А що, власне, відбулось? І що відбувається зараз?

Якщо глянути на хід економічних реформ в Україні з точку зору їх відповідності соціально-економічним процесам, що мали місце в різні історичні періоди у країнах з сучасною розвинутою економікою, то варто зауважити, що принципових відмінностей у цьому ході немає. Адже всі ці країни пройшли стадії і розмежування власності на суспільну та приватну, і первісного накопичення капіталу; у часи більш наближені до сучасності - і стадії приватизації, і банкрутства підприємств (як однієї з економічних ознак приватизації). Отже, якогось особливого шляху побудови економічних відносин українському керівництву не вигадати. Так само, як не винайти вже винайдене колесо. Тому Україна змушена повторювати принципові етапи розвитку ринкових відносин, за якими розвивається світова економіка.

Створення недержавної форми власності.

Тож, які етапи у своєму розвитку зазнала українська економіка за майже десять років незалежності?

Відзначимо, що наріжним каменем економіки будь-якої країни є відрегульованість взаємовідносин ВЛАСНОСТІ. А основним стимулом як мікро-, так і макроекономічних процесів, ефективності виробництва є конкуренція, конкурентноздатність товарів і послуг. А в умовах ринку конкуренція стає об'єктивною лише тоді, коли існуюють різні форми власності, і вони мають однаковий правовий статус, що і задекларовано в Конституції України (ст.13). Зважаючи на все це, правомірним і природнім виглядає перший етап економічних реформ у нашій країні, а саме - етап приватизації, роздержавлення власності (через одержання приватизаційних майнових сертифікатів). Головним результатом того етапу приватизації стало офіційне визнання і створення недержавного сектору економіки. Тобто, поряд із державною формою власності з'явилась і недержавна. Іншими словами: було офіційно визнано, що у тих сферах, де держава об'єктивно не може бути ефективним менеджером, маркетологом, інвестором (передусім, це сфери обслуговування, торгівлі, легкої промисловості, і деякі інші види промислового виробництва) незамінним виявляє себе саме недержавний сектор економіки.

Неплатоспроможність,як один з наслідків ваучерної приватизації.

Інше питання, коли на базі в основном великих державних підприємств були створені (через уже згадувану ваучерну приватизацію) великі та слабокеровані акціонерні товариства, на яких право власності закріплено за сотнями і тисячами акціонерів, відірваних від реального управління, які об'єктивно не можуть належним чином ні брати участь у цьому управлінні, ні контролювати дії виконавчих органів таких товариств.

Внаслідок цього економіка нашої країни підійшла до, можна сказати, другого етапу приватизації, що характеризується тим, що величезна кількість підприємств опинилась у стані неплатоспроможності. Підприємство комусь винне, йому хтось винен; і чим далі шириться коло кредиторів і дебіторів, чим далі цей стан невизначеності розтягується у часі, тим важче і з меншою ефективністю можливо провести процедуру відновлення платоспроможності, реструктуризації чи ліквідації.

Спираючись на практику застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", можна виділити головні причини, що призвели і призводять до неплатоспроможності та недієздатності підприємства.

Такими причинами є:

• певна невизначеність політичного курсу державного керівництва, а відтак і певна нестабільність політичного життя у суспільстві в цілому;
• певна невизначеність економічного курсу державного керівництва, а відтак і нестабільність економіки країни в цілому;
• неефективні власники (в особі широкого кола акціонерів, фактично відірваних від питань управління підприємством);
• неефективність управління підприємством з боку керівництва;
• моральна і фізична зношеність основних фондів підприємств, зумовлена невнесенням протягом довгого часу коштів на їх розвиток та удосконалення;
• заборгованість перед кредиторами;
• заборгованість перед державним бюджетом;
• заборгованість за експлуатаційні витрати перед комунальними підприємствами;
• заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства;
• суперечки як внутрішні - між ппанівникями, керівництвом і власниками підприємства, так і зовнішні - між підприємством, кредиторами, державними органами тощо;
• використання у виробничому процес на підприємствах переамортизованого устаткування;
• вимушені зупинки підприємств, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу.

Ліквідаційна процедура - оздоровлююча процедура.

Передусім зазначимо, що у сучасному законодавстві про банкрутство ліквідаційна продедура є далеко не обов'язковим, а навпаки - крайнім заходом повернення боргів. Тому, у всіх учасників будь-якої процедури, на якій перебуває підприємство (процедура розпорядження майном, санації чи ліквідації) мають зникнути раз і назавжди почуття розгуб леності, а часто й паніки. Оскільки, по-перше, для оздоровлення підприємства існує осучаснена законодавча база, яка, по-друге, крайнім заходом припинення накопичення боргів, псування основних фондів, розтягування майна тощо, передбачає ліквідацію господарюючого суб'єкта як юридичної особи. Саме - як юридичної особи. Підкреслити цю обставину вважаємо принципово важливим. Адже ліквідація юридичної особи (як би це на перший погляд парадоксально не звучало) - це збереження основних фондів; прихід на підприємство нового, більш ефективного власника, який, враховуючи кон'юнктуру ринку, може і зберегти (повністю чи частково) профіль виробництва; відповідно - повністю чи частково зберегти трудовий колектив тощо. Отже, для того, аби основним фондам (як у вигляді цілісного майнового комплексу або не цілісного), а також і виробничому обладнанню, сировині, матеріалам дати, образно кажучи, нове життя, потрібно цивілізовано ліквідувати підприємство-боржника, як юридичну особу. Головною дійовою особою у цьому процесі згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виступає арбітражний керуючий (у деяких країнах - антикризовий управляючий).

Крім того, цивілізована ліквідація неплатоспроможного господарюючого суб'єкта передбачає погашення заборгованості (шляхом виявлення та реалізації активів цього підприємства) по заробітній платі, по платежах у державний та місцевий бюджети, погашення кредиторської заборгованості, а також фінансових зобов'язань перед акціонерами.

Отже, у той час, коли у наших співгромадян (як у звичайних обивателів, так навіть і у багатьох керівників) про процес банкрутства склалось враження як про звичайне знищення, насправді про наслідки здійснення банкрутства, проведеного у рамках відповідного законодавства і висококваліфікованими фахівцями, по-іншому як про оздоровлюючі сказати не можна.

З огляду на те, який рівень неплатоспроможності та недієздатності має підприємство-боржник, кожна з процедур банкрутства оправдана, а відтак і необхідна. У тому числі - й ліквідаційна.

Мабуть, варто це твердження підкріпити такою ілюстрацією. Приміром, що робити, коли корпус човна чи великого корабля з часом обростає ракоподібними, молюсками, водоростями, і які своєю вагою та масивністю помітно утруднюють мобільність судна, а то й взагалі доводять його до аварійного стану? Звичайно ж, корпус чистять, чим і повертають плавучому засобу нормальну функціональність. Чим довше не чистити корпус, тим вірніше доводити все судно до стадії ліквідації, коли воно, може представляти інтерес як запчастини, металолом... Але ж зовсім не по-господарському й цим не скористатись. (Хіба мало вже ось так втрачено у масштабах країни?)

Отже, на кожному (тим більше, на неплатоспроможному) підприємстві не припустимо доводити справи до тієї стадії, коли воно (по аналогії з кораблем) під вагою непотрібного наросту (як у вигляді штрафних санкцій, пені на ці санкції, так і не функціонуючих об'єктів, включаючи і об'єкти соцкультпобуту; допоміжних виробництв, застарілого обладнання, а також часто і роздутого штату працівників) потягне підприємство на дно. При цьому, зрозуміло, пропадуть і ті залишки від нього, які можна було врятувати.

Функції державних органів у процесі застосування положень законодавства про банкрутство

Таким чином, говорячи про відновлення платоспроможності боржника - у якому б стані неплатоспроможності він не знаходився - не можна обминути у цьому процесі і важливу роль державних органів.

Але перед тим як зупинитись на цій ролі, ми б хотіли звернути увагу керівників підприємств, що мають вже борги, які перебільшують припустимі, ось на що. Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" можливо, як кажуть, малою кров'ю, відновити платоспроможність підприємства. Це здійснюється через санацію, реструктуризацію виробництва, реструктуризацію боргів, шляхом укладення мирової угоди, а також домовленості про розстрочку по боргах і платежах... Тому тим керівникам, які відчувають небезпечне наростання боргів, ти б порадили самим виступати у ролі ініціатора процедури банкрутства. (Ще раз дозволимо собі нагадати, що ініціювання процедури банкрутства не означає ліквідацію підприємства, а - у першу чергу - відновлення платоспро-можності.) Так ось, як тільки керівник підприємства (за згодою вищого керівного органу) подає до арбітражного суду відповідну заяву, відразу вступає в дію мораторій на ріст штрафів, пені, інших фіскальних санкцій. Підприємство у цьому разі одержує можливість, так би мовити, відпочити, не боячись, що кредитори, у Тому числі податкова адміністрація, своїми арештами на майно остаточно не паралізують будьяку діяльність. Мораторій - це фактично заморожування претензій всіх кредиторів з метою проведення розрахунків за борговими зобов'язаннями підприємства з одночасними його санацією, реструктуризацію тощо. І навіть, якщо у цьому разі може справа дійти до крайної процедури - ліквідації, то повторимось, що мова йде про ліквідацію юридичної особи; і, що вчасно проведена ліквідація - то є оздоровлюючий демонтаж неефективного, ресурсозатратного виробництва з не-конкурентоздатною продукцією, яке стало таким внаслідок чи то неефективного власника, чи то неефективного управління...

А тепер - дещо про роль відповідних державних органів, що беруть участь у роботі по відновленню пла-тоспроможності підприємства-боржника.

Слід сказати, що услід за першим етапом економічних реформ (приватизація державної власності, акціонування), другий етап спрямований на відновлення економіки на нових засадах - на засадах рівності всіх форм власності. На цьому останнім часом все більше акцентують увагу державне керівництво і в особі Президента, і Кабміну, комітетів та комісій Верховнолї Ради... Тому другий етап економічних реформ найтісніше пов'язаний з втіленням у практику Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

І застосовуючи його на практиці, у процесі роботи по фінансовому оздоровленню і відновленню платоспроможності підприємства, виявляється суттєва роль державних інститутів. Бо, сила-силена питань, що виникають у цьому процесі, упираються у те, наскільки ініціативними, професійними, логічними є прийняття офіційних документів того чи іншого державного міністерства чи відомства та дії їх представників. Не відкриємо чогось аж надто, нового, коли скажемо, що, так би мовити, державна рука у рамках застосування вищезгаданого Закону відчувається більше у її фіскальних фунуціях. Відповідно, більшою мірою у цій ролі виступають податкові органи, енерго-, та інші постачаючі організації, як кредитори. І зрозуміло, що, проведення приміром, санації, реструктуризації боргів, підписання мирової угоди не можна досягти без згоди цих державних інститутів. Тому їх представники теж повинні розуміти, що розорюючи за борги, знищуюючи якесь підприємство, держава від-мовляється від потенційного (представленого, можливо, іншою юридичною осо бою) суб'єкта підприємницької діяльності, від потенційного платника податків. Відмовляється від золотих яєць, які може нести курка, коли її звісно, не знищити.

Будь-яка стадія оздоровлення підприємства від його перевантаження функціями, що були закладені радянською економікою з фактично однією формою власності, передбачає у тій чи іншій мірі позбуватися підприємству цих функцій і цих об'єктів (повторимось: це і об'єкти соцкультпобуту, і об'єкти так званих мобілізаційного, державного резерву тощо). І у цій роботі відповідні державні інститути мають оперативно реагувати на процеси, що відбуваються, і допомагати підприємствам відновлювати платоспроможність.

Ось такий конкретний приклад стосовно цього (але він, на жаль, є типовим у межах усієї країни).

Займаючись ліквідацією Грязнянського цукрового за-оду (Краснопільський район) виникло безліч проблем, на які наші фахівці, власне, і не розраховували. Їх робота гальмується тим, що на балансі заводу перебуває багато вищеперелічених об'єктів, відірваних від потреб виробництва. І у ліквідаційну масу вони не мають входити. Але і у повітрі ж не можуть залишатись. Тому законодавче їх передбачено передавати у власність відповідних місцевих теріторіальних громад. Законодавче передбачено,але ж механізм такої передачі має бути відрегульваний і без довготривалих зволікань відпрацьовуваний на практиці. Звичайно ж - фахівціями відповідних державних органів. А поки таких чітких механізмів немає, тобто, немає ще ділової зацікавленості в реалізації положень Закону з боку багатьох державних структур, на непрацюючому підприємстві, тим часом, ці об'єкти, не дочекавшись нового господаря, псуються, майно теж, м'яко кажучи, не примножується...

Ще важче вирішуються питання, пов'язані з подальшою долею майна державного резерву. Однак, на прикладі того ж Грязнянського цукрозаводу, на території якого знаходиться держрезерв у вигляді вугілля, хочеться відзначити у позитивному плані дії кредиторів, які до цієї проблеми підійшли цивілізовано, справді по-державному. Вони (хоча їх інтерес був, звичайно, у поверненні кредиторської заборгованості) зрозуміли соціальну значимість цього держрезерву. Адже зупинився завод, що функціонував протягом століття. І за цей період він у тому селі, зрозуміло, став так званим містоутворюючим (громадоутворюючим) підприємст вом. Ясно, що з його зупинкою виникає безліч соціальних проблем, пов'язаних, у першу чергу, із можливістю місцевих жителів мати роботу, зарплату. Зараз у них нічого немає. Немає і не було, відповідно, й грошей для купівлі того ж самого вугілля. Через це комітет кредиторів прийняв мудре рішення вийти на відповідну державну інституцію, у віданні якої перебуває це вугілля, з пропозицією. Вона полягала у тому, що кредитори (з огляду на екстремальну ситуацію у цьому селі) погоджуються - за наявності згоди Держрезерву - передати тверде паливо людям в рахунок заборгованості по зарплаті і, на відповідну суму, збільшити заборгованість заводу перед Держрезервом, оскільки це відомство теж визнано кредитором. А компенсувати Держрезерву виниклу у такий спосіб кредиторську заборгованість - вже у відповідності із визначеною законодавством черговістю.

Жодної відповіді з Києва від Держрезерву не отримали - ні за, ні проти. Тим часом, охорона державного майна у функції ні ліквідаційної комісії, ні комітету кре диторів не входить. Ліквідкомісія з аналогічною пропозицією вийшла на місцеві ограни влади; було проведено дві сесії сільради, сесія районної ради: знову відповіді - ні за, ні проти. Було запропоновано інші варіанти, приміром, передати вугілля місцевим органам влади - заберіть та розпорядіться паливом на користь місцевої громади... Проте, віз і нині там. Відтак ліквідаційній комісії цього заводу довелось витрачатись на заходи по охороні вугілля, чим вона взяла на себе соціальне значимі, державні функції, хоча ніхто її до цього не зобов'язував. А київські чиновники з Держрезерву, які в силу своїх обов'язків мали б через відпрацювання відповідного механізму взяти на себе хоча б частку відповідальності та вирішити це питання - ні пари з рота.

Це один з прикладів. А скільки ще "білих плям" у питаннях, які законодавче віднесені до компетенції державних органів! Це і питання працевлаштування, і соціального забезпечення, і мобрезерву тощо. Якщо державні органи вирішуватимуть ці питання не в гірших, а кращих традиціях чиновництва, то процедури гіідновлення платоспроможності боржників чи визнання їх банкрутами відбуватимуться оперативніше і ефективніше. А це, у свою чергу, позитивно відіб'ється на проведенні арбітражними керуючими відповідних процедур з огляду на стан неплатоспроможності, на якому перебуває підприємствоборжник.

Водночас, приємно відзначити, що з боку Сумської обласної адміністрації, зокрема, таких її підрозділів як управління економіки, управління промисловості, енергетики, транспорту та зв'язку, регіональних представництв Фонду держмайна, Комісії з фондового ринку і цінних паперів відчувається зацікавленість у ході процесів відновлення платоспроможності. Вони включаються у роботу, забезпечуючи певне регулювання і контроль саме з позицій державного підходу; і більший акцент роблять на державних проблемах. Приміром, коли на якійсь , стадій банкрутства перебуває і недержавне за своєю організаційно-правовою структурою підприємство, керівництво держадміністрації бачить державні аспекти у цьому процесі, переймаючись питання землі, на якій розташований боржник; наскільки з часом може загостритись проблема працевлаштування, соціальний клімат у цій місцевості і т.д.

Звичайно, хотілося, аби співробітництво у цьому економіко-правовому полі з нашою місцевою владою ставало ще інтенсивнішим і ефективнішим. А особливо цього треба побажати стосовно співробітництва з відповідними центральними органами державної виконавчої влади. А її представникам, крім того, побажаємо ще й більшої наполегливості у стосунках з нашими законодавцями у справі приведення законодавчої бази у відповідність до об'єктивних законів економічного і соціального життя.

вернуться к электронной библиотеке