Яцышина Наталья Анатольевна

Язык			Разделы
			Библиотека	Ссылки

Витяги із магістерської роботи Яцишиної Н.А., ДонНТУ, ФЕіМ, кафедра ЕіМ

Тема магістерскої роботи:"Маркетингова складова в стабілізації і розвитку споживчих ринків України (на прикладі ринку пива)"

Пивоварне виробництво - одна з важливих галузей народного господарства України, від її ефективної роботи значною мірою залежить надходження коштів до державного бюджету.

Пивоварна галузь, орієнтуючись на кінцевого споживача, виробляє нові сорти пива, якість яких дуже висока і залежить від сировини - води, хмелю та ячменю. Але з цих основних компонентів вітчизняні виробники стабільно забезпечені лише вітчизняною водою. За результатами 2000 року, українська аграрна промисловість не змогла забезпечити пивоварну галузь недорогим та якісним ячменем. Врожай хмелю лише на 15% покрив потреби пивоварних заводів. Практично всі великі виробники пива визнають за краще працювати з виробниками сільгосппродукції за прямими зв'язками, що може забезпечити їм до 80% обсягів солодової та хмільової сировини. Решту сировини під виробництво елітних сортів пінного напою пивовари закуповують у країнах Європи.

Попри деякі труднощі при виготовленні пива, обсяги його виробництва зростають.

За результатами того ж 2000 року, споживання пива в Україні складає близіко 21 л на душу населення (у 1999 р. - 16 л), з яких 87,5% припадає на пиво сортів "Світле" та "Преміум"; 12,5 % - темних сортів. Близько 75 % пива, спожитого середньостатистичним українцем, - це пиво пастеризоване, лише 25 % припадає на непастеризоване, так зване "живе" пиво. Усього в Україні близько 20 млн. людей п'ють пиво з різною регулярністю. Якщо порівняти споживання пива серед європейських країн, то в Україні цей показник у 1,5 раза нижчий, ніж у сусідній Росії, у 8 - Чехії, та, як мінімум, у 10 разів - Баварії, головній пивній провінції Німеччини. Але при цьому в Україні не спостерігається ані дефіциту пива в торгівлі, ані затоварення складів пивоварних підприємств, оскільки обсяги споживання та виробництва цілком від відають одне одному. За даними концерну "Укрпиво", місткість ринку пива оцінюється приблизно в 150 млн. дал на рік, у той час як загальна річна пропозиція в 2000 році склала близько 115 млн. дал (у 1999 р. - 84 млн. дал).

Найбільшого рівня розвитку вітчизняна пивоварна промисловість досягла в 1985 році, коли було вироблено 146,1 млн. дал пива.

Але з початком перебудови економічного устрою виробництво постійно знижувалося і досягло найнижчої точки в 1996 році - 60,3 млн. дал. Причини загальновідомі - порушення виробничих зв'язків з колишними радянськими республіками, криза неплатежів, низька купівельна спроможність населення тощо.

З 1997 р. спостерігається помітний підйом виробництва пива, а в 1999 році українська пивоварна промисловість стала лідером ринку алкогольної продукції, її питома вага досягла 68 %. У 2000 році загальний обсяг виробництва пива в Україні склав понад 109 млн. дал, що є рекордним рівнем за часи незалежності.

Результати останніх років свідчать про те, що пивоварна галузь України поліпшила І стабілізувала свою діяльність. Попри те, що промисловість працює у важких умовах, ускладнених інфляцією, підвищенням акцизного збору на пиво, гострою конкурентною боротьбою за ринок збуту і постійним зниженням купівельної спроможності населення, підприємства збільшують обсяги виробництва і розширюють ринок збуту своєї продукції.

На сьогоднішній день понад половина вітчизняного виробництва пива контролюється іноземним капіталом. Головну позицію серед іноземних пивних компаній займає бельгійська компанія San Interbrew, що володіє контрольним пакетом акцій таких великих підприємств-пивовиробників, як ВАТ "Рогань" у Харкові (з грудня 2000 р.), АТ "Чернігівський пивкомбінат "Десна", АТ "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" та Миколаївський пивзавод "Янтар". Обсяг спільного виробництва пива на цих заводах у 2000 році склав понад 34 млн дал.

Шведська компання ВВН (Baltic Beverages Holding) нолодіє контрольними пакетами акцій ВАТ "Славутич" (Запоріжжя) та ВАТ "Львівська пивоварня" (у минулому - львівський пивзавод "Колос"). Разом вони виробили у 2000 році понад 17 млн. дал пива. У 2000 р. на ринок пива України вийшла досить потужна турецька компания Efes Brewery International. Ставши хазяїном одеського заводу "Черномор", вона активно поширює свою присутність на українському ринку. До цього можна додати інші факти. Так, британсько-німецька компанія San Group вкладає гроші у Сімферопольський пивзавод, а західно-німецька Huppmann інвестує Донецький пивоварний завод.

Найбільшим українським виробником пива (в усіх розуміннях цього поняття) залишається Київське ЗАТ "Оболонь". Разом з Фастівським, Ахтирськнм та Севастопольським пивзаводами, що входять до групи "Оболонь", у 2000 році вироблено близько ЗО млн. дал.

Основний обсяг пива, що надходить на український споживчий ринок, випускають "Оболонь" (м. Київ), "Рогань" (м. Харків), "Славутич" (м. Запоріжжя), "Десна" (м. Чернігів), Донецький пивзавод та ПЗ "Янтар" (м. Миколаїв). Ними вироблено 85,6 % обсягів українського пива. Частка середніх виробників складає 7,75 % , малих (потужністю менше 500 тис. дал/рік) пивзаводів - 6,65 %.

Разом з цим слід зауважити, що обсяги виробництва відстають від показників 1990-1991 років приблизно у 1,5 раза, хоча виробничий потенціал вітчизняного пивоварства досить великий. В Україні є чотири заводи, проектна потужність кожного з яких складає 10 млн. дал пива: "Оболонь" (м. Київ), "Чорномор" (м. Одеса), "Рогань" (м. Харків), "Славутич" (м. Запоріжжя), "Янтар" (м. Миколаїв), Донецький і Дніпропетровський пивзаводи. Алє реальна потужність багатьох українських пивзаводів сьогодні не відповідає до проектної - більшості вітчизняних заводів уже перейшло за 20 років, і основні фонди їх істотно зношені.

Вітчизняне пивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніх підприємств. Більшість малих пивзаводів не змогли знайти своє місце на українському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні для створення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво пива, або стають власністю великих підприємств. Таке "поглинання" великими виробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, що сприяє розвитку пивної галузі економіки та забезпеченню зайнятості населення. Активна присутність іноземного капіталу у пивоварній галузі української промисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, що пиво - продукт рентабельний та дуже популярний, а український ринок знаходиться в стадії динамичного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дуже перспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, що мають основні фонди, незношене устаткування та технології, котрі дозволяють виробляти пиво належної якості. Проте за вирішення питання про вкладення грошей у підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але і тому, хто очолює виробництво, хто спроможний працювати в сучасних умовах. Тому інвестиції вкладаються, перш за все, у навчання персоналу, удосконалення системи керування підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюють обігові кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольної галузі - сезонним характером попиту на її продукцію. Збирають ячмінь восени, перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво з нього утвориться, як мінімум, через 1...2 місяці, пік попиту на нього - влітку. Багато підприємств сьогодні швидкими темпами ведуть реконструкцію виробничих потужностей, впроваджують енергоощадні технології, що знижують втрати сировини та енергії. Ці заходи дозволять пивзаводам наростити потужності, збільшити обсяги виробництва пива та, як наслідок, отримати великі прибутки.

Особливістю споживчого ринку пива є те, що він, насамперед, являє собою ринок виробників. Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьби за споживача.

Лідером вітчизняного пивного ринку на сьогоднішній день є Київське ЗАТ "Оболонь". Головний завод об'єднання "Оболонь" був запущений у 1980 році. У СРСР робили серйозні ставки на це підприємство, його продукція першою серед вітчизняних аналогів була випущена на ринки розвинутих капіталістичних країн. При проектній потужності 10 млн. дал/рік у 2000 році було вироблено 27,64 млн. дал пива. Продукція "Оболоні" реалізується в усіх областях України. На деяких регіональних ринках практикується пряма дистрибуція через представництва цього пивзаводу. Проте в основному реалізують продукцію через , незалежних дистриб'юторів. Частка експорту в 1997 році зменшилася вдвічі: якщо в 1996 році вивозили 20 % виробленого пива, то в 1997 -до 10 %. Найбільш містким іноземним ринком для "Оболоні" став російський, проте, у відповідь на збільшення постачання українського пива, з боку Росії були вжиті дискримінаційні заходи: введений акциз на імпорт пива і 20 % -й податок на додану вартість. Узагалі київські пивовари вже понад десять років поставляють свою продукцію на експорт. Основними їхніми торговими партнерами є Великобританія, Канада, США, Франція, Італія, причому на англійський ринок підприємство вийшло ще в 1989 році. Не так давно було встановлено торговельні відносини зі Швейцарією, де до цього часу не були знайомі з українською продукцією. Крім того, наразі постачається пиво також на ізраїльській ринок. Але рентабельність експорту досить низька - не більше 5 %, тому превага надається внутрішнім ринкам.

На сьогоднішній день, як нам відомо, цей гігант пивоварного виробництва випускає десь 15 видів пива. Пивзавод "Рогань" був побудований ще за радянських часів, для його оснащення було придбано найсучасніше імпортне (переважно, чеське) устаткування. Харківський пивоварний завод № З (колишня назва підприємства) почав виробляти продукцію у 1989 році. Зараз завод випускає близько півтора десятка сортів пива.

Основним ринком для "Рогані" був і залишається український, де продасться 99 % продукції. Експорт у далеке зарубіжжя для підприємства неможливий через надто короткі терміни зберігання товарів. Проте потенційно привабливими є прикордонні райони Росії, а також Ставрополь і Ростовська область, із якими є добрий транспортний зв'язок. Зараз продукцією "Рогані" охоплені всі області України. Особливо добре контролюються Крим, Дніпропетровськ, Суми, Полтава, Кіровоград. Набагато менше пива АТ "Рогань" продається на Західній Україні та у Києві. Основними конкурентами виступають запорізький, чернігівський і миколаївський пивоварні заводи, з якими харків'яни найчастіше стикаються у східних і південних регіонах. "Рогань" останні п'ять років є одним з українських пивних підприємств, що швидко развиваються. У період із 1995 по 2000 роки на цьому пивзаводі досягнуто найбільших темпів зростання, реальний обсяг виробництва збільшився з 2,7 до 15,5 млн. дал. Таким чином, за обсягами виробництва АТ "Рогань" міцно утримує друге місце в Україні, поступаючись тільки київському об'єднанню "Оболонь".

Запорізький пивобезалкогольний комбінат "Славутич" першу продукцію випустив у 80-х роках. Після проголошення Україною незалежності держпідприємство стало орендним, а незабаром перетворене на ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич". Із 1996 року почалося плідне співробітництво з транснаціональною компанією ВВН. З цього моменту завод почав стрімко нарощувати обсяги випуску пива, підвищувати темпи зростання виробництва. У 2000 році обсяг виробництва пива на комбінаті склав близько 15 млн. дал. Реалізується запорізьке пиво по всій Україні. Представництва заводу є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Севастополі, Донецьку, Луганську. Велику частину продукції "Славутича" реалізують незалежні дилери, із деякими клієнтами виробники працюють за прямими договорами. На експорт пиво поки не вивозиться, уся вироблена продукція реалізується на внутрішньому споживчому ринку.

Найстаріший з провідних пивоварних заводів України - Донецький, завдяки інвестиціям західнонімецької фірми Happmann, провів повне переустаткування, що дозволило заводу одним із перших в України перейти до сучасних західноєвропейських технологій, збільшити обсяг виробництва та посісти гідне місце у "великій шістці" лідерів українського пивоварства. На сьогоднішній день завод випускає 11 сортів пива: чотири - темного і сім - світлого (відповідно, ЗО і 70 % загального обсягу виробництва). За радянських часів Донецький пивзавод постачав свою продукцію в Росію. Значна її частина збувалася в Лугангькій області, котру завод і зараз вважає винятково споїм ринком збуту. Проте після того, як споживчий попит у зв'язку з невиплатою зарплати шахтарям різко скоротився в межах Донбасу і було введено митні бар'єри на кордоні з Росією, завод змушений був шукати нових ринків збуту. Першим регіоном України, до якого почали поставляти донецьке пиво, став Крим. У 1999 р. Донецький пивзавод вийшов на ринки Харкова, Дніпропетровська і Запоріжжя. На сьогодні ЗО % виробленої продукції вивозиться за межі Донецької області.

Тактика Донецького пивзаводу під час проникненні на ринок сусідніх областей варіюється залежно від регіону. У найбільше важливих для себе регіонах представники Донецького пивзаводу створюють власні склади своєї продукції. В інших - ідуть шляхом співробітництва з партнерами-оптовиками, які самі потім доставляють пиво в роздрібні торгові точки. Сьогодні відкрито склади Донецького пивзаводу в Харкові та Луганську. Завод співпрацює з двома значними фірмами, що мають у своєму розпорядженні мережу оптових складів у Донецькій і Луганській областях.

Чернігівський пивоварний завод "Десна" було створено за радянсько-чеським проектом. Його проектна потужність складала 7,2 млн. дал пива на рік. З 1997 р. виробничі потужності цього заводу зросли до 11 млн. дал пива на рік. Питома вага чернігівського пива у всеукраїнському виробництві складає 11,0 %. Усе воно реалізується в Україні, хоча свого часу продукція підприємства вивозилася в Росію, Білорусію, Грузію. У 1997 р. "Десна" експортувала менше 1 % виробленого пива. Для чернігівського пивкомбінату серйозною проблемою в реалізації продукції є його географічне положення й економічний стан регіону. У своїй області завод не може продати достатньої кількості пива, тому що область переважно аграрна, щільність населення та купівельна спроможність досить низькі. Це спонукає підприємство проводити експансіоністську маркетингову політику. Сьогодні "деснянське" пиво можуть купити жителі 20 областей України.

Миколаївський пивоварний завод був першим із серії однотипних підприємств, побудованих за проектом чеських спеціалістів і укомплектованих чеським же устаткуванням. Сьогодні пивзавод "Янтар" робить декілька сортів слабоалкогольного напою густиною 11...17 %, як світлого, так і темного, пастеризованого і непастеризованого. Постачається миколаївське пиво в 22 області України. На внутрішньому ринку його продають більше ЗО фірм, що входять у дилерську мережу заводу. Природно, що велика частина продажу припадає на південні регіони - Миколаївську, Одеську, Херсонську області та Крим. Частка експорту незначна. Щодо імпорту пива в Україну, то за останні 3 роки він скоротівся більше ніж у 20 разів, що зумовлене, в основному, двома чинниками. По-перше, значною мірою збільшилось власне виробництво якісного пива, і провідні українські пивоварні підприємства досягли оптимального співвідношення "ціна/якість". По-друге, через кризові явища в український економіці протягом 1998 року імпорт в Україну став малоприбутковим. У теперішній час частка імпортного пива в загальному обсязі споживання складає близько 2%. Повного витиснення закордонних марок із українського ринку пива не буде, оскільки серед споживачів завжди знайдеться якась частка любителів європейського або російського пива. Найбільш поширені сьогодні в Україні австрійські, голландські та чеські марки пива. У роздрібній торговельній мережі є пиво з Бельгії, Німеччини, Данії, Мексики, Словаччини та ін. З весни 2000 р. активно впроваджуються на український ринок і вже знайшли свою нішу російські марки пива.

Експорт українського пива на сьогоднішний день складає близько 8. ..9% обсягів виробництва (у 1999р.- 1...2 %). Розвиток експорту поки що не має сер'йозних економічних передумов. По-перше, українські виробники не використовують усього потенціалу внутрішнього ринку. По-друге, просування на заповнений пивом європейський ринок потребує великих витрат на рекламу нікому не відомої української марки. По-третє, країни СНД відмежовують внутрішнє виробництво від імпорту високими митними пошлинами, і ціна українського пива досягає рівня неконкурентоспроможності - так само, як і російського пива в Україні.

За способом просування пиво, яке представлено сьогодні на українському ринку, поділяється в основному, на три категорії. Низька (нижче середньої) - пиво, вироблене заводами районного та обласного масштабів. Основну масу такого пива споживають у тому регіоні, де його виробляють.

Середня - найбільше масштабна за пропозицією, виробляється великими вітчизняними пивоварними заводами. У сезон практично всі марки середньої категорії присутні в усіх регіонах країни.

Вищесередня - містить усі імпортні марки та марки великих вітчизняних виробників пива. Присутність у бульшості регіонів забезпечують лише марки заводів "Оболонь", "Славутич", "Янтар". Пиво закордонних марок іноді виділяють у окрему категорію - елітна.

Як свідчать дані досліджень дистриб'юторів і оптових компаній, найбільш жорстка, тотальна конкуренція між марками практично за всіма сортами пива спостерігається в найдемократичнішій середній ціновій категорії "пляшкового" пива. Пиво - це досить популярний і рентабельний продукт, проте підробка відомих сортів в Україні не практикується через складну технологію виробництва та поінформованість масового споживача.

Контрабанда пива в Україну свої найкращі часи давно і безповоротно пережила. Сьогодні нелегальний імпорт практикують у вигляді разових і дрібних партій - через високі закупівельні ціни в країні виробництва, а значить, занадто високі для масового українського споживача відпускні ціни.

Не менше двох третин виробленого в Україні піша розливають у скляну тару, а пакують у спеціальний пластиковий ящик, через що успішне просування товару залежить від ефективності обороту скляної та ящичної тари. Це має побічний ефект: до конкуренції між виробниками додається конкуренція між торговельними організаціями.

Торговельні підприємства, які можуть організувати збір склотари в населення (в основному, це базари і дрібнооптові ринки), мають додаткове джерело доходу за рахунок "маржі" між закупівельною ціною та заставною вартістю пляшки, внаслідок чого такі підприємства успішно витримують конкуренцію за ціною та навіть можуть влаштовувати щось подібне до демпінгу. Заставна ціна розрізняється залежно від типу пляшки (фірмова, стандартна), місткості (0,5 л, 0,33 л), виробника. Різниця в ціні у різних виробників пива може досягати 5 копійок на пляшці. Оборотний ящик має стабільну ціну, яка сьогодні дорівнює 6 гривням поза залежністю під виробника, кольору та інших крітернв оцінки. За неповернення склотари торговий партнер карається надбавкою до ціни в розмірі 20 % до оптової ціни.

Просування пива в 50-літрових металевих бочках (КЕГах) передбачає надання замовникові комплекту розливного устаткування та його сервісну підтримку, тому пиво в КЕГах менше поширене, ніж пиво у пляшках. Якщо додати і недорозвинуту в Україні систему пивного спілкування, то виробництво пива в КЕГах ще довго буде знаходитись у 10...15%-й частці пивного ринку. Дев'ять десятих вітчизняного "КЕГового" пива розливають великі виробники. Дистриб'юторська мережа просування пива в КЕГах може будуватися як окремо від "пляшкового", так і разом із ним. Слід також зауважити, що пиво відомих вітчизняних марок "у розлив" присутнє, поряд із імпортним, у більшості елітних барів та ресторанів.

У останні 2...З роки в Україні на вітчизняних підприємствах, зокрема під час виробництва пива "Сармат", "Оболонь", "Рогань" і "Янтар", прогресує розлив пива в необоротну пляшку ПЕТ місткістю 1,0; 1,5 і 2,0 літра. Особливих надій на такий вид тари виробники не покладають, але ПЕТ-тара знайшла свою нішу по пивному ринку і навіть дозволяє компенсувати перебої у постачанні склотари, особливо в літній сезон. Жерстяній тарі надають перевагу виробники об'єднань "Славутич" та "Оболонь". Імпортери ввозять в Україну пиво у пляшках або в КЕГах. Барило місткістю 5 л є більше сувенірним варіантом розливу, який призначений для прикрашення столу на сімейному або маленькому корпоративному святі. Вітчизняний виробник цей вид жерстяної тари поки що не освоїв. Тому сумарна частка споживання пива в жерстяной тарі (банка 0,33 л і барило 5,0 л) не перевищує 1 %. За високою рентабільністю пивної продукції великооптовий продаж (дистрибуція) відбувається тільки за живі гроші - без взаємозаліків, бартерних угод та ін.

Виробник може дати дистриб'ютору товарний кредит до одного календарного місяця. Великий виробник практикує доставку замовлення в 1 каліон, який містить 1 тис. дал (20 тис. пляшок 0,5 л), за свій рахунок і в будь-яке місце України. Умови оптової реалізації пива залежно під марки принципової різниці не мають. Дилери (дистриб'ютори) надають перевагу роботі або з великими виробниками, або зі стаціонарними розддрібноторговими точками та підприємствами масового харчування. У цій мережі реалізації панує безготівковий розрахунок, доставка пива за рахунок дилера; можливе відстрочення платежу на 5...10 банківськнх днів; передоплата або розрахунок за фактом більше виняток, ніж правило. Відстрочення передбачає надбавку в 3-5 копійок на пляшці. Тому середні оптовики, які працюють з роздрібними партнерами через дрібнооптові базари, надають перевагу розрахунку готівкою або з моменту надходження грошей на розрахунковий рахунок. Доставка за рахунок постачальника діє, як правило, у межах свого міста (у крайньому випадку - передмістя) при замовленні 50 та більше ящиків або на суму від 1,5 тис. грн.

Сприяє просуванню власної продукції і надання точкам роздрібної торгівлі брендових (фірмових) холодильників на умовах безоплатної оренди. У таких випадках укладається тристоронній договір між виробником, регіональним дилером (дистриб'ютором) і продавцем (роздрібним). Контроль за виконанням договору здійснює і виробник, і його місцевий дилер (дистриб'ютор), а за порушення умов договору холодильник у продавця відбирається. Крім холодильників, виробник дає вуличним кафе брендові намети та палатки. І дуже часто у великих містах і в курортній зоні України зустрічаються "фірмові" кафе "Славутич", "Оболонь", "Янтар", "Сармат", "Рогань". Український ринок пива досить привабливий для виробників цієї продукції. Серед сприятливих можливостей вітчизняного ринку можна назвати високу рентабельність торгових операцій, низький рівень концентрації конкуренції по регіонах, високий попит (особливо в Київській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській і Донецькій областях), дещо невеликий розмір необхідних для розвитку пивного бізнесу інвестицій, недостатня насиченість ринку продукцією.

Серед несприятливих тенденцій вітчизняного ринку варто виділити зниження темпів зростання ринку через низьку платоспроможність як торгових посередників, так і кінцевих споживачів, сезонність попиту, високий рівень валютного ризику, збільшення акцизного збору, загрозу несприятливої зміни законодавства тощо.

На сьогоднішній день український внутрішній ринок пива знаходиться все ще в стадії розвитку, а мережі реалізації практично всіх великих та середніх виробників - у стадії розбудови.

Найбільш успішно зараз просувають власні марки ЗАТ "Оболонь" та пивоварні заводи, що їх інвестують фірми San Interbrew та ВВН. Причому останні мають хоча і різні, але більш прогресивні схеми дистрибуції. Проте в найближчі рік-два, завдяки відомості марки та великій виробничий потужності, ЗАТ "Оболонь" збереже місце лідера. Фірми San Interbrew і ВВН недавно розширили виробничі площі за рахунок придбання контрольних пакетів акцій з пивоварних заводів "Рогань", "Крим" і "Львівська пивоварня". Проте шведська компанія знаходиться в більш вигідних умовах, оскільки має вже відому марку "Львівське" (виробляється на ПБК "Славутич") і для різкого збільшення обсягів виробництва досить завершити реконструкцію львівського пивоварного заводу. Тож, не виключається варіант розвитку ринку, за якого San Interbrew і ВВН у найближчий час поміняються місцями у рейтингу виробництва.

Виробники "живого" нива у пляшках - "Рогань" і "Сармат", - найвірогідніше, у найближчі 1-2 роки залишаться на своїх місцях.

Оператори ринку пива критикують ці компанії за значну кількість сортів ("Рогань") та за дуже короткий термін придатності пива (в основному, "Сармат").

Впровадження на український ринок російської марки "Балтика" впливає на розвиток ринку незначною мірою. Висока ціна при якості, що не перевищує українських аналогів, дозволять російському пиву конкурувати лише з європейськими марками у порівняно невеличкому секторі "вищесередньої" категорії. Відкриття виробництва "Балтика" в Україні практично виключено, оскільки володар марки (шведська ВВН) вже має пивоварні заводи в Україні. Практично в одній ціновій групі з "Балтикою" (і майже в один час із нею) на український ринок вийшла інша елітна марка пива - "Гетьман". Усі три сорти даної марки, які виробляються на пивоварному заводі "Янтар" (м. Миколаїв) - "Світле", "Темне", "Елітне", - є пивом підвищеної густини. Чи зможуть вони скласти конкуренцію легким сортам європейського та російського пива - прогнозувати передчасно.

Середні виробники найближчими роками залишаться при своїх регіональних ринках, оскільки не мають достатньо засобів для оновлення виробничих фондів, розвитку мережі реалізації та рекламної підтримки власної марки. Долю дрібних виробників пива спрогнозувати складно, навіть на короткий строк.

Закінчуючи аналіз ринку пива в Україні, слід відзначити деякі тенденції його формування та розвитку:

1. В Україні споживчий ринок пива ще розвивається, його місткість оцінюється близько 150 дал на рік, у той час як загальна річна пропозиція в 1999 році склала близько 90 млн. дал. На сьогоднішній день український ринок пива закінчує своє формування. Вже визначилися головні виробники пива, які спільно вироблияють 85,0 % обсягів виробництва пива. До них належать: "Оболонь", "Рогань", "Славутич", Донецький пивоварний завод, "Десна", "Янтар".

2. Понад половину вітчизняного виробництва пива контролюють підприємства з іноземним капіталом.

3. За останні 3 роки імпорт пива в Україну скоротився майже в 20 разів, тоді як виробництво вітчизняного пива збільшилось на ЗО %.

4. Найбільші вітчизняні виробники під час конкурентної боротьби за ринки збуту знайшли свої ниші в загальноукраїнському ринку пива, а марки пива, що випускаються ними, поділилися на три цінові категорії: низька (нижче середньої), середня та вище середня.

5. Найбільш поширеною тарою для пива є скляна - у неї розливають не менше двох третин виробленої продукції, хоча й використання ПЕТ-тари для розливу пива себе виправдовує, особливо в літній сезон.

6. Просування власних марок пива до кінцевого споживача здійснюється за різними схемами дистрибуції, але найкраще це виходить у підприємствах "Оболонь" та у пивоварних заводах, які інвестуються фірмами Inter Brew та ВВН.

7. Короткостроковий прогноз розвитку ринку пива не передбачає будь-яких значних змін серед основних виробників цієї продукції.

E-mail: natik_ya@rambler.ru