Главная страница ДонНТУ // Страница магистров ДонНТУ // Поисковая система ДонНТУ // На главную страницу
Диссертация // Библиотека // Ссылки // Результаты поиска в Internet
Вы находитесь на сайте Волковской Е. А.
e-mail: lena_oficersky@ukr.net
Тема магистерской работы: "Управление затратами промышленного предприятия"
Донецкий национальный технический университет
Факультет экономики и менеджмента
Кафедра "Экономики и маркетинга"
Здійснення виробничого процесу на будь-якому вітчизняному підприємстві, яке займається створенням матеріальних благ, неможливо уявити без матеріальних запасів, основною метою придбання й утримання яких є задоволення потреби, що виникає в процесі виробництва в придбаних запасах (сировині, матеріалах, куповних напівфабрикатах, паливі, тарі, тарних матеріалах, запасних частинах для ремонту, малоцінних та швидкозношувальних предметах). Таким чином, матеріальні запаси - це товарно-матеріальні цінності, призначені для використання, але які тимчасово не використовуються, очікуючи надходження в процес виробничого споживання [3].
Оскільки перелічені запаси в процесі виробництва переносять свою вартість на виготовлений продукт, то, очевидно, що чим нижчими будуть витрати на їх придбання й утримання, тим нижчою буде собівартість виробу і, відповідно, вищою ефективність виробництва.
Виробничі запаси, що створюються для забезпечення безперервності виробництва, згладжування нерівномірності попиту, виробництва і посточання, існують у всіх споживачів засобів виробництва і є невід'ємним атрибутом їхньої діяльності. На промислових підприємствах вони становлять значну частину оборотних засобів і тому заслуговують особливої уваги з боку управлінців.
Всі звикли до того, що створення запасів - це складова частина виробничої діяльності, займатися якою без значних запасів неможливо. Зазначимо, що обсяги виробничих запасів безпосередньо залежать від характеру й масштабу виробництва, ступення насиченості ринку товарами тощо. Так, наприклад, збільшення розмірів запасів може бути викликано як зростанням масштабів виробництва, так і нерівномірним, недостатнім насиченням ринку матеріальними ресурсами, а також недотриманням постачальниками своїх забов'язань. Створення більших, ніж це необхідно, виробничих запасів має певні суттєві недоліки, які заважають підвищенню ефективності виробництва. До них можна віднести: витрати на фізичне зберігання запасів; вилучення із обороту значних коштів; упущений доход; втрати при зберіганні як в кількості, так і в якості запасів; моральний знос запасів матеріальних ресурсів [3]. З одного боку, при зберіганні матеріальних запасів виникає випаровування, розкладання та інша їх кількісна втрата, а також зниження споживчих властивостей, що призводить до погіршення якості запасів. З другого боку, запасів не повинно бути мало. В існуючих умовах нашої економіки відсутність запасів іноді примушує замінювати матеріали, комплектуючи іншими, менш доцільними, або організовувати термінову доставку відсутнього ресурсу. Все це призводить до додаткових фінансових витрат і зниження якості продукції, а іноді навіть до невиконання договірних забов'язань, що спричинює штрафні санкції, втрату покупця. А це в умовах жорсткої конкурентної боротьби вкрай небажано.
Для забезпечення ритмічності виробництва необхідно мати економічно обгрунтовані запаси иатеріальних ресурсів, оскільки їх надлишок сприяє уповільненню обіговості коштів, а нестача здатна порушити безперервність виробничого процесу, викликати простої в роботі обладнання, збільшити собівартість продукції тощо. Ефективне управління матеріальними запасами передбачає аналіз існуючих моделей планування запасів і вибір тієї з них, яка забезпечувала б оптимальне інвестування коштів у виробничі запаси. Тому виникає необхідність визначення того необхідного рівня запасів, який дозволить мінімізувати витрати на їх придбання й утримання.
Система традиційного виробництва на промислових підприємствах передбачає поділ норми оборотних засобів із виробничих запасів на такі елементи: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний, страховий (гарантійний), та сезонний запаси [1].
Транспортний запас залежить від тривалості перебування матеріальних цінностей в дорозі і, як правило, визначається на основі фактичних даних за попередній рік.
Підготовчий запас визначається часом, що необхідний для приймання, розвантаження, сортування, складування й проведення лабораторного аналізу матеріальних цінностей, які надходять на підприємство [1].
У тих випадках, коли окремі види сировини й матеріалів, що надходять на склади підприємства, потребують попередньої підготовки, обробки (тобто вимагають певних операцій, які не є складовими виробничого процесу), виникає необхідність у створенні технологічного запасу.
Поточний виробничий запас задовольняє потребу підприємства в матеріальних запасах в період між двома черговими поставками й забезпечує нормальну роботу підприємства. Величина поточного запасу визначається за формулою [2]:
Зпот=Нс*Д,
Максимальний поточний виробничий запас виникає в день надходження на підприємство сировини та матеріалів і до кінця інтервалу стає мінімальним (дорівнює нулю). Тому планується також середня величина поточного виробничого запасу, що дорівнює половині максимального запасу.
Страховий (гарантійний) запас створюється з метою забезпечення безперебійної роботи підприємства на випадок можливих порушень терміну поставки матеріальних запасів чи поставки їх в кількостях, менших, ніж передбачено в договорах. Також страховий запас необхідний і тоді, коли збільшується середньодобові витрати сировини та матеріалів порівняно з їх плановим використанням. Розрахунок планової величини страхового запасу проводиться шляхом множення середньодобових витрат даного виду сировини чи матеріалів на середнє відхилення від встановленого інтервалу поставок (в днях) [2]. Як правило, величина страхового запасу становить приблизно 30-50 % від величини поточного запасу [1].
Для забезпечення виробничого процесу матеріальними ресурсами при їх сезонному надходженні на підприємство створюється сезонний запас. Необхідність його створення обумовлена такими основними причинами: сезонним характером заготівлі сировини (що найбільш характерно для виробничої діяльності більшості підприємств харчової промисловості), сезонним характером споживання та сезонними умовами доставки матеріалів [1]. Сезонний запас залежить від величини середньодобового споживання матеріальних ресурсів і часу, за який повинен бути створений сезонний запас. Його величина визначається за формулою [2]:
Зсез.макс=Нс*Т,
Розглянутий підхід до створення запасів рекомендується використовувати за умов відносної стабільності цін, відсутності спаду виробництва, перебоїв у поставці підприємствам сировини й основних матеріалів. В умовах високих темпів інфляції, коли спостерігається швидке знецінення готівки, її вигідніше матеріалізувати у виробничі запаси, створюючи понаднормативні запаси, оскільки втрати коштів від заморожування в запасах будуть значно меншими від втрат, обумовлених знеціненням грошей внаслідок інфляції.
Досягнення ефективності управляння матеріальними ресурсами - пріоритетна мета більшості підприємств. Особливу здатність ефективно управляти своїми виробничими системами продемонстрували японські фірми, які пояснюють досягнуті успіхи впровадженням підходу до управління виробничим процесом та запасами. Цей підхід отримав назву системи своєчасного виробництва (скорочено ССВ) [4]. Ця система, яку називають ще "канбан", сильно вплинула на ефективність управління запасами й зростання продуктивності на підприємствах японської автоіндустрії.
Система своєчасного виробництва означає "втягування", а не "укидання" підприємства у виробничий процес, тобто виробництво необхідної кількості продукції, виходячи з вимог покупця, а не планування освоєння введених ресурсів. Ідея, що лежала в основі підходу своєчасного виробництва, зародилася в умовах перенаселення промислових районів Японії і дефіциту власних ресурсів, що виробило у японців звичку на всьому заощаджувати. Наявність великих товарно-матеріальних запасів ускладнює вирішення необхідних питань, не дає компанії можливості стати такою конкурентоспроможною, якою вона могла б бути.
Система своєчасного виробництва передбачає наявність невеликих запасів, які обов'язково повинні бути високої якості. Основна ціль системи - скорочення запасів до незначного чи мінімального рівня. ССВ об'єднує п'ять функцій виробничого процесу - накопичення ресурсів, зберігання, транспортування, виробничі операції та контроль якості - в єдиний регульований технологічний процес [4]. Системою передбачається, що компанія буде виробляти тільки таку кількість продукції, яка необхідна для задоволення існуючої потреби покупців, при цьому постачальник буде надавати необхідні матеріали точно до моменту виробництва з них готових виробів. Постачання матеріалів передбачає вибір такого режиму транспортування, який забезпечував би доставку придбаних матеріалів на місце розвантаження невеликими партіями безпосередньо до моменту обслуговування процесу виготовлення благ.
Принцип, який покладено в основу системи своєчасного виробництва, полягає в необхідності виробляти продукцію тільки тоді, коли її потребують споживачі, і тільки в тій кількості, якої вони вимагають на даний момент. Виробничий процес починається лише тоді, коли з місця наступної операції надходить сигнал починати виробництво. На нашому ринку прикладом системи соєчасного виробництва є мережі ресторанів швидкого обслуговування, робота яких організована за принципом "втягування" у виробничий процес і де замовлення покупця тягне за собою весь "ланцюжок" продуктів.
Основні відмінності між системами своєчасного й традиційного виробництва наведені в таблиці 1.
Таблиця 1. Зіставлення систем своєчасного й традиційного виробництва
| Система своєчасного виробництва | Система традиційного виробництва |
| 1. Принцип втягівання у виробництво | 1. Принцип "укидання" у виробництво |
| 2. Незначні чи нульові запаси | 2. Значні запаси |
| 3. Універсальний характер праці | 3. Спеціалізований характер праці |
| 4. Всеохоплюючий контроль якості | 4. Якість прийнятого рівня |
| 5. Децентралізоване забезпечення | 5. Централізоване забезпечення |
Перевагами використання системи своєчасного виробництва є:
Наведені переваги зовсім не означають необхідності швидкого й повсюдного застосування цього підходу. Для багатьох підприємств використання системи своєчасного виробництва може виявитися непрактичним і непридатним взагалі, для багатьох вона не підійде для всіх видів продукції. Зауважимо, що на практиці в більшості випадків перевага надається традиційному підходу до планування виробничого прцесу.
Відмовлюючись від застосування системи своєчасного виробництва, необхідно мати на увазі, що оскільки завеликий обсяг грошових коштів, матеріалізованих у запаси, стримує зростання доходності, плануванню запасів варто приділити значну увагу.
Витрати на придбання й утримання запасів поділяють на три категорії [4]:
Американські економісти пропонують такі моделі визначення оптимального розміру запасу, які до цього часу не знайшли застосування у вітчизняній практиці: модель економного розміру запасів (скорочено ЕРЗ), точки відновлення замовлення (ТВЗ) й визначення резерву запасів (РЗ).
Економний розмір запасу
Використання моделі економного розміру запасу (ЕРЗ) передбачає визначення такого розміру замовлення, який забезпечував би найменшу суму витрат на утримання запасів і підготовку самого замовлення. ЕРЗ визначається за формулою [4]:
де С - витрати на утримання запасів в розрахунку на одиницю товарно-матеріальних цінностей;
З - витрати на підготовку замовлення в розрахунку на одне замовлення;
П - річна потреба (попит) в одиницях товарно-матеріальних цінностей.
Якщо витрати на утримання запасів виражаються у відсотковому відношенні до середньої вартості запасів, то тоді знаменник формули ЕРЗ буде виражений як відсоток ціни предмета зберігання.
Точка відновлення замовлення
При використанні моделі точки відновлення замовлень (ТВЗ), яка відповідає на питання про те, коли краще розміщувати нове замовлення, необхідно знати тривалість циклу замовлення, який є часовим інтервалом між розміщенням замовлення і його виконанням. ТВЗ визначається за формулою [4]:
ТВЗ=ВЗсер*Тз*Рз,
Необхідно зауважити, що під час використання моделі ЕРЗ робляться деякі теоретичні припущення [4]:
Однак в реальній діловій практиці чим більше замовляє покупець, тим менше він сплачує за рахунок надання знижок. Знижки за великий обсяг закупок - це міра зниження стандартної ціни продажу, котра гарантується покупцю за умови придбання партії товару обсягом, що перевищує певну величину. За допомогою механізму знижок продавці спонукають замовників робити закупки в більших обсягах. Тому покупець повинен зважати вигоди від купівлі великих партій товарно-матеріальних цінностей й порівняти їх із збільшенням витрат на зберігання запасів, середній рівень яких зросте. В цьому випадку необхідно визначити розмір запасу, який забезпечував би мінімальну величину повних витрат, що включають в себе витрати на утримання запасів, підготовку замовлень, а також вартість придбаної продукції. Повні витрати (), таким чином, розраховуються за формулою [4]:
РРВ=(С*(Р/2))+(З*(П/Р))+(Ц*П),
Економний розмір замовлення у випадку надання знижок за кількість розраховується в такому порядку:
Водночас не можна не відзначити, що хоча знижки за великий обсяг закупок мають певні переваги (зниження вартості товару, зниження витрат на підготовку замовлення, зменшення дефіциту запасів, зниження транспортних витрат), не позбавлені й певних недоліків, а саме: більш високі витрати на утримання запасів, потреба в більшому розмірі капіталу, більша ймовірність морального та фізичного зношення.
Як бачимо, вибір оптимальної моделі планування замовлень допомагає мінімізувати витрати підприємства і є одним із способів ефективного управління ними.