Я народився 27 листопада 1980 року у місті Красно армійську Донецької області в родині робітників, національність – українець.
В п’ятирічному віці вже вмів читати по складах та писати друковими літерами. У 1988 році пішов навчатися до 1 класу загальноосвітньої школи №5 міста Красно армійська. У 1996 році закінчив 9 клас школи та вступив на 1 курс до гірничотехнічного ліцею “Надія”, щоб отримати більш глибокі знання з фізики та математики. Протягом навчання виконував громадські доручення старшого чергового. Приймав участь у міських олімпіадах з хімії та трудового навчання, у щорічній легкоатлетичній естафеті на приз газети “Маяк”, у науковій конференції “Розвиток особистості в умовах гірничотехнічного ліцею “Надія”. Відвідував заняття баскетбольної секції на туристичного клубу. У 1998 році закінчив 2 курс вказаного ліцею і отримав атестат про середню освіту.
В цьому ж році став студентом Красноармійського філіалу Донецького державного технічного університету за результатами співбесіди. Мотивом до вибору вузу було те, що він знаходиться у місті мого проживання, а базовий університет мав добру славу не тільки у Донецькій області.
Кафедру гірничої електромеханіки було вибрано тому, що це єдина технічна кафедра, що випускає інженерів. Під час навчання в університеті займав посаду старости групи. На 3 курсі вперше здав зимову сесію на “відмінно”. Приймав участь у спортивних змаганнях та у олімпіаді з психології між студентами вузів України. В 2002 році, після, після здачі державних іспитів, отримав диплом бакалавра інженерної механіки. В цьому є році вступив до магістратури Красноармійського філіалу Донецького національного технічного університету.
Кафедра ГЕМ Красно армійського філіалу ДонНТУ традиційно займається питаннями шахтного водовідливу. Тому наявність науково-теоретичної бази стала основним мотивом при виборі спеціалізації теми роботи. Вибір наукового керівника, в більшій мірі, залежав від адміністрації вузу. Нею було призначено професора Бойко М. Г., але фактично весь склад кафедри можна вважати за наукових консультантів.
При розкритті родовищ стволами, вперше виникла проблема шахтного водовідливу. Тому спочатку використовували черпальні машини, потім їх замінили помпами, а згодом і відцентровими насосами. На сьогоднішній час, зазвичай, для окремих водовідливних установок використовують окремі напірні стави (трубопроводи), тому виникає питання про можливість поєднання паралельних ділянок трубопроводів у загальну мережу, для спрощення обслуговування та здешевлення конструкції. При вдалому результаті роботи таку водовідливну установку можна пропонувати до експлуатації на шахті.
Перспективу власного професійного зростання бачу у вдалому вступі до аспірантури та продовженні наукової діялбності.