В сучасних умовах нестабільного економічного положення України, якому притаманні висока залежність від впливу політичних чинників, мінливість бізнес-середовища, підприємствам необхідно формувати ефективну антикризову політику для забезпечення конкурентоспроможності. Характерною особливістю ринкової економіки є періодичне настання криз, які згубно впливають на малопотужні підприємства, тим самим позбуваючись від застарілих і нераціональних способів виробництва і форм організації підприємств на користь сучасніших і працездатних. Проте загальне падіння економіки згубно впливає і на більшість передових підприємств.
Значну увагу проблематиці антикризового управління приділяли такі науковці як: Бланк І. А., Бобильова А.В., Василенко В. О, Грязнова А. Г., Комарницький І. Ф., Лігоненко Л. О., Макаренко Ю. П., Ряховська А. Н , Терещенко О. О., Хіленко О. О., Чернявський А. Д., Шапурова О. О., Шилова О. Ю та ін.
Макаренко–Ю. П. визначає антикризове управління як систему управління в умовах кризи з відповідною конкретизацією мети, принципів і елементів, що забезпечують її функціонування [1]. Основною метою антикризового управління є розробка й реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та достатнього рівня фінансової стійкості підприємства задля уникнення його банкрутства.
Антикризове управління має певні особливості, до основних з яких слід віднести: специфічність мети здійснення, специфічність управлінського інструментарію; ресурсні обмеження; часові обмеження; орієнтація на розв'язання проблем, а не тільки їх зовнішніх проявів; орієнтація та мінімізацію втрат усіх його учасників (власників, кредиторів, персоналу, держави); інноваційний характер [4].
Сучасні перспективи економічного розвитку України пов’язуються з високотехнологічними й конкурентоспроможними підприємствами, господарська діяльність яких створювала б синергетичний ефект із національною економічною системою. Такий ефект можливий лише за наявністю інноваційного розвитку підприємств, які складають основу конкурентоспроможності національної економіки.
Розвиток промислового виробництва забезпечується належною інноваційною діяльністю, яка підтримується Концепцією Державної програми економічного і соціального розвитку України. Тому інноваційна спрямованість підприємства – це стратегічно найважливіший шлях до налагодження виробництва, забезпечення реалізації продукції, економічного зростання країни. На сьогоднішній день серед проблем інноваційного розвитку України можна виділити основні проблеми, які гальмують на сучасному етапі його подальший розвиток:
- відсутність фінансування програм з інноваційної діяльності в Україні;
- неузгодженість інтересів держави та представниками організаційних структур;
- швидкий розвиток НТП і повільне впровадження нововведень у техніку і технологію виробництва.
Реальний стан інноваційної діяльності в Україні в останні роки є вкрай негативним.
Введення інновацій має здійснюватися, в першу чергу, на промислових підприємствах, де знос основних фондів найбільш істотний, а застаріла техніка і технології виробництва вимагають великих витрат. Впровадження інновацій на промислових підприємствах відбувається не так стрімко як потребується. Динаміку впровадження та реалізації інновацій промисловими підприємствами за період 2008–2012 рр. можна простежити в таблиці 1 [2].
В качестве исследуемой функции возьмем уравнение Ван дер Поля, амплитуда колебаний которого затухает во времени:
Табл.1 – Впровадження інновацій на промислових підприємствах
Частка вітчизняних підприємств, що впроваджували інновації впродовж проаналізованого періоду є незначною. Як видно з табл.1, починаючи з 2010р., інноваційна активність промислових підприємств починає наростати, і вже у 2012 р. частка інноваційних підприємств збільшується до 13,6%. Та незважаючи на це, стан інноваційної діяльності в Україні визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку.
Отже, для того щоб антикризове управління забезпечувало беззбиткове функціонування підприємства, воно повинно ґрунтуватися на інноваціях. Перехід до дієвої державної політики інноваційного розвитку України є одним із першочергових завдань державного управління. Стратегія втілення цієї політики має здійснюватися на системній і послідовній основі. Всі учасники інноваційного процесу мають бути зацікавлені в поєднанні їх інтересів і зусиль у створенні і застосуванні нових знань та технологій з метою виходу на внутрішній і зовнішні ринки з високотехнологічною продукцією.
Список використаних джерел:
1. Макаренко Ю. П. Використання системи антикризового
управління до
переходу до інвестиційної активності / Ю.П. Макаренко // Інвестиції:
практика та досвід. – № 2. – 2008. – c.
3–7.
2. Державна служба статистики України http://ukrstat.gov.ua/
3. Шилова О. Ю Розроблення антикризової програми підприємства
в умовах
інноваційного шляху розвитку // Маркетинг і менеджмент
інновацій.–2012.–№ 4.–с.
173–180.
4. Лігоненко Л. О. Антикризове управління
підприємством / Л. О. Лігоненко,
М. В. Тарасюк,
О. О. Хіленко // навч. посібник. – К.:
Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – 377 с.