Я народився 4-го вересня 1982 р. у місті Тольятті. Прожив там усього 4-і місяця, і батьки переїхали в Донецьк.

Коротко про батьків: мій батько, Хазіпов Володимир Азатович, народився в Росії 19 серпня 1955 р., зараз працює у фірмі по виробництву лік; моя мама, Хазіпова Віра Володимирівна, народилася в Україні 31 жовтня 1956 р., зараз працює викладачем у ДонДАБА.

Моє свідоме життя почалося у Петрівському районі міста Донецька, у селищі "Трудівські". Там батьки віддали мене в дитячий садок №96. Батько з мамою рано ішли на роботу, тому і мене будили рано. Це мені дуже не подобалося. Усі змінилося тоді, коли батьки переїхали в центр. Мене віддали в гарний дитячий садок "Смородинка". З цього часу я став по-справжньому пізнавати світ. Цей дитячий садок нічим не відрізнявся від інших, але там дітям прищеплювали самостійність. Тут я навчився самостійно пришивати ґудзики, що відірвалися, складати постіль і саме головне користатися столовими приладами, а саме ножем і вилкою. Навіть сьогодні моїм одним із самих улюблених блюд залишаються оладки з яблучним повидлом, що я вперше спробував у цьому дитячому саду.

У 1989 році я пішов у школу №17. Почалося зовсім нове життя. Завзятість, ретельність і праця вчитель і батьки прищеплювали з перших днів навчання. У початкових класах, поряд з вивченням математики і правопису, я довідався наскільки дивний світ, що оточує нас природи.

Наступні роки навчання в школі зв'язані з ім'ям нашого класного керівника Псьолової Лідії Михайлівни. Це вчитель, що небайдужий жоден учень. Поряд зі знанням - одержуєш ще і виховання, тому що крім батьків завжди є класний керівник. Однієї із самих відмінних рис у школі є те, що тільки на уроках як на змаганнях випробуєш гіркоту поразки і радість перемоги, коли одержуєш "двійку" чи "п'ятірку". Школа №17 є загальноосвітньою фізико-математичною, але я вчився в класі, де математики було замало, зате ми вивчали психологію. Вивчення психології було дуже цікавим, тому що ми постійно проводили різні психологічні тести. З усього шкільного років найбільш активними були останні 2 роки (10-11 класи). У школі я брав участь у багатьох військово-спортивних заходах, а також олімпіадах, в основному, з біології та географії. По закінченню школи я одержав атестат про неповну середню освіту з безліччю похвальних грамот. Школа це не просто навчальний заклад, а установа, куди приходиш дитиною й ідеш зрілим юнаком.

У 1999 році я успішно здав вступні іспити в Донецький Національний Технічний Університет (ДонНТУ) на спеціальність "Розробка родовищ корисних копалин". Ця спеціальність мною обрана невипадково. У 90-х роках навколо вугільної промисловості складалася критична ситуація. Я вирішив, що повинен одержати освіту і зробити так, щоб не було масових страйків і загибелі шахтарів. Я вважаю, що чим краще я вивчу гірську справу, тим кращим буду я керівником. З цього моменту довелося перебудовуватися від шкільного навчання до правил навчання у ВНЗі. Уже не було поняття "вивчив урок " чи "не вивчив урок". Кожний повинний під час здати необхідна кількість індивідуальних чи лабораторних робіт.

Я завжди думав, що фізкультура - це не урок, а час коли можна нічого не робити. В університеті заняття фізкультурою це ціле тренування. Викладачі, що працюють у басейні, мене по-справжньому навчили плавати.

Після першого курсу я перейшов у групу з вивчанням німецькой мови. Важко починати вчити німецький, якщо я до цього, увесь час учив англійський. Грамотні і молоді викладачі підносили вивчення мови чи ледве не в ігровій формі. Мені і моїм одногрупникам залишалося тільки приходити на заняття підготовленими.

Після 2-го курсу я вперше проходив першу виробничу практику. Я випробував величезне почуття хвилювання, страху, коли перший раз спускався в шахту. Я не відходив ні на крок від свого наставника. Я побачив своїми очима наскільки небезпечно працювати в шахті. Практично всі роботи виконуються за допомогою обушка і лопати. Мені було так приємно підніматися назад на поверхню, щораз, коли спускався.

З 3-го курсу я вже детально вивчав дисципліни, що безпосередньо стосувалися моєї спеціальності. Вивчення кожної спеціальної дисципліни закінчувалося курсовим проектом. Я, як більшість студентів, здавав курсові, чи ледве не перед іспитом. Тому потрібно було креслити і вдень і вночі, але зате як приємно всю ніч креслити, а ранком зустрічати світанок разом з курсовим. Ще більш приємне заняття обводити, накреслений олівцем курсовий, тушшю. Це, узагалі, ритуал якось. В університеті, як ні де, радуєшся коли закінчуються іспити. По дорозі додому після останнього іспиту, таке відчуття, що тіло зависло в повітрі. Так пролетіли чотири з половиною року.

З 2003 року я учуся в магістратурі факультету гетехнологій та керування виробництвом (ФГКВ). Тема моєї роботи "Заходи щодо зміцнення та розміцнення порід з цілью використання комплексної механізації очисних робіт". Керівник роботи проф. к.т.н. (Стрельніков Вадим Іванович). Напрямок магістерської роботи актуально в сучасних умовах ведення очисних робіт на шахтах, як з погляду безпеки, так і зменшення собівартості вугілля, що добувається.

У вільне від навчання час я займаюся спортом, відпочиваю з друзями. Ще я люблю читати книги. Мені дуже подобається така область науки, як медицина і психологія.