Автор: Парий О.Н.
Источник: Актуальні проблеми прав людини, держави, та вітчизнянної правової системи. / Матеріали міждународної науково правтичної конференції. Дніпропетровськ, Громадська організація " Правовий Світ" 2013 р., с.73 74.
Парий О.Н., СПІВВІДНОШЕННЯ ЛІЦЕНЗІЇ НА ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ І ЛІЦЕНЗІЙНОГО ДОГОВОРУ. Оскільки найпоширенішою правовою формою залучення в економічний оборот об’єктів права інтелектуальної власності є договір, слід ретельно розібрати правове регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.
Відносини, які виникають у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, відіграють важливу роль у процесі становлення та розвитку ринкової економіки в Україні.
З посиленням ролі результатів інтелектуальної, творчої діяльності в економічному та культурному розвитку України особливої актуальності набувають питання правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності [1, с. 135].
Оскільки найпоширенішою правовою формою залучення в економічний оборот об’єктів права інтелектуальної власності є договір, слід ретельно розібрати правове регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності.
Одним з повноважень особи, яка має майнові права інтелектуальної власності, є виключне право дозволяти використання результату творчої діяльності іншими особами. Це право може бути реалізовано шляхом видачі ліцензії чи укладення ліцензійного договору [2, с.102].
Загалом термін ліцензія
(від лат. licencia – дозвіл, право) доволі широко застосовується в сучасній законодавчій термінології. У контексті ж законодавства про інтелектуальну власність ліцензію традиційно розглядають як дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності.
Ліцензія – це дозвіл. Дане поняття відоме не лише цивільному, а й іншим галузям права. Наприклад, в адміністративному праві під ним розуміють спеціальний дозвіл, який видається уповноваженими державними органами. Що стосується відносин інтелектуальної власності, то тут ліцензію може видавати особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин [3, с. 48].
Відповідно із ст. ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України ( далі – ЦК) ліцензійний договір – це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства.
При цьому необхідно враховувати положення як ЦК, так і спеціального закону, який регламентує відносини, що виникають з приводу саме того об’єкта, стосовно якого укладається договір. Це цілком закономірно, оскільки ЦК містить загальні положення стосовно всіх об’єктів інтелектуальної власності, а особливості зазначаються у спеціальних нормативних актах [2, с. 85].
Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності – це письмове повноваження, видане особою, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері.
Така ліцензія може бути оформлена як окремим документом або бути складовою частиною ліцензійного договору [3, с. 74].
Аналізуючи положення глави 75 ЦК України можна дійти висновку що, виникає проблема щодо співвідношення ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності і ліцензійного договору.
До того ж ліцензію як таку важко розглядати як договір. Видачу ліцензії більшою мірою розуміють як односторонню дію, тоді як договором є два- або багатосторонній правочин (ст. 202 ЦК України). Тому віднесення ліцензії до договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності у ст. 1107 ЦК України є помилковим [3, с. 72].
З усіх видів договорів чи не найбільше запитань викликає ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Адже ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності і ліцензійний договір займають самостійні позиції. Такий підхід законодавця є недуже виправданим.
Таким чином, сама по собі ліцензія є одностороннім правочином і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести на прикладі довіреності як одностороннього правочину і договору доручення.
Доречніше було б ліцензійний договір разом з ліцензією регулювати спільно.
1.Право інтелектуальної власності. Академ. курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д.Святоцького. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: Концерн Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004 – 672 с.
2. Господарський кодекс Україны /Закон України від 16 січня 2001р. //Відомості Верховної Ради України -2003р.- N 18, N 19-20,N 21-22, ст.144
3. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: навч. посібник / В.С Дроб’язко, Р.В Дроб’язко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.
4.. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: 36. наук, статей / За ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. – 424с.
5. Цивільний кодекс України /Закон України від 16 січня 2003 р. //Відомості Верховної Ради України - 2003 р. - № 40 - ст. 356