Русский   English
ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою випускної роботи

Стратегія розвитку інтеграції на підприємстві

Зміст

Вступ

Динамічні процеси трансформації світової економіки відбуваються в умовах перманентних циклічних коливань. Конвергенція економічних систем, хоча і відбувається закономірно, але паритетні відносини безпосередньо залежать від конкурентоспроможності різних країн, а тому ефективність міжнародного поділу праці визначається, насамперед, рівнем розвитку ринкового механізму інтеграційного розвитку національної економіки. Інтеграційний розвиток – це об'єднання економічних, державних і громадських структур у межах регіону, країни, світу. У сучасних умовах вимагають негайного вирішення питання діагностики економічного розвитку на основі науково обґрунтованих методів аналізу, оцінки та стратегічного прогнозування неминучих циклічних спадів, які досі залишаються не до кінця дослідженою проблемою. Орієнтація країни на багатовекторну інтеграцію вимагає розробки концепції стратегічного розвитку національної економіки шляхом подолання міжнародних і внутрішньодержавних структурних суперечностей; диссипативности основних параметрів конвергенції ДНР з іншими країнами на основі принципів рівноцінність різних форм ефективної взаємодії різнорідних економічних систем. Для цього потрібно вирішити непрості, але дуже важливі завдання по підвищенню конкурентоспроможності України у світовому рейтингу і забезпечити всебічну і многокритериальную адаптацію власної економіки до параметрів розвитку інших країн.

1. Актуальність теми

В сучасних трансформаційних умовах, одночасний розвиток країн з розвиненою економікою та ринком, що формується, викликає інтерес до таких питань, як цілі, схожість і відмінності в їх змісті, соціально-економічні наслідки та результати, що і визначає актуальність порівняльного аналізу різних аспектів міжнародної економічної інтеграції в умовах диференціації економічних систем.

2. Мета і задачі дослідження та заплановані результати

Мета роботи полягає в розробці основних напрямів оптимізації інтеграційного розвитку і підвищення ефективності національної економіки на основі дії об'єктивних законів ринку з урахуванням закономірностей її циклічного розвитку, необхідність своєчасної діагностики передкризових і кризових явищ, обґрунтуванні теоретичних і практичних положень стратегічної концепції конвергенції, вдосконаленні методології наукового дослідження міжнародних інтеграційних процесів в сучасних умовах.

Основні задачі дослідження:

  1. діагностика сучасних тенденцій розвитку економіки України та інших країн з урахуванням сучасних наукових концепцій дослідження причинно-наслідкових зв'язків економічних підйомів і спадів;
  2. класифікація основних закономірностей формування ринкового механізму інтеграційного розвитку в період циклічного спаду з аргументацією економічного змісту кризових явищ як економічної категорії;
  3. систематизація сучасних методологічних і концептуальних підходів до конвергенції економічних систем на основі синхронізації ринкових параметрів економічного розвитку;
  4. формування методології дослідження конвергенції з урахуванням ендогенних та екзогенних змінних на основі класифікації, порівняльного аналізу та систематизації показників ефективності соціально-економічного розвитку.

Об'єкт дослідження: процес розвитку інтеграційної стратегії підприємства.

Предмет дослідження: стратегічні напрямки інтеграційного розвитку національної економіки в реалізації антикризових програм.

3. Теоретичні аспекти формування інтеграції організації

Узагальнення результатів досліджень промислових криз в Англії XIX і XX ст. знайшло відображення в теорії криз Туган-Барановського М. [2], великі економічні цикли розглянув Кондратьєв Н., а теоретичні питання динаміки фінансових показників відсотка, кредиту, інфляції були розглянуті Пезенти А. [3].

3.1 Кризи і методологія дослідження сучасних тенденцій циклічного розвитку економіки

Проблема глобальної кризи 2008-2009рр. і його вплив на розвинені країни протягом тривалого часу була і залишається дотепер об'єктом уваги українських і зарубіжних вчених – Бурлачкова Ст. , Гейця Ст., Головніна М., Гриценко А.с , Корабліна С., Маневича Ст., Нікітенко П., Пустовійта Р., Шимаи М. , Чухно А., Яременко О.

Як зазначає академік Чухно А., фінансово-економічна криза 2008-2009рр., зберігаючи основні риси, що є для економіки України однією з форм прояви світової кризи, а його причини пов'язані з промисловим виробництвом і фінансовим сектором [1, с. 7]. Так, індекс промислового виробництва у січні 2009р., порівняно з відповідним періодом попереднього року, впав до 78,1%, обсяги будівництва, експорту та імпорту товарів, відповідно – до 44,2%; 55,9% і 48%, що призвело до великого економічного спаду серед країн СНД і Європи [1, с. 9].

Необхідно зазначити, що наведені тенденції стали закономірним підсумком багаторічного репродукування відтворювальної структури індустріального типу з переважанням в економіці ДНР підприємств четвертого технологічного укладу, що, в свою чергу, посилило диспропорції між товарним та грошовим ринком, і призвело до посилення стагнації і інфляції. Оскільки капіталом, як самопідвищююся вартістю, може виступати будь-який матеріальний і нематеріальний, фінансовий та нефінансовий актив, перевагу тієї чи іншій формі віддається в залежності від величини приросту вкладених фінансових коштів. В сучасних умовах найбільш привабливим з точки зору отримання максимальної норми прибутку на короткостроковий період з мінімальними витратами виявився процес купівлі-продажу товару «гроші», а також його похідних – сурогатних грошей, що в сукупності становлять основу спекулятивного капіталу. Оскільки сучасне виробництво, як матеріальне, так і нематеріальне, виступає у вартісній та грошовій формі, то поряд з грошима, грошовою системою діють фінанси, кредит, цінні папери. У відповідності з цим мають місце грошовий ринок та ринок капіталів, фінансовий ринок та ринок цінних паперів, фондовий ринок. Існування такого різноманіття вартісних форм визначається виробництвом доданої вартості, а в масштабах суспільства ВВП, який є матеріальною основою емісії грошей, стабільності їх купівельної здібності, стає джерелом накопичення капіталів, зростання державного бюджету, розвитку кредитних відносин, збільшення кількості акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також широкої торгівлі ними на фондовому ринку [1, с. 12]. Динамічний розвиток економіки і зростання прибутків, на думку Гриценка А.с, тягнуть за собою збільшення капіталізації, з неминучим включенням фіктивної вартості. Як відомо, капіталізація – це перетворення різноманітних ресурсів в капітал, тобто в самовозрастающую вартість, тому є складним багаторівневим процесом, який охоплює всю економіку і трансформується в залежності від того, на якому рівні, в якій сфері і за допомогою яких механізмів відбувається. У зв'язку з цим розрізняють реальну, фінансову, фіктивну, номінальну, ринкову, пряму та зворотну, абсолютну і відносну капіталізацію, а також капіталізацію доходів різних галузей, сфер економіки, ринків (наприклад, капіталізацію промисловості, банківської сфери, фондового ринку) [2, с. 42].

Причинно-наслідкового зв'язку девальвації національної грошової одиниці, спекуляцій на фінансовому ринку, кредитної експансії, як реакції на проблеми товарного ринку, вказував у своїх працях М. Туган-Барановський ще більше ста років тому. «...Історичний досвід свідчить, що поряд з індивідуальними відмінностями криз, існує і схожість всіх їх між собою. Стан товарного ринку, безпосередньо передує кризі, зміни в галузі грошового обігу, що супроводжують розвиток кризи, потім наступні коливання кредиту розглядаються як доказ закономірності досліджуваного явища» [3, с. 217]. Слід підкреслити, що природа кожної кризи унікальна і по-різному небезпечна для розвитку економічних систем на кожному етапі еволюційного розвитку. Так, на зростання пропозиції грошей у національній економіці під час кризи 2008р. вплинуло багато факторів. Збільшення грошової маси призвело до зростання коефіцієнта монетизації з 19% у 2000р. до 54% в 2008рр. Кількість кредитів, отриманих приватним і підприємницьким сектором у 2008р. перевищило обсяги депозитів вдвічі.

3.2 Особливості розвитку національної економіки в кризових умовах

У сучасних умовах для діагностики економічного розвитку необхідні ефективні методи, антикризові заходи і обґрунтоване прогнозування неминучих циклічних спадів, що є актуальною і досі невирішеною проблемою. Якщо внутрішні диспропорції починають проявлятися в економічних суперечностях, як, наприклад, у перевищенні темпів приросту доходів населення над відтворювальними можливостями створювати необхідну кількість товарів та послуг, знижується обов'язковий імунітет, системи по відношенню до впливу зовнішніх факторів. Тому в сучасних умовах глобалізації все гостріше відчувається необхідність розробки методологічних принципів розвитку економіки з урахуванням підвищених ризиків з боку негативної ринкової динаміки внутрішньодержавної та світової трансформації економічного простору.

Так, на підставі динаміки розвитку національної економіки вченими встановлено, на основі чого виникають нові підходи до визначення природи, сутності, механізму незворотності або випадковості різних соціально-економічних процесів, законів та закономірностей виникнення кризи, що дозволяє обґрунтувати прогнозування життєвого циклу криз. При цьому основним підходом до вивчення кризових тенденцій на основі сучасних методів діагностики виступає емпірично об'єктивний аналіз, що характеризує розвиток внутрішніх зв'язків реальних явищ. У науці існують категорії, тобто основні логічні поняття, які відображають найбільш загальні і суттєві сторони економічного життя суспільства. Це – попит і пропозицію, грошово-кредитні інструменти, відносини власності, ринкові параметри, заробітна плата, прибуток, собівартість та ін Саме сам факт періодичності і повторюваність економічних підйомів і спадів дозволяє побудувати наукове дослідження закономірностей кризи не тільки як категорії, але й економічного явища, що здобуває ознаки закону, оскільки характеризується стійкістю, багаторазовою повторюваністю, зумовлює і предопределяющего поступальний процес розвитку суспільного виробництва.

Так, у наукових працях Кондратьєва Н. знайшло відображення вплив процесу залучення у світові економічні зв'язки нових країн, як події передує чергової хвилі великого циклу.

Стиснення грошової пропозиції в 2008 та 2009 рр. було пов'язано не з зменшенням потреби економіки в грошах, а виключно з зменшенням припливу іноземної валюти і переважанням попиту на іноземну валюту над її пропозицією, що сприяло розгортанню кризи в реальному секторі. Тому необхідно вивчити основні теоретичні та методологічні підходи до визначення пріоритетного вектора стратегії інтеграційного розвитку. Особливого значення набуває проблема розробки нової методології формування інтегральних систем в результаті закономірних глобальних трансформацій та наукового обґрунтування доцільності багатовекторної інтеграції на основі конвергенції країн, неоднорідних за рівнем індустріального розвитку.

4. Економічна діагностика стратегії інтеграційного розвитку

Багатовекторна інтеграція України у світову економіку вимагає вдосконалення концепції стратегічного розвитку національної економіки на основі детального аналізу міжнародних і внутрішньодержавних структурних суперечностей; диссипативности основних параметрів конвергенції України з іншими країнами; ступеня взаємовигідності та рівноцінність методів ефективних форм взаємодії різних економічних систем. Основними характеристиками інтеграції є міжнародний поділ праці, рух грошових, трудових і виробничих ресурсів, стандартизація економічних відносин і технологічних процесів на основі вдосконалення норм міжнародного права та зближення культур різних країн.

Очевидно, що національна економіка України є безпосереднім учасником міжнародних інтеграційних процесів, що обумовлено історичним ходом подій і вигідним географічним розташуванням держави. Це є передумовою визначення пріоритетних форм участі і взаємодії національної економіки з іншими країнами шляхом створення єдиного митного, торговельного, ринкового, транспортного та валютно-фінансового простору.

Тому актуальними і одночасно дискусійними питаннями залишаються методологічні основи оцінки перспективності рівнозначною інтеграції України з країнами, що розвиваються і розвиненими країнами, а також визначення оптимального межі конвергенції на міждержавному, міжрегіональному та міжгалузевому рівні.

Сучасні тенденції і трансформаційні процеси, які закономірно характеризуються циклічністю розвитку економіки, знайшли відображення в наукових працях Гальчинського, Чухно А., Поважного А. , Тарасевича Ст., Тюхтина Ст., Петрівської О., які акцентують увагу на актуальність проблеми забезпечення економічної та фінансової безпеки в умовах кризи. Питання порівнянності і синхронізації національних економік України та країн ЄС розглядає Масловська Л., а перспективи реформування банківської системи України в контексті європейської інтеграції є об'єктом дослідження Міщенко Ст., Шаповалова А., Крилова Ст., Ващенко Ст., Грищука Н.

Стратегія багатовекторної інтеграції України є одним із основних напрямків економічної політики. Так, державна програма Європейської інтеграції, відповідно до якої здійснюється поступова адаптація пріоритетних форм участі і взаємодії національної економіки з іншими країнами до вимог і стандартів ЄС, з'явилася в кінці 90-х рр. минулого століття [3]. Необхідно відзначити, що процеси міжнародного поділу праці відбуваються в умовах нерівнозначних стартових умов диференційованих за рівнем розвитку країн і хоча європейські критерії конвергенції [3, с. 11-15] в цілому універсальні і визначають цільові значення синхронізації, розрив між економічними системами залишається значним. Стандарти ЄС не суперечать реформам, проведеним в Україні [4], проте досягнення відповідного рівня і стабільності макроекономічних, монетарних і фіскальних показників [4, с. 13], реально по мірі зближення і взаємодії з рівнозначними економіками.

Тому визначення точок і площин конвергенції необхідно обґрунтувати з урахуванням існуючих підходів до систематизації пріоритетів розвитку. На думку Масловської Л., сучасні інтеграційні принципи Європи ґрунтуються на таких трьох взаємопов'язаних і взаємообумовлених факторів: структурні зміни господарства; соціальна сфера і навколишнє середовище [5, с. 73].

Інший підхід до класифікації критеріїв конвергенції, встановлених розвиненими країнами Європи, характеризується макроекономічними, монетарними, фіскальними, політичними та інституційно-правовими показниками [3, с. 11-15]. Слід підкреслити, що запропонована методологія дослідження побудована на визначенні стартового рівня різних елементів структури з подальшим угрупованням країн за ознаками відповідним конкретного технологічного укладу та рівня індустріалізації. Це дозволить встановити послідовність реалізації того чи іншого вектора.

Наукові дослідження Чухно А., і Масловської Л., свідчать, що більшість країн ЄС, США і Японія знаходяться на піку п'ятого інноваційно-технологічного циклу, а «нові» члени ЄС і кандидатів на вступ в цю організацію (в тому числі Україна) – відповідно на четвертому [1, с. 10], [5, с. 73].

Тому синхронізація ринкових і соціальних параметрів у системі критеріїв конвергенції ЄС є проблемою не тільки для України, але і для тих країн Східної Європи, які нещодавно стали членами перманентно розвивається конгломерату. Аналіз конвергенції, проведене Міжнародним валютним фондом (МВФ) показав, що динаміка основних макроекономічних показників України, в тому числі ВВП, частки у світовому експорті а також інфляції, в тій чи іншій мірі відповідає країнам Східної Європи і Росії [6].

На думку академіка Чухно А., конвергенція з Росією забезпечена відносно рівними стартовими умовами. Зближення з розвинутими країнами можливо через національні економіки держав, що входять у ті чи інші союзи, але разом з тим, найбільш близькі за рівнем розвитку з Україною [7, с. 109]. З цієї точки зору вчений посилається на рейтинг країн, запропонований ООН у 2004р. За вдосконаленим показником ООН виділила два десятки країн, зазначених високим рівнем економічного розвитку, соціального забезпечення, демократії. Згідно із запропонованою класифікацією Естонія займає 35, Латвія – 47, Литва – 60, Росія – 116, Україна – 119 місце [7, с. 111]. Розглядаючи сучасні дані розвитку національної економіки та перспективи економічних реформ, Геєць В., комплексно оцінює рейтинг, згідно з яким Україна, станом на 2010р., знаходиться за індексом глобальної конкурентоспроможності на 89 місці. Негативний результат обумовлений такими показниками, як макроекономічна стильність (106 місце), ефективність товарного ринку (109 міс це), розвиток інституцій (120 місце), відстаючи при цьому від Росії, Польщі та Казахстану [4].

Важливий акцент Масловська Л. робить на необхідності аргументованого обґрунтування входження країни в нову структуру, оскільки з точки зору керованості системи її розширення повинно мати певні межі [5, с. 73]. При цьому дестабілізуючим фактором для української економіки є істотні відмінності в рівні життя населення окремих регіонів, а це веде до розшарування суспільства, але аж ніяк не до розвитку інтеграції. Допустимі в світовій практиці рівень територіальних відмінностей не повинен перевищувати 25%. Регіони України, на відміну від ЄС, найбільш істотно різняться за соціальними параметрами розвитку [5, с. 79].

Разом з тим, асиметричне розвиток регіонів характерне для більшості країн світу. Наприклад, в структурі ЄС, Чужиков Ст. також виділяє проблеми низького технологічного рівня економіки периферійних регіонів, координації транспортної та комунікаційної політики стосовно регіонів ЄС, високий рівень безробіття в деяких країнах – Іспанії, Польщі, Словаччині, Румунії, Франції, східних землях Німеччини [8, с. 56]. Наведені аргументи на користь того чи іншого інтеграційного вектора [7,4,5,8,6] безумовно заслуговують на увагу. Однак не визначені часові рамки, пріоритети та алгоритм розвитку економічних відносин. Слід підкреслити, що концепція стратегічної конвергенції, перш за все, повинна бути спрямована на одночасну інтеграцію, як з Європою, так і з Росією. При цьому основними критеріями ефективності та міцності зв'язків є довгостроковість, надійність і стабільність відносин з урахуванням міжрегіонального вирівнювання основних соціально-економічних показників.

Одним із сучасних підходів до створення складних систем є реалізація конструктивного потенціалу через механізми біфуркації та хаосу [9, с. 8]. Так, стан біфуркації в методології складних систем Гальчинський А.с ототожнює з відхиленням від стандартної причинно-наслідкового детермінованості і рівноваги, яке пов'язане з системної нестійкістю і непередбачуваністю траєкторії майбутнього розвитку. Домінантою відповідного процесу стає випадковість, інтенсивність якої зростає адекватно ступеня нестійкості динамічної системи [9, с. 11]. Необхідно зазначити, що ситуації біфуркації та хаосу, за своїм змістом, мають схожу з кризами природу, закономірна особливість яких полягає в періодичності динамічних процесів, а також еволюційних економічних трансформацій.

Нинішній етап глобалізації пов'язаний лише з початком становлення постіндустріальної системи глобальних економічних відносин, який є перехідним і відображає гомогенну цілісність як ознака індустріалізації [9, с. 5]. Необхідно зазначити, що теза про ситуацію цілісності, з точки зору однорідності структурних елементів, поданих національними економіками, залежить від ступеня індустріалізації різних за рівнем розвитку систем. Країни, в яких в тій чи іншій мірі переважають виробництва четвертого або п'ятого технологічного укладу є індустріальними, проте якісний параметр (часткове співвідношення підприємств четвертого і п'ятого укладу) значно відрізняє їх один від одного, що виражається результатами господарської діяльності.

Сучасний етап глобалізації економічних відносин характеризує специфічний процес затвердження постіндустріальних почав глобального розвитку, які несуть на собі якісно нові (порівняно з добою індустріалізму) гетерогенні визначення [9, с. 5]. Дане положення є дискусійним, оскільки не враховує часовий параметр переходу окремих структурних елементів на новий етап розвитку, тобто до постіндустріальної економіки.

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), проводячи аналіз макроекономічних індикаторів, поділяє країни на дві основні групи: з розвиненою ринковою економікою і з ринком, що формується. Причому перша група, при мінімальній чисельності населення, займаних територій і власне, кількості вхідних у цю групу країн – досягла непорівнянних показників за обсягами поточної частки світового ВВП [6].

Тому потребує уточнення питання про готовність окремих держав до постіндустріальної економіки, оскільки саме з цього починається період формування гетерогенної системи. Академік Чухно А. неодноразово акцентував увагу на відмінні структурні особливості розвинутих країн, які, на відміну від країн, в тому числі і України, характеризуються переважанням нематеріальної сфери, частка якої становить понад 70% ВВП [7, с. 108], [1, с. 9]. Очевидно, це і є постіндустріальна економіка, в якій переважають інноваційна та інформаційна складова, що дозволяють утримувати розвиненим країнам відносно високі темпи економічного зростання.

Безумовно, Гальчинський А., зачіпає важливу методологічну проблему системної визначеності світової економіки в умовах глобалізації. Особлива увага приділяється безпосередньо визначень гомогенної і гетерогенної цілісності. Зокрема, гомогенна цілісність передбачає домінантність інтегрального якості і, відповідно, системну уніфікованість та ієрархічну підпорядкованість частин цілому [9, с. 5].

Новітні процеси економічної глобалізації, на думку Гальчинського А. с детермінуються основами постіндустріалізму, при якому визначальними є зростання самодостатності окремих структурних ланок глобальної економічної системи і девальвація на цій основі стандартної уніфікованості відповідних процесів. На цих передумовах глобальна економіка набуває ознак диссипативности – системної розпорошеності [9, с. 6]. Розвиваючи наведену концепцію диссипативности розвитку, слід зазначити, що світова економіка включає різні за рівнем розвитку структурні елементи. У цьому сенсі формується різнополярних система, з точки зору синхронізації макроекономічних критеріїв конвергенції, яка включає розвинені країни, що здійснюють перехід до шостого технологічного укладу, і країни, в тому числі Україна, де переважають виробництва четвертого і частково п'ятого технологічного укладу [5, с. 75].

Висновки

Найбільш перспективною для нашої країни є орієнтація на багатовекторну інтеграцію на паритетних засадах за умови створення спільного ринкового простору, передусім з тими, у кого коефіцієнти синхронізації макроекономічних, соціальних, монетарних, фіскальних, інституційних і правових параметрів максимально збігаються (країни СНД і Східної Європи). З точки зору посилення світових позицій міжнародна інтеграція не повинна розвиватися лише шляхом розширення ринків збуту економічно розвинених країн на території України, але і в зворотному напрямку, – за рахунок взаємовигідних угод щодо реалізації принципів єдиного ринкового простору і вільної торгівлі. Встановлено, що проблема економічної інтеграції в умовах глобалізації світової економіки та періодичних криз виникає і загострюється не тільки в що розвиваються, але і в розвинених країнах. При цьому для кожного історичного періоду і кожної конкретної країни існують свої специфічні особливості, як прискорення, так і уповільнюють темпи ефективного міжнародного співробітництва. В умовах української дійсності, коли існує реальна можливість використовувати переваги багатовекторної і багатофункціональною інтеграції необхідно критично сприймати, аналізувати й адаптувати досвід інших країн, які вже відбулися в економічному інтеграційному просторі, а також вирішують цю проблему стосовно до конкретних особливостей стратегічного розвитку.

Перелік посилань

  1. Чухно А. Современный финансово-экономический кризис: природа, пути и методы его преодоления // Экономика Украины. – 2010г. – №1. – С. 4-19.
  2. Чумаченко Н.Г., Савченко А.П., Коренев В.Г. Принятие решений управлении производством. – Киев: Техника, 1978. - 198 с.
  3. Проблеми реформування банківської системи України в контексті європейської інтеграції: Інформаційно-аналітичні матеріали. Вип. 8 / В.І. Міщенко, А.В Шаповалов, В.В. Крилова, В.В. Ващенко, Н.В. Грищук та інші – К.; Національний банк України. Центр наукових досліджень. 2007. – 266с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/Publication/research/Centre_S_S/Eurointegration.pdf
  4. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232с.
  5. Масловская Л. К вопросу оценки предпосылок интеграции Украины в ЕС / Экономика Украины. – № 6. – 2008г. – С.72-80.
  6. Перспективы развития мировой экономики. Глобализация и неравенство [Электронный ресурс] // Официальный сайт МВФ. – 2010. – Режим доступа: http://www.imf.org/external/russian/index.htm
  7. Чухно А. Выводы и предложения, вытекающие из работы «Постиндустриальная экономика: теория, практика и их значения для Украины» // Экономическая теория – 2004. – № 1. – С. 105-115.
  8. Чужиков В., Модернизация региональной политики в ЕС // Экономика Украины. – 2008. – №4. – С. 56-63.
  9. Гальчинский А. Методология сложных систем // Экономика Украины. – 2007. – №8. – С. 4-18.
  10. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 46, ч. 1, с. 229.