Очевидно, сьогодні в Україні вже не залишилося людей, які б не чули слова “аудит” у всіх його реальних і нереальних іпостасях. Можна досить упевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 р. злети і падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері фінансового контролю сучасного підприємництва в досить твердій конкуренції з фіскальним контролем у всіх його проявах. З урахуванням світової інтеграції і глобалізації час ставить перед українським аудитом досить конкретні задачі, на рішенні яких і варто зосередитися аудиторської громадськості.

Після перших боязких кроків на початку 90-х років аудит в Україні став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в сфері фінансового контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Це особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази, реформування власності і системи оподатковування.

Як відомо, аудит у нашій країні одержав розвиток із прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII. Відповідно до нього провадилася сертифікація аудиторів, затверджувалися аудиторські фірми і видавалися ліцензії і сертифікати на цей винятковий вид діяльності.

Критерієм високої якості роботи аудиторської чи фірми аудитора в цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і своєчасності сплати їхній у бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій було виконання плану по штрафних санкціях. На цьому ґрунті між даними інститутами виникла нездорова конкуренція. Підприємства, з одного боку, були зобов'язані в досить стиснутий термін здійснювати платний аудит, аудит з іншого боку – не звільнялися від планових перевірок податковими органами.

У результаті численних звертань підприємств у Верховну Раду України з приводу скасування обов'язкового платного аудита аудиторськими фірмами, а також зусиллями досить впливового у вищому законодавчому органі країни промислового лобі сфера дії ст. 10 Закону була обмежена (постанова Верховної Ради України “Про внесення змін у пункт 7 постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України “Про аудиторську діяльність” від 26 березня 1996р. № 110/96-ВР). У коло суб'єктів, що хазяюють, що піддаються обов'язковому аудиту, входять банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди і компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії й інші небанківські фінансові установи.

У малих підприємств виникла потреба не тільки в одержанні епізодичних консультацій по бухгалтерському і податковому обліку, але й у його відновленні чи супроводі.

Розвиток інвестиційних процесів в Україні обумовило необхідність посилення контролю за цільовим використанням коштів. Мова йде про контроль з боку як інвесторів за використанням вкладених ними коштів, так і держави – у випадку використання коштів Державного інноваційного фонду України. При цьому аудиторські фірми покликані захищати, насамперед, інтереси власників і не повинні трансформуватися в органи державного контролю.

Особливо високий попит на аудиторські послуги у випадку реорганізації (злиття, придбання, поділу, виділення, перетворення) підприємств через виникнення складних обліково-податкових проблем.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 19 березня 1997 р. затверджені вимоги щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств і підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів). У них визначений зразковий перелік питань, на підставі яких незалежні аудиторські фірми повинні підтвердити повноту і вірогідність бухгалтерської звітності названих суб'єктів, що хазяюють, і сформулювати на цій основі висновку про їх реальний фінансовий стан.

Згідно ст. 22 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1994 р. № 1201-XII (зі змінами і доповненнями) аудит бухгалтерської звітності і фінансового стану емітента при реєстрації випуску цінних паперів є обов'язковим. При наданні регулярної інформації про емітент (не рідше одного разу в рік) обов'язкове підтвердження аудиторською фірмою річного балансу і складання довідки про фінансовий стан (ст. 24).

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку України, використовуючи надане їй право на розробку і затвердження нормативних документів, що регулюють ринок цінних паперів в Україні, ввела обов'язкове підтвердження бухгалтерського балансу підприємства і звіту про його фінансові результати при реєстрації інформації про емісію цінних паперів.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” аудит провадиться з метою визначення вірогідності звітності суб'єктів господарювання, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Згідно ст. 8 Закону це повиннео бути відзначене в аудиторському висновку.

З прийняттям Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і положень (стандартів) бухгалтерського обліку в українських аудиторів з'явилася надія, що, нарешті, припиняться дискусії про право їхньої професії на існування, що розпочалися після прийняття Закону України “Про аудиторську діяльність”. Полемічний запал повинний націлюватися на визначення статусу, місця і ролі аудитора.

Податковий характер бухгалтерського обліку і звітності, нерозвиненість фондового ринку, відсутність традицій широкого обнародування фінансової інформації і користувачів, здатних сприймати і використовувати цю інформацію, покладаючись на думку аудитора про її вірогідність, привели до того, що місце і роль аудитора були зведені до консультанта по оподатковуванню й обліку.

Фактично нічого не змінили і Національні нормативи аудита Аудиторської Палати України, що одночасно з Кодексом професійної етики аудиторів України набрали сили з 1 січня 1999 р.

Ці нормативні документи деякою мірою випереджали розвиток реформи бухгалтерського обліку в Україні. Так, у нормативі № 1 “Вимоги національних нормативів аудита” мова йшла про фінансову звітність, тоді як у нормативних документах, що регулюють облік і звітність, цей термін з'явився лише в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Ревізія являє собою контрольне вивчення раніше зроблених господарських операцій з погляду їхньої законності, вірогідності й економічній доцільності.

Ревізія відноситься до наступного контролю і здійснюється шляхом суцільної або вибіркової перевірки зроблених господарських операцій за даними первинних документів, записів в облікових регістрах і звітності. Вона об'єднує в собі фактичний і документальний контроль, що дозволяє найбільше повно і глибоко перевірити результати виробничої і господарсько-фінансової діяльності підприємств, організацій і установ, ефективність використання знаходяться в їхньому розпорядженні матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

У ході ревізії вивчаються всі сторони господарсько-фінансової діяльності підприємств, що перевіряються, організацій і установ, що не є обов'язковим при здійсненні інших способів господарського контролю.

На відміну від інших способів господарського контролю ревізія має чіткий правовий статус, що визначає границі її поширення, терміни проведення, права й обов'язки осіб, що проводять ревізію, і посадових осіб, діяльність яких перевіряється, порядок оформлення і аналізу результатів.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит може проводитися на добровільних засадах (з власної ініціативи) і примусово (обов'язковий аудит, перелік підприємств, які обов'язково повинні проводити аудит, визначається законодавством).

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність", проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом, меншим як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

В Україні більш широкий розвиток аудит дістав з виходом Закону про аудиторську діяльність і створення Аудиторської палати України і Спілки аудиторів України.

Поряд із традиційними супутніми аудиту роботами аудиторські фірми в Україні надають супутні аудиту послуги по приватизації майна, комерціалізації торгівлі, акціонуванню підприємств.

Аудиторські фірми мають право займатися аудитом у формі безпосередньо аудиту, а також супутніх аудиту послуг. Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.93 №23, аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

На рівні мікроекономіки функціонує фінансово-господарський контроль, що здійснюють Державна контрольно-ревізійна служба України і контрольно-ревізійні підрозділи власників капіталу, а також за замовленням останніх — незалежні аудиторські організації (фірми).

Основними задачами фінансово-господарського контролю є: виявлення і профілактика порушень у технології виробництва, що мають причинні зв'язки з випуском недоброякісної продукції, перевитратами сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів;

невиконанням договірних зобов'язань по кооперованих постачаннях; неконкурентоздатністю продукції;

збитковою роботою окремих суб'єктів, що хазяюють.

Фінансово-господарський контроль в Україні здійснюється державними контрольними органами, суспільним і незалежним аудиторським контролем, а також самими власниками капіталу, вкладеного в підприємницьку діяльність. Так, від Міністерства фінансів України фінансово-господарський контроль на підприємствах, в об'єднаннях, концернах, корпораціях здійснює Головна державна податкова адміністрація;

від місцевих Рад народних депутатів і їхніх комісій — контрольно-ревізійні підрозділи; незалежний контроль здійснюють аудиторські фірми. Власник, що має у своїй підприємницькій діяльності госпрозрахункові підприємства, організації, здійснює фінансово-господарський контроль за їх діяльністю через бухгалтерію, спеціальні контрольно-ревізійні служби, а також підрозділу внутрішнього аудита.

Основним контролюючим органом фінансово-господарської діяльності підприємців є Державна податкова адміністрація України, до складу якої входять державні податкові адміністрації в областях, районах, містах. Задачі і функції її визначені Указом Президента України про Державну податкову адміністрацію України.

Основною задачею державної податкової адміністрації є забезпечення дотримання законодавства про податки, повний облік усіх платників податків і інших обов'язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності числення і сплати цих податків.

Державна податкова адміністрація України виконує наступні функції:

здійснює контроль за дотриманням законодавства про податки й інші платежі в бюджет, а також за індивідуальною трудовою діяльністю;

організовує роботу державних податкових адміністрацій по обліку, оцінці і реалізації конфіскованого, а також майна, що перейшло по праву спадкування до держави, і скарбів;

організовує з залученням державних податкових адміністрацій перевірку правильності стягнення і схоронності коштів, отриманих на сплату державного збору, а також при здійсненні касових операцій виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів, при прийомі від населення засобів на сплату податкових платежів;

розробляє і видає інструкції, методичні вказівки й інші нормативні документи про порядок застосування законодавчих актів про податки й інші платежі в бюджет.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює фінансово-господарський контроль організацій, финансуємих з бюджету, шляхом проведення ревізій і тематичних перевірок витрати коштів відповідно до затверджених кошторисів, а також схоронності державної власності, дотримання законодавства і нормативних актів у їхнє діяльності .