Аналіз сучасних проблем у ґендерному вимірі

Концепція ґендеру з’явилась у 60-70‑х роках XX ст. завдяки неофеменістському руху, що розгорнувся на Заході. Цей рух змінив уявлення про зміст демократії, стосунки статей та призначення жінки, дав поштовх пошуку моделі рівних можливостей жінок і чоловіків. Ґендер  – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації [1, с 11]. Ґендерні відносини впливають на кожен аспект зайнятості, умов праці, соціального захисту, представництва та участі на роботі. Вони також впливають на тих осіб, хто може отримувати доступ до матеріальних і нематеріальних ресурсів і контролювати їх. Ось чому ґендер називають багатопредметним питанням у сфері праці [2, с. 46–47].

Ґендерна рівність означає, що чоловіки та жінки, хлопці та дівчата користуються рівними правами, можливостями та ставленням в усіх сферах життя. Зокрема, всі чоловіки та всі жінки можуть вільно розвивати особисті здібності та приймати життєві рішення без обмежень, зумовлюваних стереотипами чи упередженнями щодо ґендерних ролей або характеристик чоловіків і жінок [2, с. 47]. З багатьох причин ґендерну рівність вважають важливим елементом сучасної політики розвитку ринку праці. По‑перше, ринки праці з рівною участю чоловіків та жінок є ефективнішими, адже конкуренція на ринках підвищується за більшої участі жінок. По‑друге, зі збільшенням участі на ринку праці і чоловіків, і жінок зростає основа для оподаткування прибутковим податком. По‑третє, політика розвитку ринку праці, яка забезпечує можливості поєднання роботи і сімейного життя, скоріше за все, сприятиме зростанню показників народжуваності, оскільки чоловікам та жінкам легше поєднувати батьківство та кар’єру. По‑четверте, сучасні ринки праці потребують більшої гнучкості та можливостей вибору професій, годин роботи і можливостей дистанційної роботи.

У рейтингу рівноправ’я статей, оприлюдненому Всесвітнім економічним форумом, Україна посіла 64-позицію зі 135‑ти можливих [3]. Цей індекс розраховується шляхом порівняння можливостей чоловіків і жінок у чотирьох сферах: політиці, працевлаштуванні й побудові кар’єри, освіті та охороні здоров’я.

Щодо політики, у 2000 р. Україна підписала Декларацію тисячоліття ООН і взяла на себе зобов’язання до 2015 р. досягти Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), а одна з цих цілей стосується забезпечення ґендерного співвідношення 30  % на 70  % серед депутатів Верховної Ради України. Проте, ґендерна картина політичних інститутів України показує внутрішню ґендерну незбалансованість. Жінок-депутатів щодо депутатів чоловіків усіх рівнів у відсотковому співвідношенні Приблизно 16  % до 90  %, що навіть не наближується до вимог ЦРТ. Для вирішення проблеми ґендерної нерівності в політичних інститутах необхідно приймати систематизовані комплексні заходи: інформаційна робота з громадянами, соціально-економічні реформи, ґендерне квотування тощо.

За даним Світового банку [4], жінки і чоловіки мають приблизно рівний доступ до освіти у початковій школі. Протягом 2000-2009 рр. спостерігалася стійка тенденція зростання відсоткового співвідношення жінок до чоловіків, що навчаються у вищий школі, лише в останні 2 роки цей показник знизився і майже досяг рівня 2001 р. Втім, у 2011 р. у вищих навчальних закладах навчалось на 17,6  % більше жінок, ніж чоловіків. В теорії це мало б означати, що жінки матимуть значні переваги на ринку праці порівняно з чоловіками. Проте, для жінок характерна зайнятість у неформальній економіці. Крім того, жінки працюють понаднормово на неофіційних, непостійних та небезпечних робочих місцях, які характеризуються низькою зарплатнею та низьким рівнем охорони праці. Також жінки переважають серед тих, хто примусово працює на умовах неповного робочого часу.

Під час працевлаштування та побудови кар’єри жінки стикаються з розривом у заробітній платі та доходах між чоловіками та жінками. Це  – одна з найбільш стійких форм дискримінації. Розриви у заробітній платі характерні не тільки для малокваліфікованих родів занять; вони також зустрічаються у висококваліфікованих професіях. Загалом середньомісячна заробітна плата жінок за видами економічної діяльності нижча за заробітну плату чоловіків на 768 гри. Зокрема, найбільший розрив заробітної плати спостерігається у сфері пов’язаній з діяльність авіаційного транспорту і становить 3076  грн., у фінансовій діяльності  – 2280  грн., діяльності пошти та зв’язку  – 1613  грн. Приблизно однакову заробітну платню жінки і чоловіки отримують у таких видах діяльності, як лісове господарство та пов’язані з ним послуги, діяльність наземного транспорту та операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям. Слід зазначити, що лише в одній сфері заробітна плата жінок перевищую заробітну плату чоловіків на 223  грн.  – це рибальство та рибництво [5]. Важливий вплив на нерівність в оплаті праці мають такі фактори, як професійна сегрегація, системи класифікації робіт, упередженість у структурі оплати праці та слабкість колективних переговорів.

Важливим інструментом забезпечення ефективної реалізації згаданого Закону став прийнятий у квітні 2006 року акт Уряду, яким запроваджено ґендерно‑правову експертизу чинного законодавства та проектів нормативно‑правових актів. У грудні 2006 року Урядом було прийнято Державну програму з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, якою було передбачено: приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормами та стандартами у сфері забезпечення ґендерної рівності, а галузевих нормативно‑правових актів у відповідність із Законом України Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, підготовка пропозицій щодо внесення змін до виборчого законодавства і Закону України Про політичні партії в Україні стосовно впровадження ґендерних квот; забезпечення підготовки та публікації щорічної державної доповіді щодо утвердження ґендерної рівності в Україні; ініціювання утворення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої ґендерної ради; врахування під час формування кадрового резерву на керівні посади в органах виконавчої влади показники ґендерного паритету.

Ґендерна рівність посідає важливе місце у забезпеченні розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Неможливо досягти сталого розвитку, не приділивши належної уваги потребам та інтересам жінок та чоловіків. Для цього слід розробити програму щодо змін стереотипів масової свідомості, зміцнити суспільну думку про те, що жінка є рівноправною з чоловіком у громадському, політичному та економічному житті.

Література

1. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. – К.: К.І.С., 2004. – 536  с.
2. Азбука прав працюючих жінок і гендерної рівності [Текст]. — 2‑ге вид. [укр. мов.]. — К.: МОП, 2010. Режим доступу: http://www.gender.ilo.org.ua/DocLib1.
3. Глобальний рейтинг гендерної рівності: українкам до рівноправ’я ще далеко. Режим доступа: http://www.dw.de/.
4. The World Bank. Gender. Режим доступу: http://data.worldbank.org/topic/gender.
5. Середньомісячна заробітна плата жінок та чоловіків за видами економічної діяльності у 2013 році. Режим доступа:http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2013.