Автор:
Талах А. С., Любич Б. Б.
Источник:
Студентська
наукова конференція “Актуальні проблеми соціальних та
економічних процесів в умовах трансформації українського
суспільства”,збірник 2012 р., м.Буча, УГІ, с. 150-152.
У час економічної, фінансової, політичної нестабільності, недосконалості ринку товарів і послуг характерним є зростання інтересу до дослідження кризових явищ, причин їх виникнення,аналізу наслідків та механізмів їх попередження. Фінансово-економічна криза, яка охопила усі галузі та територіальні формування, змусила суспільство до пошуку шляхів виходу з неї. Актуальність тематики досліджень кризи і кризових явищ полягає в тому, що від ефективності та вчасності кроків влади на усіх рівнях щодо попередження та подолання негативного впливу кризових явищ на економіку залежить стан функціонування усіх учасників ринкової системи.
Головне протиріччя антикризового управління полягає в тому, що зусилля державних інститутів спрямовані на розробку загальнодержавної стратегії подолання негативних наслідків економічної нестабільності. В той час як самі критерії оцінювання стабільності у вигляді макроекономічних показників є опосередкованими відносно тих господарських процесів, що відбуваються на регіональному та мікроекономічному рівнях. Подолання кризових явищ є неможливим без створення відповідних сприятливих умов для регіональних економічних угруповань.
Важливим у реалізації антикризової політики є регіональний підхід, адже наслідки та глибина прояву кризи у кожному регіоні різні залежно від соціально-економічної структури, умов та рівня економічного, соціального розвитку та ін.[1]
В теоретичному плані питання кризи регіону є достатньо дослідженими, вивченню проблематики антикризового менеджменту присвячені роботи Герасемчука З. В. і Абрамовой І. О. [1], Воронкової В. Г. [5], Родионовой Н. В. [4] та Крутика А. Б. [2]. Але вирішення цих проблемних питань має носити прикладний характер, ґрунтуватись на засадах ситуаційного менеджменту, та враховувати специфічні особливості як адміністративних регіонів, так і суб’єктів господарювання, що в них розташовані.
Метою дослідження є комплексний аналіз основних проблем антикризового регіонального менеджменту, в основі якого державне регулювання регіонального розвитку, та пошук заходів щодо їх вирішення.
Повільні темпи ринкових перетворень і незадовільний стан вирішення соціально-економічних проблем свідчать про відсутність ефективної державної політики щодо регіонів та місцевого самоврядування, що породжує чисельні конфлікти між різними рівнями влади, негативно відображується на економічному розвитку регіонів, приводить до поглиблення диспропорцій в територіальній структурі національної економіки і соціальній сфері регіонів.
Вирішенням проблеми може стати адміністративна реформа, що дозволить:
- переглянути існуючий адміністративний устрій регіонів, наприклад
згідно з концепцією Ю.В.Макогона [3];
- надати відповідні повноваження місцевим органам самоврядування щодо
визначення пріоритетних напрямків адміністративного стимулювання;
- надати регіональній громаді функції формування та управління
місцевими бюджетами для вирішення стратегічно важливих для регіону
питань;
- перевести ряд ключових посад державної адміністрації з таких, що
призначаються на виборну основу та розробити механізми звітності не
лише перед урядом, а й перед представниками населення регіону.
Особливу увагу слід приділити вивченню проблем, пов’язаних з формуванням організаційних, правових, економічних і фінансових важелів, які б сприяли підвищенню ефективності функціонування системи територіальної організації влади на місцях, формуванню державної регіональної політики, головною метою якої є забезпечення оптимального узгодження загальнодержавних цілей та інтересів з особливостями розвитку окремих регіонів.
Наприклад, для Луганської області характерним є конгломератне розміщення регіональних продуктивних сил та населених пунктів. Історично сформовані великі регіональні угруповання, такі як Алчевсько-Стахановська агломерація, що складається з міст Перевальськ, Алчевськ, Стаханов, Брянка, Кіровськ і Первомайськ та цілої низки селищ. Формування відбувалось навколо підприємств важкої переробної промисловості: металургійних, вугледобувних, а згодом і машинобудівних. На Алчевсько-Стахановську агломерацію з загальною чисельністю жителів понад 40% населення області приходиться більше 50% промислового виробництва. Зокрема лише на Алчевськ припадає близько чверті всього обсягу промислового виробництва, тут розташовані два найбільш прибуткових підприємства Луганської області: Алчевський металургійний комбінат та Алчевський коксохімічний завод. Тому характерними для регіону є компактність розміщення, висока концентрація населення, залежність добробуту населення від економічного стану основних фінансово-промислових груп.
Поєднання в єдиний адміністративний округ дозволить набагато ефективніше проводити антикризове управління регіоном. А спорідненість інтересів та причин виникнення кризових явищ є запорукою чіткого розуміння майбутніми органами влади наслідків та ефективності застосування конкретних інструментів управління. Але раціональним таке реформування є лише за умови надання громаді права розпоряджатися фінансами: формувати та використовувати місцеві бюджети, джерелом для яких є податкові зобов’язання промисловості регіону. З одного боку це значною мірою підвищить соціальну відповідальність бізнесу, а з іншого дозволить реалізовувати конкретні дії, спрямовані на подолання гострих для регіону проблем.
Необхідно також відзначити, що концентрація адміністративних органів влади та бюджетів не має відношення до функціонування таких інститутів як дозвільна система, система медичного забезпечення, управління освіти та інші соціально важливі сфери державного управління. Оскільки принцип централізації управління в цьому випадку неодмінно призводить до скорочення функціонування в окремих населених пунктах, особливо в селах, закладів освіти, медичного забезпечення, тощо. Слід розуміти, що концентрація влади задля ефективності антикризового управління не має погіршувати якість соціального обслуговування населення.
Для створення ефективної системи територіальної організації влади адміністративно-територіальний устрій України необхідно реформувати, передбачивши оптимізацію низової ланки адміністративно-територіального устрою з метою забезпечення самодостатності територіальних громад. Регіональний рівень є територіальною основою для організації місцевого самоуправління на регіональному рівні і побудови системи регіональних органів виконавчої і судової гілок державної влади, а також регіональних органів прокуратури і місцевих державних адміністрацій. Як свідчить аналіз, за роки існування і розвитку Української держави суспільство почало політично структуруватися, набувати рис, характерних для багатьох європейських держав. Особливо успішно ці процеси відбуваються в останні роки, проте з’явилась низка нових проблем, як перед владою, так і політиками: на місцевому рівні особливо складно досягти узгодження трьох самостійних, різноспрямованих політичних векторів: а) вектора вертикальної централізованої влади, що пов'язаний з зміцненням та ефективним впливом на всі процеси, що протікають в суспільстві; б) горизонтального вектора самоврядування, що відображає множинність горизонтальних інтересів; в) вектора політичних партій, суспільних угруповань, який відображає широкий спектр інтересів від «горизонталі до вертикалі». Україна зможе стати дійсно лідером перетворень, якщо владні й управлінські структури стануть на шлях критичного аналізу і конструктивної підтримки тих тенденцій розвитку регіонально-адміністративного менеджменту, які будуть сприяти оптимальному виходу з кризи [5].
Вирішення проблем антикризового регіонального менеджменту може бути досягнуто шляхом формування регіонально – адміністративної концепції менеджменту через такі заходи, як децентралізація влади; розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; реформування адміністративно - територіального поділу країни; забезпечення органів самоврядування необхідними ресурсами для виконання делегованих повноважень; проведення реформи житлово-комунальної сфери; судовий захист самоврядування.
1. Герасемчук З. В. Система безпеки соціально –
економічного
розвитку регіону як елемент антикризового менеджменту /
Герасемчук З. В., Абрамова І. О.: Вісник економіки,
транспорту і промисловості
– 2010. - № 29. – с. 83-85.
2. Крутик А. Б.Антикризисный менеджмент: превентивные методы
управления / А. Б. Крутик, А. И. Муравьев. - СПб.:
Питер, 2001. - 430
с.: ил. - (Теория и практика менеджмента).
3. Макогон Ю. В. Региональные экономические связи и свободные
экономические зоны: учебник для студ. вузов / Ю. В. Макогон,
В. И. Ляшенко, В. А. Кравченко. - 2-е изд.,
перераб. и доп. - Донецк :
Альфа-пресс, 2004 . - 544с.
4. Родионова Н. В. Антикризисный менеджмент: учеб. пособие
для студ.
вузов, обуч. по экон. спец. и направлениям / Н. В. Родионова.
- М.:
ЮНИТИ, 2002. - 224 с.
5. Регіонально-адміністративний менеджмент: Навчальний посібник під
ред. д. філос. н., проф. В. Г. Воронкової — К.:
«Видавничий дім «Професіонал», 2010.