ЗАТВЕРДЖЕНО

 Серед промислових об'єктів ‘(м з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємстеа теплоенергетики (близько 30 відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел).

 У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і забруднення земель через накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу).

&n‘(Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства ‘(омисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

 У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено на атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків загальною потужністю ‘(18 тис. мвт., на яких було в‘(лено 79,6 млрд. квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в Європі.

 Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані будівництва на мейданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС з різними ступенями будівельної готовності. Другий блок Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції остаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали, але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.

 Головними місцями накопичення радіоакти‘( відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки ‘(одів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не пристосованих для зберігання сховищах велика кількість радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики. Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько 20‘(. кюрі.

 У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО "Радон" з переробки та збе‘(ння радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установок для первинної переробки відходів.

 Підприємства з видобуваеня та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційн‘(забруднення навколишнього преродного середовища. В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієв‘(рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон.‘( природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

 Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах е господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8 тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько 400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ. <‘(

 Через існування великої кількості штучних і природних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чор‘(льської катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів‘(іаційного захисту населення та навколишнього природного середовища.

В систему таких заходів мають входити основи ядерного законодавства, державне регулю‘(я ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катестрофи, норми поводження з радіоакт‘(ми відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.

 3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

 Сільське господарство України - найбільш природомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь - сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання‘(розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

 Основними причинами низької в‘(чі земельного потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника,епомилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарсько‘(одукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем‘(ення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала систем‘(користання і внесення мінеральних добрив та не‘(нання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

 Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В окремих района‘(е проведено осушення земель,‘(бувається неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14,8 відсотк‘(гальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5 відсотка - перезволож‘(, понад 4 відсотки є солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за 20 років (з 1961 року по ‘( 1981 рік) середній вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.

 Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного е‘(гічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням може ще біл‘(ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроландшафтів.

 Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь‘(крема рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів,‘(акож стаціонар‘(б'єкти матеріально-технічного забезпечення (склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції технічного обслуговування, майстерні тощо).

 Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів, які використовуються в технологічеих процесах ремонту автомобілів.

 Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами: на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків - оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх кількості.

 Залізничний транспорт України використовує приблизно 170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн забрудн‘(х речовин, з яких майже 50 відсот‘(- без очищення. Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів, нафтопродукти, фенол, аерозол‘( сміття.

 Більш як половина всього обсягу‘(идів забруднюючих речовин у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500 тонн на рік на кожний великий річковий порт або тра‘(ртний вузол.

 Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний стан моря, особливо в припортових зонах.

 5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

 В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:

 1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;

 2) несприятлива територіально-планувальна структура міст, зумовлена ‘( підпорядкованістю інтересам нарощування промислового по‘(іалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через міста‘( значно збільш‘(х загазованість;

 3) другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами премислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;

 4) руйнування природного середовища ве‘(х міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем, швидке зростання населення мі‘(а основі екстенсивного промислового розвитку і‘(реба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм тощо.

 На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських населених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України) забезпечено централізованим водопостачанням.

 Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів становить 29‘(лн. куб. метрів води на добу, в тому числі підприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу, з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільсь‘(- 0,1 млн. куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення із загального обсягу необхідної кількості води використовується близько 40 відсотків підземних вод.

Система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:

 водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;

 понад 17 відсотків води для споживання за окремими фізико-хімічними показниками не від‘(дають вимогам діючого стандарту;

 суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів (тільки у міських мережах в аварій‘( стані перебуває 16,6 тис. кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних мереж);

 витоки та невраховані витрати води становлять понад 15 відсотків, відсутня належна систе‘(бліку води в житловому фонді (середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей показник дорівнює 100 - 200 літрам);

 не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392 селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо очищених стічних вод);

 неефективність комплексних програм ек‘(ізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та на трансп‘(, неефективність комунальних очисних споруд, які витримують основне навантажен‘( очищення промислових і місь‘( стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу (щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу ‘( вторинного забруднення довкілля;

 промислові підприємства за браком ефективних технологій очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у водойми через систему централізованої каналізації висококонцентровані ст‘( води, шкідливі речовини яких руйнують каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного очищення, що робить неможливим використання оч‘(их міських стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.

 Основними джерелами забруд‘(я повітря в житлово-комунальному господарстві ‘(їни є підприємства з виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового господарства, промислові підприємства комунального машинобудування та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу зна‘( кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної обробки води, яка використовується в системах те‘(остачання.

 У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 ‘( млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771 міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

 Традиційна технологія знешкодження міського сміття на звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення сільської місцевості.

 Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості України поставили її в е число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році становив 700 - 720 мл‘(онн.

 Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у більшості галузей економіке протягом 1991- 1996 років, суттєво не позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.

 За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 кв. км площі становить близько 40 тис. тонн.

 Відходи нагромаджуються у вигляді шлам‘(вищ, териконів, відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить‘( еблизько 160 тис. гектарів.

 Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної е промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення е корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину цих обсягів становлять відход‘(міко-металургійної переробки сировини.

 З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн. тонн. Утилізується лише третина загал‘( кількості відходів. Це свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996 років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового виробництва.

 Існуючий рівень утилізації відходів веоринних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому екологічний ефект переробки від‘(в є незначним. До категорії високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього ‘( часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з пе‘(бки е токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої системи збирання, зберіга‘(та видаленея токсичних відходів, відсутні техніка та обладнання для переробки ‘(одів будівництва і комунальнего господарства.

 Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберіганн‘( транспортування та використання промислових та інших відходів.

 Однобокість екологічної політики виявляється також у недостатньому екологічному контролі за масовим використанням деяких ‘( інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.