Вдосконалення управління обертальними засобами підприємства

“Не забувай, що в небі зірка ясна сяє,

вона тобі добробуту та щастя побажає..."

1982 рік. 29 листопада. Теплий сонячний осінній день подарував цьому світові дуже миле створіння. Це була й сестричка, й дочка в одному обличчі. Ще ніхто не знав як складеться її доросле свідоме життя, але усім хотілося вірити, що все буде неодмінно добре і ніяк інакше… а як все склалося… побачимо.

Отже, я народилася завдяки двох дуже люблячих сердець. Це були мої тато й мама Олександр Іванович і Людмила Григорівна. Також ще був і старший брат Дмитро, який також мріяв про сестричку. А здійснилося це 29 листопада в місті Донецьку. В одному з будинків, де щосекунди можна почути перший дитячий крик, з'явилася я.

За моє виховання відразу ж узялися батьки, мій брат, а також моє оточення. Доречі, та людина, яку ви можете бачити на вулицях міста, своїм вихованням зобов'язана своєму братові.

Далі пішли дитячі ясла, садок, потім школа. Ще з дитинства я почала вчитися жити в колективі, що потім зіграло позитивну роль в моєму житті. Вже в дитячому садочку, проявлявся мій характер, мої здібності організовувати, сплачувати колектив, впроваджувати і втілювати ідеї. Вже у школі я займала посади заступника і командира класу, “правої руки” класного керівника. Завдяки моєму навчанню “на відмінно” я мала можливість брати участь у різних олімпіадах, конкурсах. Крім цього, училася й у Донецькій музичній школі №2, по класу фортепіано та займалася танцями в БМ “Юність”, - все це дозволило мені втілювати різноманітну позакласну діяльність, організовувати і брати участь у шкільних вечорах, балах, зустрічах випускників, і взагалі розвиватися. Крім того, поїздки в піонерські табори також учили мене спілкуватися, заводити знайомства, знаходити спільну мову з людьми.

Я вважаю, можна пропустити період випускних шкільних іспитів, той час, коли я вступала до Донецького національного технічного університету. Скажу лише, що загальноосвітню школу 1- 111 ступеня № 23 я закінчила в 1999 році з відзнакою.

Ще коли я була школяркою випускного класу, я стала відвідувати заняття з математики та української мови для абітурієнтів. Вони проводилися в 3 корпусі, де сталося моє перше знайомство з університетом. Усе це дозволило мені без особливих труднощів пройти співбесіду з математики і бути зарахованою до нашого чудового ВНЗ без іспитів.

Отже, я стала студенткою Донецького національного технічного університету факультету економіки і менеджменту і мала спеціалізацію економіка підприємства. Далі моє життя складалося за принципом: усе нове – добре забуте старе. Були нові знайомства з колективом, нові предмети, нові викладачі. Потім були іспити, а під час цього було приголомшливе студентське життя, що назавжди залишить слід у моєму серці.

Вчитися було легко, бо ще в школі предмети нам викладали по півріччях. Я продовжувала своє навчання “на відмінно”, спілкувалася з цікавими людьми, займалася спортом та мала активне життя.

Коля я одержала диплом бакалавра з відзнакою, я зрозуміла, що мій шлях до знань продовжиться в магістратурі. Ще починаючи з третього курсу всі студенти виконували науково-дослідні роботи. Моїм науковим керівником стала доцент, к.е.н. Бєліченко Альбіна Федорівна, яка допомогла мені згодом вибрати тему магістерської роботи. В цей час ми активно працюємо. Хочеться сподіватися, що моя робота буде досить цікавою і буде відповідати привласненому мені званню – магістра економічних наук.

Що ж стосується мого майбутнього, ніхто напевно цього сказати не може. У найближчі декілька років я планую знайти цікаву роботу, яка дозволить мені зарекомендувати себе як гарного магістра, розкрити всі свої найкращі якості, домогтися високих результатів. Це дасть мені можливість реалізуватися в житті, досягти планів, які я намітила і бути щасливою.

P.S. а як було насправді ви дізнаєтесь вже незабаром...

Вгору