Рак Олексій Ігорович

Народився 21 вересня 1981 року в місті Донецьку, за що висловлюю подяку батькам Рак Людмилі Петрівні і Рак Ігорю Володимировичу.

У дитинстві, як і багато дітей, пішов у дитячий садок, де виявив у себе дар чудової пам'яті, тому на усіх виступах і святах заучував напам'ять сценарії і всі ролі, так що міг завжди в разі потреби замінити будь-якого учасника.

По закінченню дитячого саду 1 вересня 1988 року пішов у перший клас середньої школи №103 міста Донецька. На початку великого прагнення до навчання не виявляв, і тільки завдяки пильному нагляду батьків, учився на "4" і "5". Однак у п'ятому класі мене зацікавила одна історія, про хлопця який жив на півночі Росії у 18 столітті, і був сином простого рибалки. Вин дуже прагнув до навчання, і це прагнення допомогло йому стати великим Російським вченим. Так, це був Михайле Васильович Ломоносов. З тих пір цей образ завжди викликає в мене почуття глибокої поваги і замилування, і саме це стало головною причиною мого прагнення до навчання.

Також була ще одна подія, що і визначила подальше моє життя. Це відбулося в 1991 році, тоді батько зібрав перший мій комп'ютер ZX Spectrum. І незабаром я зрозумів, що цей домашній улюбленець може бути не просто іграшкою, а і засобом для одержання нових знань. З його допомогою були освоєні ази програмування на язиках Basic і Assembler, також були отримані загальні поняття про структуру і принципи побудови ЕОМ.

Під час навчання в дев'ятому класі, паралельно пішов на курси оператора ЕОМ у Донецький центр профорієнтації учнів. Але весь матеріал, що там викладали, був мені вже знайом, і тому мені не склало великого труда закінчити ці курси з відзнакою. Також у цей період навчання, брав участь у олімпіадах між школами по інформатиці, де займав призові місця.

По закінченню дев'ятого класу в родині стало питання: "Продовжувати подальше навчання в школі, чи поступати до технікум і надалі йти працювати?". Батько наполягав на вступі в технікум, однак я для себе твердо вирішив, що повинен навчатися саме в інституті чи університеті. Тому, продовжив своє навчання в школі, щоб через 2 роки поступити до престижного ВУЗу. У цей час визначився і з вибором ВУЗа. Цим ВУЗом був Донецький Державний Технічний Університет (ДонДТУ) (зараз Донецький Національний Технічний Університет). Це було обумовлено двома причинами: по-перше, там вже навчалися друзі, а по-друге, це був єдиний технічний ВУЗ подібного рівня в місті Донецьку. І тому по закінченню одинадцятого класу, став готуватися до вступу в ДонДТУ. При цьому зіткнувся з проблемою вибору спеціальності. Моє захоплення комп'ютерами розташовувало до вступу на факультет обчислювальної техніки. Однак, оцінивши реально свої сили я зрозумів, що це буде досить проблематично. І отут відбувся випадок, що у корені міг би змінити моє життя. Мені порадили поступати на факультет комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КІТіА), запевняючи, що там також вивчаються комп'ютери тільки трохи в іншому напрямку. А в якості спеціальності порекомендували "електронну техніку" тому що там був самий маленький конкурс і велика імовірність вступу. І я, піддавшись на подібні провокації, направив свої зусилля на вступ саме на цю спеціальність. У результаті чого успішно здав вступні іспити і 1 вересня 1998 року став студентом ДонДТУ, факультету КІТіА, групи ПЕ-98а.

Як з'ясувалося надалі, ця спеціальність виявилася зовсім не тим, на що я сподівався. Але як говориться "апетит приходить під час їжі", і я вирішив, що вивчати комп'ютерну техніку я зможу і самостійно, а отримана спеціальність виявиться тільки корисною для розширення своїх знань.

На початку навчання в університеті давалася важко, і на молодших курсах доводилося віддавати усі зусилля на те, щоб тільки не відстати від виконання основного навчального плану. Але потім успішність значно підвищилася, і з'явилися надії на одержання диплома з відзнакою і можливості продовження навчання в магістратурі (і як показав час, усе це здійснилося). За час навчання в університеті неодноразово брав участь у студентських конференціях, за що був нагороджений почесною грамотою.
На четвертому курсі, коли стало питання вибору теми наукової праці, а надалі і теми дипломного проекту, вирішив звернеться по допомогу до доцента кафедри Хламова Михайла Георгійовича, який запропонував зайнятися темою "Розробки електронного пристрою контролю вихлопних газів автомобілів". Цією темою він вже займався із студентами протягом декількох років, тому я вирішив, що ця тема може виявитися перспективною.

По закінченню четвертого курсу успішно здав державний екзамен з обраної спеціальності й одержав диплом з відзнакою про базову вищу освіту. Після чого мені було запропоновано продовжити своє навчання в магістратурі. На що я одразу погодився.

На даному етапі мається кілька перспектив мого подальшого життя, це може бути подальша робота на кафедрі, або продовження навчання і робота за кордоном. Але це поки плани, а що буде в дійсності, час покаже.