Вступ

Актуальність обраної теми полягає в тому, що Україна як незалежна держава об'єктивно не може стояти осторонь міжнародних інтеграційних процесів і повинна обрати свій шлях у цьому процесі. На сьогоднішній день перед країною постають завдання ефективного входження у світову економіку на основі загальних принципів, вироблених світовим співтовариством, проте з обов'язковим урахуванням національної специфіки, з метою реалізації національних інтересів через взаємовигідне співробітництво з іншими країнами.

Проблематиці міжнародних інтеграційних процесів було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних учених та спеціалістів. Особливо зараз, коли виникла можливість створення нового інтеграційного об'єднання.

У першому розділі доцільно описати теоретичні положення і визначити сутність кожного з видів інтеграційних об'єднань. А також виявити стимули і передумови, якими повинна володіти країна, що бажає брати участь у такого роду блоках.

В другому розділі необхідно дослідити міжнародний досвід інтеграційних об'єднань. На авторський погляд, доцільно зупинитися на найбільшому і перспективнішому - ЄС. Крім того, саме цей блок через свою географічну близькість впливає на Україну.

У третій частині необхідно докладно описати всі блоки, у яких бере участь Україна. Виявити перспективи їхнього розвитку, а також переваги і недоліки, що одержує Україна від участі в них.

1.Теоретичний аспект міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція - характерна риса сучасного етапу розвитку світової економіки. Наприкінці XX в. вона стала могутнім інструментом прискореного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентноздатності на світовому ринку країн-членів інтеграційних угруповань. Міжнародна економічна інтеграція - це об'єктивний, усвідомлений, спрямований процес зближення, взаимопристосування і зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання і саморозвитку [9, c. 299].

Основними цілями економічної інтеграції як якісно нового і більш складного етапу інтернаціоналізації господарських зв'язків є більш тісне співробітництво і взаємопроникнення окремих національних господарств, забезпечення умов концентрації виробництва і переплетення капіталів, проведення погодженої міждержавної економічної політики [10, c. 392].

Для досягнення поставлених цілей необхідно, щоб країни відповідали деяким вимогам. У першу чергу це приблизно однаковий рівень економічного розвитку країн. Крім того, економіка країн повинна знаходиться на підйомі. Країни, що знаходяться в кризовій ситуації, украй важко інтегруються одна з одною, тому що в такий період економіка зайнята самовиживанням і пошуком сильних партнерів. Також необхідна політична воля керівництва країн, що інтегруються. Роль політичних керівників полягає в тому, щоб споконвічно поставити перед своєю країною цілі, що можуть бути досягнуті за допомогою інтеграції; чітко спрогнозувати всі політико-економічні наслідки, прорахувати витрати, що понесе країна на початковому етапі і коли вони окупляться.

Інтеграція проходить ряд етапів, кожен з яких має свої специфічні риси. На кожному з етапів усуваються визначені бар'єри і створюються передумови для більш ефективного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків між країнами.

Можна виділити п'ять основних видів інтеграційних об'єднань:

1. Зона вільної торгівлі.

Скасовуються торгові обмеження для країн-учасниць інтеграційного угруповання, і насамперед знижуються чи скасовуються взагалі мита. У результаті створюється преференційна зона, що характеризується наявністю в ній умов для вільної від тарифних і кількісних обмежень міжнародної торгівлі товарами і послугами. Угоди про зони вільної торгівлі відповідають сучасній міжнародній зовнішньоекономічній практиці і концепції Всесвітньої торгової організації, спрямованим на лібералізацію зовнішньої торгівлі і стабілізацію торгової політики країн-учасниць. Часто на особливому місці виявляється сільськогосподарська продукція, стосовно якої держави, що інтегруються, як правило, проводять політику з визначеною часткою протекціонізму на захист національних фермерів. Лібералізація митних тарифів у частині сільськогосподарської продукції здійснюється диференційовано по позиціях [9, c. 301].

Існує і ряд негативних моментів, що сповільнюють процес зближення. При створенні зон вільної торгівлі підсилюється конкуренція на внутрішньому ринку, що не завжди впливає на якість і технічний рівень виробів вітчизняної промисловості. Лібералізація імпорту cворює серйозну погрозу для національних виробників товарів, збільшує небезпеку банкрутств тих з них, що не витримують суперництва з більш конкурентноздатними і якісними товарами з-за кордону. Виникає також небезпека закріплення іноземних компаній у промислових структурах країни перебування [11, c. 236].

2. Митний союз.

Згідно ст. ХІ ГАТТ митний союз - це угода двох чи більше держав про скасування зовнішньоторговельних обмежень усередині інтеграційного об'єднання і запровадження єдиного митного тарифу, а так само проведення єдиної зовнішньоторговельної політики у відношенні третіх країн. У ряді випадків митний союз доповнюється платіжним союзом, що передбачає взаємну конвертованість валют і функціонування єдиної розрахункової грошової системи. Країни-учасниці проводять скоординовану зовнішньоторговельну політику, головним чином в області митно-тарифних правил і процедур. Це дає можливість регулювати товарні потоки в інтересах розвитку виробництва, експорту і більш повного задоволення імпортного попиту. Якщо встановлюваний на зовнішніх кордонах країн-учасниць митного союзу тариф на який-небудь товар стає вище середньозваженого тарифу, що існував до створення інтеграційного угруповання, то країни-учасниці обмежують зовнішні джерела постачання для розвитку внутрішньосоюзних ресурсів. У випадку встановлення рівня зовнішнього тарифу нижче середньозваженого для країн-учасниць митного союзу останні орієнтуються на ринки третіх країн і, отже, уживають заходів для посилення конкуренції між внутрішніми і зовнішніми виробниками, щоб створити стимули для вітчизняних виробників виготовляти конкурентноздатну продукцію [9, c. 303].

3. Загальний ринок.

Підписується договір, що охоплює "чотири свободи" перетинання державних кордонів - для товарів, послуг, капіталів і людей. У цьому випадку в інтеграційний процес включаються фактори виробництва і до деякої міри координація зовнішньоекономічної політики. Крім того, створення загального ринку вимагає гармонізації багатьох промислових стандартів і правових норм. Особлива увага приділяється системі заходів, що запобігають порушенню норм і регулюють конкуренцію. Проведення політики повинне здійснюватися за умови обов'язкового дотримання країнами-учасницями взаємно погоджених регламентів. У той же час директиви також обов'язкові для виконання державами-членами, але кожній країні надається воля вибору форм і методів їхнього виконання [12, c. 167].

4. Економічний і валютний союз.

При його досягненні договори про зону вільної торгівлі, митному союзі і загальному ринку доповнюються угодами про проведення загальної економічної і валютної політики. Наслідком економічного і валютного союзу виступає введення наднаціональних інститутів керування інтеграційним співтовариством - ради глав держав, ради міністрів, центрального банку і т. д. Передбачається проведення єдиної валютної політики і введення єдиної валюти [11, c. 242].

5. Політичний союз.

Подальший розвиток міжнародної економічної інтеграції, можливо, приведе до перетворення інтеграційного об'єднання в політичний союз, тобто в конфедеративну державу з усіма наслідками, що випливають, у тому числі перетворенням наднаціональних органів керування в центральні органи керування з ще більшими повноваженнями і владою. Прообразом політичного союзу може служити Швейцарська конфедерація кантонів [11, c. 244].

Рушійною силою міжнародної економічної інтеграції виступають фірми. Вони зацікавлені в досягненні оптимального масштабу діяльності, у тому числі через співробітництво і кооперування з іноземними компаніями в рамках регіону без митних та інших обмежень. Фірми використовують переваги інтеграції в наступній послідовності: розширення ринків збуту створює передумови для пожвавлення міжнародної торгівлі; це, у свою чергу, стає імпульсом до реорганізації виробництва товарів і послуг і пожвавленню в економці. Останнє створює стимули для росту інвестицій.

В умовах міжнародної економічної інтеграції на рівні учасників зовнішньоторговельних операцій враховуються наступні економічні ефекти: відсутність необхідності розміщувати торговельні представництва в кожній країні; зростання переваг вузької спеціалізації експорту за рахунок ефекту масштабу; збільшення попиту в рамках регіону; зростання ступеня цінової конкурентноздатності за рахунок усунення тарифних і нетарифних бар'єрів: зростаючі доходи, що дозволяють краще освоювати ринки третіх країн.

На макрорівні приймається в розрахунок, що внутрішньо регіональна торгівля стає ефективнішою; з'являються нові можливості для використання оптимального місця розташування підприємств на території інтеграційного угруповання; знижуються витрати виробництва і збуту товарів і послуг; зростаюча місткість ринку дозволяє збільшувати витрати на НДОКР [8, c. 350-351].

У зв'язку зі зближенням і зрощуванням національних господарств з'являється необхідність підвищення рівня регулювання міждержавних господарських зв'язків шляхом обмеження суверенітету кожної держави і створення наднаціональних органів керування. Зокрема, обов'язок держави, що інтегрується, - приводити свої технічні норми і стандарти у відповідність зі стандартами, прийнятими в інтеграційному об'єднанні, може наносити істотний матеріальний збиток національним фірмам, що поставляли продукцію на місцевий ринок.

Обмеження суверенітету держав, що інтегруються, можуть завдавати істотної шкоди цілим галузям виробництва цих країн. На думку ряду експертів СОТ, преференційні угоди усередині міжнародних економічних інтеграційних об'єднань часом серйозно підривають головне правило ГАТТ/СОТ - взаємне надання країнам-членам режиму найбільшого сприяння. Преференційні взаємні угоди між членами інтеграційних регіональних угруповань можуть ігнорувати його, легально надаючи партнерам по угрупованню більш великі торгові пільги, ніж іншим країнам [12, c. 167-168].

До кінця XX сторіччя у світі виникло кілька десятків інтеграційних економічних угруповань. Абсолютна більшість з них не можуть реалізувати переваги міжнародної економічної інтеграції через недостатньо високий ступінь розвитку економічних і політичних відносин. Одночасно слід зазначити, що існує кілька прогресуючих інтеграційних об'єднань: у розвитих країнах - Європейський союз (ЄС) і Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), у тих, що розвиваються - Загальний ринок країн Південного конуса (МЕРКОСУР), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

На погляд автора, доцільним буде, вивчаючи в другій частині міжнародний досвід інтеграційних об'єднань, розглядати ЄС як саме інтенсивне об'єднання у світі. А, крім того, із всіх існуючих світових інтеграційних об'єднань саме ЄС цікаве для України, через своє географічне розташування.

2. Розвиток інтеграції в ЄС та вплив розширення ЄС на Україну

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Кіпр і Мальта з 2004 року стануть рівноправними членами ЄС. Територія ЄС збільшиться майже на чверть, а населення - на одну п'яту. 75 мільйонів чоловік приєднаються до 375 мільйонів нинішніх жителів Євросоюзу, перетворюючи його в найбільший у світі торговельний блок. У квітні 2003 року 10 нових країн підписали Угода про вступ до ЄС. Угоду про розширення ЄС повинні ратифікувати парламенти всіх 15 країн, що входять до ЄС [ 21, c. 12]. Позиція східноєвропейських країн у відношенні війни в Іраку може ускладнити ратифікацію. Населення всіх країн-кандидатів в основному підтримує вступ у ЄС, однак в Естонії і Латвії рівень підтримки коливається на рівні близько 50% [41, c. 22].

Виникнуть проблеми і політичного характеру. Коли до складу Євросоюзу буде входити вже 27 членів, то процедура прийняття рішень, використовувана в ньому, може дуже ускладнитися. Оскільки для прийняття рішень із ключових питань, таких як оподаткування, бюджет й основні права, а також в інших галузях потрібна одностайність всіх членів Євросоюзу, то за існуючої неоднорідності їхніх економік це означає, що спільний знаменник для прийняття рішень в Євросоюзі ставатиме дедалі меншим. Збільшиться ймовірність виникнення коаліцій країн-учасників, створених для блокування прийняття певних рішень. Але в умовах зростаючої неоднорідності Союзу-27 буде потрібна ще гнучкіша інституційна структура. Потрібно змінити структурний та регіональний фонди Євросоюзу до того, як відбудеться розширення на Схід, оскільки після цієї події новоприйняті східноєвропейські країни зможуть утворювати коаліційну меншість, що блокує прийняття певних рішень. Політика в галузі сільського господарства має бути переорієнтована таким чином, щоб замість субсидій, регулюючих ціни, виділялися субсидії, які б збільшували прибутки, отримувані у вигляді соціальних виплат, причому ці виплати повинні перетворюватися в національні боргові зобов'язання, а не в боргові зобов'язання Євросоюзу.

Самостійні національні держави Європи під час укладення договору про об'єднану Європу вже передали наднаціональному союзному органу з прийняття рішень ряд важливих питань, що стосуються їхнього суверенітету. Якщо цій передачі підлягатиме ще більше питань, що стосуються національного суверенітету, то проблема "дефіциту демократії" в Євросоюзі буде вирішена, а Європарламент отримає більше повноважень для визначення політики Євросоюзу. Незалежно від того, яка стратегія буде реалізована, слід розробити щось на зразок конституційної угоди, яка б визначала, на якому рівні - європейському, національному або регіональному - має прийматися в Європі те або інше рішення.

Розширення ЄС підвищить внутрішню різнорідність ЄС і фінансовий тиск на найбільш розвинуті країни, що сповільнить розвиток Європи і послабить її позиції в конкуренції зі США, і підсилить внутрішньоєвропейські розбіжності, створивши погрозу внутрішньої фрагментації ЄС. Передвістя цього - Берлусконі, який прийшов до влади під гаслом пріоритетного розвитку півдня Італії, а не найбільш слабких членів ЄС. Розширений ЄС стане набагато біднішим: середній доход на душу населення в країнах, що приєднуються, складає усього 40% від існуючого у Союзі рівня. Сукупний ВВП нових членів єдиної Європи складає тільки 5% від сукупного ВВП "старих" членів ЄС [47]. По оцінках Еврокомисії, за найближчі 10 років ВВП західноєвропейських країн може вирости лише на 0,5%. При цьому основне значення для економічного росту буде мати не стільки торгівля, скільки міграція й умови конкуренції [30, c. 12]. Також не виключається можливість того, що введення євро в менш благополучних країнах Східної Європи приведе до дестабілізації валюти. Одна із серйозних проблем - європейська аграрна політика, що обходиться занадто дорого. Нідерланди наполягають на реформах, оскільки, у противному випадку, незабаром прийдеться вливати гігантські суми в сільськогосподарські підприємства, насамперед, у Польщі, що вкрай нерентабельні.

Крім того, розширення вимагає значних фінансових уливань. Сума в 40 мільярдів євро (37,6 мільярда доларів), яку буде виділено на реорганізацію економіки нових членів ЄС із 2004-го до 2006 року, на перший погляд здається досить великою. Але якщо обчислити відношення виділеної суми до сукупного ВВП, тоді виявиться, що реконструкція Європи обійшлася б США в 1,5 відсотка національного ВВП на той період, а ЄС збирається обмежитися 0,08 відсотка свого ВВП. Виділяючи зі свого бюджету 40 мільярдів євро на своїх нових членів, ЄС розраховує поповнити скарбницю за рахунок їх же членських внесків, які становять 15 мільярдів євро [51].

Однак Західна Європа йде на приєднання "десятки" охоче. Для бізнесу це насамперед гарантія повернення вже вкладених у центральноєвропейський регіон інвестицій та можливість повною мірою використовувати дешеву робочу силу з Центрально-Східної Європи. Та основні дивіденди Західна Європа отримає у військово-політичній площині. Доленосний для Європи самміт 1999 року в Ніцці, де було оголошено намір прийняти до ЄС нових членів, мав ще одну історичну декларацію - про створення європейських сил швидкого реагування [18, c.23]. Цілком можливо, що прийняття нових членів до ЄС із позиції Західної Європи є геополітичним проектом, що має на меті створення нового потужного та незалежного від США військово-політичного блоку.

Якщо розглядати переваги та втрати окремих країн, зокрема України, від інтеграції з ЄС у фінансовому аспекті, то слід зазначити, що вони залежать перш за все від економічної політики та юридичної системи країн, а також від здатності підприємств протистояти конкурентному тиску в рамках ЄС, який є позитивним фактором вирівнювання економічного розвитку його членів. Детально прораховувати усі витрати та надходження неможливо, проте усі надходження можна чітко розділити на прямі та непрямі. До прямих можна віднести зростання можливостей доступу до ринку, приплив капіталу, прямі трансферти фінансових ресурсів з Євросоюзу, а до непрямих - поліпшення перерозподілу факторів виробництва, підвищення ефективності економічних процесів, економію фінансових ресурсів внаслідок послаблення бар'єрів в операціях з країнами ЄС.

Щодо витратної частини інтеграційних процесів, то вона залежатиме від потреби вжитку заходів адаптації як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих підприємств.

Але далеко не всі претенденти будуть у рівних умовах. Зарегульованість усіх сфер життя, притаманна ЄС, виявиться для його нових членів не просто непідйомним вантажем. Зайва бюрократизація змусить молоді економіки, які вже зробили енергійний ривок уперед, зробити крок назад. Візьмемо перспективи угорських фермерів після вступу Угорщини в ЄС. Вони дуже сумніваються, що після 2004 року взагалі зможуть уникнути банкрутства. Зокрема, пшеницю доведеться упаковувати в паперові мішки зі спеціальним маркіруванням ЄС. Коштують такі мішки вдвічі більше від тих пластикових, якими вони користується нині. Доведеться істотно збільшити площу своїх ферм, оскільки вони не відповідають стандартам ЄС щодо умов утримання кіз. Доведеться відмовитися й від старої техніки (з радянських часів), оскільки вона, знов-таки, не відповідає європейським стандартам. Навіть компостні ями доведеться переобладнати й закупити спеціальні пластикові контейнери, інакше доступ продукції на європейський ринок буде закрито. І при цьому за перший рік після вступу в ЄС вони одержить субсидії лише на 25 відсотків від тієї суми, яку виділяють у ЄС сільським господарствам старих членів, забезпеченим і мішками, і технікою, і загонами [47].

Кіпр, аби вступити до ЄС, має відмовитися від ролі офшору, хоча мав 8% ВВП від капіталів. Звісно, від таких прибутків остров'янам відмовитися не так уже й легко, однак у виборі на користь ЄС уряд Кіпру передусім керувався політичними чинниками. Членство в Союзі є запорукою безпеки для греків-кіпріотів, яких порівняно з турками-кіпріотами на острові більшість [26, c. 27].

Польському уряду доводиться нині відновлювати чимало з тих обмежень, які було знято на початку 1990-х. Просто тому, що вони існують у ЄС. Причому контроль над виконанням цих обмежень вимагає повернення численної армії бюрократів і підвищення податків для забезпечення коштів на їх утримання. З іншого боку, саме відсутність достатньої армії бюрократів стала для ЄС формальним приводом ще більше урізати кошти, що виділяються новим членам організації. Зокрема, кожна з країн, що вступають, для поліпшення своєї інфраструктури 2004 року одержить по 114 євро на душу населення. Зате в Португалію, Грецію, Ірландію й Іспанію на ті самі цілі піде по 231 євро на душу населення.

У Литві особливо негативно поставилися до вступу до ЄС сільські жителі. Хоча в період з 2004 до 2006 року вони отримають з єврофондів підтримку обсягом близько 3,4 млрд. литів (для порівняння, 2002-го литовський уряд зміг виділити селянам 91 млн. литів), агато хто не поспішає радіти. Оскільки подальша сільгоспдіяльність жорстко регламентуватиметься з Брюсселя [42].

У Греції до 2003-2004 р. підсилиться можливість прояву економічної кризи, тому що олімпійські будівлі поступово завершуються, і до 2004 вони будуть здані, а велика частина третього євросоюзного пакета підтримки буде розподілена.

Але дуже багато залежить від змоги відстоювати власні інтереси. Наприклад, в Угорщині податковий клімат завжди був тепліший, ніж в інших країнах регіону: податок на прибуток підприємства з іноземним капіталом, наприклад, у цій країні становить 3%. І найцікавішим є те, що ця ставка не збільшиться після того, як Угорщина 2004 року вступить до ЄС. Наприкінці 2002 року угорські політики внесли зміни до Закону "Про господарські товариства та оподаткування", які дадуть змогу вже зареєстрованим компаніям і тим, які подали документи на реєстрацію до 1 січня 2003 р., на три роки (до 2006) сплачувати податок на прибуток підприємства за ставкою 3%. Угорці бояться втратити іноземні інвестиції, які вдалося залучити завдяки ліберальному податковому законодавству, і тому зберігають напівофшорні правила для іноземців [18, c. 24]. Проте Кіпр з 1 січня 2003 року повністю відмовився від офшорних грошей і підвищив ставки деяких податків удвічі.

В останнє розширення ЄС увійшли країни з колишнього соціалістичного табору, куди входила й Україна. Вісім з 10 країн, що входять у ЄС, раніше належали до пострадянського блоку Східної Європи. П'ять з них - Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія і Литва - одержали незалежність тільки після краху комунізму.

Їм довелося багато чим пожертвувати і пройти ті етапи, що треба буде пройти Україні. Нашій країні представляється чудова можливість на практиці переконатися, що таким країнам як Польща (яка багато в чому схожа з Україною) дійсно вигідно інтегруватися з ЄС, і це не приведе до катастрофічного положення у внутрішній економіці країни.

Крім того, що розширення ЄС впливає на країни-кандидати, воно також впливає і на сусідів, тобто ті країни, що після розширення безпосередньо наблизяться до границь ЄС. До таких країн зокрема відноситься й Україна. Нині країни-кандидати мають ширший доступ на товарні ринки ЄС завдяки чинній угоді про вільну торгівлю (більш як 50% зовнішньої торгівлі таких країн припадає на торгівлю з ЄС). Що більше, країни-кандидати активно працюють над створенням митного союзу з ЄС: спільний митний тариф має запровадитися з часу вступу країн до ЄС [49]. Конкуренція між Україною та країнами-кандидатами, що існує в торгівлі окремими товарними групами (зокрема чорними металами), може посилитися через запровадження країнами-кандидатами та ЄС спільного митного тарифу.

Нетарифні обмеження. Розширення ЄС 2004 року впливатиме передусім на зовнішню торгівлю України. Зокрема, після розширення країни-кандидати здійснюватимуть спільну з ЄС зовнішньоторговельну політику. Це означає, що чинні тарифні та нетарифні обмеження ЄС-15 автоматично поширюються на країни-кандидати, це й призведе до втрат країнської економіки. Насамперед скорочуватимуться обсяги експорту продукції чорної металургії та хімічної продукції, що підпадають під дію антидемпінгових і спеціальних заходів ЄС-15. Тим паче, що чинна квота на експорт металопродукції з боку ЄС є набагато меншою за нинішній обсяг експорту цієї продукції до країн-кандидатів. Сьогодні Київ проводить переговори щодо збільшення квот до ЄС у зв'язку зі вступом 10 нових країн [19, c. 33]. Проте у 2004-2005 роках Україна може втратити ринки збуту в країнах-кандидатах, якщо переговори волікатимуться. Окрім того, технічний, санітарний, фітосанітарний та ветеринарний контроль щодо української продукції з боку країн-кандидатів стане жорсткішим, унаслідок чого скоротиться експорт сільськогосподарської продукції до цих країн.

Водночас позитивним результатом розширення ЄС є зменшення тарифного захисту країн-кандидатів, завдяки тому, що середньоарифметичний митний тариф ЄС-15 нижчий за такий само тариф країн-кандидатів. Виняток - країни Балтії, з якими Україна має угоду про вільну торгівлю. Та зважаючи на те, що країни Балтії становлять невелику частку українського експорту, українські виробники виграють від зменшення митних тарифів. Завдяки скороченню митних тарифів українські товари за кордоном подешевшають, а отже, попит на них дещо зростатиме. Також зменшаться трансакційні витрати українських виробників завдяки створенню єдиного гармонізованого ринку ЄС-25, що налічує близько 450 млн. споживачів. Країни-кандидати зростають темпами, швидшими за темпи збільшення нинішніх членів Євросоюзу. ЄС-25 буде вимушений поступово зменшувати нетарифні обмеження у зв'язку із зростаючим ринком країн-кандидатів.

Ще одним позитивним результатом розширення Євросоюзу можна вважати поліпшення якості митної служби та контролю на кордоні України з ЄС. Хоча у короткотерміновій перспективі це призведе до скорочення прикордонної торгівлі, Україна виграє від її легалізації та зменшення контрабанди у середньотерміновому періоді. Що більше, близькість європейських ринків, дешева робоча сила та наявність спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку стануть важливими чинниками зростання західних областей України.

Водночас не слід очікувати значного впливу на експорт з країн-кандидатів до України, оскільки офіційний Київ застосовує однаковий торговельний режим до країн-кандидатів і нинішніх членів ЄС.

У короткотерміновій перспективі (2004-2005 роки) Україна втрачатиме внаслідок дії нетарифних обмежень, які переважатимуть позитивний вплив лібералізації митних тарифів. Втрати України становитимуть $320-340 млн. у 2004-2005 роках (експорт до країн-кандидатів знизиться приблизно на 15%).

Наслідки розширення ЄС в середньотерміновій перспективі (2006-2007 роки) залежать передусім від якості зовнішньоторговельної політики. Доцільно розглядати два варіанти розвитку подій: песимістичний та оптимістичний. За оптимістичним сценарієм, Україна посилить свої позиції на зовнішніх ринках, зокрема завдяки вступу до СОТ. У результаті нетарифні обмеження щодо українського експорту буде скасовано. За песимістичним сценарієм, Україна не зможе ефективно захищати свої зовнішньоторговельні інтереси. Можна припустити, що у цьому разі нетарифні обмеження буде скорочено лише на 50% рівня, який вимагатиме Україна. Україна виграватиме $60 млн. на рік у разі оптимістичного розвитку одій. Якщо справдиться песимістичний сценарій, втрати становитимуть $150 млн. на рік [47].

Розширення ЄС матиме позитивний вплив на економіку України, збільшаться прямі іноземні інвестиції з ЄС-15 до України. Можна очікувати зростання чистих інвестицій з п'ятнадцяти нинішніх членів ЄС до України на $50 млн. 2004 року та $100 млн. щороку у 2005-2007 роках. Порівняно невеликі обсяги інвестицій 2004 року зумовлені передусім політичними ризиками, тоді як надалі ситуація стабілізується. Зростання інвестицій в Україну можливе завдяки зростанню вартості робочої сили в країнах-кандидатах (що має призвести до часткового переміщення виробництва в Україну) та збільшенню виробництва товарів, торгівлю якими буде лібералізовано через розширення ЄС, що збільшить інвестиційну привабливість України. Можливим негативним наслідком розширення ЄС є переміщення екологічно небезпечних видів виробництва в Україну [31, c.121].

Транспортні послуги мають найбільшу питому вагу в експорті послуг і в країни ЄС, і в країни-кандидати. Навряд чи слід очікувати суттєвих змін в експорті трубопровідних послуг. Водночас українські перевізники зазнають втрат від підвищення вимог до технічного стану транспортних засобів, що в'їжджають на територію країн-кандидатів. Окрім того, обсяги пасажирських перевезень зменшаться через запровадження візового режиму. Доходи українських перевізників знизяться, однак, зважаючи на невелику частку експорту наземних перевезень у загальному експорті послуг, це не надто впливатиме на його обсяги.

Загалом розширення ЄС позитивно впливатиме на Україну в політичний сфері, оскільки розширений Європейський Союз зацікавлений у стабільному та передбачуваному сусідові. Водночас розширення Євросоюзу навряд чи суттєво впливатиме на просування України до членства в цій організації.

ЄС, ймовірно, збільшить обсяги технічної допомоги Україні, але не варто очікувати, що технічна допомога буде порівняна з тією, яку отримували країни-кандидати, оскільки мета технічної допомоги країнам-кандидатам та Україні різна. Технічну допомогу країнам-кандидатам було спрямовано на розбудову інституцій та інфраструктури, щоб країни могли функціонувати за механізмом ЄС. Технічна допомога Україні не має такого на меті, а отже, непорівнянна за обсягами та ефективністю.

3 Інтеграціїні процеси в УкраїніІ

3.1 Європейський Союз

Інтеграцію України до Європейського Союзу проголошено пріоритетним напрямом зовнішньополітичного курсу держави. Основи зовнішньої політики України, механізм і тактику втілення її європейського вектору визначає низка документів, зокрема: Конституція України (ст. 18); Постанова Верховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої ]олітики України" від 2 липня 1993 р., яка підкреслює, що "перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах" Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС), підписана 16 червня 1994р. [3]; Стратегія інтеграції України до ЄС, затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998р. №615/98; Програма інтеграції України до ЄС, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2000р. №1072/2000 та ін. [16, c. 22].

З боку ЄС теж відбуваються певні законотворчі зміни. 11 грудня 1999 р. Європейська Рада схвалила Спільну стратегію ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення стратегічного партнерства з Україною, та передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною у контексті розширення Євросоюзу [50].

В Стратегії зазначається, що Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) є основою відносин між Україною та Європейським Союзом. Критерії, необхідні для зарахування до складу ЄС, досить тверді, але одночасно вкрай розпливчасті. При швидкому ознайомленні з переліком того, що слід виконати в підготовчий період, можна нарахувати кілька тисяч усякого роду зобов'язань, умов, пунктів і правил. І не має жодного сумніву, що для виконання їх треба проводити реформи у всіх галузях.

Прийнята Європейською радою в Копенгагені в 1993 р. процедура передбачала, щоб будь-яке розширення відбувалося в залежності від дотримання ряду основних критеріїв: наявність стабільних демократичних інститутів, що гарантують демократію, правовий порядок, дотримання прав людини і захист національних меншостей; наявність життєздатної ринкової економіки; здатність узяти на себе зобов'язання Євросоюзу політичні, економічні та валютні), або того, що називають "досвідом Співтовариства"; здатність справлятися з конкуренцією і дією ринкових сил [22, с. 13].

Україна на сьогоднішній день не відповідає повною мірою жодній з перерахованих вище умов. На початку становлення України були створені і демократичні інститути, і було проголошено, що наша країна рухається на шляху до ринкової економіки. У дійсності ж на даний момент Україна була визнана однією із найкорумпованіших країн світу, що по своїй сутності заперечує наявність активно функціонуючих демократичних інститутів.

Крім того, після кількох років існування незалежної держави, Україна визнана країною з перехідною економікою, але не країною з життєздатною ринковою економікою. А це один з найважливіших критеріїв, виконання яких необхідно при вступі в ЄС.

Одною з основних перешкод на непростому шляху у Велику Європу неминуче буде стан нашої економіки, її якісні і кількісні характеристики. При всьому різноманітті вимог по її трансформації стосовно до норм ЄС, серед основних необхідно відзначити розміри і темпи росту ВВП, багато в чому визначальні загальні параметри економічного розвитку країни. І хоча на наступні чотири роки Мінекономіки обіцяє зростання ВВП на 28,3%, але показник навряд чи досягне 25-27% розмірів ВВП у ЄС-27 на душу населення [44].

Крім того, кредитна історія України викликає побоювання і явне невдоволення з боку ЄС. Саме той факт, що ми не виплачуємо свої кредити, дає ЄС прекрасну причину для відмовлення нашим спробам укладання митного союзу. Лише на початку цього року Україна всерйоз зайнялася цим питанням. Протягом першого кварталу 2003 року Україна виплатила 2,7 млрд. грн. зовнішніх боргів. І головне, що це було здійснено без яких-небудь зовнішніх запозичень. Крім того, спостерігається поліпшення ситуації з ліквідністю, що пов'язано з реструктуризацією зобов'язань перед Паризьким клубом кредиторів, врегулюванням заборгованості по постачанню газу і збільшення міжнародних резервів. Але в той же час зовнішній державний борг України виріс за 2000 рік на 808,754 млн. грн. (1,9%) і за станом на початок 2001 року склав 43,083 млрд. грн. (8,079 млрд. дол.). Стало зрозумілим, що доти, доки Україна не налагодить систему повернення кредитів, ми не зможемо показати себе на світовій арені як надійна і розвинута держава з ринковою економікою [32, c. 20].

Вступ до СОТ - обов'язкова передумова для реальної, а не декларативної інтеграції України до Європейського Союзу. Нині Україна знаходиться в процесі двосторонніх переговорів з майже тридцятьма країнами. Тут серед наших партнерів - держави ЄС, США, Японія, Канада, Південна Корея, Індія. Україна також заявила про приєднання до 16 з 19 запропонованих США, Канадою та ЄС секторальних ініціатив. Успішно завершується узгодження консолідованого тарифного запиту країн-членів Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ. Україною підписано протоколи про доступ до ринків послуг і товарів із рядом країн-учасниць [35, c. 3].

Ціла низка проблемних питань залишається і досі невирішеною у двосторонніх переговорах з країнами-членами СОТ. Туреччина вимагає зменшити експортне мито на брухт чорних металів з 30 до 18 євро за тонну. Аргентина наполягає на застосуванні Україною загальноприйнятих санітарних та фітосанітарних заходів щодо ввезення свіжого м'яса, а Естонія та Норвегія прагнуть узгодити окремі позиції стосовно рибної продукції, включаючи нові санітарні та ветеринарні сертифікати на ввезення в Україну вказаної продукції. Панама та Норвегія мають бажання за рівних умов працювати на українському ринку морських транспортних послуг. Крім того, остання хоче мати рівноправний доступ до ринку телекомунікацій. Еквадор наполягає на наявності очевидного прогресу в адаптації українського законодавства до норм та правил СОТ. Киргизія прагне скасування спеціальних захисних заходів щодо імпорту в Україну електроламп. Молдова стурбована проблемою працевлаштування іноземних фізичних осіб на теренах України за всіма нормами та правилами СОТ.

Найбільше суперечок пов'язано з лібералізацією імпорту цукру до України. Австралія вимагає збільшення обсягів тарифної квоти на цукор-сирець з тростини з 260 до 408 тис. тонн на рік. Молдова висуває вимогу взагалі скасувати будь-які обмеження на ввезення білого цукру. Проте напрацьовані нашими переговірниками позиції можуть бути втрачені через неузгодженість дій Мінекономіки та Мінагрополітики в зв'язку з набуттям чинності законів "Про ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного у 2003 році" (обсягом 360 тис. тон) та "Про внесення змін до закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" та деяких інших законів" (додатково встановлений обсяг ввезення за зниженою митною ставкою - 200 тис. тон). І навряд чи вдасться нашим урядовцям довести Австралії, що Україна може дозволити ввезення не більше 260 тис. тон цукру-сирцю тростинного лише з 2005 року [37, c. 12-13].

Металургія. Ми посідаємо сьоме місце у світі з виробництва сталі. Лише на чорну металургію в Україні працює близько 350 підприємств. Галузь дає 30% усього виробництва, 40% валютних надходжень. Багато в чому розвиток української металургії зумовлений " експериментом", учасникам якого списували заборгованість і надавали низку податкових пільг. Зокрема їх звільняли від 70% податку на прибуток і 50% платежів до інноваційного фонду. Урядовці сподіваються, що за вступом до СОТ галузь отримає додаткові інвестиції. На сьогодні рівень зношеності обладнання становить 60-70%. Отже, проблема технічного переобладнання є найактуальнішою. Інвестиції дозволять переорієнтуватися на експорт якіснішої продукції. Збільшиться можливість скасування квот на експорт продукції до ЄС. Тільки завдяки усуненню кількісних обмежень є можливість збільшити експорт продукції до ЄС на $70-90 млн. Подальші кроки в рамках СОТ дозволять збільшити загальний обсяг експорту до Європи на 30%. Також полегшиться вирішення торгових спорів. Сьогодні втрати України від різноманітних антидемпінгових розслідувань, за ствердженням урядовців, становлять близько $1 млрд. Негативним моментом є необхідність відмови від будь-яких податкових пільг і " експериментів".

Хімічна промисловість. Галузь налічує понад 200 підприємств, які виробляють широку гаму продукції. Усі вони характеризуються високим ступенем зношеності обладнання (понад 50%). Найліпше продаються за кордон мінеральні добрива 25% усього хімічного експорту) і неорганічна хімія (37%). На перешкоді до розвитку експорту стоять антидемпінгові розслідування у США і ЄС. Попри це, тільки 2000 року українці освоїли випуск понад 3000 нових марок. Серед позитиву урядовці очікують лібералізацію доступу до зовнішніх ринків і як наслідок пожвавлення виробництва та збільшення обсягів іноземних інвестицій, необхідних для технологічного переоснащення. Але іноземні виробники витіснятимуть з ринку вітчизняні лаки, фарби, оздоблювальні матеріали, а українські виробники можуть втратити можливість налагодити випуск високотехнологічної продукції [24, c. 12-13].

Легка промисловість. Налічує майже 900 великих, середніх і кілька тисяч малих підприємств. Наша продукція успішно продається в Євросоюзі і США, конкуруючи з основними світовими виробниками. Виробничі потужності дозволяють виробляти 1 млрд. кв. метрів тканин, 150 млн. пар взуття, 200 млн. одиниць одягу на рік. Вони використовуються на 50%. Легка промисловість може отримати зменшення тарифних і нетарифних обмежень та збільшення іноземних інвестицій.

Сільське господарство. Галузь дає третину ВВП, у ній зосереджено 20% виробничих фондів держави. Позитивними наслідками може стати збільшення інвестицій, стимулювання технологічного оновлення; розширення доступу до ринків 145 країн; прискорення структурних реформ, які визначатимуться експортним потенціалом виробників; розширення асортименту та якості продукції, зменшення ціни. Але попри наше членство в СОТ, ЄС і Сполучені Штати продовжуватимуть квотувати нашу продукцію так само, як це роблять і зараз. Як можливі негативні наслідки передбачають загострення конкурентної боротьби між національними та іноземними виробниками цукру, молочних продуктів, картоплі, овочів, фруктів. Експерти стверджують, що іноземні сільгоспвиробники, по-перше, мають набагато більші капітали, а по-друге, користуються дотаційною підтримкою своїх держав. Очікується звуження ринку збуту для національних товаровиробників та зростання експорту товарів, які споживаються в українському АПК (насіння соняшника, продовольче та кормове зерно). На сьогодні Україна відстоює субсидування своїх селян на суму $1,37 млрд. на рік. Проте в нас існує набагато менший рівень державної підтримки сільгоспвиробників, ніж у розвинених країнах. Зі вступом до СОТ доведеться обмежити сфери використання субсидій. Зокрема зараз неабиякі проблеми переживає тваринництво, і вступ до СОТ без певних протекціоністських заходів може плачевно відобразитися на цій галузі [46].

Банківські послуги. Одна з найрозвиненіших галузей в Україні. Вступ до СОТ не надто її зачепить. Сьогодні однією з головних проблем у банківській сфері, яку намагаються вирішити наші урядовці, це заборона в Україні іноземним банкам створювати свої філії, які не мають власного капіталу та статусу юридичної особи. Надання такої можливості може інтенсифікувати залучення іноземних банків до фінансового ринку України; скоротити терміни трансакцій, розширити сфери послуг; збільшити обсягі кредитування через такі установи. Проте такий захід містить чимало проблем. Ускладниться нагляд за такими установами. Здатність іноземних банків запропонувати дешевші, ніж українські, кредити створить тиск на слабкішу банківську систему. Окремі банки з іноземним капіталом на певному етапі свого існування можуть віддати перевагу задоволенню інтересів держави походження капіталу.

Послуги зв'язку. Цей ринок є одним з найпривабливіших для іноземних інвесторів. За 2002 рік зв'язківці продали послуг на 4,5 млрд. грн. На освоєння нових сегментів зв'язку використано близько 1 млрд. грн. інвестицій. Для розвитку галузі щороку використовується $40-50 млн. іноземних кредитів. Уряд прогнозує, що збільшаться інвестиції, забезпечиться прийняття правил торгівлі у сфері зв'язку, які діють у більшості країн світу, збільшиться кількість послуг, поліпшення їхньої якості без збільшення ціни. Також вступ сприятиме впровадженню новітніх технологій, підвищенню кваліфікації українських фахівців [24, c.14-15].
Роздрібна торгівля та побутові послуги. У загальному обсязі ВВП її частка становить 10%. Прямі іноземні інвестиції у 2002 році становили 16% у їхньому загальному обсязі. За цим показником внутрішня торгівля посідає перше місце. На ринку оптових послуг працюють переважно дрібні підприємства, 40% яких забезпечують 99% оптового товарообігу. В уряді переконані, що зі вступом до СОТ на прилавках наших магазинів імпортних товарів не побільшає. Це пояснюється тим, що у сфері роздрібної торгівлі уже сьогодні встановлено однаковий режим і для українських, і для імпортних товарів, українські продовольчі товари в ціні та якості переважають імпортні, і при цьому досвід показує, що зменшення митних тарифів не призводить до суттєвих змін на ринку. Передбачається усунення адміністративних бар'єрів із входження на цей ринок усіх його учасників, у тому числі й національних. Збільшення інвестицій дасть змогу розширити роздрібну мережу, отримати передові технології, ефективні методи організації продажу товарів. Поява на внутрішньому ринку високотехнологічних побутових послуг, наданих іноземними компаніями.

Харчова промисловість. Є однією з найбільш конкурентоспроможних в економіці України, оперує на достатньо лібералізованому економічному просторі. Приєднання до СОТ зможе негативно вплинути й на неї. Але в той же час вона дістане нові можливості виходу на закордонні ринки [24, c. 15].

Енергетика. Ця галузь найменше залежить від членства у СОТ, адже імпортні тарифи мінімальні або взагалі відсутні. Україна виконує функції транзитера, тому вступ до СОТ дає певні гарантії свободи транзиту і дозволяє вимагати недискримінаційних умов щодо транзиту для нас. Негативні наслідки можуть бути лише для вугільної промисловості. Адже більшість шахт у нас дотаційні, що неприпустимо для країн СОТ. Україна зможе зберегти певну дотаційність, але форми і обсяги потрібно буде переглянути.

Авіаційна промисловість. Під найбільшою загрозою опиняється авіатехнічна галузь. У СОТ існує факультативна угода з літакобудування. З формального погляду приєднання до угоди є річ добровільна. Але на завершальних етапах щодо вступу до СОТ існує серйозний тиск зацікавлених країн на кандидатів щодо підписання цих факультативних вимог [34, c. 25].

Концепцію розширеної Європи (КРЄ) офіційно затверджено радою Євросоюзу в червні 2003 року на основі повідомлення Єврокомісії "Розширена Європа - сусідство: новий вимір відносин з нашими південними та східними сусідами".

В основу КРЄ закладено диференційований та поетапний підхід, згідно з яким, кожній країні-сусіду буде запропоновано індивідуальний План дій, і, відповідно до цього, інтеграція до внутрішнього ринку ЄС здійснюватиметься з огляду на його виконання та у світлі встановлених загальних критеріїв поступу. Запропонована схема фактично повторює трискладову формулу зближення, яку Євросоюз успішно застосував щодо країн Центральної Європи з тією суттєвою різницею, що кінцевою метою руху виступає не приєднання, а поглиблена асоціація.

Водночас політика сусідства суперечить проголошеній парадигмі Єдиної Європи, оскільки розглядає східноєвропейські країни не як потенційних кандидатів на членство, а лише як зовнішньополітичних партнерів Союзу.

Наміри ЕС зрозумілі зі слів комісара ЄС із питань зовнішньої політики Крістофера Паттена: "ЕС має намір запропонувати Україні місце на нашому єдиному ринку, з його свободою торгівлі товарами, свободою пересування грошових потоків, свободою пересування людей. Крім того, ми хотіли б налагодити з вашою країною тісніший політичний діалог і розділити з Україною наші стратегії у сфері енергетики, транспорту й телекомунікацій. Ми також прагнули б створити з Україною спільний простір у сфері юстиції та внутрішніх справ, щоб українські правоохоронні органи, судова влада й імміграційні служби діяли з нами в єдиному полі" [29, c 18].

Але все ж таки треба погодитися, що ЄС цілком би задовольнився демократичною та економічною стабілізацією своєї віддаленої східної периферії через укладання тісної асоціації з кожною окремою "країною-сусідкою". Втілення в життя такого сценарію дало б змогу країнам ЄС уникнути подальших зусиль інституціональної та бюджетної адаптації, які випливали б із потреб нового розширення Євроспільноти на країни Східної Європи, й зокрема на майже 50-мільйонну Україну.

Зараз Україна домагатиметься асоційованого членства в Євросоюзі через укладання угоди європейського типу про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з ЄС. Але спочатку треба виконати політичну складову копенгагенських критеріїв, дотримання якої - інституціонально закріплена передумова початку переговорів про вступ до ЄС - та звернутися з офіційним проханням про членство і розпочати саму процедуру приєднання до ЄС, яка, з огляду на її складність та вагомість, може тривати десять і більше років.

Виявляється, до 2011 року всі зусилля української влади будуть спрямовані лише на "створення необхідних передумов набуття Україною повноправного членства в ЄС". Тож Україна спочатку планує створити зону вільної торгівлі та митний союз з ЄС і тільки згодом просити членства в Євросоюзі. Безперечно, попередня лібералізація торгівлі та засвоєння базових елементів acquis communautaire полегшує подальшу інтеграцію до ЄС, однак сам факт укладання угоди про асоціацію має обмежений вплив на ініціювання процедури інституціонального приєднання до ЄС, де значно більше важить формальне визнання Євросоюзом "кандидатського" статусу країни та подання цією країною офіційного прохання про вступ [38, c. 15-16].

Країни, які уклали угоди про асоціацію, не засідають у керівних органах ЄС і не беруть жодної участі в процесі ухвалення рішень. Тобто вони залишаються зовнішніми партнерами спільноти, а не стають членами зі спеціальним асоційованим статусом. У цьому контексті угоди про партнерство та співробітництво слід вважати за найнижчий ступінь асоціації, що вказує лише на можливість створення зони вільної торгівлі в майбутньому. Виходячи з цього, Україна не потребує в принципі укладання жодної додаткової угоди, щоб домовитися про створення зони вільної торгівлі з ЄС, гармонізувати своє законодавство з нормативно-правовим доробком Союзу й розпочати саму процедуру приєднання до ЄС.

3.2 Зона вільної торгівлі між державами ГУУАМ

ГУУАМ була створена 10 жовтня 1997 року, під час самміту Ради Європи в Страсбурзі. Спочатку вона називалася ГУАМ, тому що до неї ввійшли Грузія, Україна, Азербайджан і Молдавія. Узбекистан приєднався до четвірки колишніх радянських республік тільки в квітні 1999 року, на Вашингтонському самміті НАТО. ГУУАМ сприймалася як альтернатива СНД, причому без участі Росії. Прагнення протидіяти російському впливу, узагалі ж, і послужило тим фундаментом, на якому ГУУАМ створювалася [55].
Верховна Рада ратифікувала Угоду від 20.07.2002 "Про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ" Законом N 321-IV від 28.11.2002 [6].

Проголошені цілі: сприяння соціально-економічному розвитку, зміцнення і розширення торгово-економічних зв'язків, ефективне використання транспортно-комунікаційних магістралей, зміцнення регіональної безпеки. Також прагнення до максимально тісного зближення з НАТО, що було гаряче підтримане Вашингтоном. Білий дім виразив готовність підтримати ГУУАМ і матеріально. Так, у жовтні 2000 року, на ці мети було виділено 45 млн. доларів [55].

Для України участь у даному інтеграційному об'єднанні є дуже важливою. По-перше, це дає можливість продемонструвати усьому світу те, що в нашому регіоні можливі ефективні об'єднання і без участі Росії, що дозволило б довести свою незалежність і здатність самостійного вирішення найважливіших економічних проблем. По-друге, у даному об'єднанні Україні належить лідируюча роль, а, виходить, усі проекти, реалізовані в рамках ГУУАМ, грають на поліпшення іміджу країни на світовій арені. По-третє, дана інтеграція викликала інтерес у світі, що виражається в матеріальних підтримках ГУУАМ. Наприклад, в американців дві причини заохочувати життєдіяльність блоку: дистанціювання країн-членів ГУУАМ від Росії і боротьба з тероризмом у регіоні [23, c. 24]. Крім того, деякі проекти об'єднання, зв'язані з нафтою і газом, викликають підвищений інтерес з боку ЄС. Усе це сприяє розвитку відносин між Україною й іншими країнами.

Однак досягнення поставлених цілей на практиці стикнулося із серйозними труднощами. Дали про себе знати розходження в економічному розвитку, далекість окремих держав, відсутність коштів. У всіх об'єднань і союзів на території колишнього СРСР існує загальна проблема - відсутність реальних механізмів одержання економічної вигоди. Такі об'єднання носять символічний характер. Політична еліта однієї країни дає сигнал для співробітництва політичній еліті іншої країни. Крім того, деякі експерти вважають, що будь-яке інтеграційне об'єднання усередині СНД зможе чогось досягти тільки при участі трьох основних гравців - Росії, України і Казахстану [20, c. 33].

ГУУАМ усі частіше називають союзом несправджених надій. Інтереси учасників цієї організації усе більше розходяться. Угода про вільну торгівлю між країнами ГУУАМ так і не привело до істотного росту взаємного товарообігу. Грузія, Молдова, Азербайджан і Узбекистан не входять у число пріоритетних країн для українських експортерів. Більш того, партнерство по ГУУАМ не заважає Молдові створювати Україні труднощів на переговорах із ВТО. Що стосується Узбекистану, то ще торік керівництво цієї країни заявило про вихід з ГУУАМ, а Іслам Каримов жодного разу не ушанував присутністю жоден із саммітів цієї організації. Але після консультацій із США президент Узбекистану заявив, що рішення про відхід не остаточне. Боротьба з тероризмом цікава в першу чергу для Грузії й Азербайджану. Для України ж ця проблема не найактуальніша.

У рамках даного інтеграційного об'єднання все-таки були реалізовані і плануються нові проекти, які варто описати більш докладно, тому що вони впливають на розвиток міжнародних відносин України і, отже, на розвиток інтеграційних процесів.

Усі експерти сходяться до думки, що основна задача даної організації - це розвиток транспортних комунікацій. І хоча були укладені й угоди про боротьбу з тероризмом і почали діяти 300 спільних підприємств, але найбільший інтерес усе-таки викликають транспортні проекти. Прикладом може служити проект створення поромної переправи Іллічевськ-Поті-Батумі, на реалізацію якого в 1997 році ЄС виділив 15 млн. ЕКЮ.

Також особливий інтерес викликає планований проект концесії частини території Узбекистану, на якій є запаси газу і нафти. "Йдеться про Устюртський регіон, прогнозовані ресурси якого складають: природного газу - близько 1,7 трлн куб. м, рідких вуглеводнів - близько 1,7 млрд. тон. Розрахунковий прибуток від інвестицій на капітальні вкладення в регіон - $4,5-13,5 млрд., рентабельність - 15-20%, строк окупності - 5-6 років", - говорить заступник начальника управління видобутку і переробки газу ГК "Укргазодобыча" Ярослав Сенишин. Через плато Устюрт проходить газопровід, по якому експортується туркменський газ і який має додаткові ресурси для транспортування. Відстань від родовища до України -- 1700 кілометрів, а на сьогодні Україна споживає російський газ, що добувається в 3000 кілометрах від наших кордонів. А в ціні на газ вагому частину складає ціна його транспортування. Як бачимо, концесія украй вигідна Україні. "Газ, добутий в Узбекистані, можна продавати в Туреччину і через неї на Балкани. Це особливо цікаво на даний момент, тому що Туреччина останнім часом збільшила споживання газу до 45 млрд. куб. м на рік і має потребу в додаткових джерелах постачання", - говорить Іван Дияк, народний депутат України, радник голови правління НАК "Нафтогаз України". Крім Туреччини, газ можна продавати й у Пакистан, і в Китай. У прокладці газопроводів у ці країни зацікавлені і вони самі, і середньоазіатські виробники газу [23, c. 23].

Головне питання в тім, чи зможе Україна виграти тендер. Основна перевага перед західними конкурентами є наявність політичного співробітництва в рамках ГУУАМ, а, крім того, старі зв'язки з Узбекистаном і великий досвід роботи українців у цій країні. З іншого боку, мається і ряд факторів, що можуть привести до того, що все-таки Узбекистан віддасть перевагу іншій країні. Це, насамперед, матеріальний ресурс, тому що західні країни пропонують значно більшу суму. Також не на користь України говорить і той факт, що ГУУАМ випробує труднощі і саме Узбекистан, як говорилося раніше, висловлював імовірність виходу з даної організації.

Але це планований проект, а набагато більший інтерес з погляду розвитку інтеграційних об'єднань викликає інший проект, що знаходиться в стадії, завершення. Це найбільш перспективний напрямок співробітництва - створення транспортних коридорів для доставки каспійської нафти на західні ринки. Автору б хотілося більш докладно зупинитися на проекті "Одеса - Броди". Не варто забувати про те, що нафта завжди була сферою інтересів великої політики.

Від свого народження проект "Одеса - Броди" був стратегічно важливим для України, оскільки після розвалу Радянського Союзу Україна на 90% залежала від російської нафти. У 1993 році Російська Федерація заявила, що буде лімітувати постачання своєї нафти нафтопереробним заводам України. Тоді Україна як морська держава прийняла рішення створити технічні можливості для прийому нафти з моря, що відкривало перед нею можливості імпортувати нафту з різних країн. Однак організація проекту співпала з економічною депресією початку 90-х років, коли в країні часто змінювалися пріоритети. Тож спочатку проект розраховувався на іракську нафту, на яку згодом оголосили ембарго, і Україна переорієнтувалася на Каспійський регіон. І тому кожна зміна впливала на розвиток проекту. Трубопровід Одеса - Броди довжиною 674 кілометра і потужністю 9 млн. тон у рік усе-таки був побудований Україною на власні кошти наприкінці 2001 року [48].

Тепер у даному проекті стає головна задача: вирішити, в якому напрямку використовувати трубопровід Одеса - Броди. У нафтотранспортній системі зараз відбуваються великі зміни. Євросоюз формує цілісну стратегію енергетичної безпеки. В Європу традиційно нафта доставлялась переважно морським транспортом - танкерами. Але аварія танкеру "Престиж" змусила розглянути заходи, які б зменшили інтенсивність танкерного руху навколо Європи. Водночас змінилась архітектура Європи. До ЄС входять нові країни. Це призвело до того, що Європа в плані транспортування нафти стала робити акцент на трубопровідному транспорті, з 2005 року Євросоюз вводить більш жорсткий закон щодо обмеження вмісту сірки в нафтопродуктах, і багато заводів, зорієнтованих на малосірчані нафти, вимагають поповнення обсягів доставки легкої нафти. А Одеса - Броди вже має міжнародний стандарт. Разом із компанією "Прайс Вотерхаус Куперс" було розроблено бізнес-концепцію ЄАНТК і запропоновано її експертам ЄС, які надали їй високу оцінку. Як результат, український проект Одеса - Броди включений в число пріоритетних, стратегічно важливих планів зміцнення енергетичної безпеки країн ЄС. Про це йдеться, зокрема, в Посланні Європейської Комісії Європейській Раді та Європарламенту від 13 травня 2003 року [33, c. 25].

Цей проект цікавий тим, що він має перспективу розширення. Спочатку 2-3 роки перекачувати від 6 до 11 млн. тон нафти в рік для західноукраїнських, словацьких, чеських, південнопольських нафтопереробних заводів. Наступний етап Броди - Плоцьк дозволить додати ще 10 млн. тон нафти. На польському напрямку є перспектива довести перекачку до 25 млн. тон нафти в рік, зважаючи на північно німецькі заводи та можливість відвантажувати нафту в німецькому порту Вільгельмсхафен. Отож є бізнес-кейс розвитку проекту з доведенням його на першому етапі до 30-33 млн. тон, а потім - до 45 млн. тон в рік.

Для Азербайджану, Казахстану та інших середньоазійських країн життєво важливим є отримання доступу на європейський ринок. Тільки Казахстан до 2015 року збирається збільшити видобуток нафти з нинішніх 52 млн. тон до 150- 170 млн. тон. Тому створення альтернативних енерготранспортних коридорів поза Росією стоїть поміж основними стратегічними завданнями цих країн. Автор вважає, що саме завдяки цієї можливості ГУУАМ може стати економічно привабливим об'єднанням для країн - членів [48].

Але, нажаль, достатньої пропозиції каспійської нафти і попиту на її доставку через Одеса - Броди поки що немає, а Вашингтон і Брюссель не готові платити за простоювання нафтопроводу, тож виникає питання: які інші можливості має Україна?

І це не єдина перешкода на шляху розвитку цього проекту. Коли проект Одеса - Броди був включений до переліку тих, що є складовою енергобезпеки Євросоюзу, окремі нафтові компанії та країни побачили в ньому загрозу своєму ринку і зміцнення геополітичних позицій України. І коли з'явилась тенденція до зміцнення стосунків між Україною й Польщею та Євросоюзом, наші політичні та ділові конкуренти посилили свій вплив, щоб зупинити розвиток нафтопроводу.

Зрозуміло, для російської важкої нафти (так звана суміш Urals) легша каспійська нафта є прямим конкурентом. І якщо обмежити її видобуток в Азербайджані і середньоазійських країнах Москва не в змозі, то створити певні перешкоди в транспортуванні каспійської нафти на європейський ринок їй цілком до снаги, та ще й найближчим часом. Крім того, для Росії видається актуальним завдання забезпечити зростаючий експорт власної нафти. Якщо ще п'ять років тому важко вірилося в можливість стабілізації російського нафтовидобутку, то останні роки показали могутній потенціал російських компаній щодо його нарощування в умовах високих світових цін на нафту та формування великих вертикально-інтегрованих нафтових компаній [33, c. 25].

На даний момент можна говорити про те, що нафтопровід, що простоює в чеканні каспійської нафти, усе активніше використовується Києвом для рішення своїх політичних задач.
Найбільші російські нафтові компаній пропонують проект реверсного використання нафтопроводу Одеса - Броди для прокачування на експорт 9 млн. тон нафти на рік. Про серйозність намірів офіційної Москви свідчить її жорстка позиція щодо підписання довгострокової 15-річної угоди з Києвом про транзит нафти українською територією. Росія наполягає на внесенні до угоди реверсу "Одесу - Броди", відмовляючись підписувати запропонований Україною документ, де цей маршрут відсутній [33, c. 26].

Важко сперечатися, що прив'язка лише до російських енергоресурсів робить Україну вразливою в двосторонніх стосунках з північним сусідом. Західні політики вважають, що реверс нафтопроводу здатний поставити хрест на енергетичній незалежності України. Що по суті може означати і те, що Україна може і не одержати можливості вступити в ЄС у майбутньому. Але з іншого боку, якщо проект реверсної роботи нафтопроводу впродовж одного-двох-трьох років окупить себе, то це лише підвищить привабливість проекту як справді двостороннього. За цей час можна продовжити переговори з постачальниками і споживачами каспійської нафти і наростити нові транзитні потужності для російської нафти. З цього погляду рішення про додатковий аналіз реверсного варіанту можна тільки вітати [14].

Той факт, що проект Одеса - Броди здобуває усе більше і більше політичне забарвлення, забуваючи про економічну сторону, говорить і те, що Росія відмовляється розглядати інші можливі варіанти задоволення їхнього запиту. Україна має можливість вивезти додатково 9 мільйонів тон нафти через діючу і недовантажену Придніпровську систему магістрального нафтопроводу. Таким чином транзит 1 тони нафти обійдеться Росії на 3 долари дешевше, ніж у будь-якого іншого транзитера. Робота різних нафтопроводів не повинна виключати один одного. Ми можемо повністю задовольнити транзит російської нафти через Придніпровську систему і водночас задовольнити потреби Євросоюзу через нафтопровід "Одеса - Броди". Забираючи частину каспійської нафти, Україна знімає напругу з Босфору, чим можуть вигідно скористатися російські компанії [48].

Цей проект, ціль якого полягала в тім, щоб згуртувати країни-члени ГУУАМ, на практиці може виявитися причиною розпаду даного об'єднання, тому що між країнами-учасницями виникли розбіжності в даному проекті. Узбекистан виявився осторонь від цих проектів, оскільки споруджувані чи плановані нафтопроводи не торкалися його територію. Азербайджан і Грузія віддають перевагу нафтопроводу Баку-Джейхан. Молдавія розраховувала, що нафта і газ з каспійського регіону будуть надходити в країни Центральної і Західної Європи через Молдавію. Такі перспективи малоймовірні, що, видимо, і відбилося на відсутності молдавського президента в Криму, що можна розглядати як імовірність виходу з інтеграційного об'єднання [52].

На даний момент, країни займаються більше рішенням своїх внутрішніх проблем. Крім того, Грузія, що активно виступала за розвиток відносин, зараз переживає зміни в політичній структурі, що може викликати вихід цієї країни з ГУУАМ. Молдавія не бачить реальних економічних вигод від даного угруповання й усе менше виявляє до нього інтерес. Узбекистан же не хоче обтяжувати себе зобов'язанням, надати вищеописаний тренд тільки лише через наявність зв'язків з Україною в рамках ГУУАМ і також уже робив можливі кроки для відходу з блоку. Інакше кажучи, у членів ГУААМ не так вже і багато об'єднавчих мотивів. У зв'язку з чим, в Україні також перестають особливо сподіватися на розвиток даного інтеграційного об'єднання і шукають нові шляхи інтеграції.

3.3 Євразійске економічне співтовариство

Україні наполегливо пропонують приєднатися до Євразійського економічниого співтовариства (ЄврАзЕС) ( Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан). Проте для прийняття відповідального рішення необхідно визначити як потенційні переваги, так і потенційні недоліки.

Безперечно, ЄврАзЕС має досить значний потенціал розвитку. Проте Росія виробляє майже 90% сукупного ВВП ЄврАзЕС, понад 80% промислової і сільськогосподарської продукції, дає 90% його роздрібного та майже половину зовнішньоторговельного товарообігу Співтовариства. Значний розрив у рівнях соціально-економічного розвитку (більш ніж у сім разів за рівнем ВВП на душу населення) є значно вищим, ніж у ЄС, і ця обставина об'єктивно обмежує можливості ефективної інтеграції [45].

Використання наявного потенціалу стримується через низку проблем: помітні розбіжності в позиціях окремих держав-учасниць щодо пріоритетів Співтовариства; суперечності в торговельній політиці, спричинені частим застосуванням спеціальних та антидемпінгових заходів (лише 2001 року такі заходи ініціювалися понад 20 разів); неповне виконання договорів, укладених в рамках ЄврАзЕС (з 55 на сьогодні у повному обсязі реалізуються лише 9); збереження окремих обмежувальних заходів у транзиті вантажів; численні приховані бар'єри в торгівлі.

Нині відносини України з ЄврАзЕС базуються на набутому нею у травні 2002 року статусі спостерігача в цій організації. Однак реальний їх спектр є значно ширшим. Так, у двосторонніх відносинах України з державами-учасницями ЄврАзЕС створено досить розвинуту двосторонню нормативно- правову базу, що включає угоди про вільну торгівлю, укладені з усіма державами-учасницями ЄврАзЕС, а також значну кількість двосторонніх угод з інших питань. Інша річ, що потенціал цих домовленостей використовується незадовільно.
Держави-учасниці ЄврАзЕС, узяті разом, на сьогодні є головним торговельним партнером України, на якого припадає 36,2% зовнішньоторговельного обороту товарами та послугами. Домінуюче становище в торговельних зв'язках України з ЄврАзЕС має Росія. У 2002 році на неї припадало 90,2% сукупного обсягу експорту українських товарів до держав Співтовариства. Тоді як на Білорусь - 6%, Казахстан - 2,9, Таджикистан - 0,8, Киргизію - 0,1%. В експорті послуг частка Росії досягла 98,1%, тоді як Білорусі - 1,4, Казахстану - 0,4%. Схожою є й географічна структура імпорту з ЄврАзЕС [45]. Проблеми в українсько-російських економічних відносинах найістотнішим чином позначаються на загальному розвитку відносин з державами ЄврАзЕС.
При повній інтеграції до ЄврАзЕС через набуття повноправного членства є сумніви стосовно можливості ратифікації усього переліку базових угод ЄврАзЕС (їх понад 50) Верховною Радою.

Переваги від набуття повноправного членства можуть проявитися на рівні держави, окремих галузей і виробництв. Певне поліпшення умов збуту на ринках Співтовариства української продукції, передусім - товарів переробної промисловості. Так, станом на серпень 2002 р. в українсько-російській торгівлі існували тарифні та інші обмеження стосовно 150 товарних груп. Внаслідок такої політики, за перше півріччя 2002 українські експортери зазнали втрат на майже 700 млн. дол.

Скасування експортного мита на найважливіші сировинні товари з Росії, яке є на сьогодні досить відчутним - 461 млн. дол. сплачено тільки впродовж 2001 року (дані Мінекономіки України), могло б привести до зниження цін на продукцію, що виробляється в Україні, й, відповідно, зростання її конкурентоспроможності як на ринках ЄврАзЕС, так і за його межами. Але такий потенційний виграш не є постійно діючим фактором. Адже в рамках політики, спрямованої на створення повноцінного конкурентного середовища, в Росії неминуче відбуватиметься вирівнювання внутрішніх цін на енергоносії та сировину до їхнього рівня на міжнародних ринках.

Зі вступом України до ЄврАзЕС будуть скасовані існуючі вилучення з режиму вільної торгівлі щодо застосування імпортного мита - на білий цукор, етиловий та інші спирти, горілку, сигари та сигарети. За оцінкою Мінекономіки, незастосування мита до українських товарів зазначених товарних груп може збільшити їх експорт до 1%, або приблизно на 40 млн. дол.

Можливе зниження собівартості продукції вітчизняного виробництва через усунення квотування поставок нафти та природного газу та відповідно - зниження середньої ціни російської сирої нафти при експорті в Україну, а отже - внутрішньої ціни на нафтопродукти. Безмитне ввезення російської нафти в обсягах 2002 року, за розрахунками Мінекономіки України, могло б заощадити українським суб'єктам господарювання близько 140 млн. дол.

Зміна порядку стягнення ПДВ на російські товари. За офіційними російськими оцінками, в разі повноправного членства України в ЄврАзЕС постачання вуглеводневої сировини до нашої країни за принципом "країни призначення" може збільшити доходи держбюджету України приблизно на 400-450 млн. дол., сприяти зростанню українського ВВП приблизно на 1,5% [36, c. 12].

Скорочення практики спеціальних та антидемпінгових розслідувань стосовно українських виробників. Протягом останніх років об'єктами розслідувань були українські цукор, спиртопродукти, карамель, сталеві труби, оцинкований прокат тощо. Лише 2001 року за позицією чорних металів Україна втратила близько 80 млн. дол., а на сьогодні, за даними Мінекономіки України, вартість українських товарів, що імпортуються в Росію і до яких застосовані спеціальні та антидемпінгові заходи, становить 430,8 млн. дол., причому вартість товарів, стосовно яких здійснюються розслідування - 145,3 млн. дол. [36, c. 13].

Однак навіть повноправне членство в ЄврАзЕС повністю не захистить Україну від можливих обмежувальних заходів. Про це свідчить нинішня практика ЄврАзЕС: наприклад, у липні 2002 року Росія вдалася до встановлення тимчасового антидемпінгового мита в розмірі 36,9% митної вартості на оцинкований прокат із Казахстану - на рівні навіть вищому, ніж аналогічне мито, застосоване до України.

Але є і негативні наслідки вступу України до ЄврАзЕС. А саме - обмеження самостійності країни у формуванні економічної, фінансової, митної, валютної політики. Гальмування процесу вступу України до СОТ: приєднання до ЄврАзЕС призведе до скасування досягнутих домовленостей про взаємний доступ на ринки товарів і послуг. Перегляд договорів про вільну торгівлю з країнами, що не належать до ЄврАзЕС (насамперед з країнами - членами ГУУАМ), а також необхідність складного узгодження зі Співтовариством системи преференцій третім країнам.

Можливість виникнення конфлікту між зобов'язаннями з адаптації українського законодавства до законодавства ЄС і його гармонізацією (уніфікацією) у рамках ЄврАзЕС. Це може ускладнювати налагодження зв'язків з компаніями ЄС, як важливої передумови інтеграції України до європейського економічного простору [15, c. 11].

Окрема проблема - вплив приєднання до ЄврАзЕС на конкурентоспроможність українських виробників. Україна економічно не може вступити до ЄврАзЕС, тому що там буде неконкурентоспроможною. А конкурентоспроможність можлива лише тоді, коли Росія встановить для всіх держав-учасниць ЄврАзЕС ціни на газ і нафту на рівні внутрішньо російських. Вступ до ЄврАзЕС став би катастрофою для української економіки в умовах конкуренції з російськими компаніями, які сплачують лише 16 дол. за тис. куб. м газу [54].

Загалом наявність досить складного і суперечливого комплексу плюсів та мінусів дає підстави для висновку про те, що набуття Україною повноправного членства в ЄврАзЕС навряд чи можна вважати реальною перспективою. Незважаючи на те, що такий крок міг би забезпечити Україні ряд економічних переваг, здебільше статичного характеру, основні втрати при цьому матимуть саме динамічний (тобто перспективний) характер.

3.4 Єдиний економічний простір

23 лютого 2003 року Президенти України, Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан підписали Заяву про підготовку до вересня 2003 року угоди про формування Єдиного економічного простору.

Керуючись пунктом 5 статті 85 Конституції України (254к/96-ВР), враховуючи те, що формування Єдиного економічного простору буде сприяти розвитку зовнішньоекономічних, зовнішньоторговельних відносин, зростанню конкурентоспроможності економіки та зміцненню експортного потенціалу України, підвищенню життєвого рівня нашого народу і є важливим у контексті зусиль на послідовну реалізацію основних ініційованих Україною в рамках СНД підходів щодо посилення базової складової цієї інституції, а саме - економічного співробітництва, Верховна Рада України 22 травня 2003 року висловила підтримку цієї Заяви та свою рішучість сприяти її послідовній практичній реалізації [53].

В угоді про формування Єдиного економічного простору говориться: "ЄЕП - економічний простір, який об'єднує митні території чотирьох країн. На цьому просторі функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, які забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу й робочої сили. У ньому проводиться єдина зовнішньоторговельна і узгоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова політика. Інтеграція чотирьох країн в ЄЕП - різнорівнева й різношвидкісна. Це означає, що кожна держава-учасник самостійно визначає, в яких інтеграційних заходах вона бере участь. Координуючі органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень сторін єдиному регулюючому органу (Комісії) з поступовим підвищенням значущості останнього. Кількість голосів у Комісії кожної зі сторін визначається її економічним потенціалом. Зона вільної торгівлі - завершення її формування є першочерговим і базовим етапом формування ЄЕП. Приєднання держав-учасниць ЄЕП до Світової організації торгівлі відбувається на узгоджених умовах" [5].

На думку Міністерства економіки, ряд положень угоди суперечить українському законодавству і Конституції, а також принципам суверенітету України. Документ суперечить статтям 5, 19, 75 і 106 Конституції України відносно того, що єдиним джерелом влади в Україні є український народ, відносно необхідності виконання всіма державними службовцями Конституції і законів України, про неможливість передачі повноважень Верховною Радою і Президентом України. Угода суперечить щонайменше двом положенням Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом, статті 4 і 51 щодо створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС і щодо адаптації або гармонізації законодавства України до законодавства ЄС. Дана угода в разі її підписання і набрання чинності суперечить закону про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Також угода суперечить указам Президента щодо європейської інтеграції [17, c. 12-13].

В Ялті 18-20 вересня Україна підписала угоду і концепцію формування Єдиного економічного простору з Росією, Казахстаном і Білоруссю, але попереду процес ратифікації цих документів Верховною Радою, у ході якого підписані угоди можуть серйозно видозмінитися. І вже зараз можна прогнозувати, що проходження документів з ЄЕП через парламент буде дуже непростим. За ЄЕП, окрім Партії регіонів, виступає СДПУ(О), КПУ та "Трудова Україна". Проти - "Наша Україна", БЮТ, "Народовладдя" та НДП. Не підтримує поглиблення інтеграції з Росією і віце-спікер Верховної Ради Олександр Зінченко. Усього парафовано три документи: Угода про створення Єдиного економічного простору, Концепція ЄЕП, а також комплекс заходів щодо створення простору та його етапи. Окрім цього, чотири держави погодилися створити комісію з торгівлі та тарифів - свого роду міждержавний арбітражний суд, який повинен запрацювати ще до створення зони вільної торгівлі [14, c. 21].

У політичному плані новий союз буде вигідний Росії. Особливо у світлі майбутніх президентських виборів. Ідея об'єднання колишніх слов'янських республік завжди безпрограшно одержувала голоси російських виборців. Більш того, маючи союзником Київ, Москві буде простіше торгуватися зі США і ЄС. Мабуть, саме з цієї причини Москва і придумала ЄЕП. Економічні вигоди Росії від участі в цьому проекті спірні. Більш того, Президент України Леонід Кучма затверджує, що в зв'язку з інтеграцією в ЄЕП Росія може втратити біля $500 млн. [43, c. 26].

На відміну від Росії, у політичному плані Україна програє. По-перше, створюючи ЄЕП, Київ одночасно може погіршити відносини з партнерами по ГУУАМ, яких у "союз чотирьох" не запросили. По-друге, Східна Європа, ЄС і США навряд чи схвалять ЕЄП, що може призвести до зведення забору на кордоні з Європою, що розширюється.

Ніяких вигод від "союзу чотирьох" українська економіка майже не одержить. Адже в угодах про ЄЕП ніщо не сказано про те, що Росія перестане стягувати мита на експорт енергоносіїв.

Росіяни не готові обговорювати єдиний підхід до ціноутворення на енергоносії. Вони бажають узгодити тарифи на транспортування енергоносіїв, тобто намагатимуться мінімізувати невиробничі витрати, у тому числі й транспортні. Різницю між ціною реалізації газу на захід від України та собівартістю його видобутку можна зробити більшою за рахунок зниження транспортного тарифу. Тобто, швидше за все, РФ прагнутиме "підрівняти" його в рамках ЄЕП до рівня внутрішньо російського. За найзагальнішими прикидками, Україна в цьому разі може втратити понад два мільярди доларів.

Не варто розраховувати і на припинення "торгових війн" усередині ЄЕП. У проекті угоди сказано, що антидемпінгові і спеціальні розслідування будуть замінені спеціальними правилами, швидше за усе виходить, що торгові обмеження в рамках союзу збережуться.

Представники Мінекономіки затверджують, що створення ЄЕП приведе до зниження зацікавленості європейських компаній в інвестуванні в Україну, неможливості становлення банківської і страхової систем країни; відтоку необхідних в умовах економічного підйому висококваліфікованих робочих ресурсів [43, c. 26].

На даний момент усередині СНД це вигідно тільки Росії. Про це красномовно говорять цифри Статистичного комітету СНД. За I квартал 2003 року позитивне сальдо зовнішньої торгівлі (понад $1 млрд.) зафіксовано тільки в Росії. А найбільший зовнішньоторговельний дефіцит за цей період має Україна - $980 млн. [13, c. 32]. Лібералізація торгівлі з Росією в першу чергу принесе користь російським виробникам, що володіють більш дешевими енергоресурсами і значними капіталами.

Основні дебати навколо створення ЄЕП ведуться навколо питання форми створення, тобто, чи буде це зона вільної торгівлі чи ж митний союз. Якщо буде створено митний союз, це однозначно вимагатиме перегляду вже підписаних угод України про вступ до СОТ. Країни, що входять до митного союзу, звичайно, можуть мати консолідовану позицію й прагнення вступити до СОТ та ЄС. І цей вступ відбудеться, але вже на інших умовах: суб'єктом вступу буде вже не Україна, а митний союз. Зона ж вільної торгівлі загалом не суперечить. Але є застереження щодо країни походження. Тобто, підписуючи з ЄС угоду про створення зони вільної торгівлі, Україна повинна гарантувати, що йдеться про товари українського виробництва, а не про ті, що реекспортуються чи імпортуються з інших держав. Якщо таке розмежування буде існувати, то Україна зможе створити зону вільної торгівлі і з Росією (на регіональному рівні), і з ЄС. У цій ситуації для України вступ у СОТ з економічної проблеми перетворився вже на геополітичну. Адже у разі передачі Росії права говорити з Женевою від імені України Київ тим самим продемонструє також і Брюсселю, і Вашингтону, і решті світу, що відтепер усі "українські" питання потрібно вирішувати тільки в Москві.

4 Імовірні напрямки розвитку інтеграції в Україну

Україна на даний момент стоїть перед вибором вектора інтеграції. Можна визнати, що її амбіційні плани з приводу вступу в ЄС не виправдалися. Зараз Україна упустила свій шанс увійти разом з 10 іншими країнами до складу ЄС. Очевидно, що ще такий шанс представиться не швидко і напевно не буде носити такий масовий характер. Тому, Україна почала розглядати інші можливості інтеграції. Була також зроблена спроба зініціювати власне інтеграційне об'єднання, але через відсутність багатобічного економічного підґрунтя і наявності багатьох внутрішніх проблем у кожній країні-члені об'єднання цю спробу можна вважати також провальною. Ці невдачі змушують Україну шукати інші напрямки інтеграції.

На даний момент широко обговорюємо питання можливості інтеграції України, Росії, Казахстану і Білорусії в ЄЕП. Наявність багатьох економічних зв'язків, географічна близькість, культурна єдність і багато чого іншого створює передумови для успішної інтеграції. Однак таке об'єднання приведе до часткової втрати суверенітету України і може негативно позначитися на її відносинах з ЄС.

Головне - не стільки географічна або договірна приналежність до тих чи інших угруповань чи об'єднань, скільки проблема визначення резервів власної конкурентоспроможності, проблема довгострокового стратегічного бачення "ніші" країни у світовому економічному просторі, проблема наявності політичної волі в державної еліти.

Саме конкурентоспроможність країни - ключ до багатьох дверей. І це поняття стосується не тільки конкурентоспроможності компаній чи наявності конкурентоспроможної ніші, а й глибини структурних реформ в економіці і якості політичних процесів. Саме тут лежать усі найважливіші передумови приєднання до того чи іншого економічного блоку. За слабкої конкурентоспроможності відносини з будь-яким стратегічним партнером - чи то з ЄС, чи то з Росією - не стануть взаємовигідними, а будуть для України відносинами підлеглості. Зближення економічних та політичних систем різного рівня неминуче призведе до використання сильнішим партнером різноманітних ресурсів й активів слабкішого.

На думку автора, перш ніж задумуватися про питання інтеграції і про вибір напрямку інтеграції, варто визначитися, які наша країна має переваги, що дозволили б їй займати не останнє місце в об'єднанні, що давало би можливість контролю і керування.

Це вимагає рішення багатьох проблем у внутрішній політиці України. Попри все потрібна гармонізація законодавства та зміцнення принципу верховенства закону, що є запорукою життєздатності фінансової зокрема та всієї економічної системи в цілому. Хоча законодавче поле досить розвинене, а закони багато в чому хороші, вони дуже часто не виконуються, а якщо й працюють, то не в інтересах істини, а в інтересах влади. До того ж реальне верховенство закону - все ще бажана мета. А саме воно є наріжним каменем конкурентоспроможності країни.

Щоб уникнути цього, потрібна інтеграція у світові й, зокрема, у європейські фінансові ринки. Для цього портібна наявність прозорого та кредитоспроможного фінансового сектора, що міг би надавати послуги та ресурси належного рівня і в належних обсягах реальному сектору економіки.
Крім того, банківська система поки що неспроможна мобілізувати істотні ресурси для довгострокового фінансування модернізації виробничих активів, не кажучи вже про підтримку інноваційної моделі розвитку та венчурного підприємництва.

Також треба розвивати внутрішній ринок капіталу. Але, нажаль, у власників великих фінансово-промислових груп замість визначення довгострокової стратегії виживання і розвитку своїх компаній за умов вільної конкуренції на порядку денному часто стоять питання досягнення одномоментних політичних інтересів і прагнення до консервування монопольних позицій.

Автор поділяє думку, що Україна за час своєї незалежності зробила чимало помилок у розвитку інтеграційних об'єднань. Насамперед, це виражається у відсутності прагнення використовувати всі ті переваги, що одержує Україна від різних видів угод. Зокрема це стосується Угоди про торгівлю і співробітництво, що була підписана між ЄС і Україною ще на зорі незалежності останньої, але дотепер не використовується повною мірою. Іншим прикладом може служити повільність Верховної Ради в ратифікації документів, настільки необхідних для просування процесу інтеграції.

Основною же причиною невдач практично всіх планів інтеграційних об'єднань автор вважає те, що в Україні процес інтеграції відбувається "з верху вниз", а не навпаки. З першого розділу курсової роботи можна зрозуміти, що інтеграції ставати тільки тоді успішною, коли її двигунами виступають саме фірми. Тоді в інтеграції зацікавлені всі шари населення, а не тільки політична верхівка, що використовує питання об'єднання тільки як політичні ігри в рішенні питання зовнішньої політики і на виборах.

Можна зробити висновок, що на даний момент Україна усвідомлює, що без розвитку міжнародних економічних інтеграційних процесів вона не зможе поліпшити свої економічні показники і тому робить спроби вступити у світові об'єднання. Однак, нажаль, треба констатувати той факт, що особливих успіхів Україна поки не досягла й існує дуже багато труднощів, що постають на цьому шляху.

Висновки

У даній роботі була розглянута проблема розвитку міжнародних економічних інтеграційних процесів. Можна зробити висновки, що даному питанню приділяють дуже велику увагу всі країни світу. Абсолютно у всіх регіонах створюються блоки, цілями яких служить як зміцнення своїх політичних позицій і військової моці, так і поліпшення своїх економічних показників. Інтеграційні об'єднання є характерною рисою двадцятого століття, демонструючи свою ефективність протягом тривалого періоду. Однак, на прикладі НАФТА можна говорити і про те, що об'єднання можуть бути ефективними тільки у випадку, якщо її членами є країни, які відповідають критеріям, описаним у першій частині.

Україна також усвідомлює, що без участі в подібних об'єднаннях представляється досить складним поліпшити свої позиції на світовій арені. У зв'язку з цим відразу ж після проголошення незалежності Україна вибрала ЄС як пріоритетний напрямок інтеграції. ЄС на даному етапі є найбільш прогресуючим інтеграційним об'єднанням, що до того ж з 2004 року буде граничити з Україною.

Крім ЄС, Україна робить спроби інтеграції і з іншими країнами. Особливо слід зазначити такий блок, як ГУУАМ, де Україні належить чільна роль. У рамках цього об'єднання були здійснені деякі проекти по будівництву транспортних комунікацій і плануються нові. Але в теж час слід зазначити, що в даної організації досить багато проблем.

Крім цього, одним з основних напрямків інтеграції є Росія. У зв'язку з чим, Україні була запропонована участь в ЄврАзЕс, де чільна роль належить нашому сусідові, а також зараз активно йде обговорення питань створення єдиного економічного простору з Росією, Білорусією і Казахстаном.

Перелік посилань

1. Заява Верховної Ради України «Про формування Єдиного економічного простору України, Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан» // Відомості Верховної Ради. - 2003, - №36. - Ст.296.
2. Закон Верховної Ради України від 10 листопада 1994 р. № 237/94-ВР “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами”.
3. Закон Верховної Ради України від 25 грудня 2002 р. № 368-ІV «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво».
4. Закон Верховної Ради України від 21 листопада 2002 р. № 228-ІV «Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».
5. Угода «Про формування Єдиного економічного простору».
6. Угода «Про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ».
7. Розпорядження від 28 травня 2003 р. N 325-р «Про затвердження плану заходів щодо забезпечення вступу України до СОТ».
8. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник для вузов. - М.: Юристь, 2001. - 368с.
9. Булатов А.С. Мировая экономика: Учебник для вузов. - М.: Юристь, 2000. - 734 с.
10. Жуков Е.Ф., Капаева Т.И. Международные экономические отношения: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 485с.
11. Международные экономические отношения: Учебник для вузов. / Под ред. В.Е. Рыбалкина. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 497с.
12. Михайлушкин А.И., Шимко П.Д. Международная экономика. - М.: Высшая школа, 2002. - 335 с.
13. Бураковский И. ЕЭП - рискованный проект // Бизнес. - 2003. - №23 (542). - С. 32 - 33.
14. Гриценко А. Раньше думай о родине // Зеркало недели. - 2003. - №38(463). - С. 21-23.
15. Дмитренко О., Лук’янченко І. Звичка одружуватися // Галицькі контракти. - 2003. -№37. - С. 10-13.
16. Жаліло Я. Європейська інтеграція України та формування основ інноваційної моделі розвитку // Вісник НБУ. - 2003. - №10. - С. 22-23.
17. Захарова В. Єдиний Економічний Простір або Євразійська Енергетична Пастка // Економіст. - 2003. - №9. - С. 10-14.
18. Зіберт Х. Розширення Євросоюзу: як уникнути паралічу// День. - 2002. - №5. - С.23-25.
19. Ильичев Р, Игнатьев М, Бабанина Н, Ежова С. Акционерное общество "Советский Союз" // Бизнес. - 2003. - №37 (556). - С. 33 - 35.
20. Ильичев Р. Это конец? // Бизнес. - 2003. - №28 (547). - С. 33 - 34.
21. Крапивенко Д. Велика жовтнева європейська інтеграція // Галіцки контракти. - 2002. -№49. - С. 12 - 15.
22. Кінах А. Стратегія ривка на шляху інтеграції у світове економічне співтовариство. // Дзеркало тижня. - 2003. - № 42 (467). - С.12-13.
23. Кульчинський Р.І качай собі нафту сам... // Галицькі контракти. - 2000. -№43. - С. 23-24.
24. Кульчинський Р. Україна із СОТовою економікою // Галицькі контракти. - 2003. -№13. - С. 12 - 15.
25. Лісовенко В. Українска інтеграція в Європу: регіональний аспект // Вісник НБУ. - 2003. - №10. - С. 14-15.
26. Лучковський І. До ЄС - з напівофшорним статусом // Галицькі контракти. - 2003. -№4. - С. 25 - 30.
27. Миселюк А. Валерій Хорошковський: «Замість ЄЕП на референдум можна винести запитання: «Чи є життя на Марсі?» // Галицькі контракти. - 2003. -№40. - С. 10.
28. Миселюк А. Плюс ЄЕПізація всієї країни // Галицькі контракти. - 2003. - №39. - С. 17-19.
29. Мойсеєнко Ю. Чи вступиться Кучма за СОТ так, як Азаров за ЄЕП? // Дзеркало тижня. - 2003. - № 47 (472). - С.18
30. Ніколієв Є. СОТ, ЄЕП, ЄС: третій - не зайвий, третій - запасний // Галицькі контракти. - 2003. -№42. - С. 12.
31. Пачев О. Деякі аспекти інтеграції України в світове господарство // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченко. - 2002. - Випуск 56. - С. 121 - 122.
32. Пашков М., Чалий В.Україна і розширення ЄС: проблеми, наслідки, перспективи // Дзеркало тижня. - 2001. - № 45 (369). - С.20-21
33. Половцев К. Нафтопровід «Вашингтон-Брюссель-Москва-Київ»...або два кінці однієї труби // Галіцки контракти. - 2003. -№30. - С. 25-26.
34. Посельський В. Україна - ЕС: кінец „діалогу глухих” уже не за горами // Дзеркало тижня. - 2003. - № 46 (471) - С. 24-26.
35. Сиденко В. Барановський О.Україна і СОТ: як збільшити плюси та зменшити мінуси? // Зеркало Недели. - 2002, - № 26 (401). - С.2-5.
36. Сиденко В. Барановський О.Україна - ЄврАзЕс: спостереження? Співробітництво? Інтеграція? // Зеркало Недели. - 2003. - № 50 (425). - С. 12-14.
37. Силіна Т. Крістофер Паттен: «Євросоюз не буде глухим і німим із приводу того, що відбувається в Україні» // Дзеркало тижня. - 2003. - № 44 (469). - С.12-14.
38. Силіна Т. Чалий О. «Ми хороші учні ЕС» // Дзеркало тижня. - 2003. - № 44 (469). - С.15-17.
39. Смовженко Т., Мікула Н. Проблеми вибору оптимального варіанта європейської інтеграції України // Вісник НБУ. - 2003. - №10. - С. 20-21.
40. Тігіпко С. Світовий економічний простір: стратегія для України // Вісник НБУ. - 2003. - №10. - С. 4-5.
41. Цеголко С. Політекономічний шпагат // Галицькі контракти. - 2003. - №37. - С. 21-23.
42. Шахов О.Литва // Галицькі контракти. - 2003. -№20. - С. 10.
43. Шірко А. Україна і світ: шляхи поглиблення співробітництва // Вісник НБУ. - 2003. - №10. - С. 26-33.
44. Расширение ЕС в вопросах и ответах. 2003.
45. ЕврАзЭС как новый интеграционный механизм. - 2003.
46. Н.Вступ України до СОТ. 2003.
47. Чем чревато расширение ЕС?. http://www.dw-world.de/russian/0,3367,4321_A_653410_1_A,00.html 2002
48. Даниленко В. Важкий шлях легкої каспійської нафти 2003. http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=2328868&cat_id=436214
49. Кириченко Э. Дороги, который мы выбираем.. 2003.
50. Спільна стратегія ЄС щодо України
51. http://news.pravda.ru/economics/2003/09/02/54387.html Расширение ЕС на восток плохо скажется на экономике "старой" Европы 2003.
52. Артюков А. Одним игроком меньше. кто следующий? 2003.
53. Верховная Рада дала добро. - 2003.
54. ЕврАзЭС. 14.02.2003
55. http://www.vor.ru/Russia/Commentaries/commentaries_1251_798.html Крышкин Е. Саммит ГУУАМ в Ялте. 2003.