ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: ПРІОРИТЕТИ ІНТЕГРАЦІЇ
Володимир СІДЕНКО, провідний експерт Українського центру економічних і політичних досліджень
Аналитические материалы, представленные в журнале "Національна безпека і оборона" Украинского центра экономических и политических исследований, №6, 2000 г., стр. 2 - 10 Характерною рисою експортної політики України залишається її певна невідповідність проголошеним Україною пріоритетам зовнішньої політики: інтеграція до Європейського Союзу, поглиблення співпраці з Росією і США. Про це свідчить аналіз географічної структури експорту українських товарів. Так, у 1999р. на країни - члени ЄС припадало лише 18,3% експорту товарів (при загальній тенденції зростання частки ЄС)(1), тоді як на країни колишнього СРСР - 29,5% при тенденції її істотного скорочення . Варто зазначити, що серед країн колишнього СРСР переважає експорт до Росії, на яку припадало 20,7% загального експорту або 74% експорту України в регіон СНД. Отже, саме "інші країни світу" на сьогодні виступають як основний і найбільш динамічний експортний ринок України. У відносинах з Росією має місце тенденція до втрати ринків, що є підгрунтям більш загального процесу економічної дезінтеграції. Інші держави колишнього СРСР, у т.ч. країни - члени СНД, а також країни - члени CEFTA (Польща, Словаччина, Словенія, Румунія, Угорщина та Чехія) відіграють незначну роль в експорті України. Якщо до цього додати, що в 1999р. 48% експорту України в країни - члени ЄС припадало лише на дві держави (Німеччину та Італію), а для більшості інших держав ЄС Україна не є помітним економічним партнером, то стає очевидним загальний висновок: нинішня географічна структура експортних поставок України відображає невиразність і слабкість реальної інтеграційної стратегії країни стосовно як ЄС, так і СНД. Очевидною є невідповідність між політичними деклараціями про європейський вектор інтеграції України, з одного боку, та реальною практикою розвитку зовнішньої торгівлі України - з іншого боку. Основні причини такого становища можуть бути охарактеризовані наступним чином. По-перше, Україна виступає переважно як експортер продукції чорної металургії та інших товарів з невисоким рівнем доданої вартості, є малопомітною на ринках високотехнологічних товарів. Це робить її малоперспективним партнером для регіональної інтеграції як на Заході, так і на Сході. Адже саме високотехнологічні галузі та технічно складні виробництва, здатні оперувати в режимі міжнародної кооперації, є основними сферами інтеграції в сучасній світовій економіці. Крім того, з історії ЄС відомо, що саме вугільна та металургійна галузі (Європейське об'єднання вугілля і сталі), атомна енергетика (Євроатом), а згодом єдина аграрна політика - тобто сфери, що посідають вагомі позиції і в економіці України - були тим фундаментом, на якому утворилося інтеграційне об'єднання західноєвропейських країн. Ці галузі стали пріоритетними з точки зору спільного міжнародного регулювання саме тому, що в них зосереджувались найбільші проблеми для країн - членів. Сьогодні входження в ці наднаціонально регульовані сектори нових конкурентів може, за певних умов, мати негативні наслідки для рівноваги на єдиному ринку ЄС. По-друге, в Україні високий рівень монополізації багатьох ринків парадоксальним чином поєднується з відсутністю потужних транснаціональних компаній (ТНК), що реалізують глобальні стратегії маркетингу та інвестицій за кордоном. Але давно відомо, що саме ТНК є основними носіями (суб'єктами) міжнародних інтеграційних процесів. Жодні урядові наміри (декларації, стратегії, програми) не можуть компенсувати відсутність основного механізму інтеграції, пов'язаного з діяльністю ТНК. Українські компанії за своїм фінансовим та організаційним потенціалом конкурентоспроможності сьогодні на порядок поступаються провідним європейським ТНК. І це не може не обмежувати присутність України на ринку ЄС. По-третє, загальні інституціональні умови зовнішньої економічної діяльності в Україні характеризуються суперечливістю, нестабільністю та низьким рівнем придатності до реалізації масштабних і технічно складних проектів міжнародного співробітництва. За цих умов, чим більш складним є об'єкт торгівлі, тим більші проблеми мають експортери. Можливо тому, експорт сировини є найпростішим виходом. Однак, експорт сировини або напівфабрикатів значно меншою мірою вимагає створення розвинутих міжнародних органів регулювання, а отже - активно не породжує зв'язків інтеграційного типу. Таким чином, проголошуючи пріоритет інтеграції України в структури ЄС, треба чітко розуміти, які саме галузі і виробництва національної економіки стануть носіями європейського вектору розвитку. Наївної віри в домовленості про умови інтеграції на урядовому рівні тут явно недостатньо, адже економічна інтеграція в ЄС - це передусім інтеграція ринків, а вже як наслідок - спільні дії урядів країн. З огляду на зазначені чинники, Україні нагально необхідно визначити реальний економічний (а не лише політичний або ідеологічний) потенціал здійснення міжнародних інтеграційних заходів за різними альтернативними сценаріями. Одним із вирішальних критеріїв при прийнятті відповідних рішень має бути нинішній і перспективний стан експортного потенціалу. Нижче окреслено особливості інтеграційних процесів за трьома основними напрямами. ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ Практичні дії в цьому напрямі потребують усвідомлення, що досягнення кінцевої мети вимагатиме від України, навіть за умови радикального та ефективного здійснення структурних реформ, довгого періоду адаптації до інституціональних вимог ЄС. Більш близьким і досяжним завданням виглядає створення у відносинах з ЄС зони вільної торгівлі. Тим більше, що в принципі це завдання може бути узгоджене і з російським вектором співробітництва - за рахунок входження в таку "розширену європейську зону вільної торгівлі" і Росії. Водночас, слід зауважити, що в умовах технологічного відставання України від ЄС відкриття економічних кордонів навряд чи дасть українським експортерам однозначні переваги. Безумовно, в окремих секторах, які сьогодні підпадають під протекціоністські заходи ЄС (сільське господарство, текстильна галузь, чорна металургія), ефект розширення торгівлі буде позитивним навіть у короткотерміновому періоді. Більш проблематичною є перспектива для галузей машинобудування і приладобудування. В умовах значно вищого конкурентного тиску на внутрішньому ринку ЄС неминучою є ліквідація багатьох українських компаній, які будуть поглинуті більш потужними європейськими компаніями. Звичайно, процес експансії європейських компаній на український ринок в умовах вільної торгівлі міг би мати й значний позитивний ефект у вигляді розповсюдження високих технологій. Проте, з огляду на проблеми національної економічної безпеки, зазначені вище обставини свідчать на користь дуже обережного підходу до ідеї реалізації зони вільної торгівлі у відносинах з ЄС до тих пір, поки в Україні не буде досягнуто істотного прогресу в здійсненні структурних реформ на мікроекономічному рівні, з виявленням потужних компаній у різних галузях економіки, здатних до ефективної міжнародної конкуренції. ПЕРЕНЕСЕННЯ АКЦЕНТУ З РЕГІОНАЛЬНОЇ НА ГЛОБАЛЬНУ ІНТЕГРАЦІЮ За певних умов, цей варіант може стати для України основним. Порівняно з варіантом входження в регіональні інтеграційні угруповання, він передбачає загалом повільніший темп лібералізації торгівлі і менші зобов'язання щодо міжнародного (наднаціонального) регулювання економічних відносин. Він також є більш зручним з точки зору ідеології "багатовекторного курсу" України, який зараз співпадає з реальною географічною структурою експорту. Перспективи цього варіанту будуть залежати від можливості створення в Україні потужних компаній з глобальними стратегіями маркетингу. Втім, цей варіант розвитку може стати і не альтернативою, а доповненням до ефективної стратегії регіональної інтеграції, тим більше що економічна відкритість регіональних інтеграційних угруповань стає одним з головних принципів нової системи глобального економічного регулювання.