Экономіка підприємства

     Почався мій життєвий шлях з 23 лютого 1982 від Різдва Христова.Мама будучи веселою людиною,зробила батькові подарунок у вигляді мене,тато був приємно здивований.
     Ім'я моє можна так сказати свою біографію. Мої батьки довго думали, як мене назвати. У кожного були свої ідеї. А моя майбутня хресна мати в той час захоплювалася спіритизмом, і якось "затягла" мою матусю, до себе на такий сеанс. І от сіли вони за круглий стіл, і почали викликати духів. Прикликавши дух Петра І, задавали безліч питань, а мама і запитує: "як дитину мою кликати будуть?", а він їй і відповідає: "У тебе "дівка", а кликати її по цьому будуть Перемога", і зник. Мама не звернула на це ніякої уваги. Батьки мене назвали на честь прабабусі, Вікторією, а через час згадали, що Вікторія-Перемога! От я і живу з таким переможним ім'ям.А звати мене можна Віка.
     Як тільки я народилася, помітила навколо себе стільки новенького та цікавого. У моєї свідомості виникла картина світу, але згодом я стала зауважувати, що навколишню дійсність люди бачать по різному. Я їм усім намагалася розповісти, який гарний світ, як біжить вода, падає сніг, світять промінці сонечка ,та нарешті, як смішно зі мною грає мама брязкальцями. Але з моїм "агу" мене ніхто не слухав, напевно, нерозуміли. Можливо мова, на якій я розмовляла, була людям незрозуміла? А може вони були зайняті більш важливими справами? Але я не здавалася. Мені не відомі ситуації, з яких немає виходу. Так летіли мої місяці, роки...
     Моє дитинство було райдужним і веселим. Я росла в оточенні двоюрідних братів, тому і характер у мене був "чоловічий". Як і усіх дітей, матуся повела мене у дитячий садок. Моєю улюбленою грою була, гра у війну, а іграшками - машинки, я тяглася до хлопчиськ, а вони мене до себе не брали, і кривдили. Одного разу повернувшись з дитсадка ображеною, я почула від мами такі слова: "Якщо вони ще будуть тебе кривдити, ти склади кулачок, і дай як слід здачі". Так я і зробила. Після чого моїм кращім другом став, страшенний паливода Ванька Сапронов. А маму після цього викликали у дитсадок, за те, що я йому поставила синець під око. Ці роки пролетіли для мене швидко і непомітно.
     Мої шкільні роки так само не обійшли без курйоз, хоча саме на цьому етапі, непомітно для мене самої, почався етап мого серйозного виховання. Мій перший вчитель, Тетяна Василівна, заклала нам "фундамент" першої, тоді мені так здавалося, самостійного життя. Згадуючи середні класи, я можу сказати, що ми не переробляли, тому що вчителя в нас були "веселі". або читають на уроці про смерть Влада Листьева,або світські плітки, а ми розвісивши "вуха" слухали. А ще світло виключалося, але це ми вже самі организавовали. Простіше нікуди, фізику ми на "зубок" знали. Уставляли два цвяхи паралельно у розетку, а потім лінійкою замикали - мила справа.
     Але от і почалося, Ви готові довідатися, що саме перевернуло моє життя з ніг на голову? Неготові, ну тоді не читайте, а я все одно розповім.
     Після сьомого класу, свої літні канікули, як і завжди, проводила на дачі, у хресної, на узбережжі Азовського моря. Ви уявили собі море, сонце, воля. І отут приїжджає мама і заявляє мені: "Віка ти вступаєш у ліцей", я ледве не упала. Я її так просила не забирати документи зі школи, кому хочиться "халяви" позбавитися? Але, мама була несхильна, довелося вступати. Взагалі в школі я була відмінницею, а прийшла туди і відчула себе не просто нулем, а нулем без "дірки". Найняла мама мені репетиторов, і от сиджу я займаюся, а сама думаю, ну мама удружила. Мало того, що з друзями розсталася, так і займатися змусила. Хоча я це, напевно, перебільшую, повчилася, недогляд згладила і нічого. Вчителя попалися гарні, свою справу знали. А як старшою групою стали, так знову воля, то свята, то конкурси, хто готує? Наша група. Ліцей для мене став другим будинком. Наша "ліцейська мама" (куратор), Євгенія Анатоліївна, завжди нас підтримувала. Що погано було навчатися? Ні. Так і дотягла я до випускного. Свято пройшло, почалася реальність. Куди далі? Звичайно інститут, адже без вищої освіти нікуди.
      А при виборі спеціальності, на допомогу прийшла мама, я вирішила йти по її стопах. Ну, от я і студентка. Я думала, усе буде як колись, а от і ні. У ліцеї, ми були однією родиною, а тут кожний хотів здаватися найкращім .
     Але не будемо про сумне, адже студентські роки - кращі роки в житті людини. Отже 1 вересня 1999 року почалося.Прийшовши в університет я і незнала,що це буде так весело. Навчання летіло непомітно, а от спільні гуляння з групою наводили мене на думку,що ми авжеш будемо студентською родиною.Так зрештою і відбулося. А,чого ж я усе про групу? Адже в університет я пішла з визначеної мети-одержати освіту.Экокомика-це така наука,де без творчого підходу досить важко вийти в лідери.Взагалі при нашому положенні у країні досить вигідно бути економістом!Ви запитаєте чому?А я вам відповім, тому що він і фінансист, тришки бухгалтер ,і маркетолог- просто дослідник.Я рада,що освоїла саме цю спецыальность. Але і цього мені виявилося мало.Я вирішила вчитися далі,але нетільки,щоб ще рік непрацювати,а для того,щоб одержати більш глибокі знання у галузі економіки.Та й як буде лунати-магістр економічних наук!
     Але таке звання потрібно ще заслужити. А в цьому мені допомагає мій керівник за написанням магістерської роботи Степанова Тетяна Олександрівна,доцент економічних наук. Моя тема магістерської роботи досить актуальна,тому що вона полягає в більш глибокому вивченні будові собівартості продукції, та відкритті "лозеєк" її зниження.
     Кажучи про майбутнє,можна лише уявити в якому напрямку зверне моя життєва стежка ,мені про це теж хотілося би знати.