ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Перехід до ринкової системи господарювання неможливий без вирішення питання підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей. Від вирішення цієї проблеми залежать місце підприємства в економіці, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку. Ефективність використання основних засобів залежить від організації своєчасного одержання надійної і досить повної обліково-економічної інформації. У цьому зв'язку зростає роль та значення обліку як однієї з найважливіших функцій управління.

Питання удосконалення обліку основних засобів розглядалось багатьма відомими вченими та практиками у сфері бухгалтерського обліку. Особливо слід виділити праці таких вчених-економістів, як Т.А. Бутинець, Г.Г. Кірейцев, Л.В. Нападовська, Н.М. Ткаченко, В.Г. Швец та ін. Незважаючи на активні дослідження цього питання, кожне підприємство має свої особливості і потребує конкретних заходів щодо удосконалення обліку основних засобів.

Метою статті є виявлення проблемних питань обліку основних засобів та надання рекомендацій щодо поліпшення організації їх обліку.

Вивчення теоретичних положень, опублікованих праць вітчизняних і зарубіжних вчених свідчать, що облік засобів в останній час дещо ускладнився, а ряд проблем негативно впливають на процес управління виробництвом, знижуючи ефективність використання основних засобів. До кола таких проблем можна віднести [3]: різні підходи до термінології та визначення сутності основних засобів у фінансовому обліку й системі оподаткування; проблема оцінки основних засобів; проблеми підвищення інформативності первинних документів з обліку основних засобів; проблема інформаційного забезпечення управління матеріально-технічною базою.

Окремою групою є проблеми складності оцінки основних засобів, які полягають у виборі вартості, за якою слід їх вимірювати.

Так, відповідно до норм П(С)БО 7 «Основні засоби» підприємства можуть використовувати два види оцінки вартості основного засобу: по історичній собівартості і справедливій вартості [4].

Оцінка активів по історичній собівартості ефективна при проведенні аналізу фінансового стану, тобто він сприяє правильній оцінці фінансового результату (прибуток чи збиток). Даний метод оцінки особливо цікавить адміністрацію, власників підприємства і фінансових аналітиків. Однак цьому методу оцінки основних засобів притаманні також недоліки, що при певних умовах можуть стати досить суттєвими. Цінність основних засобів згодом змінюється. Навіть якщо ціни залишаються без змін, потенціал основних засобів не залишається незмінним, оскільки скорочується термін їхньої служби, основні засоби стають морально і фізично застарілими.

Формування первісної вартості основних засобів залежить від витрат, що здійснюються для приведення основного засобу до стану, придатного для використання. Перелік таких витрат залежить від того, яким шляхом основні засоби надходять на підприємство. Усі витрати, що підприємство здійснює при надходженні основних засобів, акумулюються на відповідних рахунках [1].

Проте, варто визначити, що якщо відсутня можливість застосування фактичної собівартості, в ряді випадків повинна використовуватися справедлива вартість, наприклад, при оприбуткуванні внесків у статутний капітал об’єктів, вартість яких вимагає визначення, і т.п.

Оцінку основних засобів за справедливою вартістю доцільно використовувати при аналізі платоспроможності підприємства. Така оцінка дає можливість відносно точно показати майновий стан, але, у свою чергу, спотворює фінансовий результат.

Відповідність як першої, так і другої оцінки реального стану справ завжди є відносною - уточнюючи один показник бухгалтерської звітності, вони автоматично спотворюють інший.

Одним з проблемних питань залишається порядок визначення ліквідаційної вартості основних засобів через складність оцінки активів у майбутньому.

Облік основних засобів на підприємствах складається з таких частин [2]: введення в експлуатацію об’єктів основних засобів; поліпшення та ремонту об’єктів основних засобів; переведення основних засобів до необоротних активів і груп вибуття при реалізації; ліквідації об’єктів основних засобів; нарахування амортизації основних засобів.

Первинний, синтетичний та аналітичний облік основних засобів в основному відповідає вимогам, але система бухгалтерського обліку потребує певного удосконалення.

Так, на підставі проведених досліджень, були виявлені наступні недоліки:

-у первинних документах з обліку основних засобів часто не всі реквізити заповнені, значна кількість інвентарних карток мають тільки електронний вигляд;

-на більшості підприємств не використовується рахунок 286 згідно з законодавством переведення основних засобів до необоротних активів і груп вибуття при реалізації;

-внутрішнє переміщення об’єктів не завжди оформлюється Актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів тощо;

-використовуються документи для обліку основних засобів які більшість підприємств використовує для обліку запасів (М-4 та ін.);

-на більшості підприємств використовуються недоцільні методи розрахунку амортизації для здійснення оптимальної амортизаційної політики.

Основними шляхами удосконалення організації обліку основних засобів є раціоналізація як кожної форми документів і регістрів обліку, так і методів, і способів збирання, обробки і узагальнення облікової інформації, адаптованих до сучасних умов.

Організація обліку основних засобів повинна бути цілісною, єдиною системою взаємопов’язаних, взаємоузгоджених способів і методів обліку, які охоплюють увесь комплекс облікових процедур з виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації, тому основними шляхами її удосконалення визначені наступні [5]:

-вибір оптимальної за складом та обсягом облікової інформації, яка забезпечить реалізацію завдань, поставлених перед обліком основних засобів;

-розробка та запровадження удосконалених форм носіїв облікової інформації, найбільш адаптованих до структури, змісту та характеру інформації;

-розробка та запровадження раціональних схем документообороту, що дозволять із найменшими затратами трудових, матеріальних та фінансових ресурсів забезпечити своєчасне виконання поставлених завдань;

- розробка та запровадження раціональної технології вирішення облікових завдань, що забезпечить злагоджене функціонування облікового механізму.

Література:

1.Гончар Л.В. Оцінка основних засобів як об’єкта інвестиційно- орієнтованого управління / Гончар Л.В., Гарна С.О. // Всеукраїнський науково- виробничий журнал «Інноваційна економіка». Зб. наук. пр. – № 7 – Тернопіль, 2013. – С. 302-305.
2. Замлинський В.А. Облік основних засобів: переосмислення принципів та завдань / В.А. Замлинський // Облік і фінанси АПК – 2010. – № 1. – С. 18-23
3. Панасенко А.П. Проблеми основних засобів у бухгалтерському обліку / А.П. Панасенко // Держава та регіони. – 2008. – №3. – С.407-410.
4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.minfin.gov.ua/
5. Шуліка Ю.О. Удосконалення обліку й аудиту основних засобів на прикладі ДП «Гірник» / Ю.О. Шуліка, О.Г. Лищенко // Держава та регіони: Економіка та підприємництво. – 2010. – №4. – С. 201-205.