Аналіз зовнішньоторговельних відносин України в цілому і, зокрема, з Російською Федерацією починаючи з 1991 року утруднюється тим, що методологічна база обчислення, коло експортно-імпортних операцій, ціни, курси валют, чинне законодавство та інші регулюючі важелі неодноразово змінювалися в міру переходу зовнішньоекономічної діяльності під юрисдикцію України та становлення інституцій, що забезпечують самостійне регулювання зовнішньої торгівлі.
До кінця 1991 р. Україна перебувала у складі СРСР і на її території діяла планова дисципліна поставок продукції, всі зовнішньоторговельні операції здійснювались союзними органами, а власна статистика зовнішньої торгівлі тільки почала формуватися. Статистичні дані (у вартісному вираженні) за 1991-1993 рр., які в основному відображають обсяги вивезення товарів з України до республік колишнього СРСР та ввезення товарів з цих республік в Україну, наведені в структурі союзних, а не світових цін, що значно знизило реальні обсяги зовнішньоторговельного обороту України.
В 1992-1993 рр. продовжувався процес становлення національної економіки з урахуванням внутрішнього потенціалу і пошук нових партнерів та шляхів виходу на світовий ринок. Незважаючи на введення на початку 1992 р. власної грошової одиниці у внутрішньому обігу, Україна продовжувала залишатись у сфері оптового обороту в рубльовій зоні до кінця року. В цьому зв’язку, а також враховуючи відсутність чітко визначених регулюючих законодавчих актів та митних обмежень, зовнішньоекономічна діяльність набула значною мірою кримінально-анархічного, руйнів-ного характеру, набули розвитку нерегульовані бартерні та реекспортні операції, що сприяло поширенню масштабів “тіньовизації” вітчизняної економіки.
Вихід з рубльової зони та введення митних обмежень по всьому периметру кордону означав остаточний вихід України із суспільного економічного простору колишнього СРСР. В 1993 р. розпочався процес переходу у взаєморозрахунках з Російською Федерацією та іншими державами колишнього СРСР на світові ціни. Можна вважати, що цей процес завершився тільки на початку 1996 р. після встановлення Росією світової ціни на експортований в Україну природний газ та підняття Україною до світового рівня тарифів за транзит нафти та газу.
Окрім того, дані за 1992-1993 рр. мають розрахунковий характер, тобто отримані показники, обчислені за середньорічними курсами карбованця до долара США. У зв’язку з високим рівнем інфляції, особливо у 1993 р., та відповідним падінням курсу карбованця розрахункові дані не відображають реальні обсяги зовнішньої торгівлі вітчизняними товарами. Впродовж цього періоду не здійснювався також облік вартості бартерних операцій та обсягів переробки давальницької сировини.
Тільки з переведенням у 1994 р. вітчизняної статистичної звітності щодо зовнішньоекономічної діяльності на світові стандарти можна вважати дані достовірними та надалі порівняльними у динаміці. Це підтверджується відносною стабілізацією рівнів макропоказників зовнішньоекономічної діяльності. Безумовно, що найбільш достовірною та такою, що адекватно відображає стан і динаміку зовнішньоторговельних зв’язків України з іншими державами світу, у тому числі з країнами колишнього СРСР, є інформація про обсяги товарообміну у натуральному вираженні. Однак і така статистична звітність, особливо у перші роки становлення незалежності України, мала істотні недоліки, а тому не дає можливості адекватно оцінити торговельні взаємини України з іншими державами далекого і близького зарубіжжя, зокрема з Російською Федерацією, яка була і залишається одним з основних торговельних партнерів України.
Зовнішньоторговельна діяльність України впродовж 1991-1997 рр. здійснювалася під впливом таких основних чинників, як суттєве скорочення виробництва і внутрішнього споживання продукції виробничо-технічного та споживчого призначення, поглиблення економічної кризи в пострадянських країнах, що, зокрема, обумовило різке обмеження доступу вітчизняної продукції на ринки цих країн, значна залежність України від критичного імпорту ряду сировинних ресурсів, передусім паливно-енергетичних.
Під впливом вищезазначених чинників відбувалась переорієнтація вітчизняних товаровиробників з ринків збуту в межах пострадянських країн на ринки збуту продукції в країнах далекого зарубіжжя з одночасним зменшенням обсягів внутрішнього споживання.
Ці процеси не могли не торкнутись і зовнішньоторговельних зв’язків між Україною та Російською Федерацією. Додатковими негативними чинниками наявності негативного сальдо України в торгівлі товарами з Росією є незадовільний стан нормативно-правової бази з питань врегулювання торговельних відносин між країнами, висока і постійно зростаюча собівартість товарів традиційного українського експорту в Росію (насамперед продовольчих товарів, продукції металургійного та машинобудівного комплексів, хімічної промисловості), несприятлива кон’юнктура по традиційних експортних товарах на інших зовнішніх ринках, періодичне пов’язування поточних торговельно-економічних проблем з питаннями політичного характеру.
На жаль, у 1997 р. у зовнішньоторговельних відносинах України з Росією взяли гору саме питання політичного характеру, через що взаємний товарообіг країн зазнав катастрофічного занепаду. Враховуючи це, при аналізі зовнішньоторговельних зв’язків з Росією є сенс окремо розглядати 1997 р., як дещо нехарактерний і неприємний у взаємовідносинах між нашими країнами. Але і період 1994-1996 рр. при більш поглибленому аналізі навряд чи можна вважати успішним.
На перший погляд, починаючи з 1994 р. зовнішньоторговельний оборот України з Росією постійно зростав. Якщо у 1994 р. він складав 11006,2 млн дол. США, у 1995 р. – 13947 млн дол., то у 1996 р. – 14213,8 млн дол., тобто збільшився за два роки у 1,42 раза, хоча нарощування загального обсягу товарообміну та обміну з країнами колишнього СРСР відбувалося більш випереджаючими темпами, відповідно у 1,57 та 1,45 раза (додаток 1). Але на фоні розгорнутої полеміки щодо необхідності позитивних змін в динаміці суспільного виробництва неможливо залишити осторонь факт суттєвого зниження темпів приросту зовнішньоекономічних зв’язків України (додаток 3).
Після того, як у 1995 р. було досягнуто максимального за всі роки реформ приросту зовнішньоторговельного обороту – більш ніж на 39%, в 1996 р. він зріс лише на 13,2%. При цьому динаміка експорту товарів за аналізовані роки була такою: у 1995 р. – зростання на 28,2%, у 1996 р. – тільки на 9,6%. Аналогічна тенденція спостерігається і у торговельних взаєминах України з Росією: у 1995 р. – зростання зовнішньоторговельного обороту і експорту товарів відповідно на 26,7% і 22,4%; у 1996 р. – зростання обороту на 8% і падіння експорту на 3%.
Уповільнення динаміки зовнішньоторговельного обміну і експорту України протягом 1994-1996 рр., а також скорочення їх абсолютних обсягів у 1997 р. виглядає особливо контрастним на фоні майже 10-відсоткового розширення фізичних обсягів світової торгівлі за підсумками 1997 р.
Враховуючи прогнозовані на 1998-1999 рр. темпи приросту світової торгівлі відповідно на 8,2 і 7,4 відсотка, не залишається будь-яких надій на можливе посилення позицій України у сфері міжнародного обміну в найближчій перспективі.
Товарний експорт та імпорт України характеризується яскраво вираженою асиметрією в бік Росії, що свідчить про монопольну залежність України від російських ринків збуту і особливо від джерел постачання імпортних товарів, серед яких домінують енергоносії. Так, наприклад, у 1996 р. частка Росії в загальному експорті товарів становила 43%, а в імпорті – 46,6%.
В загальному обсязі експорту українських товарів до Росії (що розраховується Держкомстатом України на основі інформації Держмитслужби України та звітів підприємств по товарах, які не проходять митного декларування, з дорахуванням обсягів електроенергії та імпорту природного газу, пов’язаного з недообліком їх митною статистикою) найбільшу питому вагу протягом 1994-1997 рр. мають неблагородні метали та вироби з них – відповідно 22,09% у 1994 р., 19,79% – у 1995 р., 25,63% – у 1996 р. Це дає підстави говорити про певну монокультурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Структура цієї групи товарів складається насамперед з чорних металів та виробів з них: міді, нікелю, алюмінію, свинцю, цинку, олова та виробів з них тощо.
Чорні метали (чавун, залізо, сталь, готовий прокат, залізний дріт, прутки гарячекатані тощо) та вироби з них (сталеві труби, металоконструкції з чорних металів, радіатори для центрального опалення тощо) протягом 1994-1996 рр. залишались найбільш представницькими товарами українського експорту на внутрішньому російському ринку. Частка чорних металів у загальному обсязі експорту до Росії становила 14,3% у 1994 р., 10,8% у 1995 р., 12,3% у 1996 р. (додаток 6), тобто залишалась упродовж зазначеного періоду практично на одному рівні, хоча вартісні обсяги їх експорту в 1997 році значно скоротились порівняно з 1996 роком. Основними факторами, що впливають на обсяги експорту чорних металів до Росії, залишаються кон’юнктура попиту російського ринку на ці товари та вітчизняні ціни на них.
У структурі експорту до Росії частка виробів з чорних металів протягом 1994-1996 рр. постійно зростала і становила 7,1% у 1994 р., 7,8% у 1995 р., 12,1% у 1996 р. (додаток 6), що було обумовлено попитом російського ринку на ці товари.
Сталим попитом на внутрішньому російському ринку в 1994-1996 рр. користувалась продукція машинобудівного комплексу. В товарній структурі зовнішньої торгівлі України з Російською Федерацією частка цієї підгрупи товарів посідала друге місце, а саме: 18,87% у 1994 р., 16,05% у 1995 р. і 16,12% у 1996 р. (Додатки 4, 5). Серед основних товарів цієї підгрупи – машини, устаткування, механізми, електротехнічне устаткування, відтворювальна апаратура, телеапаратура тощо.
Найбільш представницькими товарами в цій товарній групі експорту є машини та устаткування (турбіни, двигуни турбореактивні та внутрішнього згорання, насоси, прокатні стани, металорізальні верстати та багато інших виробів), частка яких у загальному обсязі експорту до Росії складала 12,69% у 1994 р., 11,07% у 1995 р. і 10,9% у 1996 р. (Додаток 6).
Електричні машини та устаткування протягом зазначеного періоду також були найбільш представницькими товарами українського експорту до Росії. До цієї групи товарів належать насамперед електричні двигуни та генератори, електрогенераторні установки, електричні трансформатори, електричні акумулятори, телефонні апарати, електрична апаратура та багато інших товарів. Частка цієї групи товарів у загальному обсязі експорту до Росії становила у 1994 р. – 6,18%, у 1995 р. – 4,98% і у 1996 р. – 5,21% (додаток 6).
Упродовж 1994-1996 рр. Російська Федерація продовжувала залишатись найбільшим ринком збуту товарів харчової промисловості України. Частка цієї підгрупи товарів у товарній структурі експорту до Російської Федерації становила 14,1% у 1994 р., 20,2% у 1995 р. і 16,2% у 1996 р. (додатки 4,5). Основними експортоспроможними товарами цієї товарної підгрупи на російському ринку є цукор, вироби з м’яса та риби, етиловий спирт, продукція борошномельного виробництва, алкогольні та безалкогольні напої, тютюн тощо. Найбільш представницьким серед товарів харчової промисловості є цукор, частка якого в загальному обсязі експорту становила 5,4% у 1994 р., 11,6% у 1995 р. і 8,8% у 1996 р. (додаток 6).
Практично на одному рівні протягом 1994-1996 рр. залишалась в загальному обсязі експорту вітчизняних товарів до Росії частка продукції агропромислового комплексу України, яка складала 6,14% у 1994 р., 7,4% у 1995 р. і 7,12% у 1996 р. (додатки 4,5). Це в основному – живі тварини, м’ясо та харчові субпродукти, риба і рибопродукти, молоко, молочні продукти та яйця, інші продукти тваринного походження.
Найбільш представницьким товаром цієї товарної підгрупи була яловичина морожена, обсяги експорту якої в 1994-1996 рр. зросли з 166 млн дол. США у 1994 р. до 263,1 млн дол. у 1996 р. Частка цього товару в загальному обсязі експорту становила 3,57% у 1994 р., 3,72% у 1995 р. і 4,76% у 1996 р. (додаток 6).
Констатуючи сталий попит російського ринку на продукцію агропромислового комплексу, слід однак зауважити, що збут на зовнішньому ринку живих тварин та продуктів тваринництва і рослинництва, шкіри, хутра призводить водночас до оголення вітчизняного ринку і стимулює зростання внутрішніх цін на них. Сировина стає дедалі більш недосяжною для українських виробників, а зростаюче проникнення на внутрішній ринок продукції іноземних фірм, виготовленої з української сировини і напівфабрикатів, прискорює деградацію вітчизняної переробної промисловості, темпи спаду виробництва в якій у 2-3 рази перевищують відповідні показники сировинних галузей.
У 1994-1996 рр. продовжувала користуватись попитом на російському ринку продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості. В загальному обсязі експорту до Росії частка цієї товарної групи була в 1994 р. – 7,47%, у 1995 р. – 9,34% і у 1996 р. – 9% (додаток 5). Структура цієї підгрупи товарів складалася в основному з продуктів неорганічної хімії, органічних хімічних з’єднань, фармацевтичних продуктів (включаючи медикаменти, добрива, дубильні екстракти і барвники, ефірні масла та есенції, миючі засоби, білкові речовини тощо).
Найбільш представницькими товарами в структурі цієї групи були продукти неорганічної хімії (сірчана та азотна кислоти, штучний корунд, сульфіти, нітрити і нітрати, оксиди та гідроксиди хрому, заліза, кобальту та інші товари). Частка продуктів неорганічної хімії становила 1,9% у 1994 р., 4,7% у 1995 р. і 4,7% у 1996 р. (Додаток 6).
Частка фармацевтичних продуктів та дубильних екстрактів і барвників у загальному обсязі експорту до Росії в 1994-1996 рр. залишалася практично на одному рівні (відповідно 0,7% і 1,1% у 1994 р. та 1% і 0,8% у 1996 р.).
У той же час значно зменшилися обсяги експорту до Росії органічних хімічних з’єднань – з 100,5 млн дол. США у 1994 р. (2,16% загального обсягу експорту) до 42,5 млн дол. у 1996 р. (0,77%).
Серед найбільш представницьких товарів продукції хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості – каучук та гумові вироби, частка яких у загальному обсязі експорту поступово зростала протягом 1994-1996 рр.
В цілому по товарній групі, що об’єднує продукцію хімічної промисловості, відбувається постійне скорочення обсягів експорту до Росії, тобто цей сектор є одним з найбільш потерпілих. Україна практично втратила російський ринок збуту калійних та азотних добрив, різко зменшилися обсяги експорту до Росії сірчаної кислоти, кальцинованої та каустичної соди, фосфатних добрив та інших товарів хімічної промисловості. До 1994 р. стабільнішими були позиції українських експортерів на російському ринку пластмас та синтетичних смол, оскільки на ньому зберігався попит на поліетилен, полістирол, споживчі смоли, полівінілхлорид.
Ускладнення проблеми експорту українських товарів хімічної промисловості до Російської Федерації обумовлене рядом факторів, основними серед яких є: різке скорочення попиту на хімічну продукцію промисловості, транспорту і особливо сільського господарства Росії, нестабільне забезпечення українських підприємств енергоносіями та сировиною (зокрема нафтою та стиролом), подібністю внутрішньої галузевої структури хімічної промисловості в Україні і Росії. Тому можна передбачати збереження в перспективі попиту російського ринку на вироби української малотоннажної хімії (барвники, хімічні реактиви, синтетичні пігменти, особливо чисті речовини), хлорвміщувальні продукти та ін.
У той же час посилення позицій українських експортерів на російському ринку товарів хімічної промисловості може бути забезпечене лише при докорінній перебудові вітчизняної галузі з метою створення виробництв, що не залежать від імпортної сировини та із значно меншою енергоємністю.
Після аналізу зовнішньоторговельних відносин між Україною та Росією у 1994-1996 рр. звернемося до наших торгових взаємин у 1997 р., який з повною підставою можна назвати періодом торговельної війни.
Після дискримінаційного запровадження стягнення ПДВ з товарів, що походять з України і ввозяться з Росії, тобто подвійного застосування ПДВ, у зовнішній торгівлі України і Росії спостерігався обвальний спад обсягів експортно-імпортних операцій, про що наочно свідчать дані табл. 1. За 1997 р. загальний товарообмін з Росією товарами, послугами, роботами становив 15 млрд дол. США і зменшився порівняно з 1996 р. на 15,7%, або на 2,8 млрд дол. Спад, як бачимо, вельми значний.
При цьому загальний експорт товарів і послуг скоротився на 21,6% і становив 6,9 млрд дол. США, загальний імпорт товарів і послуг зменшився на 10% і становив 8,1 млрд дол. Таким чином, склалося негативне сальдо у розмірі 1,2 млрд дол., або в 6 разів більше, ніж у 1996 р.
У структурі загального торговельного обороту торгівля послугами, роботами зайняла 21,3%, в тому числі в загальному обсязі експорту послуги та роботи становили 46,4%. Отже, обмін товарами зменшувався значно швидше, ніж обмін послугами та роботами.
Таблиця 1
Динаміка зовнішньоторговельного обороту| Зовнішньоторговельний оборот |
Експорт |
Імпорт |
Баланс зовнішньоторговельного обороту | |||||||||
| Всього | Товари |
Послуги |
Всього |
Товари |
Послуги |
Всього |
Товари |
Послуги |
Всього |
Товари |
Послуги | |
|
1996р. |
17,8 |
14,2 |
3,6 |
8,8 |
5,5 |
3,3 |
9,0 |
8,7 |
0,3 |
-0,2 |
-3,2 |
+3,0 |
|
1997р. |
15,0 |
11,5 |
3,5 |
6,9 |
3,7* |
3,2** |
8,1 |
7,8* |
0,3** |
-1,2 |
-4,1* |
+2,9** |
|
1997р. до
1996р |
84,3 |
81,0 |
97,2 |
78,4 |
67,2 |
96,9 |
90,0 |
89,6 |
100 |
---- |
---- |
---- |
* Про хід економічної реформи в Україні за 1997 рік. - К.: Держкомстат України, 1998. - С.129.
Коефіцієнт покриття загального обсягу імпорту в 1997 р. зменшився порівняно з 1996 р. на 12,6 відсотка.
Структура загального експорту товарів до Росії практично не змінилася: продукція металургійної промисловості, машини та механізми, продукція хімічної промисловості, продовольство, різна промислова продукція, руди та мінеральні продукти, деревина, папір, целюлоза, будматеріали з каменю та гіпсу, продукція легкої промисловості.
Однак слід підкреслити, що структура українського експорту була більш досконалою порівняно із структурою російського експорту, тому що складалася з продукції глибокої чи достатньо глибокої переробки (послуги – 46,4%, товари – 53,6%, у тому числі вироби з чорних металів – 15,5%, машини та устаткування – 12,8%, продукція харчової промисловості – 11,76%, продукція хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей – 8,6%, вироби з каміння, гіпсу, цементу, бетону – 0,92%, різні промислові товари – 0,6%, деревина та вироби з неї – 0,22%). А от експорт Росії до України на 80-85% складався з товарів сировинного характеру та товарів із низьким ступенем переробки.
У структурі загального ввозу з Росії майже три чверті становлять енергоносії (газ, нафта, нафтопродукти тощо), а з урахуванням машинобудівної, хімічної, гірничорудної та металургійної промисловості, деревини та деревообробки питома вага продукції, що належить до сфери виробничо-промислового імпорту й спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва, становить майже 92%. Звідси можна зробити очевидний висновок, що імпорт із Росії має життєво важливе значення для України, і його зменшення, без суттєвої структурної перебудови вітчизняної економіки, може призвести до колапсу у народногосподарському комплексі держави. Водночас експортні поставки до Росії дають змогу “втриматися на плаву” українській промисловості, сплачувати податки й зарплату, забезпечити процес відтворення тисячам підприємств, які не змогли б реалізувати свою продукцію на внутрішньому ринку. Тому цілком зрозуміло, що обвальний спад взаємного обміну товарами майже до рівня 1994 р. не може не викликати занепокоєння (Рис.1)
За 1997 р. зовнішньоторговельний оборот з Росією товарами (без послуг) становив лише 11,5 млрд дол. США і зменшився порівняно з 1996 р. на 2,7 млрд дол., або на 19%. При цьому експорт товарів (без послуг) скоротився аж на 32,8% і становив 3,7 млрд дол., а імпорт товарів (без послуг) порівняно з 1996 р. зменшився на 10,4% і становив 7,8 млрд дол. Певною мірою негативне сальдо в торгівлі товарами поки що вдається покривати доходами від надання Росії послуг, здебільшого транзитних. Але в зв’язку з тим, що Україна, на жаль, поступово втрачає своє значення як транзитна територія для Росії, збалансування (хоча і неповне) позицій у торговельних взаєминах в найближчому майбутньому виглядає проблематичним.
Враховуючи, що введення подвійного ПДВ значною мірою спричинило падіння українського експорту до Росії, необхідно мати на увазі ще одну обставину. Зниження взаємного товарообміну збіглося з падінням виробництва як в Україні, так і Росії. До погіршення взаємної ділової активності насамперед призвели загальноекономічний спад та системна криза в обох країнах, а не тільки введення ПДВ чи неузгоджена зовнішньоекономічна діяльність. Так, наприклад, за статистичними даними Держкомстату України, виробництво продукції легкої промисловості в 1997 р. знизилось порівняно з 1996 р. на 5,2%, харчової промисловості – на 14,6% тощо (додаток 7). Якщо ж врахувати, що споживчий ринок Росії на 49% наповнюється за рахунок імпорту продовольчих товарів, то українські виробники у зв’язку зі спадом виробництва втрачають дуже місткий ринок збуту.
Обсяги експорту до Росії в 1997 р. порівняно з 1996 р. навіть збільшилися за окремими товарними групами, а саме: з деяких видів продовольчих товарів, фармацевтичної продукції, літальних апаратів та їх частин, паперових виробів. Але зменшення експорту інших товарів традиційного експорту призвело до зростання негативного сальдо України в торгівлі з Росією товарами на 0,9 млрд дол. США.
Слід також відзначити певний негативний вплив неплатоспроможності багатьох підприємств, що призводить до подорожчання продукції, в тому числі й експортної. Ці фактори викликали суттєве зниження обсягів експорту українських товарів до Росії. Перш за все це стосується продовольчої та іншої сільгосппродукції, значно менше – продукції машинобудування, адже згідно з законодавством Російської Федерації від ПДВ було звільнено близько 750 товарних позицій, частка яких у загальному експорті продукції машинобудування до Росії у 1996 р. становила близько 40%. Разом з тим, слід зауважити, що в квітні 1997 р. у Російській Федерації було прийнято Закон РФ “Про внесення змін до Закону РФ “Про податок на додану вартість”, згідно з яким звільняються від пільг по стягненню ПДВ: технологічне устаткування, транспорт громадського користування та комплектуючі з запасними частинами до них. Це також вплинуло на зменшення обсягів експорту перелічених груп продукції внаслідок її недостатньої конкурентоздатності на російському ринку.
В 1997 р. спостерігалось також істотне зменшення експорту до Росії таких традиційних українських товарів, як продукція борошномельного виробництва – на 81,5%, олія соняшникова – на 60,4%, спирт етиловий – на 91,5%, цукор – на 66,1% (додаток 15). Крім того, за 1997 р. значно впали обсяги експорту до Росії таких товарів, як молоко, масло, консерви плодоовочеві, барвники, фарби, мило та миючі засоби, пластмаси та каучук (додатки 14, 15). Причому слід мати на увазі, що по деяких із вказаних товарів основною причиною зменшення обсягу експорту стало зниження обсягів їх виробництва порівняно з 1996 р. В першу чергу це стосується таких товарів, як вантажні та легкові автомобілі – обсяги їх виробництва зменшились на 45%; продукція з незбираного молока – на 43,5%; тваринне масло – на 32,8%; олія соняшникова – на 33,5% (додаток 12).
До факторів, що зумовлюють зростання дефіциту торговельного балансу, можна також віднести порівняно високу й постійно зростаючу собівартість товарів традиційного експорту до Росії (товари продовольчої групи, металургійної та хімічної промисловості, машинобудування тощо);несприятливу кон’юнктуру по цих же товарах, що складається на інших зовнішніх ринках; низку заходів нетарифного обмеження, що впроваджуються з боку РФ переважно на відомчому рівні; систематичне пов’язування поточних торговельно-економічних питань з питаннями політичного характеру.
Резюмуючи вищевикладене, можна констатувати, що проблеми у зовнішньоторговельних відносинах України та Російської Федерації є і, на жаль, досить серйозні. Їх потрібно вирішувати, оскільки альтернативі торговельно-економічному співробітництву двох країн нема. Судячи з усього, переговорний процес щодо усунення суперечностей буде довгим і нелегким, але спільне прагнення до злагоди має привести до взаємних компромісів і розв’язання назрілих проблем.
Важливою складовою експортного потенціалу є можливості експорту інвестицій. Політика будь-якої країни щодо імпорту та експорту інвестицій формується залежно від ступеня зрілості національної економіки, рівня її інтегрованості у світове господарство. Одним з показників, які характеризують ступінь зрілості національної економіки, є обсяги інвестицій в основний капітал. У 1997 р. цей показник в Україні становив 21% обсягів капіталовкладень 1990 р. і був на рівні 11,2% від ВВП. Водночас світовий досвід показує, що для стабільного економічного зростання країни інвестиції мають бути на рівні 19-25% від ВВП.
За умов, що склалися в Україні, вирішення питання економічного зростання є неможливим без масштабного залучення іноземного капіталу у різних формах (кредитів, прямих та портфельних інвестицій). Однак для України на початку 1998 р. був характерний переважно імпорт, а не експорт капіталу. Обсяг прямих інвестицій з України в економіки інших держав на цей період становив лише 6,2% загального обсягу імпорту прямих інвестицій в економіку України, якщо їх рахувати акумулятивно з початку їх надходження.
Лідером у залученні українських інвестицій протягом 1995-1996 рр. була Російська Федерація. Та, як свідчить аналіз динаміки українського прямого інвестування економіки РФ, останніми роками з’явилась тенденція щодо зменшення обсягів присутності в Росії українського капіталу (Табл. 2).
Таблиця 2 ДИНАМІКА ПРЯМОГО УКРАЇНСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ|
|
Українські інвестиції в економіку РФ | |||
|
1994 р. |
|
|
| |
|
Обсяг річних прямих інвестицій (млн дол.США) |
|
|
|
|
|
Обсяг прямих інвестицій акумулятивно з початку надходження на кінець періоду (млн дол.США) |
|
|
|
|
|
Питома вага прямих інвестицій акумулятивно з початку надходження в загальному їх обсязі в РФ на кінець періоду (%) |
0,1 |
1,0 |
0,7 |
0,3 |
|
Місце РФ в українському експорті прямих інвестицій акумулятивно на кінець періоду |
|
|
|
|
Як видно із таблиці, обсяг прямих українських інвестицій за 1996-1997 рр. скоротився (від рівня на кінець 1995 р.) на 13,9 млн дол. США, або на 26,7%. В результаті РФ за обсягами залучень українських інвестицій перемістилася з першого на друге місце серед країн-реципієнтів українських прямих інвестицій, пропустивши поперед себе Панаму. Загалом питома вага українського капіталу в РФ на кінець 1997 р. становила 0,3% обсягу імпорту прямих інвестицій в економіку Росії, якщо їх рахувати акумулятивно з початку надходження. Для порівняння: частка російського капіталу в Україні на цей час становила 7,4% обсягу прямих іноземних інвестицій акумулятивно з початку їх надходження в економіку України.
Інвестиції українських підприємств невиробничої сфери у Росію зменшилися на 60%. Це відбулося за рахунок продажу ними акцій російських підприємств, втрат капіталу та вилучення його у зв’язку із скасуванням окремих угод між ними та резидентами Росії. Одночасно простежується процес збільшення обсягів експорту капіталу резидентами України з галузей виробничої сфери економіки (Табл. 3).
Таблиця 3 ДИНАМІКА ПРЯМОГО УКРАЇНСЬКОГО ІНВЕСТУВАННЯ РФ|
|
Прямі інвестиції |
Збільшення (+), зменшення (--) обсягу інвестицій за весь період | |
|
|
| ||
|
В с ь о г о , |
|
|
|
|
Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення |
|
|
|
|
Будівництво |
5160,0 |
11811,2 |
6651,2 |
|
Чорна металургія |
1153,4 |
3730,6 |
2577,2 |
|
Машинобудування і металообробка |
2853,1 |
3556,8 |
703,7 |
|
Паливна промисловість |
639,9 |
631,0 |
-8,9 |
|
Інші галузі |
640,3 |
2879,3 |
2239,0 |
Галузеву структуру прямого українського інвестування економіки Російської Федерації за станом на 01.01.98 р. характеризують дані Табл. 4, а регіональну структуру – дані Табл. 5.
Таблиця 4ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ З ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ В
ЕКОНОМІКУ РФ
|
Галузі економіки |
Інвестиції | |||
|
Всього |
з них підприємств, які випускають продукцію | |||
|
Обсяг (тис.дол.США) |
Питома вага (%) |
Обсяг (тис.дол.США) |
Питома вага (%) | |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
Україна
|
38195,7 |
100,0 |
19985,0 |
52,3 |
| 1. Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення |
15586,8 |
40,8 |
-- |
-- |
|
2. Будівництво |
11811,2 |
30,9 |
11792,4 |
99,8 |
|
3. Промисловість |
8304,0 |
21,7 |
8014,1 |
96,5 |
|
3730,6 |
9,8 |
3726,0 |
100,0 |
|
3556,8 |
9,3 |
3556,8 |
100,0 |
|
631,0 |
1,7 |
631,0 |
100,0 |
|
351,1 |
0,9 |
92,0 |
26,3 |
|
26,3 |
0,1 |
0,1 |
-- |
|
5,7 |
0,02 |
5,7 |
100,0 |
|
2,2 |
0,01 |
2,2 |
100,0 |
|
4. Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення |
2163,8 |
5,7 |
-- |
|
|
5. Торгівля і громадське харчування |
203,9 |
0,5 |
177,8 |
87,2 |
|
203,9 |
0,5 |
177,8 |
87,2 |
|
6. Геологія та розвідування надр, геодезична та гідрометеорологічна служби |
84,7 |
0,2 |
-- |
|
|
7. Транспорт і зв’язок |
37,5 |
0,1 |
0,12 |
0,3 |
|
37,5 |
0,1 |
0,12 |
0,3 |
|
8. Управління |
3,3 |
0,01 |
-- |
|
П р и м і т к а : до переліку не включено галузі та підрозділи економіки України з обсягами інвестицій менше 1 тис.дол.США.
Таблиця 5 ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ З РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
|
|
Інвестиції (на 01.01.98 р.) | |||
|
Всього |
з них з підприємств, які випускають продукцію | |||
|
обсяг (тис.дол.США) |
питома вага (%) |
обсяг (тис.дол.США) |
питома вага (%) | |
|
Україна
|
38195,7 |
100,0 |
19985,0 |
52,3 |
|
Донецька область |
9867,4 |
25,8 |
9824,5 |
99,6 |
|
Харківська область |
3663,5 |
9,6 |
3662,7 |
100,0 |
|
Полтавська область |
3095,0 |
8,1 |
3095,0 |
100,0 |
|
Луганська область |
2573,8 |
6,7 |
2297,1 |
89,4 |
|
Запорізька область |
1054,0 |
2,8 |
1054,0 |
100,0 |
|
Львівська область |
125,8 |
0,3 |
35,8 |
28,6 |
|
Київська область |
16,8 |
0,04 |
-- |
-- |
|
Дніпропетровська область |
8,3 |
0,02 |
8,3 |
100,0 |
|
Херсонська область |
1,3 |
1,3 |
||
|
місто Київ |
17789,2 |
46,6 |
5,7 |
0,03 |
Аналіз показників, наведених у цих таблицях, свідчить про наступне:
1. Понад половину (52,9%) обсягу українських інвестицій в РФ залучено з підприємств, що працюють у виробничій сфері, зокрема в будівельній галузі (30,9% до загального обсягу) і в таких підгалузях промисловості, як чорна металургія (9,8%), машинобудування і металообробка (9,3%), паливна промисловість (1,7%).
Переважна більшість цих підприємств знаходиться на сході України у промислово розвинутих областях: Донецькій, Харківській, Полтавській, Луганській, Запорізькій. Всі перелічені області (за винятком Полтавської) є прикордонними по відношенню до Росії територіями.
2. Серед галузей невиробничої сфери лідерами в прямому інвестуванні економіки РФ є такі галузі, як охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення (40,8% до загального обсягу); фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (5,7%). Одноосібним лідером серед регіонів – інвестиційних донорів економіки Росії за наведеними галузями є Київ.
3. Потік українських прямих інвестицій до РФ в галузевому розрізі поступається за спектром галузей і підгалузей відповідному потоку інвестицій у зворотному напрямі. Такі галузі і підгалузі економіки України, як наука і наукове обслуговування, культура і мистецтво, інформаційно-обчислювальне обслуговування, поліграфічна, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, лише отримують російські інвестиції, але самі не вкладають капітал в економіку РФ.
Наявна географічна структура експорту українських інвестицій з домінуванням у ній РФ пов’язана в першу чергу з глибиною традиційних економічних зв’язків між обома країнами, що склалися на мікрорівні. Останнє створює реальні передумови формування українсько-російських промислово-фінансових структур, які, на наш погляд, дали б змогу концентрувати інвестиційні потоки на пріоритетних напрямах економічного розвитку України і Росії. На це, зокрема, спрямована Програма економічного співробітництва Російської Федерації і України на 1998-2007 рр., яка була сформована в рамках реалізації Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною.
Розвиток торговельних зв’язків України з Російською Федерацією впродовж 1991-1997 рр. відбувався на фоні несприятливих економічних умов та посилення кризових явищ в усіх без винятку галузях, народногосподарських комплексах, окремих секторах економіки та соціальної сфери України.
Кризовий стан вітчизняної економіки, неадекватність її структури сучасним потребам відтворення та науково-технічного прогресу, використання значної частини виробничого потенціалу на відтворення неефективної структури економіки безпосередньо впливають на стан зовнішньоторговельної діяльності, зменшення обсягів експорту товарів у зарубіжні країни, насамперед в Російську Федерацію, частка якої в загальному обсязі товарообміну України посідає перше місце.
Додатковими факторами стримування нарощування обсягів експорту українських товарів на російський ринок протягом 1991-1997 рр. залишались розбіжності в системі ціноутворення обох країн, існуючі відмінності у господарських механізмах, економічному законодавстві, принципах побудови внутрішньої та зовнішньої політики та організаційних заходах з регулювання зовнішньоторговельних відносин, порушення колишніх господарських зв’язків між країнами, протекціоністські заходи російського уряду щодо захисту власних товаровиробників і ринку, висока енерго- і матеріаломісткість українських виробництв, що обумовлює низьку конкурентоздатність українських товарів, та інші негативні чинники.
В загальному обсязі українського експорту до Російської Федерації найбільшою є питома вага продукції металургійного та машинобудівного комплексів, хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей харчової промисловості. Тому вплив спаду експортоспроможності вітчизняної продукції на російському ринку на соціально-економічний стан України яскраво може бути проілюстрований на прикладі саме цих галузей і комплексів вітчизняної економіки.
Металургійний комплекс. Протягом 1991-1997 рр. основними факторами, що впливали на обсяги виробництва продукції в металургійному комплексі України та на обсяги і асортимент експорту цих товарів на російський ринок, були: різке падіння як внутрішнього попиту на металопродукцію, так і скорочення попиту російського ринку на ці товари, співвідношення оптових цін на продукцію металургійних комплексів в обох країнах, цілеспрямованість політики обох держав на зменшення залежності від імпорту за рахунок створення відповідних національних виробництв, кон’юнктура попиту світового ринку щодо металопродукції, коливання світових цін на ці товари та ін.
Обсяги виробництва в чорній металургії України скоротились за 1991-1997 рр. на 51,3% (додаток 7), що пов’язано у тому числі й зі зменшенням обсягів експорту металопродукції в Росію. Особливо кризовими щодо сприйняття вітчизняної металопродукції на російському ринку були 1991-1994 рр., коли різке зростання цін на цю продукцію, обумовлене вартістю російських енергоносіїв, переорієнтувало споживачів та трейдерів у Росії на власних виробників та імпорт металопродукції з інших країн. Індекси цін в Україні в ці роки у 2-6 разів перевищували відповідні показники в Росії (додаток 8). Експорт до Росії залізної руди в 1992-1997 рр. скоротився з 978,6 до 199 тис. тонн (або на 79,7%), марганцевої руди – з 875,9 до 86 тис. тонн (на 91,2%), чавуну – з 1297,3 до 52 тис. тонн (на 96%), сталевих труб – з 2166 до 132,8 тис. тонн (на 93,9%) (додаток 9). Різко зменшилися в 1992-1996 рр. і обсяги виробництва цих основних видів продукції чорної металургії України, відповідно на 37,6%, 54% і 43,7%.
У той же час, оскільки в галузевому розрізі чорна та кольорова металургія є нині основним джерелом надходження валюти до державного бюджету України, одними з основних напрямів державної політики щодо підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України по відношенню до Росії, зокрема зростання обсягів валютних надходжень від поставок вітчизняної продукції на російський ринок, мають бути подальший розвиток та державна підтримка традиційного для України експорту продукції металургійного комплексу – залізної та марганцевої руд, коксу, чавуну, прокату чорних металів, сировини та виробів з кольорових металів тощо.
Машинобудівний комплекс. У машинобудуванні та металообробці, яка є головною інвестиційною галуззю промисловості України, спад виробництва протягом 1991-1997 рр. (на 64,8%) відбувався прискореними темпами порівняно з іншими галузями. Ця негативна тенденція мала продовження і в 1997 р., глибина спаду виробництва становила майже 4% (додаток 7).
Основними негативними чинниками, що обумовили таке різке падіння виробництва в галузі і продовжують впливати на його сучасний стан, є втрата традиційних ринків збуту продукції галузі (у першу чергу російського) та високі ціни на продукцію. Упродовж усього періоду 1991-1997 рр. індекси цін на вітчизняну машинобудівну продукцію перевищували відповідні показники в Росії (додаток 8).
В Росію, яка є основним споживачем вітчизняної продукції машинобудування, Україна за цей період різко скоротила експорт магістральних тепловозів, автомобілів, екскаваторів, бульдозерів, металорізальних верстатів та інших видів продукції. Їх виробництво в Україні тепер становить близько 2-6% від рівня 1990 р. (додаток 10).
Зменшення експорту в Росію особливо позначилось на падінні обсягів виробництва в Україні технологічного устаткування для металургійної промисловості та нафтогазового устаткування, для виробництва хімволокна, інструментів, приладів тощо, що обумовлено різким скороченням платоспроможного попиту у російських споживачів української машинотехнічної продукції, переорієнтацією найбільш платоспроможних з них на імпорт більш конкурентоздатної продукції з країн далекого зарубіжжя, а також заходами російського уряду щодо захисту національного ринку і підтримки імпортозамінних виробництв, у тому числі протекціоністськими заходами, що забороняють прямі поставки окремих видів продукції машинобудівного комплексу України на російський ринок.
Зниження обсягу експорту української машинотехнічної продукції на російський ринок обумовлює формування регресивних структурних зрушень у машинобудівному комплексі України за рахунок випереджаючого скорочення випуску високоякісної і технічно складної продукції, яка визначає науково-технічний прогрес країни. Яскравим прикладом є спад виробництва майже на 100% і експорту металорізальних верстатів з ЧПУ, ковальсько-пресових машин з ЧПУ – більш як на 95% та обробних центрів – майже на 99%. В 1991 році з 37,7 тис. штук металорізальних верстатів, які були вироблені в машинобудівному комплексі України, 32,8 тис. штук (тобто 87,1%) були експортовані в Російську Федерацію. Відповідно з 10,8 тис. штук вироблених у 1991 р. ковальсько-пресових машин 5,1 тис. штук (або 47,2%) були експортовані до Російської Федерації.
Існує прямий зв’язок і між різким скороченням експорту в Росію споживчих товарів довгострокового користування та спадом їх виробництва в машинобудівному комплексі України. Це насамперед пов’язано з постійно зростаючою конкуренцією з боку всесвітньовідомих іноземних фірм-виробників товарів господарського та культурно-побутового призначення, наповнення якими внутрішнього споживчого ринку як Російської Федерації, так і України зростає з кожним роком. Виробництво телевізорів і магнітофонів в Україні за 1991-1997 рр. скоротилось відповідно на 98,9 і 98,6%, тобто практично майже припинилося, тим більше, що і в 1997 р. зменшення виробництва цих товарів становило відповідно 36,3 і 56,7% (додаток 10). Виробництво холодильників і пральних машин за 1991-1997 рр. скоротилось відповідно на 57,7 і 91,3% (додаток 10).
Таким чином, нині в машинобудівному комплексі України склався критичний дисбаланс між виробничим потенціалом та фактичним рівнем виробництва. Підприємства машинобудівного комплексу відмовляються від випуску складної продукції, що потребує глибокої кооперації, та переходять до непрофільної.
Деградація структури виробництва супроводжується вивільненням висококваліфікованих кадрів, породжує соціальну напругу в суспільстві.
Такі різкі зміни за відсутності інвестицій призводять до неконтрольованого розвалу машинобудівного потенціалу України. Разом з тим без проведення в країні економічної політики, орієнтованої на пріоритетний розвиток обробних галузей промисловості, у першу чергу машинобудування, неможлива трансформація України у високорозвинуту державу з високим рівнем життя населення.
Продукція хімічної і нафтохімічної промисловості. Обсяги виробництва в цій галузі промисловості знизилися в 1991-1997 рр. на 60,9% (додаток 7). Одночасно з різким зменшенням внутрішнього попиту на продукцію хімічної і нафтохімічної промисловості суттєво скорочувався протягом 1991-1997 рр. її експорт в Російську Федерацію. Зниження як внутрішнього, так і зовнішнього попиту (насамперед російського ринку) пов’язано передусім зі спадом платоспроможності сільськогосподарських виробників – споживачів мінеральних добрив, з падінням попиту легкої промисловості на хімічні волокна і нитки, а машинобудування (виробника холодильників, телевізорів та інших споживчих товарів) – на полістирол та інші види пластмас тощо. Особливо негативно на експортоздатність продукції хімічної і нафтохімічної промисловості України на російському ринку в 1991-1994 рр. вплинуло зростання цін на вітчизняну продукцію (обумовлено високими цінами на російські енергоносії) та залежність від імпортної сировини (особливо нафти і стиролу). Індекси цін в цій галузі України, порівняно з відповідними показниками в Росії, були в 1992-1994 рр. в 1,8-7,8 раза вищими (додаток 8).
Внаслідок дії зазначених негативних факторів скоротились поставки з України в Російську Федерацію мінеральних добрив (особливо калійних і азотних), різко зменшились обсяги експорту сірчаної кислоти, кальцинованої і каустичної соди, фосфатних добрив, іншої продукції. Постійно знижувався і обсяг виробництва цих видів продукції в Україні. Так, якщо в 1991 р. було вироблено 4200 тис. тонн мінеральних добрив (з них 141,8 тис. тонн, або 3,4% – експортувалось до РФ), то в 1997 р. – лише 2325 тис. тонн (з них 105,3 тис. тонн, або 4,4%, експортувалось в РФ) (додаток 11). В цілому ж виробництво мінеральних добрив в 1997 р. порівняно з 1990 р. скоротилося на 51,5%. Яскравим прикладом поступової втрати українськими виробниками російського ринку хімічних товарів є різке зменшення протягом 1991-1997 рр. експорту в РФ такого представницького товару, як сірчана кислота. Її експорт в РФ становив у 1991 р. 362,1 тис. тонн, у 1997 р. лише 13,7 тис. тонн, тобто скоротився на 96,2%. Таке різке падіння обсягу поставок сірчаної кислоти на російський ринок не могло не позначитись на обсягах її виробництва в Україні, які скоротились з 5000 тис. тонн в 1990 р. до 1435 тис. тонн у 1997 р. (або на 71,3%).
Подібні приклади можна навести і по багатьох інших товарах хімічної і нафтохімічної промисловості, які свідчать про те, що ця товарна група зазнала бодай чи не найбільших втрат в структурі українського експорту в Російську Федерацію. Деяке нарощування обсягів експорту цих товарів в РФ в 1995 р. було обумовлене державною підтримкою сільського господарства Російської Федерації, яка полягала у виділенні йому кредитів під закупівлю мінеральних добрив, що суттєво підвищило як попит російського ринку на цей вид продукції, так і обсяг українського експорту мінеральних добрив. При цьому слід враховувати деяке спотворення реального обсягу поставок ціновим фактором в умовах інфляції 1995 р., коли при падінні експорту в натуральному обчисленні (тисячах тонн) вартісний його обсяг (в млн доларів США) зростав. У 1996-1997 рр. в умовах відносного приборкання інфляційних процесів в Україні й відповідного уповільнення темпів зростання оптових цін на продукцію промисловості обсяги експорту вітчизняної хімічної та нафтохімічної продукції поступово зменшуються.
Слід зазначити, що ускладнення проблеми експорту української продукції хімічної та нафтохімічної промисловості в Російську Федерацію пов’язане також й зі схожістю внутрішньої структури цієї галузі в обох країнах, яка характеризується переважанням крупнотоннажної основної хімії, в той час як російський ринок потребує здебільшого продукцію малотоннажної хімії. Тому реальні можливості посилення позицій українських експортерів на російському ринку хімічних товарів можуть бути забезпечені лише за умов докорінної перебудови цієї галузі на менш енергоємні та менш залежні від імпорту сировини виробництва. Нарощування експорту продукції хімічного комплексу на російському ринку, як і інших комплексів, може відбутись у перспективі при суттєвому підвищенні експортоздатності вітчизняних товарів, для чого необхідні інвестиції, реструктуризація діючих промислових підприємств, нові підходи до управління і налагодження виробництва в регіонах, підготовка менеджерів, сучасний менеджмент тощо.
Харчова промисловість. За період з 1990 р. по 1997 р. обсяги виробництва в харчовій промисловості України скоротились на 63,5% (додаток 7). Виробництво таких найважливіших видів продукції галузі, як цукор, макаронні і хлібобулочні вироби зменшилось в 1990-1997 рр. відповідно на 70,1%, 65,6% і 59,6%, тваринного масла – на 75,5%, олії – на 61,5% (додаток 12).
Одночасно з ендогенними факторами (скорочення виробництва сільськогосподарської сировини, монопольні ціни на готову продукцію, низька купівельна спроможність населення) на спад виробництва в харчовій промисловості України впливали також екзогенні чинники (витіснення з російського ринку вітчизняних товаровиробників продовольчих товарів, протекціоністські заходи російського уряду щодо захисту власних товаровиробників, зростання імпорту харчових продуктів з третіх країн).
В недалекому минулому українські підприємства харчової промисловості поставляли в Росію, особливо в Москву, Санкт-Петербург, у централізовані фонди значну кількість м’ясних виробів, борошна, круп, цукру, олії. Росія споживала також велику кількість плодів, овочів та фруктів з України. Тепер великі обсяги цієї продукції завозяться в Росію із Західної Європи, Північної Америки, з інших регіонів світу. У великих обсягах українські продовольчі товари поставляються в Росію за бартером, що насамперед пов’язано з недосконалістю товарно-грошових відносин як в Україні, так і в Росії. Негативний вплив бартеризації зовнішньоторговельних відносин на соціально-економічний стан України проявляється передусім у втраті державою можливих валютних надходжень, зловживаннях партнерів при виконанні бартерних угод, нееквівалентності товарообміну.
Лише у 1997 р. із загального обсягу експорту до Росії мороженої яловичини (223,6 млн дол. США) поставлено по бартеру майже 5% (10,4 млн дол.), молока та вершків згущених з 19,4 млн дол. – 25,4% (4,9 млн дол.). За цей же період по бартеру було поставлено в Росію 10,9% баранини, 20,3% тваринного масла, 15,1% яблук, 26% макаронних виробів, 12,1% кондитерських виробів тощо. У 1995 та 1996 роках відповідні показники були значно вищими.
Бартеризація зовнішньоторговельних відносин між країнами, яка не має нічого спільного з ознаками ринкової економіки, повинна поступитись нормальним товарно-грошовим відносинам постачальників і споживачів продукції агропромислового комплексу та харчової промисловості на взаємовигідних економічних засадах. Проте слід враховувати, що інтеграція України в світовий ринок продовольства найближчим часом є проблематичною через високу собівартість та високі ціни реалізації продовольчої продукції й недостатньо високу її якість. Тому бартерні угоди при високій залежності України від російських енергоносіїв, навіть за повної їх невідповідності вимогам ринку, є поки що необхідним заходом.
Таким чином, оскільки збільшення обсягів валютних надходжень до державного бюджету від реалізації продукції агропромислового комплексу та харчової промисловості могло б сприяти подальшому економічному розвитку України, необхідна дійова експортна стратегія, що відповідала б вимогам міжнародних інтеграційних процесів.
Політика держави має виходити з наявності конкурентної боротьби на ринку продовольства, жорсткого тиску з боку розвинутих країн, внаслідок чого внутрішні ринки України і потенційних імпортерів української продукції, в першу чергу Росії, стали насичені продовольчими продуктами, алкогольними і безалкогольними напоями, тютюновими виробами та іншими товарами не тільки з Європи, але й із США, Туреччини, Ірану та інших країн далекого зарубіжжя.
Отже, Україна насамперед має захистити внутрішній ринок від зовнішньої експансії, а також вести активний пошук споживачів своєї продовольчої продукції відповідно до кон’юнктури світового і російського ринків і на основі довгострокового взаємовигідного партнерства.
Для підвищення експортоспроможності вітчизняної продовольчої продукції на світовому і російському ринках необхідна виважена урядова політика щодо реформування аграрного сектора України, поєднання важелів регулювання економіки з боку держави і розвитку ринкового середовища, встановлення цінового паритету на сільськогосподарську продукцію та основні засоби виробництва, визначення пріоритетних галузей сільського господарства і зосередження на них наявних державних ресурсів шляхом прямого інвестування під конкретні обсяги державних закупок.
Для структурної перебудови і модернізації сільськогосподарського виробництва доцільним є формування міжгалузевих фондів розвитку, відрахування до них визначених процентів з обороту переробних підприємств, комерційних та інших структур.
Для перетворення харчової промисловості України в одну з провідних експортних галузей вітчизняного промислового комплексу необхідне оновлення основних фондів, впровадження нових технологій, поліпшення інфраструктурного забезпечення підприємств, впровадження більш глибокої переробки сільськогосподарської сировини, розширення асортименту продукції.
До найбільш актуальних проблем підвищення експортоспроможності продукції галузі слід віднести також розвиток складського і холодильного господарства, перехід на випуск переважно фасованої продукції з використанням сучасних пакувальних технологій і матеріалів та якісного маркування.
Вплив зовнішньоекономічних зв’язків на соціально-економічний стан України та структурні зрушення в її економіці здійснюється за двома основними напрямами. По-перше – це вплив, обумовлений входженням країни у відкритий глобальний економічний простір через використання традиційних каналів зовнішньої торгівлі – експорту та імпорту. Особливо великий вплив нині має імпорт, яким окрім зовнішньоторговельних фірм, комерційних структур та виробничих підприємств активно займається велика кількість населення. Масований імпорт товарів споживчого та виробничого призначення сприяє насиченню внутрішнього ринку, але водночас перешкоджає розвитку переробних галузей вітчизняної економіки. Наявні структурні диспропорції у виробництві посилює нераціональна структура українського експорту, в якому домінує продукція важкої промисловості. По-друге – це вплив зовнішньоекономічних зв’язків на економічне зростання через надходження в країну високоякісних матеріальних, фінансових, інформаційних та інтелектуальних ресурсів шляхом отримання кредитів, технічної допомоги, інвестицій, міжнародної кооперації, імпорту сучасних технологій тощо. Зовнішньоекономічні ресурси, виступаючи каталізатором економічного зростання, сприяють здійсненню прогресивних структурних зрушень, створенню нових галузей промисловості, посиленню позицій національних виробників на зовнішніх ринках.
Тому зовнішньоекономічна стратегія України має бути спрямована на вирішення соціальних проблем, створення нових робочих місць, реалізацію пріоритетних інвестиційних проектів та програм з метою реструктуризації підприємств на основі використання передової техніки та технології, забезпечення конкурентоздатності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, зокрема на ринку Російської Федерації.