Магістерська робота

"Оцінка конкурентоспроможності як основного чиннику забеспечення економічної безпеки вуглевидобувних підприємств"

Калайда С.В.

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ
ВСТУП
1. СУТНІСТЬ КАТЕГОРІЙ “ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА” ТА “КОНКУРЕРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ”
1.1 Поняття економічної безпеки, її складові, методи оцінки у розтині держави, регіону та підприємства
1.2 Чинники ризику для підприємства. Методи аналізу конкурентоспроможності
1.3 Світовий досвіт фінансового аналізу
Висновки до 1 розділу
2 ОЦІНКА КОНКУРЕТОСПРОМОЖНОСТІ ВУГЛЕВИДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1 Розрахунок сукупного критерію економічної безпеки шахти
2.2 Математичний апарат фінансового аналізу
2.2.1 Методика кореляційно-регресійного аналізу
2.2.2 Методика факторного і компонентного аналізів
2.3 Побудова матриці “Причини-наслідки” та регресійних моделей прибутку
Висновки до 2 розділу
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ЗВЕРНЕНЬ                                                                               На главную

РЕФЕРАТ
Вверх

Об’єктом дослідження є проблема оцінки економічної безпеки і конкурентоспроможності підприємства, зокрема, вугільної шахти.

Ціль роботи - проаналізувати складові економічної безпеки підприємства, визначити групи показників, які найбільш повно її характеризують; дослідити методи, які існують в теорії і на практиці щодо розрахунку показників конкурентоспроможності та економічної безпеки у розтині господарства, регіону та підприємства; спробувати, використовуючи світовий досвіт фінансового аналізу, побудувати сукупний критерій економічної безпеки, зробити висновок щодо можливості застосування такого показника на практиці; побудувати на основі зібраної інформації по шахтах і результатів експертних оцінок ранжирування чинників, що впливають на діяльність вуглевидобувних підприємств, модель прибутку, за допомогою якої можливо б було його прогнозувати.

Методи дослідження: регресійний аналіз з елементами непараметричної статистики.

Результати - проаналізовано проблему кількісної оцінки економічної безпеки підприємства, зроблено висновки про надзвичайні труднощі отримання адекватних моделей і інтегральних коефіцієнтів в масштабах підприємства; побудовано сукупний критерій економічної безпеки, який відносно нормально дозволить проранжирувати вуглевидобувні підприємства за рівнем життєздатності у разі вирішення проблеми точності експертного оцінювання; проранжирувано чинники ризику для вугільної шахти, побудовано регресійну модель прибутку, що з 60%-ою точністю відбиває його динаміку у 1997 році.


ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА, АНАЛІЗ, СИСТЕМА, ЧИННИКИ, МОДЕЛЬ, ПІДПРИЄМСТВО, КРИТЕРІЙ, СКЛАДОВА, КОФІЦІЄНТ, МАТРИЦЯ, КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ, ПРИБУТОК, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ



ВСТУП
Вверх

В умовах становлення ринкових механізмів в економіці України, в умовах перебудови старого економічного механізму радянської господарської системи, коли підприємство повинне швидко пристосуватися в умовах економічної і політичної нестабільності, слабкої законодавчої бази, коли в наявності катастрофічний стан технологій і виробничого обладнання, найгостріша недостача у підприємств оборотних коштів, надто низький рівень використання договірних зобов'язань, сильна криза неплатежів, висока кримінализация суспільства, проблема розробки і практичного застосування системи забезпечення економічної безпеки, забезпечення стійкого функціонування підприємств, його активної протидії всіляким негативним впливам стоїть надзвичайно гостро.
Для економічної науки ця проблема так само високо актуальна, так як чомусь досі питання кількісної оцінки економічної безпеки і конкурентоспроможності підприємств як вітчизняною, так і зарубіжною думкою розроблені слабо. Читаючи літературу по даній темі, нам здалося, що деякі автори, напевно, вирішили, що досить викласти методологію, привести купу різних, незрозуміло кому потрібних класифікацій, щоб з'явилася захищеність. Тому відразу говоримо, що будемо посилатися переважно на тих авторів, які намагалися по створеній методиці реально наблизитися до вирішення даної проблеми.


1 СУТНІСТЬ КАТЕГОРІЙ “ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА " ТА “КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ”

1.1 Поняття економічної безпеки, її складові, методи оцінки у розтині держави, регіону та підприємства
Вверх

Існують різні тлумачення поняття економічної безпеки:

Економічна безпека - це кількісна і якісна характеристика економічних властивостей системи з погляду її спроможності до самовиживання і розвитку в умовах дестабілізуючої дії непередбачених зовнішніх і внутрішніх чинників, які важко прогнозуються [2].

От що пише з цього приводу д.е.н., проф. МДУ ім. Ломоносова В.Тамбовцев: “Понятие экономической безопасности принадлежит к числу тех, которые, с одной стороны, всем интуитивно вполне ясны, а с другой – трудноопределимы в достаточно корректной и исчерпывающей форме”[3, с. 4].

Найбільш повне, на мій погляд, таке тлумачення:

Економічна безпека являє собою універсальну категорію, що відбиває захищеність суб'єктів соціально-економічних відношень на всіх рівнях, починаючи з держави і закінчуючи кожним його громадянином.

Економічна безпека підприємства - це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також спроможність швидко усунути різноваріантні погрози або пристосуватися до існуючої умови, що не позначаються негативно на його діяльності. Утримання даного поняття містить у собі систему мір, що забезпечують конкурентоспроможності і економічну стабільність підприємства, а також сприяючих підвищенню рівня добробуту робітників [4, с. 48].

Сьогодні економічну безпеку оцінюють на трьох рівнях:

1. Держави; 2. Галузі; 3. Підприємства.

Перед тим, як розглядати безпосередньо економічну безпеку підприємства, взагалі торкнемося макробезпеки держави, а також безпеки регіону.

Цікаво, що 6 глобальних проблем економіки Росії, виділених вченими Російської Академії Наук, багато в чому схожі українськими:

1. Низький рівень податкових надходжень, який не покриває навіть мінімально необхідні витрати держави;
2. Прогресуюче погіршення фінансового положення матеріального виробництва, насамперед, експортно-орієнтованого сектора. Падіння прибутків товаровиробників нижче за рівень, що забезпечує нормальне відтворювання;
3. Збільшується розрив між обігом грошово-кредитних ресурсів і потребами виробничого капіталу, що обумовлює зниження товарності і натуралізацію матеріального виробництва;
4. Перехід аграрного сектора в режим скорочення сільськогосподарського потенціалу, виробництва і товарності. При цьому виробництво сільського господарства скоротилося до критичного рівня, ледве покриваючої мінімальні фізіологічні потреби населення в основних продуктах живлення;
5. Падіння рівня життя населення, скорочення споживання якісних продуктів живлення до критичного (медично обгрунтованого рівня);
6. Експортний потенціал російської економіки, що скоротився внаслідок падіння виробництва енерго-сировинних ресурсів і прибутковості експорту, вже не відповідає її потребі у валютних коштах для забезпечення критичного імпорту, обслуговування зовнішнього боргу і т.д.[6].

Одним із найбільш значимих показників стана ЕБ країни є запропонований українськими вченими коефіцієнт спокою в державі ПГ, пов'язаний, з одного боку, із співвідношенням зусиль держави і значимості зовнішніх і внутрішніх чинників небезпеки, а з інший, із розмірами коефіцієнтів окремих напрямків забезпечення його економічної безпеки. Отримані співвідношення зіставляють із значеннями критичних обмежень окремих напрямків (ВІН), приведеними в системі критичних обмежень. Рахується, що економічна безпека країни забезпечена, якщо ПГ=1. Інші дослідники пропонують у якості критерію економічної безпеки просто стабільний приріст продуктивності суспільної праці не менше 5% у рік (іншими словами, обмежитися розрахунком розміру національного доходу на душу населення).

Спроби застосування цих критеріїв у якості єдиних для оцінки стана економіки різноманітних країн давно вже виявилися малоуспішними. Тому є ряд причин:

1. Високоагреговані індикатори при їхньому визначенні несуть за собою численні помилки і неточності (проблема робастності);
2. Не відбивають структуру специфіки розвитку народного господарства в різноманітних країнах;
3. Не відбивають характеру й особливостей розподілу багатства і прибутків у різноманітних країнах;
4. Недостатньо враховують істотні розходження між сучасними секторами економіки;
5. Не враховують особливості кліматичних і природних умов;
6. При порівнянні цих показників виникає проблема перерахунку їх розмірів, отриманих у національних валютах.

Тому на сьогоднішній день загальновизнаних і таких , що знайшли широке поширення методів оцінки ЕБ держави немає, а найбільше відомими є такі:

1.Спостереження основних макроекономічних показників і порівняння їх із граничними значеннями, у якості яких приймаються значення не нижче середньосвітових;
2. Методи експертної оцінки (бальна оцінка рівня кризи, ранжирування територій по ступені загроз економічній безпеці, визначення значимості індикаторів економічної безпеки і т.д.);
3. Метод аналізу й опрацювання сценаріїв (на основі економічного моделювання робляться прогнози, конкретизуються, потім експертами аналітично складається сценарій, у якому відбивається на основі гіпотез перспективи розвитку об'єкта);
4. Методи оптимізації (чисто аналітичний, і тому наближений, опис процесів для визначення основного критерію безпеки);
5. Теоретико-ігрові методи (для процесів, які добре формалізуються в ігровій обстановці, визначають перелік проблем і програють усілякі ситуації, поки не визначать оптимальні параметри керування);
6. Методи корисності (при оцінці розвитку якоїсь суспільної формації оперують не тільки кількісними, але і якісними показниками, що часто дає більш правильні результати);
7. Методи розпізнавання уяв (на основі дискримінантного і кластерного аналізів об'єкти на основі аналізу їхніх характеристик розділяються на групи в певній мірі однорідні);
8. Методи теорії нечітких систем (зміст усіх найчастіше неточних, суперечливих слів експертів аналізується ЕОМ, перекладається ними на “свою мову”, усі нечіткості і необгрунтовані логічні висновки людини математично неупереджено аналізуються, і в результаті синтезу людського і штучного інтелектів виявляються найбільше глибинні закономірності);
9. Методи багатомірного статистичного аналізу (факторний і компонентний аналіз: від сильно корелірованих між собою показників переходять до некорелірованих чинників або компонентів, кількість яких менше, тим самим знижуючи розмірність, більш лаконічно пояснюючи багатомірні структури, багато не гублячи при цьому в точності моделі).

Кожний із названих методів оцінки рівня ЕБ держави має свої переваги і недоліки в залежності від обсягу і характеру наявної інформації, програмного забезпечення, тому найбільше ефективним є спільне використання цих методів, а пріоритет буде залежати від конкретної задачі.

Далі приведемо перелік загроз економічним інтересам регіону,які можна побачити неозброєним оком:

1.Спад виробництва і втрата (поступка) внутрішнього ринку: повсюдне недовантаження виробничих потужностей, старіння основних фондів (основних споруджень і машинного парку), закриття окремих виробництв);
2. Руйнування науково-технічного потенціалу і деіндустріалізація економіки: звертання НДДКР, розпад наукових колективів, скорочення замовлень на високотехнологічну продукцію, відплив висококваліфікованих кадрів (деінтелектуалізація країни), розвиток сировинних галузей і скорочення “фінішних” галузей;
3. Втрата продовольчої незалежності: загострення цінових диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, повне відкриття внутрішнього ринку для імпортних продуктів, залежність від постачань з інших регіонів, руйнування сільськогосподарського комплексу;
4. Ріст безробіття й послаблення трудової мотивації: збільшення навантаження на зайнятих (утримання соціальних утриманців), зниження рівня життя населення, різка диференціація в прибутках, руйнування споживчого ринку, ріст соціальних конфліктів і негативне відношення до економічних перетворень;
5. Криміналізація економіки: ріст економічних злочинів, рекет, зневіра людей до органів влади;
6. Деградація природного середовища: збільшення техногенних навантажень, зниження усталеності природних територіальних комплексів, ріст числа захворювань і змушеної міграції населення;
7. Порушення фінансового забезпечення території: підвищення дотаціонності територіальних бюджетів, нестійкість всієї економіки регіону;
8. Втрата (поступка) зовнішнього ринку: звертання виробництва (особливо в експортних галузях), збільшення експорту сировини на відміну від експорту наукомісткої і високотехнологічної продукції, скорочення валютних надходжень, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, нераціональне використання валютних кредитів + відсутність суворої нормативної бази = непривабливість регіону для закордонних інвесторів.

Говорячи про економічну безпеку регіону, не можна не привести ії основних індикаторів [7]:

1. Ступень зносу основних виробничих фондів, %;
2. Рівень виробничих капіталовкладень на 1 грн. ОФ, коп./грн.;
3. Відносне зниження обсягів виробництва, %;
4. Кількість нещасних випадків, аварій, смертей, од.;

5. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, млн.грн.;
6. Заборгованість підприємств перед робітниками в оплаті праці, млн.грн.;
7. Питома вага незайнятих трудовою діяльністю громадян, %;

8. Середній рівень доходів (з урахуванням інфляції), грн./міс.;
9. Відношення інвестицій до виробленого продукту, %.

Щодо економічної безпеки підприємства, метою всіх заходів по ії забезпеченню, зрештою, повинно бути примноження капіталу, забезпечення технологічної незалежності, підвищення конкурентоспроможності продукції і ефективності роботи служб, забезпечення безпеки персоналу, підвищення його кваліфікації (або хоч би припинення падіння цих показників).

Більшість вчених погоджуються на думці про те, що базою для реалізації цієї мети, так чи інакше, є прогнозування і планування (починаючи від загально стратегічного і, закінчуючи стратегічним і тактичним), а вже потім питання фактично вирішується за допомогою оперативного управління.

На думку Е.А.Олєйнікова, економічна безпека підприємства - це стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для запобігання загрозам і забезпечення стабільності функціонування підприємства в цей час і в майбутньому [7].

Крім того, Е. А. Олєйніков характеризує рівень економічної безпеки як оцінку стану і використання корпоративних ресурсів, а її функціональні складові як сукупність основних напрямків Е. Б., істотно відмінних один від одного за змістом. Передусім, він виділяє:

1) фінансову; 2) техніко-технологічну; 3) політико-правову; 4) екологічну; 5) інформаційну; 6) силову.

Нас буде цікавити передусім фінансова складова, складова конкурентоспроможності підприємства.

При розгляді корпоративних ресурсів, передусім, необхідно виділяти наступні:

1. ресурс капіталу (сукупність власного і позикового капіталу кровоносна система для інших видів ресурсів);
2. ресурс персоналу (керівники, інженери, робочі і службовці);
3. ресурс інформації і (про зміну політичної, економічної, екологічної ситуації, ситуації на ринках, про нововведення в області організації і управління виробництвом, => допомагає швидко і правильно реагувати на будь-які зміни зовнішньої середи);
4. ресурс техніки і технології (для промислових підприємств має виняткове значення, хоч, звичайно, він залежить від стану капіталу, фінансових можливостей);
5. ресурс прав (з виснаженням природних ресурсів зросла цінність нематеріальних активів прав на використання патентів, ліцензій, земель, пільгових квот для експортерів і т.д.).

Олєйніков пропонує наступну схему планування, яка, на його думку, в найбільшій мірі буде забезпечувати контроль за економічною безпекою:

1. Розробка стратегічного плану, що забезпечує ЕБП (орієнтири, планові установки для функціональних складових);
2. Розробка стратегічних фінансових, виробничих планів, планування персоналу;
3. Тактичне планування (розрахунок сукупного критерію ЕБП
4. Оперативне планування
5. Перевірка відхилення критеріїв ЕБП від плану;
6. Коректування набору корпоративних ресурсів, системи стратегічного і поточного планування фінансово-господарської діяльності підприємства, господарських планів підприємства.

На малюнку 3 приведена запропонована Олєйніковим схема взаємодії елементів ЕБП:

Алгоритм забезпечення ЕБП найбільш конкретно і просто, на мій погляд, представлений у А.М. Бандурки [8]:

1. Аналіз стану кожної функціональної складової ЕБП
2. Аналіз негативних впливів по кожної функціональної складової ЕБП
3. Оцінка можливих збитків по кожної функціональної складової ЕБП
4. Вироблення комплексних заходів щодо усунення існуючих негативних впливів і попередження можливих;
5. Оцінка вартості здійснення заходів;
6. Оперативна реалізація комплексних заходів, що пропонуються
7. Оцінка ефективності заходів, прийнятих по кожної функціональної складової ЕБП
8. Визначення причин невідповідності ефективності заходів, прийнятих для усунення негативних впливів, ліквідація цих причин.

Сукупний коефіцієнт економічної безпеки Е.А. Олейніков пропонує розраховувати по формулі:

(1)

де - значення приватних функціональних критеріїв
- питомі ваги значності функціональних складових ЕБП (розраховуються на основі оцінки сукупних збитків по фінансових складових).

На досвіді 50 російських підприємств Олєйніковим приводяться наступні ваги :

Таблиця 2 - Питомі ваги значності функціональних складових ЕБП

У цій таблиці нас цікавить перший рядок "промисловість", але для конкретного підприємства, в т.ч. і підприємства вугільної галузі, ці ваги необхідно коректувати. Думаю, що для вугільної шахти роль фінансового забезпечення вище, ніж для сільськогосподарських підприємств, а роль техніки і технології не нижче. До того ж для вугільної шахти цих функціональних складових явно недостатньо.

Але, якщо з розрахунком сукупного критерію ЕБП, запропонованого Олєйніковим, можна погодитися, то з розрахунком приватного функціонального критерію є певні проблеми:

(2)

де Увід - відвернені збитки;
В - сумарні витрати на реалізацію заходів;
Упо - понесені збитки.

1.2 Чинники ризику для підприємства. Методи аналізу конкурентоспроможності

Вверх

У будь-якому випадку, фінансова складова, складова конкурентоспроможності для нас найбільш важлива, тому розглянемо її більш глибоко. Основним внутрішнім чинником, що впливає на неї, є помилки і неякісні дії співробітників. Це і неефективне фінансове планування, і неправильне управління активами підприємства, і втрата керованості оборотними коштами і загальною структурою капіталу, і неякісний контроль за системою фінансових потоків, очікуваними показниками ліквідності оборотних коштів і платоспроможності підприємства, структурою вкладень і т.д. Взагалі, якийсь імпульс із зовнішньої середи може змінити стан безпеки в одній підсистемі і ніяк не торкнутися іншу. Наприклад, зміна цін на енергоносії може дезорганізувати і навіть поставити на грань руйнування підсистему ресурсної безпеки підприємства і в цей же час практично не призвести до негативних наслідків в технічній підсистемі. Це, звичайно, не означає, що зміна цін на енергоносії не відіб'ється на стані технічної безпеки: адже воно може викликати прогресивні зсуви в даній системі (використання ресурсозберігаючих технологій).

Британські вчені розробили критичні показники можливого банкрутства, щоб якось враховувати цю фінансову складову.

Таблиця 3 - Критичні показники можливого банкрутства підприємства, розроблені Комітетом з узагальнення практики аудірованія (Великобританія) [9, с.708]

I група

II група

(критерії і показники, несприятливі поточні значення яких або динаміка зміни, що складається, свідчать про можливі в майбутньому значні фінансові ускладнення, в тому числі і банкрутство)

(критерії і показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточне фінансове становище як критичне, а вказують, що при певних умовах, обставинах або неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршиться)

  1. Істотні втрати, що Повторюються в основній виробничій діяльності;
  2. Перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;
  3. Надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень
  4. Стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;
  5. Хронічна недостача оборотних коштів;
  6. Стійко частка позикових коштів, що збільшується до небезпечних меж в загальній сумі джерел коштів;
  7. Неправильна реінвестиційна політика;
  8. Перевищення розмірів позикових коштів над встановленими лімітами;
  9. Хронічне невиконання зобов'язань перед інвесторами, кредиторами і акціонерами ( відносно своєчасності повернення позик, виплати процентів і дивідентов);
  10. Висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;
  11. Наявність наднормативних і залежаних товарів і виробничих запасів;
  12. Погіршення відносин з установами банківської системи;
  13. Вимушене використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;
  14. Застосування у виробничому процесі обладнання з минулими термінами експлуатації;
  15. Потенційні втрати довгострокових контрактів; Несприятливі зміни в портфелі замовлень.
  1. Втрата ключових співробітників апарату управління;
  2. Вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробниче-технологічного процесу;
  3. Недостатня диверсифікація діяльності підприємства, тобто надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від якогось одного конкретного проекту, типу обладнання, вигляду активів і інш.;
  4. Зайва ставка на можливу і успішність, що прогнозується і прибутковість нового проекту;
  5. Участь підприємства в судових розглядах з непередбачуваним виходом;
  6. Втрата ключових контрагентів;
  7. Недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;
  8. Неефективні довгострокові угоди;
  9. Політичний ризик, пов'язаний з підприємством загалом або його ключовими підрозділами;

Як пише І. А. Бланк [10], фінансова діяльність підприємства у всіх її формах зв'язана з численними ризиками, міра впливу яких на результати цієї діяльності істотно зростає з переходом до ринкової економіки. Природно, чим неоднозначніше ситуація в країні, в галузі, тим сильніше вони впливають на діяльність підприємств, приводячи їх в одному випадку до неістотних втрат, в іншому до непоправних збитків.

Чинник часу надає самостійний вплив на рівень фінансового ризику, відбиваючись в рівні ліквідності фінансових коштів, що вкладаються, рушенні ставки позикового процента

Основними видами фінансового ризику є:

1. ризик зниження фінансової стійкості; 2. ризик неплатоспроможності; 3. інвестиційний ризик; 4. інфляційний ризик; 5. процентний ризик; 6. валютний ризик; 7. депозитний ризик; 8. кредитний ризик; 9. податковий ризик; 10. структурний ризик (підвищення питомої ваги постійних витрат у загальній величині сукупних витрат; 11. криміногенний ризик.

Серед об'єктивних чинників можна виділити:

1) економічна ситуація; 2) державне регулювання; 3) темпи інфляції; 4) попит і пропозиція; 5) конкуренція; 6) криміногенна обстановка; 7) форс-мажорні обставини.

А основними суб'єктивними чинниками є:

1. фінансова стратегія підприємства; 2. менталітет управлінців; 3. розмір власного капіталу підприємства; 4. структура капіталу, що використовується; 5. стан активів, що використовуються; 6. види фінансових інструментів; 7. інформаційна база; 8. партнери по фінансових операціях; 9. рівень кваліфікації менеджерів і інші.

Олєйніков вважає, що для того, щоб контролювати цю складову, необхідний:

1. аналіз конкурентних переваг і порівняльний аналіз з підприємствами-конкурентами;
2. аналіз асортименту продукції, що випускається;
3. аналіз рівня і якості менеджменту підприємства, кваліфікації і інтелектуального потенціалу персоналу;
4. аналіз постачання і клієнтів підприємства;
5. аналіз ринку цінних паперів підприємства.

Н. В. Комарова і Л. В. Гаврілова [11] також пишуть, що, в зв'язку із зростанням кількості і різноманітності ризиків, управління сучасним підприємством вимагає все більшої уваги до проблеми забезпечення його стійкості і захищеності. Вони вважають, що в середовищі управління для рішення цієї проблеми повинен виділятися менеджер по ризиках, який буде:

1) аналізувати динаміку основних техніко-економічних показників, оцінювати потенційні джерела небезпеки, виявивши основний для свого підприємства профіль ризиків в конкретних умовах;
2) визначати імовірність настання несприятливої події, оцінювати можливі втрати;
3) розробляти заходи щодо зниження ризику.

Тут ми бачимо, що в руках менеджера по ризиках сконцентрована частина функцій, які раніше виконували інші відділення: бухгалтерія, виробничий відділ, відділ кадрів. Думаю, спеціалізація в цьому випадку вигідна.

Поговоримо тепер про методи фінансового аналізу діяльності підприємства,оцінки його конкурентоспроможності. Вони практично такі ж самі, як і для оцінки безпеки держави. Засоби і прийоми фінансового аналізу можна умовно підрозділити на традиційні і математичні.


Традиційні:

1. Використання абсолютних, відносних і середніх величин. Аналіз економічних процесів починається з використання абсолютних величин (обсяг продукції, обсяг прибутку), проте якщо в бухгалтерії вони є головним вимірювачем, то в аналізі вони використовуються як база для розрахунків відносних і середніх величин. Відносні величини застосовуються при аналізі явищ динаміки. Важливе значення мають середні величини, тому що вони узагальнюють сукупності однорідних показників процесів;
2. Застосування порівняння й групування. Порівняння найбільше поширений засіб аналізу, існує декілька форм порівнянь: із планом, із попереднім періодом, порівняння з кращим і з середніми даними. Групування припускає визначену класифікацію явищ і процесів, а також причину чинників, що їх обумовлюють;
3. Індексний метод, заснований на відносних показниках, розрахованих співвідношенням фактичного і базисного розміру;
4. Метод ланцюгових підстановок. Цей метод використовується тільки у випадках, якщо зв'язок між факторами строго функціональний. Метод складається в послідовній заміні планового розміру, що складаються фактичним розміром, всі інші показники при цьому рахуються незмінними;
5. Метод абсолютних різниць. Є різновидом методу ланцюгових підстановок, але застосовується у мультіплікативних і змішаних моделях;
6. Метод відносних різниць. Цей засіб особливо ефективний коли вихідні дані містять визначені раніше відносні відхилення факторних показників у відсотках або коефіцієнтах;
7. Балансовий метод. Широко використовується у випадку функціональної залежності, із його допомогою аналізується: використання робочого часу, прямування готової продукції, фінансове становище і т.п. Складається балансова таблиця, у якій дорівнюються фактичні і планові показники, особливу увагу приділяють знаку показника, який розставляють, виходячи з економічного змісту


Математичні:

1. Методи елементарної математики, що використовуються в традиційних економічних намірах;
2. Класичні методи математичного аналізу, які застосовуються як у рамках інших методів, так і окремо;
3. Статистичні методи. Статистичний аналіз у методологічному плані є не стільки прелюдією, скільки основним поділом економіко-математичного аналізу, тому що жодний показник не виявляється самий по собі, а є прямим слідством основних законів, що обумовлюють його появу як характерної риси того або іншого економічного явища;
- методи парного і множинного кореляційного аналізу;
- варіаційні ряди;
- вибірковий метод;
- закони розподілу;
- дисперсійний, факторний і регресійний аналізи й ін.;
4. Економетричні методи. При використанні економетричних методів основою є економічна модель, під якою розуміється схематичне представлення економічного явища або процесу;
5. Методи математичного програмування (головний засiб вирішення задач оптимізації виробничо-господарської діяльності у плановій економіці);
6. Методи дослідження операцій, під якими розуміється розробка методів цілеспрямованих дій, кількісна оцінка отриманих рішень і вибір кращого з них;
7. Методи економічної кібернетики, що у цілому розглядають економічні явища в якості складних систем із погляду законів і механізми керування, а також прямування інформації в них;
8. Математична теорія відносних процесів;
9. Евристичні методи.

Аналіз конкурентоспроможності підприємства включає:

1)Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва і якості продукції;
2) Аналіз обсягу виробництва продукції;
3) Аналіз використання головних фондів і матеріалоємності продукції;
4) Аналіз використання праці і заробітної плати;
5) Аналіз собівартості продукції;
6) Аналіз стану обігових коштів;
7) Аналіз прибутку;
8) Аналіз коефіцієнтів ліквідності, автономії, лівериджу та інш.

Слід зауважити, що ці показники використання капіталу в обороті і рентабельності підприємства достатньо повно відображають реальну картину, якщо вони розраховані в умовах сформованої ринкової економіки, а в умовах державного диктату цін, інфляції результати часто стають неточними, перекрученими, вже неможна стверджувати, що висока рентабельність - слідство ефективного використання капіталу, а не підвищення цін.

Відсутність реальної оцінки вартості головних засобів підприємств, не повноцінне (у зв'язку з інфляцією) числення амортизації ускладнюють аналіз. В результаті показники можуть виявитися недоречними для використання.

1. баланс підприємства за попередній рік та за звітний період, ф.1;
2. звіт про фінансові результати та їх використання за попередній рік та за звітний період, ф.2;
3. звіт про фінансово майновий стан, ф.3;
4. звіт у праці за попередній рік та за звітний період, ф.1-ПВ, ф.3-ПВ;
5. звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг, ф.5-с;
6. розрахунок нормативу власних обігових коштів;
7. розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості;
8. звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ;
9. зведена таблиця основних показників, ф.22 (річні);
10. звіт про рух коштів в іноземній валюті, ф.15-3е3;
11. бізнес-план;
12. матеріали маркетингових досліджень;
13. висновки аудиторських перевірок;
14. інша інформація.


1.3 Світовий досвіт фінансового аналізу

 Вверх

У розвитку аналізу звітності на початку віку істотну роль зіграв Олександр Уолл (Alexander Wall). Вже у 1912 році він почав дослідження в цій області, помітивши вчасно, що практики все більш потребують системи різноманітних аналітичних коефіцієнтів, доповненої крітериальними значеннями. Результати досліджень Уолл узагальнив в знаменитій статті “Статистичний аналіз критеріїв кредитоспроможності" (Study of Credit Barometrics), опублікованої в 1919 році. В дослідженні він проаналізував систему з 7 аналітичних коефіцієнтів за даними звітності 981 компанії. Відібрані для аналізу компанії класифікувалися по 2 ознаках виробничому і географічному з виділенням 9 підгруп в кожній класифікації. Внаслідок аналізу була виявлена істотна варіація значень коефіцієнтів.

Однак, Уолл, намагаючись піти далі в цьому напрямі, прийшов до висновку, що гонка за кількістю показників може дати зворотний ефект - розпилюється увага, важко ухвалювати рішення, оскільки багато які коефіцієнти міняються у різних напрямках.

Що стосується безпосередньо факторного аналізу, то тут необхідно відмітити, передусім, схему факторного аналізу, запропоновану в 1919 році фахівцями фірми Дюпон (The DuPont System of Analysis). До цього часу вже досить широке поширення отримали показники рентабельності продажу і оборотність активів. Однак ці показники використовувалися в деякому розумінні безсистемно, тобто самостійно, без ув'язки з чинниками виробництва. У моделі фірми Дюпон уперше декілька показників ув'язуються разом з метою оцінити міру впливу чинників на ефективність функціонування підприємства. З безлічі показників ефективності був вибраний, на думку фахівців фірми "DuPont", найбільш значущий - рентабельність власного капіталу (ROE). Нижче приведена їх модель у вигляді деревовидної структури, у вершині якої знаходиться показник рентабельності власного капіталу, а в основі - ознаки, що характеризують чинники виробничої і фінансової діяльності підприємства.

В основу приведеної схеми аналізу закладенанаступна жорстко детермінована трифазна залежність:

(3)

де Pn - чистий прибуток комерційної організації, тобто прибуток, доступний до розподілу серед її власників;
S - обсяг виробництва (виручка від реалізації);
А - сума активів комерційної організації (баланс-нетто), тобто величина авансованого в її діяльність капіталу;
Е - власний капітал.

З представленої моделі видно, що рентабельність власного капіталу залежить від 3 чинників: рентабельність продажу, ресурсовіддачи і структури джерел коштів, авансованих в дане підприємство. Істотність виділених чинників з позиції поточного управління пояснюється тим, що вони в певному значенні узагальнюють всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства, його статику і динаміку і, зокрема, бухгалтерську звітність: перший чинник узагальнює звіт про прибутки і збитки, другий - актив балансу, третій - пасив балансу.

Необхідно додати, що цим чинникам властива галузева специфіка: наприклад в капіталомістких галузях показник ресурсовіддачи, як правило, має невисоке значення, а рентабельність може бути відносно високої. Високе значення коефіцієнта фінансової залежності можуть дозволити собі фірми, що мають стабільне і надходження грошей, що прогнозується за свою продукцію або велику частку ліквідних активів (підприємства торгівлі, збуту, банки).

Показник рентабельності власного капіталу має свої особливості: по-перше, він визначається результативністю роботи в звітному періоді, отже вірогідний ефект довгострокових інвестицій, що плануються не відображає; по-друге, він є індикатором ризикованість бізнесу, тобто його високе значення може триматися але грунту прихованого ризику для акціонерів, інвесторів, кредиторів; по-третє, чисельник показника (прибуток) - динамічний і відображає результати діяльності і рівень цін, що склався за минулий період, а знаменник (власний капітал) - складався протягом ряду років, тобто його книжкова оцінка може дуже відрізнятися від поточної оцінки.

Дійсно, далеко не все може бути відображене в балансі. Наприклад, престиж фірми, торгова марка, нові технології, класний управлінський персонал не мають грошової оцінки (мова йде не про продаж фірми взагалі ) в звітності. Напевно, у компанії IBM перевищення ринкової ціни акцій над обліковою в 2,5 рази багато в чому пояснюється якраз цими “невидимими" активами.

Джеймс Блісс (James Н. Bliss) в 1923 році спробував дати теоретичне обгрунтування системі коефіцієнтів, виявити логіку їх взаємозв'язків, існуючу апріорі. На його думку, всі фінансові показники і аналітичні коефіцієнти, що характеризують прибутки, витрати, оборотність і рентабельність, пов'язані між собою досить жорсткою залежністю, яку він намагався знайти за допомогою обробки статистичних даних. Засновуючись на цих передумовах, він намагався побудувати фінансову модель компанії, складовими елементами якої були аналітичні коефіцієнти.

Однією з перших спроб використати аналітичні коефіцієнти безпосередньо для прогнозування банкрутства вважається робота Уїльяма Бівера (Beaver, 1966). У ній автор проаналізував 30 коефіцієнтів за п'ятирічний період по групі компаній, половина з яких збанкрутувала. Всі коефіцієнти були згруповані ним в 6 груп, при цьому дослідження показало, що найбільшу значність для прогнозування мав показник, що характеризував співвідношення притоку грошових коштів і позикового капіталу.

Найбільшу популярність в цій області отримала робота західного економіста Едварда Альтмана (Altman, 1968), що розробив за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis, MDA) методику розрахунку індексу кредитоспроможності. Цей індекс дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкротів і небанкрутів

При побудові індексу Альтман обстежував 66 підприємств промисловості, половина з яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 рр., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав 5 найбільш значних для прогнозу і побудував багатофакторне регрессіонне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період.

У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z) має вигляд:

Z = 3,3K1+1,0K2+0,6K3+1,4K4+1,2K5 , (4)

де показники К1, К2, К3, К4, К5 розраховуються по наступних алгоритмах:

К1= Прибуток до виплати процентів, податків / Всього активів;
К2=Виручка від реалізації / Всього активів;
К3=Власний капітал (ринкова оцінка) / Залучений капітал (балансова оцінка);
К4=Накопичений реінвестований прибуток / Всього активів;
К5= Чистий оборотний капітал / Всього активів.

Критичне значення індексу Z розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки і становило 2,675. З цією величиною зіставляється розрахункове значення індексу кредитоспроможності для конкретного підприємства. Це дозволяє провести кордон між підприємствами і висловити думку про можливе в майбутньому (2-3 роки) банкрутство одних (Z < 2,675) і досить стійке фінансове положення інших (Z > 2,675). Безумовно, можливі відхилення від приведеного критеріального значення, тому Альтман виділив інтервал (1,81-2,99), названий “зоною невизначеності". Попадання за його кордони з дуже високою імовірністю дозволяє робити думки відносно підприємства, що оцінюється: якщо Z < 1,81, то фірма або компанія з очевидністю може бути віднесена до потенційних банкротів, якщо Z > 2,99, то думка прямо протилежна.

Відомі і інші подібні критерії, зокрема, в 1977 році британські вчені Р. Тафлер і М. Тішоу випробовували підхід Альтмана на даних 80 британських компаній і побудували чотирьохфакторну прогнозну модель з відмінним набором чинників.

Робота Альтмана важлива для нас не стільки приведеним в ній критеріальным значенням показника Z, скільки власне технікою оцінювання. По-перше, тому, що модель побудована за даними американських компаній, а будь-яка країна має свою специфіку (про це, до речі, свідчить і дослідження британських вчених). По-друге, критерій Z побудований, в основному, за даними 50-х років; за минулі роки економічна ситуація змінилася у всьому світі і тому абсолютно не очевидно, що повторення аналізу по методиці Альтмана на більш пізніх даних залишило б структурний склад моделі без зміни. По-третє, модель Альтмана може бути реалізована лише відносно великих компаній, що котирують свої акції на біржах, щоб дістати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу (показник К3). Проте, в Росії вже є досвід розрахунку індексу Z для компаній нафтогазового комплексу (див. “Економіка і життя", 1995, №2, c. 9).

Між ідеями Джеймса Кеннона, Уїльяма Лоу, Олександра Уолла і моделями Альтмана і Тафлера-Тішоу стояли такі вчені як Джеймс Блісс і Джеймс Хорріган, Юджін Бенджамін і Рой Фоулк, Реймонд Сміт і Артур Вінакор, Дж. Рамсер і Л. Фостер, Пол Фіцпатрік і Чарльз Мервін, Кеннет Ріккей і Бреддок Хикман, Джордж Сортер і Селвін Беккер, Джордж Холдрен і Тому Нельсон і інш.

Були вчені, і що критикували факторний аналіз. Так Стівен Гилман (Stefen Gilman) ще у 1925 році піддав критиці систему аналізу за допомогою коефіцієнтів, рівно як обгрунтованість і доцільність розрахунку середньогалузевих показників. Він також вказав на незбіжність звітних даних, їх малопридатність для аналізу внаслідок тимчасового лага, існуючого між моментом складання звітності і її аналізом, неадекватність облікових даних в зв'язку з використанням принципу собівартості, що є одним з основних принципів бухгалтерського обліку і т.д. Він писав:

1. будь-який коефіцієнт являє собою штучну конструкцію;
2. зміни коефіцієнтів у часі не можуть бути інтерпретовані належним чином, оскільки і чисельник, і знаменник будь-якого коефіцієнта міняються в динаміці;
3. аналітичні коефіцієнти тільки вводять в помилку аналітика, який замість проведення детального аналізу реальних даних займається побудовою штучних конструкцій, які далеко не завжди піддаються обгрунтованій інтерпретації;
4. оскільки значення коефіцієнтів можуть відчутно варіювати, достовірність висновків, заснованих на їх аналізі, вельми спірна.


Висновки до 1 розділу

 Вверх

У першому розділі було дане поняття економічній безпеці, проаналізовані її складові, методи оцінки у розтині держави, регіону та підприємства, види ризику, методи оцінки конкурентоспроможності, світовий досвіт фінансового аналізу.

Побудова взаємозв'язків економічних перемінних ускладнена тим, що вони рідко надаються суворими функціональними залежностями, багато чинників є випадковими. Нерідко модель, що була грамотно отримана й апробована на основі великої кількості статистичних даних, перестає “працювати” у зв'язку з активізацією чинника, відкинутого при побудові по неістотності на той момент. Іноді “неістотні випадки” виявляються усi разом, тим самим, перетворюючись в один істотний чинник.

Відзначимо також, що необхідність застосування суворого математичного апарата помітно обмежує число показників, що можуть бути використані, тому що далеко не всі показники економічної безпеки можуть бути виражені в кількісній формі, хоча їх варто б було узяти до уваги.

Регресійний аналіз можна використовувати не завжди: емпіричні точки, що подають собою геометричну уяву реалізацій ознак, повинні утворювати таку область, щоб їхня заміна функцією регресії (вона являє собою лінію для двомірної ознаки і гіперплощину для багатомірної ознаки) була припустимою. Тоді стохастична залежність заміняється функціональною залежністю, а інакше, якщо заміна області емпіричних точок неприпустима, то помилка результатів буде дуже великою [12, с.9] .

Щодо спору вчених, то ми вважаємо, що істина десь посередині від ортодоксальних позицій Блісса, з одного боку, і Гилмана - з іншого, але в будь-якому випадку, базою повинен бути великий обсяг докладних і всебічних даних. Саме на основі статистичних даних треба намагатися дізнатися тих законів, за якими існує система, що представляє для неї загрозу.

Взагалі, будь-яка система складається з елементів, які за своєю природою тяжіють до звільнення з неї, а, коли звільняться, то прагнуть знов увійти в систему. Деякі з них також є системами, кожна з яких зверху вниз розширяється, деталізуючись по видах і різновидах складових, що містяться в ній [13]. Ось чому ми вже говорили, що фінансовий аналіз далеко не вичерпується великими агрегованими показниками, що більше користі у вивченні мікропроцесів.


2 ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ І ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ВУГЛЕВИДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Розрахунок сукупного критерію економічної безпеки шахти

 Вверх

Висока міра концентрації трудових і матеріальних ресурсів в одиниці корисної копалини, що витягується не знаходить свого адекватного відображення у відповідних методах економічного впливу, і мінімізувати ці ресурси практично неможливо через необхідність дотримання особливостей способів і прийомів витягання корисних копалин [14]. Вже спочатку підприємства вугільної промисловості поставлені в нерівні економічні умови в порівнянні з підприємствами інших галузей матеріального виробництва, що є серйозним бар'єром для досягнення таких результатів, які забезпечили б необхідний рівень розвитку.

Для інших галузей рівень конкурентоспроможності визначається такими чинниками, як розвиток виробництва нових видів продукції і стимулювання становлення нових потреб. З ними пов'язані тенденції продовження росту витрат на дослідницькі розробки, рекламу і маркетинг, яких дотримуються виробничі і технічні лідери високо розвитих держав для того, щоб здійснити черговий ривок у боротьбі за лідерство”.

Шлях до високої конкурентоспроможності проходить через постійне відновлення асортименту продукції, невпинну розробку і швидке освоєння нових зразків виробів і одночасне нарощування продуктивності праці, підвищення гнучкості виробництва, ефективності, зниження усіх видів витрат. Особливе місце займає забезпечення стабільного росту якості і надійності нових виробів при одночасному зниженні цін на нові види продукції. Курс береться на підвищення виробничої, творчої віддачі й активності персоналу при орієнтації на питоме скорочення чисельності виробничих і управлінських робітників. Все це практично означає випуск як можна більшої кількості нових, що користуються підвищеним попитом виробів, ціни на який будуть нижчими за конкурентів, а якісні й експлуатаційні характеристики і надійність - вище.

Усі ці, так би мовити, чинники конкурентоспроможності, яких дотримується сьогодні більшість підприємств у розвинутих країнах, до вугільної галузі України недоречні: ані відновлення асортименту продукції, ані розробки і освоєння нових зразків виробів, ані зниження усіх видів витрат природно не стикується з видобутком українського вугілля на понад 1,5 км глибині при 50-градусній спеці серед постійних вибухів метану, викидів породи і газів і т.д. До цього ж економічна криза у країні не дозволяє хоч на 25-30% відсотків відновити машинний парк та інші основні засоби виробництва, які вже давно відслужили свій термін експлуатації, тоді б навіть нерентабельні шахти отримали “друге дихання” і почали зводити ”кінці з кінцями”.

Головна причина різного рівня витрат - природні умови залягання, технічне, технологічне, організаційне забезпечення процесів, пов'язаних з витяганням корисних копалин. Виходячи на ринок зі своїм товаром, кожний виробник вимушений підстроювати індивідуальний масштаб витрат під суспільний, а коли частка матеріальних витрат на видобуток вугілля досягає 40-45% в сумі витрат, то великий розмір прибутку і розширене виробництво дуже проблематичні.

Те, що явно збиткове не може викликати допомогу з боку інвесторів і взагалі конкурентного ринку, тому що на останньому все збиткове і слабке гине у цій конкуренції, тому навряд чи для вугледобувних підприємств прийнятні економічні важелі підвищення ефективності їх роботи, засновані чисто на ринкових елементах, які набувають поширення у всіх сферах діяльності. Можна розраховувати на благовоління до вугільної галузі лише з боку держави, уряду, на дотації, пільгове оподаткування шахт.

Багато в чому з цим зв’язана і низька ефективність застосування до вугільних шахт таких авторитетних методів формування стратегії, як STEP-аналіз (оцінка характеру і розміру впливів на підприємство різноманітних чинників макро- і мікросередовища),SWOT -аналіз (аналіз конкурентних переваг і слабких сторін фірми, їх узгодження із можливостями підприємства), SРАСЕ –аналіз (визначення позиції фірми на ринку, виходячи з тих чи інших переваг підприємства: агресивна, конкурентна, консервативна чи оборонна), PATERN -метод (упорядкування та визначення пріоритетів чинників ризику для підприємства, об’єднання їх у групи та визначення питомих ваг цих груп та чинників у них, розрахунок очікуваного розміру ризику, виходячи з того, що експерти зможуть точно оцінити ймовірність настання кожного чинника ризику).

Основні індикатори економічної безпеки для шахти ми попиталися звести у загальну таблицю 4 .

Можна, звичайно, за допомогою цих показників побудувати олєйніковську модель, скоректувавши ваги di для вугільних підприємств, але показник Ki, буде страждати тією ж самою проблемою великої міри спрощення і узагальнення щодо визначення понесених та відвернених збитків.

Взагалі, для отримання таких залежностей, які хоча б якось відповідали реальним тенденціям, вуглевидобувні підприємства необхідно групувати по геолого-виробничим районам, в межах яких гірничо-геологічні умови приблизно однакові.

Таблиця 5 - Ваги di для вуглевидобувних підприємств

Є інший спосіб розрахунку Ki , але й він не дуже точний[16]:

Кi=kij*λij (5)

де kij – значення j-ого одиничного індикатора i-ого показника безпеки, частки од.
λij – ваги значності j-ого індикатора i-ого показника безпеки, балів.

Експертам буде дуже складно визначити у балах істотність кожного з, наприклад, приведених у таблиці 4 показників. Другий недолік це те, що одиничні критерії kij розраховуються як стимулятори (показники, найкращі значення яких - їх максимальні значення) і дестимулятори (показники, найкращі значення яких – мінімуми), еталонні значення для яких не завжди легко визначити: чи нормативні значення, чи значення показників передових шахт з приблизно однаковими гірничо-геологічними умовами, чи ще щось.

Для стимуляторів:

kij = hij / hэi (6)

Для дестимуляторів:

kij=hэij / hij (7)

де hij - фактичне значення j-ого одиничного критерію i-ого показника на підприємстві;
hэij - еталонне значення j-ого одиничного критерію i-ого показника.

В будь-якому випадку, такі рейтингові оцінки краще, ніж нічого. Помноживши їх на відповідні ваги di з таблиці 5 можна отримати наступний сукупний коефіцієнт економічної безпеки шахти:

(8)

де n – кількість функціональних складових ЕБП, од.;
k – кількість індикаторів i-ої складової безпеки, од.;
di – приблизно зкоректовані для вуглевидобувних шахт питомі ваги значності функціональних складових ЕБП (з таблиці 5), частки од.;
kij – значення j-ого одиничного індикатора i-ої функціональної складової безпеки, частки од.;
lij – питомі ваги значності j-ого індикатора i-ої складової ЕБП, балів.

Цей показник, якщо правильно провести експертну оцінку по визначенню di і kij хоча б якось дозволить проранжирувати вуглевидобувні підприємства по рівню “життєздатності”, зробити висновки: які шахти закривати, які залишити, для яких підвищити дотації, які вигідно вмикати до технологічних ланцюжків "вугілля-кокс-метал", "вугілля-електроенергія" і т.і.


2.2 Математичний апарат фінансового аналізу[17]

 Вверх

У економічних дослідженнях часто вирішують задачу виявлення чинників, що визначають рівень і динаміку економічного процесу. Така задача частіше усього вирішується методами кореляційного, регресійного, факторного і компонентного аналізу.

Все різноманіття чинників, що впливають на досліджуваний процес, можна розділити на дві групи: головні (визначальний рівень досліджуваного процесу) і другорядні. Останні часто мають випадковий характер, визначаючи специфічні й індивідуальні особливості кожного об'єкта дослідження.

Взаємодія головних і другорядних чинників і визначає рухливість досліджуваного процесу. У цій взаємодії синтезовано як необхідне, типове, що визначає закономірність досліджуваного явища, так і випадкове, що характеризує відхилення від цієї закономірності. Випадкові відхилення неминуче супроводжують будь-яке закономірне явище.

Для достовірного відображення об'єктивно існуючих в економіці процесів необхідно виявити істотні взаємозв'язки і не тільки виявити, але і дати їм кількісну оцінку. Цей підхід потребує прояву причинних залежностей. Під причинною залежністю розуміється такий зв'язок між процесами, коли зміна одного з них є слідством зміни іншого.

Основними задачами кореляційного аналізу є оцінка сили зв'язку і перевірка статистичних гіпотез про наявність і силу кореляційного зв'язку. Не всі чинники, що впливають на економічн і процеси, є випадковими розмірами. Тому при аналізі економічних явищ звичайно розглядаються зв'язки між випадковими і невипадковими величинами

Методами факторного аналізу можна підтвердити існуючу гіпотезу або сформулювати нову гіпотезу на основі великого числа спостережень. Факторний аналіз треба розглядати як статистичний метод поза залежністю від області його використання. У факторному аналізі ми виходимо з того, що декілька параметрів сильно корелюють між собою. У цьому випадку ці характеристики процесів взаємно визначають один одного: наприклад, видобуток шахти і продуктивність праці. У зв'язку з накопиченням великого статистичного матеріалу при вивченні складних економічних явищ, наприклад при аналізі виробничо-господарської діяльності, при прогнозуванні по багатьох параметрах, стає дуже важким, а найчастіше і неможливим вирішити проблему на основі одних логічних міркувань. Факторний аналіз дозволяє: упорядкувати дані, описати взаємозв'язок, одержати додатковий матеріал для перевірки інтуїтивних розумінь керівника або дослідника.

Використання можливостей сучасної обчислювальної техніки, оснащеної пакетами програм машинного опрацювання статистичної інформації на ЕОМ, робить практично здійсненним оперативне рішення задач вивчення взаємозв'язку показників комерційної діяльності методами кореляційно-регресійного, факторного і компонентного аналізу.


2.2.1 Методика кореляційно-регресійного аналізу

 Вверх

Дослідження починається з побудови матриці парних коефіцієнтів кореляції. Аналіз ціє ї матриці дозволить одержати початкове уявлення про досліджувані взаємозалежності між показниками (тіснота і напрямок зв'язку). Оцінити значимість можна як по самих значеннях коефіцієнтів кореляції, так і по відповідних значеннях t-статистики.

Щоб оцінити дублювання інформації необхідно побудувати матрицю приватних коефіцієнтів кореляції порядку (L-2), де L - число вихідних перемінних, включаючи результативну ознаку.

Дослідження парних і приватних коефіцієнтів кореляції повинно допомогти у виборі регресорiв для виконання такого етапу. Тут варто враховувати можливість появи мультколінеарності. Явні ознаки цього - коефіцієнти кореляції між потенційними регресорами, по модулю більші, ніж 0,8.

Після упорядкування набору показників, що можуть бути включені в модель, дослідження продовжується за допомогою регресійного аналізу. Рекомендується використовувати покроковий регресійний аналіз за схемою послідовного вмикання в рівняння найбільше інформативних пояснювальних ознак. По матриці R по рядку, що відповідає результативній ознаці, вибирається регресор, що найбільше корегується із Y (ознакою, що пояснюється) і будується МНК- рівняння на нього, перевіряється його значимість.

Далі повертаємося в кореляційний аналіз і розраховуємо матрицю приватних коефіцієнтів кореляції при фіксуванні включеного в рівняння ознаки. І в цій матриці по рядку, що відповідає результативній ознаці, вибирається найбільше корегований показник. Цей регресор і вводиться в модель, перевіряється значимість рівняння й окремих коефіцієнтів. Процес припиняється, якщо вводиться незначимий регресор.

При проведенні інтепретації оцінюється не тільки зміст моделі, але й інформативність, наприклад, за допомогою множинного коефіцієнта кореляції (детермінації) цього остаточного рівняння в порівнянні з аналогічним, побудованим по повному набору вихідних показників. Втрати інформації Dможуть бути достатньо великими і тоді доцільно перейти до регресії на головні компоненти і загальні чинники.


2.2.2 Методика факторного і компонентного аналізів

 Вверх

Компонентний і факторний аналізи проводяться з декількома цілями. Як методи зниження розмірності вони дозволяють виявити закономірності, що безпосередньо не спостерігаються. Ця задача вирішується по матриці навантажень, як і класифікація ознак у просторі головних компонент (або загальних чинників). А індивідуальні значення використовуються для класифікації об'єктів (не по вихідних ознаках, а по головних компонентах або загальних чинниках) і для побудови рівняння регресії на ці узагальнені показники. Крім того, діаграма розсіювання об'єктів, побудована в площині, утвореної двома першими, найбільше вагомими, головними компонентами (або загальними чинниками) може побічно підтвердити або спростувати припущення про те, що досліджувані дані підпорядковуються багатомірному нормальному закону. Форма хмари повинна нагадувати еліпс: більш рясно об'єкти розташовані в його центрі і разряджено в міру видалення від нього.

Далі інтерпретуються головні компоненти і загальні чинники, яким відповідають дисперсії більше 1 і які мають хоча б одне вагоме навантаження. Вибір критичного розміру, при перевищенні якого елемент матриці навантажень признається ваговим і впливає на інтепретацію головної компоненти або загального чинника, визначається за змістом розв'язуваної задачі і може варіювати в межах від 0,5 до 0,9 в залежності від одержуваних проміжних результатів.

Факторний аналіз - більш потужний і складний апарат, ніж метод головних компонент, тому він застосовується в тому випадку, якщо результати компонентного аналізу не цілком влаштовують. Але оскільки ці два методи вирішують однакові задачі, необхідно порівняти результати компонентного і факторного аналізів, тобто матриці навантажень, а також рівняння регресії на головні компоненти і загальні чинники, прокоментувати подібність і розходження результатів.

Далі необхідно об'єднати результати, отримані в кореляційному, регресійному аналізі, методі головних компонент і факторному аналізі і сформулювати загальні висновки і рекомендації.


2.3 Побудова матриці “Причини-наслідки” та регресійних моделей прибутку

 Вверх

Експертно був складений такий неупорядкований каталог проблем вуглевидобувного підприємства:

Проводиться попарне порівняння всіх проблем каталога в розтині ”причини-наслідки”. Проблемі-причині ставиться “1”, проблемі-слідству “0”, у результаті складаємо матрицю ” Причини-наслідки” у виді турнірної таблиці.

Матриця "Причини-наслідки"
№ Чинники   1   2   3   4   5   6   7   8   9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 Підсумок
1 Нестача трудових ресурсів    1  0  0  0  0  0  0  0  0 0 0 1 0 0 1 1 1 0 0 0 0 0 0 1 1 1 8
2 Зниження рентабельності  0   1 1 1  0 1 1 1 1  0 1 0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 9
3 Зниження коефіцієнта автономії 1  0    0  0  0  0 1 1 1 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 1 0 7
4 Зниження оборотності активів 1  0 1   1 1  0 1 1 1  0 1 0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 1 1 0 11
5 Збільшення кредиторської заборгованості 1  0 1  0   0 0 1 1 1 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 1 0 8
6 Зниження вартості основних фондів 1 1 1 0 1   1 1 1 1 0 1 1 1 1 1 1 1 0 0 0 0 0 0 1 1 1 18
7 Зниження вартості обігових коштів 1 0 1 1 1 0   1 1 1 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 1 0 10
8 Зниження к-тів ліквідності і платоспроможности 1 0 0 0 0 0 0   1 1 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 1 0 6
9 Зниження розміру ФЗП 1 0 0 0 0 0 0 0   1 0 1 0 0 0 1 1 0 0 0 0 0 0 0 1 0 0 6
10 Відсутність коштів на своєчасну виплату ЗП 1 0 0 0 0 0 0 0 0   0 1 0 0 0 1 1 0 0 0 0 0 0 0 1 0 0 5
11 Зниження розміру держ. підтримки 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1   1 1 1 1 1 1 1 1 0 0 0 0 0 1 1 1 21
12 Збільшення заборгованості по заробітній платі 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0   0 0 0 1 1 0 0 0 0 0 0 0 1 0 0 4
13 Зниження обсягу видобутку вугілля 0 1 1 1 1 0 1 1 1 1 0 1   0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 1 11
14 Зростання кількості поломок обладнання і непродуктивних простоїв шахти 1 1 1 1 1 0 1 1 1 1 0 1 1   0 0 1 1 0 0 0 0 0 0 1 1 1 16
15 Зниження рівня автоматизації і механізації, сортності вугілля 1 1 1 1 1 0 1 1 1 1 0 1 1 1   1 1 1 0 1 1 0 0 0 1 1 1 20
16 Зниження рівня кваліфікації РСіС 0 1 1 1 1 0 1 1 0 0 0 0 1 1 0   1 1 0 0 0 0 0 0 1 1 1 13
17 Зниження продуктивності праці 0 1 1 1 1 0 1 1 0 0 0 0 1 0 0 0   1 0 0 0 0 0 0 0 0 1 9
18 Зростання собівартості 1т вугілля 0 1 1 1 1 0 1 1 1 1 0 1 0 0 0 0 0   0 1 1 0 0 0 0 0 1 12
19 Зростання к-та старіння шахтного фонду 1 0 1 0 1 1 1 1 1 1 0 1 1 1 1 1 1 1   0 0 0 0 0 1 1 0 17
20 Зниження ціни вугілля 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 0 1 1 0 1   0 0 0 0 1 1 1 20
21 Падіння попиту на вугілля 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 0 1 1 0 1 1   0 0 0 1 1 1 21
22 Збільшення глибини розробки пластів 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1   1 1 1 1 1 26
23 Зниж. потужності, збільш. кута нахилу пластів, погіршення інш. гірн.-геолог. умов вироб-ва 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 0   1 1 1 1 25
24 Збільшення метанообільності пласта 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 0 0   1 1 1 24
25 Зниження темпів проведення розкриваючих та підготовчих виробіток 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 1 1 0 0 0 0 0 0   1 1 6
26 Зниження виробничої потужності шахти 0 1 0 0 0 0 0 0 1 1 0 1 1 0 0 0 1 1 0 0 0 0 0 0 0   1 8
27 Зниження прибутку від реалізації продукції 0 1 1 1 1 0 1 1 1 1 0 1 0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0   10
  351

До переваг даного методу варто віднести:

1. Відносні простоту і швидкість його реалізації;
2. Виділення базових, кардинальних проблем дає можливість сконцентрувати зусилля і ресурси на рішенні дійсно найважливіших проблем;
3. Структура запропонованих анкет по виявленню проблем спрямовує мислення експертів на достатньо конкретне формулювання проблем, допомагає упорядкувати їх, визначити між ними взаємозв'язки

До числа основних недоліків даного методу (як, загалом, і всіх методів, заснованих на експертних оцінках) можна віднести такі:

1. >Важко оцінити ступінь повноти і достовірності інформації, поданої експертами. Немає повної впевненості, що експерти виявили дійсно всі основні проблеми і правильно визначили взаємозв'язки між ними;
2. Відсутність у явному виді аналітичного обгрунтування виявлених проблем, трудність у перевірці компетенції тієї або іншої особи через нетрадиційне формулювання причин (18 ,с.117).

Через те, що відсутні дані по таких значимих чинниках, як частота поломок обладнання (16 балів), рівень автоматизації і механізації (20 балів), рівень кваліфікації РСіС (13 балів) і по деяким іншим - вони не були включені в регресійну модель прибутку.

У першу групу чинників були занесені найбільше значимі причинні чинники:

1) Збільшення глибини розробки пластів-26 балів.;
2) Зниження. потужності, збільшення. кута нахилу пластів, погіршення інших гірничо-геологічних умов виробництва-25 б.;
3) Зниження розміру державної підтримки-21 б.;
4) Зниження ціни вугілля-20 б.;
5) Зниження вартості основних фондів-18 б.

У другу групу - проміжні, причинно-слідчі чинники:

1) Зростання собівартості 1т вугілля-12 б.;
2) Зниження обсягу видобутку вугілля-11 б.;
3) Зниження продуктивності праці-9 б.;
4) Зниження виробничої потужності шахти-8 б.;
5) Зниження темпів проведення розкриваючих та підготовчих виробіток-6 б.

У третю групу - чинники, що є переважно слідствами від чинників перших двох груп:

1) Зниження прибутку від реалізації продукції-10 б.;
2) Зниження вартості обігових коштів-10 б.;
3) Збільшення кредиторської заборгованості-8 б.;
4) Нестача трудових ресурсів-8 б.;
5) Зниження розміру ФЗП-6 б.;
6) Збільшення заборгованості по заробітній платі-4 б.

Більшість чинників з цих трьох груп у вигляді відповідних показників зведені у інформативній таблиці (не приводиться тут із-за великого розміру) з неї найбільш істотні, що були відібрані до першої (16 чинників) регресійної моделі, позначені зверху цифрами, відповідними їх номерам у моделі.

Прибуток, що входить у третю групу, є для нас найбільше важливим проявом конкурентоспроможності, є основною сутнісною характеристикою, тому в якості функції моделі була прийнята не собівартість, не прибуток, не коефіцієнти автономії або ліквідності, а прибуток.

У додатках, які не увійшли до Web-сторінки, приведені підсумки побудови 16- чинникової моделі ( дісперсійний аналіз, регресійна статистика, таблиця залишків eтаблиця ймовірностей, кореляційна матриця)

Тут ми приведемо лише графік моделі, що ілюструє точність описання моделлю реального процесу).

Був отриманий множинний коефіцієнт кореляції – 0,85, а коефіцієнт детермінацїї – 0,71, що свідчить про достатньо тісний зв’язок моделі прибутку із вибіркою даних по шахтах. За критерієм Фішера (F-статистика) модель виявилась адекватною і придатною для використання.

Але, аналізуючи кореляційну матрицю, ми прийшли до висновку, що коефіцієнти не тільки не завишені в наслідок можливої мультиколінеарності, а навпаки, за рахунок того, що декілька шахт вибиваються своїми даними за критерій “трьох сігм -3s” (Засядько, Червоноліманська та інші), занижені. Для фільтрування вибірки за критерієм 3s потрібний більш глибинний регресійний аналіз, який на даному етапі не дуже потрібний, адже ми не переслідуємо ціль досягти максимально точних результатів, а тільки констатуємо можливість застосування регресійного аналізу для вирішення даної проблеми.

Для отримання моделі, більш придатної до використання ми проаналізували коефіцієнти кореляції усіх чинників із прибутком Y і відібрали ті з них , що з функцією корегують найбільше. Граничною для відбору чинників у другу регресійну модель стала величина коефіцієнта кореляції – 0,35. Таким чином після відсіву залишилися 7 чинників:

1 – обсяг видобутку вугілля шахти, т / рік;
7 – продуктивність праці ГРОВ, т / людину в місяць;
8 – розмір фонду оплати праці, тис. грн. / рік;
9 – заборгованість з заробітної плати, тис. грн. / рік;
11 – середньорічна наявність оборотних коштів, тис. грн. / рік;
12 – собівартість 1 тонни вугілля, грн. / т;
14 – розмір державної підтримки на 1т рядового вугілля, грн. / т.;

Далі ми також не показуємо повні результати дисперсіонного аналізу, а приводимо лише графік другої моделі прибутку.

Множинний коефіцієнт кореляції – 0,7, коефіцієнт детермінацїї – 0,58 (тобто, не зважаючи на виключення з моделі 9 чинників, зв’язок з реальним процесом залишився вищим за середній (R2>0,5). Остаточна модель прибутку має вигляд:

У= -6812,943-0,014X1+537,473X7+1,529X8 -2X9+0,053X11-9,828X12-74,044X14

де У – прибуток від реалізації в оптових цінах з держ. підтримкою, тис. грн. / рік;
X1 – обсяг видобутку вугілля шахти, т / рік;
X7 – продуктивність праці ГРОВ, т / людину в місяць
X8 – розмір фонду оплати праці, тис. грн. / рік;
X9 – заборгованість з заробітної плати, тис. грн. / рік;
X11 - середньорічна наявність оборотних коштів, тис. грн. / рік;
X12 – собівартість 1 тонни вугілля, грн. / т;
X14 – розмір державної підтримки на 1т рядового вугілля, грн. / т.

У подальших роботах буде проведено фільтрування вибірки, факторний аналіз регресійної моделі з метою отримання реальних питомих ваг кожного з чинників для подальшого застосування у розрахунку сукупного критерію конкурентоспроможності вугільної шахти.


Висновки до 2 розділу

 Вверх

У другому розділі:

1. був приведений розрахунок сукупного критерію економічної безпеки шахти, який при грамотному експертному оцінюванні питомих ваг кожного з чинників дозволить проранжирувати вуглевидобувні підприємства по рівню “життєздатності”;
2. приведена методика кореляційного і регресійного та факторного і компонентного аналізів;
3. проранжирувані найбільш істотні чинники, які впливають на діяльність підприємства, що дало можливість побудувати регресійні моделі прибутку, які достатньо точно відбили існуючи взаємозв’язки і дали перспективу отримання на основі залучення факторного аналізу дійсно обгрунтованих значностей кожного з чинників, які обумовлюють конкурентоспроможність підприємства


ВИСНОВКИ

 Вверх

Розглядаючи проблему кількісної оцінки конкурентоспроможності і економічної безпеки підприємства, ми прийшли до висновку, що ії вузлом є велика трудність переходу від “сукупного" і “ інтегрального" до “конкретного". Мається на увазі те, що між такими апріорними показниками вищої міри узагальнення, як коефіцієнт конкурентоспроможності, критерій економічної безпеки і реальними показниками продуктивності труда, фондовіддачі, коефіцієнтами рентабельності, ліквідності, що відображають стан конкретного механізму підприємства, -величезне провалля, “математичний" або “статистичний" місток через яке перекинути не вдається. Багато в чому, за такий “місток" більшість вчених вимушена була використати інтуїтивні методи, що засновуються на здатності людського мозку підсвідомо приймати оптимальні рішення. Е. А. Олейников вважає появу експертних методів єдиним виходом з “прокрустова ложа", в якому виявилися статистики, аналітики, прогнозисти. Він пише, що даний інструмент найбільш гнучкий відносно всебічної оцінки впливу на діяльність підприємства навколишнього середовища.

Інші фахівці також пишуть, що від методу експертних оцінок важко втекти в зв'язку з тим, що статистичні методи обробки інформації для всіх функціональних складових не дуже ефективні: більшість аспектів даної проблеми надто складно піддаються матеріальній формалізації.

Взагалі, навіть у часи СРСР лінійне програмування економічних процесів показувало задовільні результати лише в масштабах держави і галузі, тенденції розвитку підприємств, взаємозв'язки процесів всередині них точно прогнозувати не вдавалося. Багато в чому це пояснювалося впливом тимчасового лага на отримані результати. Протягом декількох років збиралася і оброблялася інформація, але до моменту отримання остаточної факторної моделі підприємства цей лаг, це запізнення, відставання робило з неї лише застарілу фотографію тенденції на момент початку побудови. А зараз у ринковій економіці життя підприємства ще динамічніше, за лічені місяці його положення на ринку і взаємозв'язок між чинниками можуть змінитися.

Може тому, наприклад японська (а багато в чому і американська) економіка в період свого становлення зробила акцент не стільки на математику, скільки на людину і його уміння принімати правильні рішення незалежно від усяких там лагів, на виховання культури працівника і керівника (в СРСР же самостійна ініціатива в прийнятті подібного рішення каралася).

Президент американської корпорації "Ханіуелл" пише: “Задовго до того, як виробничі показники вказують на прикрості, всередині організації все летить до біса"[1,с.78]. І ніяка модель не в змозі оцінити ці внутрішні надломи, крім талановитого менеджера.

На сьогоднішній день менеджмент і моделювання в світовій практиці діяльності фірм досить зрослися. Поступово удосконалюється і мистецтво управління, і методи економічного програмування, і методи непараметричної статистики і експертних оцінок, коли-небудь ця проблема вирішиться.

В процесі роботи все ж таки було побудовано інтегральний показник економічної безпеки, який у разі точності експертного оцінювання дозволить проранжирувати вуглевидобувні підприємства за рівнем життєздатності. Це в разі його подальшого удосконалення може суттєво допомогти у формуванні правильної стратегії росподілу дотацій серед шахт, що може стати відправним пунктом для відродження вугільної промисловості України.


ПЕРЕЛІК ЗВЕРНЕНЬ

 Вверх

1. Тичи Н., Деванна М.А. Лидеры реорганизации: (Из опыта американских корпораций); Под ред. Н.А.Климова. – М.:Экономика,1990.-204с.
2. Капустин Н. Экономическая безопасность отрасли и фирмы// БизнесИнформ №11 -12.-1999р.
3. Тамбовцев В.Л. Экономическая безопасность хозяйственных систем: структура, проблемы //Вестник Московского университета. Сер.6, Экономика.-1995.- №4,- С.3-9 - (Экономическая теория)
4. Ковалёв Д., Сухорукова Т. Экономическая безопасность предприятия //Экономика Украины -1998.-№10.- С.48-52
5. Ермашенко Н. Определение угрозы национальным интересам государства в финансово- кредитной сфере//Экономика Украины. – 1999.-№1.-С.4-13.
6. Экономическая безопасность: Производство-Финансы-Банки/Архипов А.И. , Белоусов А.Р., Бобровников В.А. и др.; Под ред. В.К.Сенчагова; РАН, Ин-т экономики и др.-М.: Финстатинформ,1998.-621с.
7. Основы экономической безопасности: (Государство, регион, предприятие, личность): Учеб.-практ. Пособие/Рос.экон.акад.им. Г.В.Плеханова; Под ред. Олейникова Е.А.- М.:ЗАО"Бизнес-школа" Интел-Синтез",1997. -279с.
8. Бандурка А.М. и др. Финансово-экономический анализ: учебник для вузов. - Харьков: Университет внутренних дел,1999. - 394с.
9. КовалёвВ.В. Введение в финансовый менеджмент. – М.:Финансы и статистика, 1999. – 768с.
10. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента Т.2. – К.:Ника-Центр, Эльга, 1999. - 512с.
11. Комарова Н.В., Гаврилова Л.В. Фирма: Стратегия и тактика управления рисками// Вестн.СПбУ. Сер.5, Экономика.-1993.-Вып.2(12).-С.92- Прибыль и риск-ориентиры в деятельности менеджера. Нахождение оптимального варианта сочетания рентабельности и обеспечение финансовой безопасности предприятия.
12. Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в эконометрическом моделировании.- М.: Финансы и статистика, 1989.-175с.
13. Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой. - М.:Экономика, 1975, - 192с.
14. Василенко В.Н. Как определять размеры государственной финансовой поддержки угольных шахт? //Уголь Украины. – 1999.-№1.-С 4-6.
15. Котлов Э.С. Компьютерная информационно-аналитическая система оценки и анализа деятельности предприятия //Уголь Украины.-1994.-N12. - С.10-13.
16. Евдокимов Ф.И., Кравцов А.А. Критерии экономической безопасности угледобывающих предприятий (статья).- Донецк, ДонГТУ, 2000.-9с.
17. Сошникова Л.А., Тамашевич В.Н., Уебе Г., Шефер М. Многомерный статистический анализ в экономике: Учебное пособие для вузов/Под ред. Проф. В.Н. Тамашевича. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 598с.
18. Голубков - Маркетинговые исследования.