Я, Болотов Олександр Сергійович, народився 29 липня 1994 року в місті Сніжне, Донецька область.

Батьки: батько – Кривич Олександр Миколайович, прохідник на руднику Комсомольський місто Норильськ; мати – Болотова Оксана Володимирівна, кухар; сестра – Кривич Уляна Олександрівна, школярка.

Проживши перші роки життя в Сніжному, мої батьки розійшлися і мені довелося робити вибір з ким жити, до 4 років я жив з мамою, проте їй випала можливість поїхати в Росію і знайти хорошу роботу.

До 6 років я жив то з бабусею, то з батьком, я не ходив до садочка і анітрохи не засмучуюсь з цього приводу, так як весь час з ранку до вечора ми з друзями гуляли в шкільному саду. Однак незабаром мама забрала мене в Норильськ, хоча щоліта я прилітав до бабусі. Прилетівши разом з вітчимом, в перші кілька місяців він знайшов першу роботу, на той час мама вже робота шеф кухарем в ресторані. Після кількох переїздів батьки зняли відповідну квартиру, і через кілька місяців після приїзду в Норильськ мені виповнилося сім років, тому прийшов час йти в школу.

У той час як мама і вітчим проходили шлях професійного становлення, я встав на шлях навчання. Навчання здебільшого давалася легко, проте я ніколи не був відмінником через гуманітарні предмети, за які постійно отримував 4 бали. Відучившись, перші два з половиною класа в школі №13, батьки купили першу квартиру, і ми переїхали, внаслідок чого добиратися до школи стало не зручно і довелося шукати нову школу, благо це не зайняло багато часу, так як відповідна школа опинилася в ста метрах від будинку, це була школа №22. Після ще півтора року навчання і усвідомлення того що точні науки даються мені з легкістю і цікавістю, я подав документи до фізико математичного ліцею №1, де і провчився до 9 класу.

У період навчання в Норильську моїм улюбленим каналом телебачення був канал Discovery, а улюбленими книгами енциклопедії про космос і техніку, в зв'язку з цим я твердо для себе вирішив, що в майбутньому хочу інженерну професію, а експерименти з електричним струмом на уроках фізики, допомогли визначитися з напрямком інженерної спеціальності.

Після 9 років навчання в Норильську я знову переїхав жити до Донецької області і першим же ділом знайшов школу у Донецьку, нею виявився Донецький бізнес ліцей де і пройшло моє навчання аж до закінчення одинадцятого класу.

У Донецьку я жив один починаючи з 15 років, і найближчі родичі були на відстані 80 кілометрів від мене. Через пів року проживання в Донецьку у мене з'явилася власна квартира, завдяки чому більше не стояло питання про місце проживання.

Період з дев'ятого по одинадцятий клас пройшов плідно, і я остаточно визначився зі своїм майбутнім напрямком навчання. Успішно склавши зовнішнє незалежне оцінювання переді мною постало питання вибору ВНЗ, проте єдиним місцем з цікавою для мене спеціальністю виявився Донецький національний технічний університет куди я і вирішив поступати.

Вибравши ВНЗ і визначившись з факультетом, я подав документи і потрапив на денну форму навчання. Перший рік в університеті був одночасно і простим, і складним, так як з'явилася якась свобода в навчанні, однак відразу стало зрозуміло, що краще їй не зловживати.

Після року навчання і великої кількості непотрібних предметів, мій запал в навчанні трохи згас. Здавши другу сесію зі змінним успіхом, у нас пройшла перша практика, після якої почалися предмети, які хоч якось відносилися до обраної спеціальності.

Надалі навчання знову стало цікавим і пізнавальним. Після успішного захисту бакалаврської роботи, за що я висловлюю подяку своєму науковому керівнику Розкаряка Павлу Івановичу, я переступив до наступному ступені свого навчання, а саме вступу до магістратури. За роки навчання я придбав безліч корисних знань і умінь, які як я сподіваюся, стануть в нагоді мені в майбутньому.

Першочерговою метою на даний момент є успішне написання і захист магістерської роботи.

Надалі планую розвиватися як фахівець в сфері електроприводу і автоматизації, знайти гідну роботу і приступити до підкорення професійних висот.