Фінансова стратегія підприємств для здійснення інновацій

 

Автори: А. Р. Моїсеєнко, Т. О. Степанова

Джерело: Тези доповідей VII Міжнародної науково‑практичної конференції студентів і молодих вчених «Донбас–2020: перспективи розвитку очима молодих вчених» / Донецьк: ДВНЗ «ДонНТУ», 2014. – 287 с. – С. 57­–60.

Анотація. У статті розглянуті особливості формування фінансової стратегії підприємств, які здійснюють систематичну інноваційну діяльність. Виявлені основні складові  фінансової стратегії та основні джерела фінансування інноваційної діяльності.

У сучасних ринкових умовах конкуренція поступово переходить у наукову сферу. З урахуванням того, що творчість та наука виходять на перший план при розвитку економіки, все більш уваги необхідно приділяти  підприємствам, які систематично здійснюють інноваційну діяльність. Здійснення інноваційної діяльності на підприємствах максимально активізується, коли має добре налагоджену систему фінансового забезпечення всіх етапів цього процесу.

Питанням, пов’язаним з фінансовим забезпеченням підприємств, які здійснюють інновації, було приділено увагу такими дослідниками, як: Амоша О. І., Антонюк В. П., Бланк О. І., Геєць В., Землянкін А. І., Кравченко С. І., Степанова Т. О., Хобта В. М. та інші. Однак ще недостатньо дослідженою залишається проблема формування фінансової стратегії підприємства, яке здійснює системні інновації.

Метою даної роботи є виявлення особливостей стратегії фінансового забезпечення підприємств, які здійснюють системну інноваційну діяльність.

Однією з основних проблем економіки в Україні є недостатній розвиток науки і невисока інтенсивність нарощування наукового потенціалу. У 2014 році в держбюджеті України на науку планувалося виділити лише 0,27 % ВВП замість передбачених законодавством 1,7 %. Експерти відмічають, що ніколи за роки незалежності України фінансування науки було таким незначним. Для того, щоб хоча б просто виживати, галузі потрібно як мінімум 0,9 % ВВП. На сьогоднішній день здійснення інноваційної діяльності на постійній основі є необхідністю виживання багатьох підприємств у сучасних жорстоких умовах конкуренції, бо економічний розвиток суб’єктів господарства нерозривно пов’язаний з системним впровадженням інновацій на підприємствах, особливо промислових.

Інноваційна діяльність сьогодні потребує значних витрат, що обумовлено великою наукомісткістю інноваційних продуктів. Для максимально ефективного використання обмежених коштів кожне підприємство повинно розробляти оптимальну фінансову стратегію інноваційної діяльності. Це передбачає належне економічне обґрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб’єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду   реалізації інновацій.

Фінансова стратегія підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність, розглядається як сукупність методів впливу на активну інноваційну діяльність. Основними складовими фінансової стратегії є методи і форми фінансування, оптимальна структура джерел фінансування, аналіз та контроль за фінансуванням інноваційної діяльності. Адекватність елементів фінансового механізму поставленим цілям, системність здійснюваних заходів сприятиме вирішенню конкретних завдань інноваційного характеру. В. Колосовим  запропоновано поєднання інноваційних та інвестиційних елементів в єдиний комплекс, висока ефективність якого буде досягатися за рахунок синергетичного ефекту від взаємодії фінансової та інноваційної сфер, що містить інвестиційну, інформаційну та соціально-технічну складові. При зазначеній організації для інвестиційних проектів цикл впровадження інновацій може скоротитися в 3–5 разів, що відповідає зростанню річного прибутку на вкладений капітал також в 3–5 разів: від 8–10 % до 40–50 % річних. Це робить їх конкурентними з короткостроковим товарним кредитом [1].

Вищенаведені складові відображають головні аспекти організації процесу фінансування інноваційної діяльності на підприємствах, які необхідно враховувати при здійсненні даного виду діяльності. Зазвичай структура  фінансових ресурсів, які використовуються при здійсненні інновацій, є такою: власні кошти підприємства: 60–70 %; фінансування державним бюджетом: 2–4 %; надані кредити: 2–3 %; кошти інвесторів: 1–2 %.

Основну частку джерел фінансування складають власні кошти підприємства, оскільки дуже  високою є ризикованість інноваційної діяльності. Перевагами фінансування за рахунок власних коштів є незалежність від зовнішніх банківських установ, забезпечення фінансової стійкості підприємств. Недоліками даного виду фінансування є: затримка поточних платежів, що обмежує можливість належного фінансування інновацій за рахунок прибутку; а також недостатній обсяг власних коштів, що зумовлює низьку інноваційну активність, а також інші чинники. В умовах обмеженості власних коштів   для забезпечення свого інноваційного розвитку суб’єкти господарювання змушені шукати зовнішні джерела фінансування. Найбільш розповсюдженим інструментом залучення фінансових ресурсів в світовій та вітчизняній практиці є банківський кредит. Однак використання кредитних ресурсів не завжди доцільно для фінансування інноваційних проектів, що обумовлено наступними чинниками:

·       при використанні залучених коштів підприємство становиться залежним від  банківських установ, які надають кредити, бо в більшості випадків кредити надаються під заставу активів підприємства;

·       оскільки інноваційні проекти є ризиковими – для таких проектів часто характерні невизначеність в розмірі майбутніх доходів і високі ризики неповернення вкладених коштів, тому банки, маючи альтернативні можливості для інвестування, не охоче кредитують такі проекти.

 Виходячи з цього, можна визначити, що підприємствам потрібно шукати нові можливості для активізації фінансування інновацій. Таку можливість можна створити в умовах ефективного функціонування інфраструктури інноваційної діяльності, якщо злагоджено діє ланцюжок: «наука – технологія – виробництво – ринок». Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу – створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, є неможливим. З метою активізації інноваційної діяльності слід нарощувати частку венчурних інвестицій у високотехнологічне виробництво такими темпами, щоб досягти достатньо вагомої частки від загального обсягу інвестицій. Важливим елементом   індустрії венчурного бізнесу є такі інноваційні структури  як технопарки (технологічні і наукові парки) та інноваційні бізнес-інкубатори, які активізують розробку та просування інновацій в господарчу практику, а також створюють підвалини системності впровадження інновацій та створення синергетичних ефектів, що надає впевненість в формуванні довгострокових позитивних результатів діяльності підприємств-розробників та підприємств, що впроваджують інновації. Іншим ефективним механізмом стимулювання розвитку венчурної ін­дустрії є фондовий ринок. Венчурне фінансування припускає участь інвестора в управлінні підприємством, у розвиток якого вкладені кошти,   це сприяє активізації руху акціонерного капіталу як у національному, так і в міжнаціональному масштабі [2].

Отже, для ефективного розвитку суб’єктів господарювання необхідне постійне здійснення інноваційної діяльності. Оптимальна фінансова стратегія, що забезпечує активну  інноваційну діяльність,  включає належне економічне обґрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб‘єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду   реалізації інновацій шляхом залучення венчурного капіталу та активізації діяльності учасників фондового ринку. Здійснення цих заходів повинно проходити в умовах підтримки держави в рамках стратегії розвитку країни.

 

Список використаної літератури:

1.     Колосов В. Основы инноватики: Учебное пособие. – СПб.: СПбГТУ, 1999. – 80 с.

2.     Микитюк П. П., Сенів Б. Г. Інноваційна діяльність: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.

3.     Степанова Т. О. Шарох Ю. В., Стратегічне управління інноваційною діяльністю підприємства. – Інформатика та комп'ютерні технології – 2007 / Матеріали III науково-технічної конференції молодих учених та студентів. – Донецьк, ДонНТУ –    2007, с. 77–78.

4.     Хобта В. М. Управління інвестиціями: навчальний посібник. – Донецьк: ДонНТУ, 2005. – 394 с.

5.     Амоша О. І., Антонюк В. П., Землянкін А. І. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія // НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2007. – 328 с.