ЩО СТРИМУЄ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
B. САМОФАЛОВ
Журнал "Урядовий кур'єр" №85/2001

Однією зі складових процесу глобалізації економіки є інтернаціоналізація капіталу, транснаціоналізація бізнесу. Середньорічне вивезення пря­мих інвестицій зросло у світі з 198,7 млрд. у 1987-1992 рр, до 648,9 млрд. дол. США в 1998 р., тобто майже в 3,3 раза. При цьому вивезення капіталу з промис­лове розвинутих країн збільшилося з 207,4 до 594,7 млрд. дол. Більша частина інвестицій розподіляється, як правило, поміж промислове розвинутими державами світу, водночас певна їх частка йде і в інші країни, відповідно до прибавливості існуючих там умов щодо розміщення Іноземного капіталу. Так, якщо у 1998 р. прямі іноземні інвестиції в економіку України становили 922.4 млн. дол. (2000 р. -792.2 млн.ї, то в Росію було інвестова­но 2,2 млрд. дол., Чехію —2,5 млрд., Польщу — 5,1 млрд., Ки­тай — 45,5 млрд. дол. Тут є над чим подумати нашим законодавцям і урядовцям: чому саме не йдуть іноземні інвестиції в економіку України?
Інвестиційний клімат України нині характеризується відносною невизначеністю багатьох параметрів і динамічністю Їх змін. Станом на 01.01.2001 р. загальний обсяг іноземних капіталовкладень. що починаючи з 1991 р. надійшли в економіку країни з 110 держав світу, за даними Держкомстату України становив 3,86 млрд. доларів США. Він, зрозуміло, не відповідає реальним потребам держави, інвестиційна ємність якої оцінюється в 40 млрд. доларів. Симптоматичним в цьому плані є той факт, що другим за обсягом інвестицій іноземним інвестором після США (636 млн. доларів, або 16.4 відсотка від усього обсягу) виступає Кіпр, компанії якого інвестували в нашу економіку понад 372 млн. доларів. Це певним чином може свідчити про те, що вже є перші паростки повернення вітчизняного капіталу в Україну із закордонних офшорних зон, які свідчать також про поліпшення економічної ситуації в державі.
Водночас занепокоєння викликає той факт. що значна частка іноземних інвестицій спрямована у харчову промисловість —21 відсоток, внутрішню торгівлю — 19 і лише 9 відсотків (347,6 млн. доларів) — у галузі машинобудування та металообробки. Не треба забувати й про те, що у загальних обсягах закордонних капіталовкладень в Україну велику частку становлять майнові внески іноземних інвесторів.
Враховуючи досвід інших держав з питань інвестиційної безпеки, слід визначити галузі, де мають бути обмежені або зовсім заборонені іноземні інвестиції. В різних країнах перелік таких галузей може відрізнятися один від одного, але найчастіше це оборонна промисловість, видобувні галузі, а також транспорт, зв'язок, страхові послуги. Крім того, законодавство ряду країн світу містить норми, які забороняють перехід національних компаній під іноземний контроль, якщо це суперечить Інтересам держави. Скажімо, в ряді штатів США для іноземних компаній існують певні обмеження у доступі до видобування корисних копалин, а в більшості штатів - обмеження щодо купівлі землі іноземцями.
В інтересах забезпечення валютно-кредитної безпеки необхідно також враховувати спроби кримінального капіталу “відмити” свої гроші шляхом їх інвестування в економіку України, а також діяльність шахраїв, які викорис­товують маніпуляції на інвестиційному каналі для отримання пільг, монополізації певного сегмента внутрішнього ринку і своїми діями створюють пряму загрозу економічній безпеці нашої країни.
Чим може привабити Україна іноземних інвесторів? Насамперед значним внутрішнім ринком, висококваліфікованою і дешевою робочою силою, потужним ресурсним і науково-технічним потенціалом, вигідним транспортно-географічним розташуванням держави. Проте з таких чинників, як політична й економічна стабільність, чіткість законодавчої бази, можливість широкої участі в приватизації державної власності, ступінь лібералізації зовнішньоторговельного режиму, розвиненість фондового ринку, створення надійної системи страхування та перестрахування інвестиційних ризиків, платоспроможність підприємств та Їх інвестиційна привабливість, сприятливість податкового, митного і валютного режимів, своєчасне надходження достовірної інформації до інвесторів, Україна помітно поступається своїм головним конкурентам.
Основною формою залучення Іноземних інвестицій в українську економіку є створення спільних підприємств за участю іноземного капіталу і підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам. На початок 2001 року в Україні зареєстровано понад 5 тис. спільних із іноземними партнерами підприємств. В той же час роль цих компаній у розвитку економіки країни залишається в цілому незначною.
Не повною мірою для залучення закордонного капіталу використовуються можливості створених в Україні спеціальних економічних зон, практично не вирішуються питання щодо створення технологічних парків та підприємницьких зон, які для своєї діяльності залучали б не тільки іноземні інвестиції, а й новітні технології, сучасний управлінський та інший досвід, сприяли б інтенсифікації та диверсифікації економічного розвитку з орієнтуванням на внутрішні та зовнішні ринки. Так, наприклад, в США на середину дев'яностих років існувало близько 300 спеціалізованих економічних зон, понад 1400 підприємницьких зон і 150 технопарків, які значною мірою сприяли економічному розвитку країни, залученню інвестиційних ресурсів.
Важливим етапом щодо залучення іноземних інвестицій в Україну має також стати створення мережі Інвестиційних фондів, страхових компаній, інформаційно-консалтингових центрів. На жаль, цей процес стримується цілим рядом факторів політичного, економічного, юридичного і соціально-психологічного характеру. Йдеться, насамперед, на думку західних експертів, про відсутність гарантій повернення вкладених коштів та недавню динаміку українського ВВП. Водночас активізація співпраці України з такими організаціями, як багатостороннє агентство з гарантування інвестицій, що входить до групи Світового банку, або з американською Корпорацією закордонних приватних інвестицій, з якими наша держава раніше підписала відповідні угоди, сприяли б поліпшенню ситуації щодо надання гарантій іноземним інвесторам.
Негативний вплив на залучення іноземних інвестицій в економіку України має, крім того, недостатня розробленість законів і нормативних актів, що регулюють відносини між державою і закордонними інвесторами, а також їхніми українськими партнерами , неготовність української економіки і суб'єктів господарювання поглинути значні обсяги іноземного капіталу. Так, за деякими оцінками, сьогодні в країні практично немає промислово-фінансових груп та вітчизняних транснаціональних корпорацій, спроможних реалізувати іноземні інвестиції обсягом в 50-100 млн. доларів. До того ж інвестиційні очікування західних партнерів і українських ділових кіл багато в чому відрізняються. Останні най­частіше пропонують для інвестування неперспективні галузі і підприємства, тоді як іноземний інвестор прагне отримати високі прибутки за короткий термін. Крім того, Іноземні компанії розраховують на отримання значно вищої норми прибутків в Україні порівняно з операціями в інших країнах. Приміром, за результатами дослідження, проведеного аналітиками американської транснаціональної корпорації “Шеврон”, більшість західних фінансистів рекомендує Іноземним фірмам орієнтуватися.на прибутковість будь-яких Інвестицій в СНД, включаючи Україну, у 25 і більше відсотків, що значно вище аналогічних показників для інших держав.
Серйозним негативним чинником на шляху іноземного капіталу в українську економіку є слабкість національної банківської системи. Важливу роль у її становленні і розвитку могла б зіграти діяльність іноземних банків на внутрішньому фінансовому ринку України, які б не тільки стимулювали національні комерційні банки до підвищення ефективності їхньої роботи в умовах зростаючої конкуренції, а й могли б стати джерелом інвестиційних ресурсів.
Значною проблемою для збільшення інвестицій є також відсутність державної концепції структурної перебудови економіки і, зокрема, Інвестиційної програми із чітким визначенням галузевих та кількісних потреб в інвестиційних ресурсах. Бо саме інвестиційна активність є одним з найважливіших результатів будь-яких перетворень у галузі економіки. Звертає на себе увагу і той факт. що за явної нестачі іноземних інвестицій в Україні щорічно відбувається їхній відтік за кордон, а також зворотний рух, тобто інвестування Україною інших країн. Занепокоєність іноземних інвесторів викликає і високий рівень криміналізації економіки України, насамперед розгул організованої злочинності та корупція, що безпосередньо впливають на діяльність іноземних компаній у країні.
Отже, в Україні продовжує зберігатися цілий ряд факторів, що роблять й інвестиційний клімат вкрай несприятливим. Це фактично зводить нанівець ті переваги, які вона могла б запропонувати іноземним інвесторам. Водночас кожен із цих чинників відрізняється за ступенем впливу на інвестиційну активність західних компаній. Тому концентрація зусиль держави на зміні в кращий бік ключових чинників дала б можливість досягти вагоміших результатів, ніж спроба перебороти відразу всі інвестиційні проблеми. Досвід інших держав свідчить, що таким ключовим чинником є соціально-політична і макроекономічна стабільність, без досягнення якої важко залучити Іноземний капітал у національну економіку.
Ще одним важливим питанням, яке необхідно враховувати при розробці стратегії України щодо залучення іноземного капіталу, е пріоритетність при виборі країн-інвесторів. Характерне в даний час прагнення ділових кіл України до орієнтації головним чином на розвинуті країни Заходу веде до недооцінки інвестиційного потенціалу країн Східної Європи і СНД. У східноєвропейських державах є значна кількість підприємств, що були раніше пов'язані з Україною виробничою кооперацією й іншими видами економічного співробітництва, тоді як країни СНД раніше були частиною єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР.
Хоч проблема залучення іноземних Інвестицій займає одне з центральних місць у діяльності законодавчих і виконавчих органів влади, а також ділових кіл, роль іноземного капіталу в реформуванні української економіки залишається обмеженою і навряд чи можна очікувати її значного посилення в коротко- і середньостроковій перспективі. Про це свідчить і майже десятирічний досвід розвитку нашої держави в умовах незалежності. Як зазначає з цього приводу відомий український економіст А. Філіпенко, нарощування інвестиційного потенціалу України лежить насамперед у площині централізації державних коштів у бюджеті. Як свідчать статистичні дані, за останні п'ять років спостерігається значне зростання валових внутрішніх інвестицій в економіку України — з 18,5 млрд. гри, у 1996 р. до 30,7 млрд, грн. у 2000 р. Великий потенціал щодо внутрішнього Інвестування має населення країни: за різними оцінками, у нього знаходиться від 10 до 20 млрд. доларів США. Тому важливим питанням для уряду є те, як залучити ці кошти, а також ті 15-20 млрд. доларів, що знаходяться на офшорних та інших рахунках за кордоном, до Інвестиційних процесів в Україні.
Таким чином, у теперішніх умовах доцільно сконцентрувати зусилля насамперед на заходах щодо мобілізації і підвищення ефективності використання внутрішніх інвестиційних ресурсів, які формуються за рахунок заощаджень населення та суб'єктів господарської діяльності. І навіть незначне поліпшення у цій сфері спроможне нині дати Україні значно більший економічний ефект, ніж помітне збільшення потоку іноземних інвестицій.