної неповної зайнятості та прихованого безробіття в період ринкових перетворень в Україні найбільшою мірою торкнулися працюючих жінок; певна їх частина поповнила лави самозайнятих, інші  – найманих працівників на непрестижних, низькооплачуваних посадах, що не потребують спеціальної підготовки. Однак багато жінок за цей час не знайшли і такої роботи, що зумовило масштабні переміщення їх до складу безробітного населення.

Сучасні умови соціально-економічної кризи, зокрема 2009–2010 рр., призвели до скорочення зайнятості жінок, що поставило нагальне завдання  – правильно оцінити динаміку змін у сфері зайнятості та безробіття жінок, можливості підвищення економічної активності жінок, поліпшення їхнього соціально‑економічного статусу тощо.

Аналіз попередніх досліджень. Дослідженню проблеми зайнятості жінок присвячені праці С. Аксьонової, В. Агеева, В. Близнюк, Е. Лібанової, Л. Лісогор, А. Колота, Г. Кулікова, І. Курило, В. Покрищука, Л. Чуйко, К. Якуби та ін., в яких сформовані певні методологічні та методичні аспекти проблеми, що розглядається. Разом із тим, ускладнення демо-економічної перспективи країни, на нашу думки, вимагає більш пильної уваги до економічної активності жінок, соціально-економічним особливостями жіночої зайнятості і безробіття, ролі їх праці у суспільному житті тощо.

Виклад основного матеріалу дослідження. Соціально‑економічна роль українських жінок у трансформаційний період визначається високою динамічністю, звичним внеском у сімейний бюджет, поєднанням рівних видів зайнятості у сфері економічної діяльності демовідтворенні. Висока зайнятість жінок працездатного віку в економіці радянських часів зумовлювалась екстенсивним характером розвитку й відповідною мобілізаційною політикою всезагальної трудової повинності. Звісно, не можна сказати, що вивільнення працездатного населення (особливо жінок) у період фінансово‑економічної кризи і падіння рівня зайнятості було для жінок благом (з огляду на попутне різке падіння рівня життя). Також не можна однозначно стверджувати, що доволі висока економічна активність жінок в У країні являє собою результат реалізації ними свободи життєвого набору, а не слугує простому виживанню і, таким чином, виявляє не суверенність особистості, а підпорядкуванання необхідності і вимушеність її дій [1].

Безумовно, є зв’язок високого рівня економічної активності жінок нашої країни з рівнем оплати праці, з соціально‑демографічними характеристиками тощо. Однак, відповідно до предмета дослідження, розглянемо економічну активність, зайнятість, безробіття та його соціально-професійну структуру, ресурси і засоби самореалізації жінок, можливості досягнення ними бажаного соціально-економічного статусу тощо.

Згідно з даними вибіркових обстежень з питань економічної активності населення у 2005&ndash42010 рр., у складі економічно активного населення частка жінок коливалась близько 49 %. Рівень економічної активності жінок в Україні у цей же час становив близько 58 % (а для жінок у віковому інтервалі від 25 до 50 років  – біля 80 %) (див. табл. 1).

Таблиця 1 – Структура економічної активності жінок за віковими групами в Україні у 2005, 2009, 2010 рр.

Показник	2005 рік					2009 рік					2010 рік
	Економічно активні жінки у віці 15-70 рр., тис. осіб			% у числі		Економічно активні жінки у віці 15-70 рр., тис. осіб			% у числі		Економічно активні жінки у віці 15-70 рр., тис. осіб			% у числі
	всього	у тому числі:		зайнятих	безробітних	всього	у тому числі:		зайнятих	безробітних	всього	у тому числі:		зайнятих	безробітних
		зайнятих	безробітних				зайнятих	безробітних				зайнятих	безробітних
В усьому населенні	10813,8	10075,5	738,3	100,0	100,0	10761,1	9974,3	786,8	100,0	100,0	10694,8	9965,6	729,2	100,0	100,0
у т. ч. за віковими групами
15-24 років	1300,4	1112,5	187,9	11,0	25,5	1218,2	1034,5	183,7	10,4	23,3	1124,1	936,3	187,8	9,4	25,8
25-29 років	1250,4	1153,6	96,8	11,4	13,1	1291,9	1165,2	126,7	11,7	16,1	1299,0	1194,2	104,8	12,0	14,4
30-34 років	1289,1	1195,3	93,8	11,9	12,7	1308,1	1214,6	93,5	12,2	11,9	1306,3	1216,2	90,1	12,2	12,4
35-39 років	1310,2	1230,0	80,2	12,2	10,9	1340,3	1246,1	94,2	12,5	12,0	1366,3	1273,7	92,6	12,8	12,6
40-49 років	3150,9	2945,4	205,5	29,2	27,8	2927,4	2727,2	200,2	27,3	25,4	2869,1	2695,9	173,2	27,2	23,8
50-59 років	1837,8	1765,1	72,7	17,5	9,8	2027,6	1939,7	87,9	19,4	11,2	2083,0	2002,3	80,7	20,0	11,0
60-70 років	675,0	673,6	1,4	6,7	0,2	647,6	647,0	0,6	6,5	0,1	647,0	647,0	–	6,4	–
працездатного віку	9601,4	8866,7	734,7	88,0	99,5	9443,0	8657,7	785,3	86,8	99,8	9373,5	8645,4	728,1	86,8	99,8
старше працездатного віку	1212,4	1208,8	3,6	12,0	0,5	1318,1	1316,6	1,5	13,2	0,2	1321,3	1320,2	1,1	13,2	0,2

Наведені в таблиці дані свідчать, що в загальній чисельності зайнятих жінок переважають дві вікові групи  – 40–49 років (питома вага 27,2–29,2 %) та 50–59 років (питома вага 17,5–20,0 %). За іншими віковими групами спостерігається більш-менш рівномірний розподіл  – на них припадає 9–12 %.

В свою чергу у складі безробітних жінок домінують також дві вікові групи: 15–24 роки (23,3–25,8 %) і вже згадана вище вікова група 40–49 років (23,8–27,8 %).

Структура і динаміка економічної активності жінок в Україні за віковими групами за період 2005, 2009 та 2010 рр. свідчать про існування певного розриву у рівнях зайнятості і безробіття жінок на ринку праці.

Так, підвищення економічної активності жінок за період, що аналізується, спостерігалось у жінок віком 25–39 років та 50–59 років. У решті вікових груп зафіксована спадна тенденція.

Як змінювалось співвідношення зайнятих і безробітних жінок в складі економічно активного населення цієї статі?

Зміни чисельності зайнятих жінок за окремими віковими групами за цей період були такі:

• чисельність зайнятих жінок вікових груп 15–24 рр. та 40–49 рр. у 2010 р. (порівняно з 2005 р.). зменшилась на 176,2  тис.  осіб, або на 15,8 %, та на 249,5  тис.  осіб, або на 8,4 % відповідно;
• чисельність зайнятих жінок у 2010 р. (порівняно з 2005 р.) серед певних вікових груп збільшилась: 25–29 рр.  – на 40,6  тис.  осіб, або на 1,1 %; 30–34 рр.  – на 20,9  тис.  осіб, або на 1,7 %; 35–39  рр.  – на 43,7  тис.  осіб, або на 3,5 %; 50–59 рр.  – на 237,2  тис.   осіб, або на 13,4 %.

Можна констатувати, що зменшення чисельності зайнятих жінок у віковій групі 15–24 рр. зумовлена, як правило, пошуком першого робочого місця, народженням першої дитини і, відповідно, тимчасовим виходом цих жінок з ринку праці.

Скорочення чисельності зайнятих серед жінок є характерним також і для вікової групи 40–49 рр., що пояснюється зменшенням економічної активності жінок такого віку, особливо у 2009 р., під впливом негативних тенденцій на ринку праці, пов'язаних із фінансово‑економічною кризою.

Розглядаючи інші вікові групи зайнятих жінок, можна відзначити позитивні тенденції щодо збільшення їх чисельності протягом всього досліджуваного періоду, зокрема у віці 50–59 рр. Слід зазначити, що протягом останніх років темпи зростання чисельності зайнятих цієї вікової категорії збільшуються. Цей процес можна пояснити, з одного боку, зниженням рівня життя, що відповідно примушував жінок до виходу на ринок праці, з іншого  – зміною термінів виходу жінок на пенсію.

Якщо аналізувати традиційну структуру пропозиції робочої сили, яка склалася протягом кількох останніх років, можна зробити припущення, що, наприклад, у 2011 р. додаткова пропозиція жінок на ринку праці складала 90 тис. осіб; з них можлива чисельність зайнятих  – 70 тис.  осіб. У 2020 р. очікувана додаткова чисельність зайнятих жінок може, скласти 558,0  тис.  осіб.

Разом з тим, наведені дані щодо обсягів і структури додаткової пропозиції не слід сприймати абсолютно. У першу чергу слід враховувати зменшення за цей період загальної чисельності населення, економічно активного населення тощо (і в т. ч. загальної чисельності жінок).

Головний фактор, який може суттєво вплинути на поглинання обсягів додаткової пропозиції праці  – це зростання обсягів виробництва та надання послуг.

Можливі й інші варіанти перерозподілу додаткової чисельності економічно активних жінок з однієї категорії до іншої: із зайнятих до безробітних або до групи поза складом робочої сили  – до економічно неактивного населення. Останнє залежить від низки чинників, які поки вивчені недостатньо і потребують додаткової уваги, а саме:

• перспективи підвищення продуктивності праці і, відповідно, заробітної плати, рівня і якості життя самих жінок і їх чоловіків, які могли б об’єктивно коригувати участь жінок у виробничих процесах чи перебування їх поза робочою силою у складі економічно неактивного населення, зокрема у домашньому господарстві;
• статево‑вікові характеристики жінок, адже відомо, що найбільш консервативні клієнти служби зайнятості, яких найважче працевлаштувати в сучасних умовах, це жінки, які перебували у відпустках із догляду за дитиною до 6-річного віку та жінки передпенсійного віку (щодо останніх, то це жінки у віці, що наближається до 55 років, тобто ті, які вже в цьому віці неконкурентоспроможні на ринку праці).

Характеристика безробіття на ринку праці дозволяє прослідкувати зміни обсягів безробіття жінок, зокрема за віковими групами.

У 2010 р. порівняно з 2005 р. зменшилась питома вага безробітних серед жінок у таких вікових групах: 30-34–;рр. та 40–49 рр.  – на 1,1  в. п. та 4,0  в. п. відповідно. Безробіття є вищим за інші вікові ідоли у віковій групі 25–29 рр. та 50–59 рр.

Упродовж 2010 р. (порівняно з попереднім роком) відбулись дещо інші зміни безробіття у розрізі статево-вікових груп. Збільшення питомої ваги безробітних на 2,5  в. п. спостерігалося серед жінок у віковій групі 15–24 роки. На 0,5 та 0,6  в. п.  – серед жінок у вікових групах: 30–34 рр. та 35–39 рр. відповідно. Тобто у 2010 р. для жінок цієї вікової групи було характерне збільшення рівня безробітті та, відповідно, зменшення зайнятості.

Дані табл. 2 свідчать про сталу характерну залежність рівня зайнятості від освітнього рівня жінок. Так, протягом 2005–2010 рр., на фоні середнього в Україні рівня зайнятості жінок  – 43,5–52,5 %, спостерігався найвищий рівень зайнятості у жінок з повною вищою освітою  – діапазон рівня зайнятості 70,8–73,3 %. На другому місці за рівнем зайнятості жінки з неповною вищою освітою (63,2–63,8 %). Серед жінок з загальною повною середньою освітою рівень зайнятості складає близько 50 %, з базовою загальною  – 30,6–32,1 %. Найнижчий рівень зайнятості (15,7–20 %) зафіксовано серед жінок з початковою освітою або взагалі без освіти.

Таблиця 2 – Рівень зайнятості і безробіття жінок за освітою в Україні у 2005-2010 рр.

Показник	2005 рік		2007 рік		2008 рік		2009 рік		2010 рік
	зайнятості	безробіття	зайнятості	безробіття	зайнятості	безробіття	зайнятості	безробіття	зайнятості	безробіття
Всього	53,1	6,8	53,7	6,0	54,0	6,1	53,9	7,3	54,4	6,8
у тому числі мають освіту:
повну вищу	73,3	4,0	73,3	4,5	72,7	3,7	71,6	6,2	70,8	6,4
базову вищу	50,2	5,2	52,2	5,2	50,2	11,4	43,5	14,1	44,6	1,1
неповну вищу	63,3	7,1	63,2	5,9	63,5	6,8	63,6	7,3	63,8	6,5
повну загальну середню	51,1	9,0	49,8	7,7	49,7	7,4	48,3	8,2	49,1	7,4
базову загальну середню	31,2	5,6	30,6	4,1	30,9	4,6	32,2	6,5	32,1	5,4
початкову загальну або не мають освіти	20,0	0,9	21,2	0,7	21,5	0,5	17,0	2,1	15,7	–

Серед безробітних жінок переважають дві освітні групи: з базовою вищою освітою (рівень безробіття в межах 5,2–15,1 %) та із загальною повною середньою освітою (7,4–9 %). Спостерігається характерний вплив на групу жінок з базовою вищою освітою фінансово‑економічної кризи. Так, якщо у 2005–2007 рр. рівень безробіття в цій групі був 52 %, то, починаючи з 2008 р.  – 11,4 %. в 2009 р.  – 14,1 %, у 2010 р. – 15,1 %. Рівень безробіття решти груп перебуває в межах загального рівня безробіття жінок – 6,0–7,3 %, або нижче цього рівня.

Дані, наведені у табл. 2, свідчать, що відбулося певне поліпшення ситуації із зайнятістю та освітою жінок на ринку праці України у 2005–2010 рр. Так. загальний рівень зайнятості жінок у 2010 р. (порівняно з 2005 р.) збільшився на 1,3  в.  п. Темпи зростання рівня зайнятості у жінок з неповною вищою освітою та з повною загальною освітою склали на 0,2  в.  п. та 0,8  в. п. відповідно. Рівні зайнятості жінок інших освітніх категорій зменшились.

Разом з тим, наголосимо на недостатній ефективності використання освіти жінок з повною та базовою вищою освітою. Безробіття таких освічених жінок зумовлено, у першу чергу, труднощами з працевлаштуванням за набутою спеціальністю, незатребуваністю професійних знань і навичок, дискваліфікацією спеціалістів окремих галузей економіки, а також загальною розбалансованістю ланцюга освіта–професія–дохід.

Причини саме соціального характеру зумовлюють бажання жінки самореалізуватися через успішну професійну кар’єру, розкриття і прояв загальних та професійних якостей, тобто бажання домогтися визнання своєї неповторності, значущості тощо. Особливе місце посідають небезпідставне побоювання жінок щодо втрати конкурентоспроможності на ринку праці, яка вже сьогодні оцінюється багатьма експертами як доволі низька.

Структура зайнятості жінок за професійними групами у 2006–2009 рр. також підтверджує досить слабку конкурентоспроможність жінок на ринку праці [2]. Так, зайнятих жінок вчетверо більше, ніж чоловіків, у складі технічних службовців, у два з половиною рази – працівників сфери обслуговування та послуг, майже у півтора рази – кваліфікованих працівників сільського, лісового господарства, риборозведення та рибальства. Вдвічі вища частка професіоналів і фахівців серед жінок порівняно з чоловіками (підгрупа професіоналів і фахівців – жінок  – це викладачі середніх навчальних закладів освіти, вчителі початкової ніколи та працівники дошкільних закладів освіти, зайняті у галузі фінансів та права, у галузі фізичних, математичних, біологічних, агрономічних, медичних та гуманітарних наук тощо). Найбільш чисельна підгрупа професіоналів‑жінок – це викладачі, які становлять майже 42 % професіоналів жіночої статі. Водночас, у чоловіків питома вага цієї підгрупи дорівнює 22 %, а найбільш вагомою у чоловіків є група професіоналів у галузі фізичних, математичних та технічних наук, на яку припадає 38 % (проти 17 %  – у жінок).

У досліджуваній групі професіоналів частка жінок з повною вищою освітою становила 80 %, з базовою і неповною вищою  – близько 18 %, у чоловіків відповідні показники дорівнювали близько 85 % та 12 % відповідно.

Незважаючи на те, що освітній рівень економічно активного жіночого населення досить високий (як показав проведений аналіз), економічна активність жінок, що мають вищу освіту, постійно знижується. Виявлене відставання жінок за професійно‑кваліфікаційним рівнем в умовах, коли освітній рівень зайнятих жінок не поступається чоловічому, дає підстави стверджувати про низьку ефективність використання освіти жінок в складі зайнятого населення. Причому не лише серед професіоналів та фахівців, але й у доволі фемінізованих професійних групах фахівців та технічних службовців, а також серед працівників сфери обслуговування й торгівлі та кваліфікованих робітників сільського й лісового господарства, де професійно‑посадові позиції жінок зазвичай нижчі та переважно сконцентровані у межах напівкваліфікованої обслуговуючої роботи.

Найяскравіше ця тенденція проявилася у сфері державної влади, де особливо чітко простежується пірамідальна структура зайнятості жінок на різних владних рівнях (чим вищий рівень органу управління, тим менша частка жінок серед керівних працівників). Аналогічна гендерна піраміда влади характерна й для усіх інших владних структур на різних рівнях. При цьому на нижчих щаблях частка жінок стабільно перевищує 80 %, тоді як на верхніх – рідко сягає 30 % [3].

Особливості працевлаштування чоловіків і жінок за визначеними професіями, галузями і посадовими позиціями в науковій літературі отримала назву гендерної професійної сегрегації (або професійної сегрегації за ознакою статі). Саме вона зумовлює, зокрема, замикання жінок у «трудових гетто» – в межах низькооплачуваних професій і галузей. Професійна сегрегація за ознакою статі – стійка тенденція опанування чоловіками й жінками різних професій, посадових позицій і видів діяльності, що зумовлює відмінності їхнього економічного становища.

Під горизонтальною професійною сегрегацією розуміють нерівномірний розподіл чоловіків і жінок за видами діяльності й професіями, під вертикальною – нерівномірний розподіл за позиціями посадової ієрархії. Максимально високий рівень горизонтальної сегрегації спостерігається, коли галузі та професії чітко розподіляються на «чоловічі» й «жіночі». Професійна сегрегація за гендерним принципом негативно впливає на ефективність ринку праці в цілому. Причина полягає в тому, що професійна сегрегація обмежує гнучкість ринку праці, оскільки роботодавці не можуть взяти на роботу найбільш відповідного працівника через наявність упереджених уявлень стосовно того, до якої статі має належати людина, що виконуватиме ту чи іншу роботу.

У більшості випадків, говорячи про вертикальну сегрегацію, мають на увазі низьку доступність для жінок престижних професій і посад у сфері бізнесу й управління, пов’язаних з відповідальністю і прийняттям рішень. Вертикальна сегрегація може розглядатися на кількох рівнях: окремої організації; галузі економіки; економіки в цілому: окремої професійної групи або категорії працівників.

Загальні тенденції у сфері посадової структури зайнятості жінок такі: чим вище посадовий щабель, тим нижча частка жінок у загальному числі зайнятих на ньому. Для опису подібних явищ нерідко вживають термін «скляна стеля», який був уведений в науковий обіг на початку 1980‑х років. Термін «скляна скеля» використовують американські дослідники для описання ситуації, що виникає в юридичних фірмах, академічній медицині, а також у великих корпораціях, де просування жінок на вищі щаблі управлінської структури гальмуються методами прихованої дискримінації. Цей термін відбиває той факт, що, незважаючи на формально рівні можливості для обох статей, існує безліч неформальних, «невидимих» бар’єрів, які перешкоджають просуванню жінок щаблями посадової ієрархії. Крім того, існування «скляної стелі», з якою стикається чимало жінок, внаслідок вертикальної сегрегації, не дозволяє половині економічно активного населення повною мірою реалізувати свої таланти та здібності на користь усієї економіки.

На українському ринку праці специфіка професійної сегрегації проявляється, зокрема, через розподіл чисельності жінок, працевлаштованих в економіці за видами економічної діяльності. Так, державна служба зайнятості найчастіше працевлаштовувала зареєстрованих безробітних жінок у такі галузі як: фінансування, страхування та пенсійне забезпечення (75,4 % у 2008 р. та 73,4 % у 2009 р.), охорона здоров’я, фізична культура й соціальне забезпечення (76,2 % у 2008 р. та 75,5 % у 2009 р.). освіта (56,0 % у 2008 р. та 55,4 % у 2009 р.).

Рівень професійної сегрегації жінок безпосередньо пов’язаний із диференціацією в оплаті жіночої праці. Практично в усіх країнах світу чітко проявляється тенденція до концентрації жінок у галузях і професіях з відносно нижчим рівнем оплати праці.

Нерівність шансів – можливостей жінок і чоловіків щодо досягнення високих позицій у суспільно‑економічній ієрархії зумовлена, значною мірою, особливою роллю репродуктивної праці жінок.

У більшості суспільств репродуктивною працею займаються переважно жінки. Для цілей економічного оцінювання слово «вартість» є синонімом поняття «ринкова вартість». Це призводить до розрізнення понять продуктивна (тобто оплачувана) праця і репродуктивна праця (та, що не оплачується). Як наслідок, репродуктивна праця або діяльність, для якої не існує жодної ринкової вартості, пов’язаної із нею як такою, тобто більша частина домашньої та громадської роботи, у національних системах обліку не оцінюється. Результатом є зниження оцінки валового «продукту» суспільства і неспроможність врахувати та належним чином винагородити внесок людей, що виконують репродуктивну працю. До видів репродуктивної праці належать: догляд за дітьми, хворими та людьми похилого віку приготування їжі, прибирання та інша хатня робота, робота громадських служб (волонтерська робота) тощо. У такий спосіб репродуктивна праця перетворюється на «жіноче питання», оскільки значна частина праці жінок системами обліку національного доходу не враховується, що створює хибне уявлення про те, що жінки не виявляють економічної активності (хоча, насправді, вони є однією з економічно активних груп). Або, що економічна активність чоловіків та жінок є однаковою (хоча фактично жінки виконують половину продуктивної праці та більшу частину репродуктивної праці). Таким чином репродуктивна праця є важливим чинником, який слід враховувати під час аналізу зайнятості жінок, оскільки рівність на ринку праці між чоловіками і жінками може бути досягнута повною мірою лише за умови, що рівність у секторі репродуктивної праці також розглядатиметься як пріоритет. Складовою частиною політики у сфері зайнятості мають стати стратегії, спрямовані на підкреслення важливості і необхідності не оплачуваної роботи для підтримки і забезпечення стабільності ринку продуктивної праці.

Загалом успішна професійна реалізація жінки поліпшує стосунки в сім’ї, підвищує її авторитет як матері і дружини, сприяє більш рівному розподілу сімейних обов’язків, дозволяє забезпечити більш‑менш гідний рівень життя дітей, реально підвищити якість життя сім’ї. Слід погодитися з тезою, що ціна одного і того ж рівня доходів може бути різною залежно від соціально‑демографічних і економічних характеристик, а також фізіологічних особливостей індивідів. Вік жінки‑матері, її сімейний стан, кількість дітей, стосунки в родині істотно впливають на «ціну» забезпечення матеріального добробуту або професійної кар’єри.

Розвиток і поширення інформаційних технологій сприяє зростанню різних форм зайнятості для жінок: зростання гнучкості зайнятості дозволяє жінці враховувати всі особливості режиму дня дитини, максимально пристосуватися до них і, водночас, реалізувати свій творчий потенціал. Тому однією із важливих проблем ринку праці є вільний вибір саме тієї форми зайнятості, яку жінки вважають оптимальною для себе і своєї сім’ї в її конкретний період розвитку. Формально жінки мають вибір, але в реальному житті більшість жінок змушені йти працювати, щоб запобігти бідності (інколи навіть злиденності), хоча залюбки залишилися б удома доглядати за дитиною. Через фінансові труднощі в сім’ї вони часто змушені обирати саме повну зайнятість, відчуваючи дискомфорт від того, що виховання дітей відбувається тільки у вільний від роботи час. Як наслідок, втрачаються найцінніші в житті хвилини спілкування з малюком, в той час як для підтримки професійної майстерності жінки в період активного материнства було б достатньо працювати неповний робочий час.

Через страх втрати улюбленої або високооплачуваної роботи жінки змушені погоджуватися на умови, запропоновані роботодавцем, і працювати згідно із запровадженим ним розпорядком, навіть коли зміст роботи дозволяє застосування більш вільного графіку роботи.

Однією із особливостей становища жінок на ринку праці є проблема поєднання жінками професійної зайнятості та материнства. Існування «конфлікту між зайнятістю жінок на ринку праці та вихованням дітей» постійно наголошується у нашому суспільстві та відслідковувалися у дослідженнях українських науковців [4]. В умовах здійснення соціально‑економічних реформ в Україні та труднощів, які супроводжують цей процес, особливого значення набуває з’ясування механізму взаємодії соціально‑економічних чинників із процесами структурно‑функціональної трансформації демовідтворювального потенціалу сучасної сім’ї. Йдеться про особливості вузлів напруження, диспропорції та загострення проблемної ситуації у формуванні шлюбно‑сімейного складу населення як демоекономічної і соціально‑демографічної бази відтворення людності в кількісному і якісному визначенні.

Таким чином, відповідно до нових умов життя змінюється система джерел і засобів матеріального забезпечення відтворення населення в цілому та в сімейній його формі зокрема.

При формуванні цієї системи посилюється роль використання жіночої праці, реалізації нових підходів у сферах матеріально-трудових відносин. Згідно з вимогами сучасного ринку праці набуває значення розвиток системи «гнучкої зайнятості», в тому числі «часткової зайнятості» для сімейних жінок. Проведений нами аналіз зайнятості жінок на ринку праці України показав, що певною мірою особливості диференціації повікової зайнятості жінок працездатного віку поряд з іншими факторами, пояснюється реалізацією переважною більшістю жінок своєї дітородної функції до 35-40 років. Найвищими рівнями народжуваності в Україні характеризувалися жінки вікової групи 20-24 років [5].

Розв’язанню проблем працюючих матерів сприятиме, по‑перше, впровадження таких форм зайнятості, як неповний робочий день, гнучкий графік роботи, дистанційна зайнятість і надомна робота, а також розвиток ринку соціальних послуг. Поряд з цим зростає потреба посилення підтримки жінки‑матері її чоловіком або іншими родичами, щоб певна частина хатніх турбот розподілялась між матір’ю і батьком дитини або залучалися бабусі й дідусі. Вирішенню проблем зайнятості жінок-матерів сприятимуть розробка напрямів оптимізації балансу часу зайнятості таких жінок у суспільному виробництві та часу, необхідного для виховання дітей [6].

Досягнення рівності жіночої і чоловічої праці стосується і розподілу відпрацьованого робочого часу. Більшість чоловіків ухиляється розділяти з жінкою хатні турботи, мотивуючи відмову неоднаковим навантаженням у суспільному виробництві, особливо якщо жінка зайнята неповний робочий час. З іншого боку, поєднання повної зайнятості чоловіка з неповною зайнятістю дружини стає підставою для подальшого виконання чоловіком ролі основного годувальника сім’ї і виявлення стереотипів, що домашні турботи  – це суто жіночі обов'язки. Разом це утворює передумову ще більшого навантаження на жінку. Результати вибіркових обстежень домогосподарств з питань економічної активності населення свідчать, що середня тривалість робочого тижня для жінок, які зайняті професійною діяльністю, майже однакова з чоловіками: середня тривалість фактично відпрацьованого робочого часу жінками в Україні становила 39 годин і тільки на 2 години поступалась аналогічному показнику чоловіків.

Кількісно оцінити домашню працю (а також працю з догляду за дитиною та її виховання) можна, використовуючи концепцію витрат на «підготування людини», стверджує Сові [7]. Витрати на «вирощування» дитини (калькуляція «собівартості» людини) оцінюються через обсяг недоотриманого валового внутрішнього продукту через те, що виробнича діяльність працівника змінюється на батьківську. Враховуючи вплив рівня життя, смертність у молодих вікових групах, багаторівневість у підрахунках витрат (сімейний, національний рівні), можна оцінити витрати на людину з погляду витрат, необхідних для підтримки або продовження існування індивідуума (або з погляду очікуваного результату від вкладання, тобто виробленого ним продукту).

Висновки. Результати аналізу стану зайнятості і безробіття жінок на ринку праці України свідчать про те. що:

• жінки рідше втрачають роботу і швидше знаходять нову;
• рівень безробіття серед жінок у 2010 р. склав 6,8 % у порівнянні з чоловіками  – 9,3 %. Це пояснюється, мабуть, тим, що жінки завжди були скромнішими у своїх вимогах, тому їх кандидатури виявилися більш придатними під час кризи. Тобто, починаючи з 2009 р., безробіття набуває «чоловічого обличчя»;
• показникам рівня економічної активності та рівня зайнятості за рівнем освіти властиві значні розбіжності щодо жінок і чоловіків;
• збільшення зайнятих жінок у секторі економіки, який не потребує спеціальної професійної підготовки, та неформальному секторі економіки;
• значна частина жінок працює більше ніж нормативно встановлений тиждень (40 годин), оскільки вона витрачає у середньому більше часу на домашні обов'язки, ніж чоловіки (за даними Держкомстату України);
• обсяги репродуктивної праці, пов’язаної з виконанням сімейних функцій та домашньої роботи, здійснюваних передовсім жінками, зросли, а продуктивної – знизилися. Отже, репродуктивна праця є важливим чинником, який слід враховувати під час формування стратегій та аналізу зайнятості, оскільки репродуктивна праця також повинна розглядатися як пріоритет зайнятості та як складова частина політики у сфері зайнятості, спрямована на підкреслення важливості і необхідності неоплачуваної роботи для підтримки і забезпечення стабільності ринку продуктивної праці;
• становище жінок на ринку праці відрізняється від чоловіків, що проявляється в умовах праці, професійної кар’єри, освітнього рівня, тривалості пошуку роботи, працевлаштування тощо.

Для вирішення проблем жіночої зайнятості і максимального врахування їх інтересів необхідно розвивати такі інструменти гнучкого ринку праці, як зайнятість частини робочого часу, дистанційна зайнятість (в тому числі вдома) тощо. Важливе значення мають також покращення умов праці, модернізація організації праці, розвиток системи освіти упродовж життя, заходи з реструктуризації виробництва та зайнятості, здатні покращити зміст та умови праці, суттєво вплинути на збільшення попиту на жіночу робочу силу.

Література

1.Курило О. Соціально-економічна структура населення: еволюція, сучасність, трансформації. – К: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2006. – С. 164
2. Економічна активність. України 2009 р. Стат. збірник / Держкомстат України. – К., 2010. – 237 с.
3. Близнюк В. Гендерні відмінності в оплаті праці в Україні. – К.: Україна: аспекти праці. – № 6, 2008. – С. 24
4. Чуйко Л. Демографічні дослідження / Л. Чуйко. – К.: НАН України, 2003. – С. 167.
5. Демографічний щорічник. – К.: Держкомстат України, 2008. – С. 158.
6. Аксьонова С. Форми зайнятості жінок і материнство. – К.: Україна: аспекти праці. – №  6, 2007. – С. 8
7. Сови А. Общая теория населения. – Том 2: Жизнь населения. М.: ІІрогресс, 1997. – 518 с.