У дитячому саду я була самою звичайною дитиною, тільки дуже мовчазною. Я так завзято не хотіла ні з ким розмовляти, що деякі почали підозрювати, що я взагалі не вмію цього робити. Але це тільки в дитсадку, тому що тільки я переступила поріг будинку, як починався словесний ... прорив, да такий, що мої батьки дотепер згадують це з якимось жахом. Однак ця мовчазність не заважала мені битися з Машкой подушками під час тихої години, або прищимити Юрку палець дверима. Після настала та довгоочікувана мною година - я пішла в перший клас. Є три речі, що я згадую про свої початкові класи:ручка, що неписала від морозу, день народження нашої вчительки (тому що воно збігалося з моїм), і свою першу любов Серьожоньку. Эх, Серьога, Серьога... Так я закінчила 3 класи, закінчила відмінно, а в той час щось відбулося, незнаю що, але я зрозуміла, що наш прапор уже не червоний і пісню " Слався Батьківщина..." співати вже не треба. Та й наше селище потихеньку вимирало, треба було знову кудись переїжджати.

Дотепер в усіх виникає питання, чому ми потрапили саме в Україну, ще й у якусь Дружковку. Ми прилетіли сюди в травні, я, як справжнє північне дитя, у шапці і пуховій куртці. Думаю можна уявити, що зі мною було, побачивши зелену траву і квітучий бузок, коли ми на 9 Травня завжди ходили ковзатися. А коли мама принесла мені першу полуницю і сказала, що "таке" є в нас на городі - це було вже занадто. Україна цілком зламала мій світогляд, що затверджувался 8 років. Отже, Україна. Тут я пішла в 5 клас і продовжила своє навчання в музичній школі. Тоді я почала виявляти себе як творча дитина: співала на шкільних вечорах, писала для них сценарії, у яких грала одну з вигаданих мною ролей, малювала. Загалом , усе як в усіх: вела активну шкільну і позашкільну діяльність. Окремо варто сказати про мої заняття в музичній школі. У той час це було для мене дійсною каторгою, а моя мама, що змушувала мене грати щодня по 2 години на піаніно (тоді, коли треба був як мінімум 4),- гірше самого Сталіна. Ну як можна було витрачати стільки дорогоцінного часу, коли на вулиці стільки невирішених ЖИТТЄВО важливих справ?! Проте, я покірно учила арії з опери "Руслан і Людмила" на музичній літературі, писала диктанти на сольфеджіо, і шпарила етюди на академконцертах. У 1996 році цей кошмар для мене закінчився досить добре. Іноді на мене всеж находить ностальгія, я сідаю за своє старе піаніно, і уся вулиця слухає звуки розстроєних клавіш. А мама мені говорила: "Ти ще мені спасибі скажеш". Звичайно, скажу: "Спасибі тобі, мамуля! ". На шкільному фронті я встигла поміняти вже 2 школи. А коли в 9-м класі мені поставили 4 через те, що листочок був з нерівним краєм, або 3 по біології тому, що тому, почуття справедливості не давало мені спокою. У цей час у місті відкрили ліцей від Донецького інституту штучного інтелекту, і я вирішила, що там мені буде краще. Я виявилася права, тому закінчила 11-ий клас з 3-мя справедливими четвірками: по українській мові і літературі, ну і по Фізиці, але я завжди виправдовуюся за це словами нашого вчителя: "Ви знаєте фізику на 3, я - на 4, а на 5 знає один лише Бог".Участвовала у всеукраїнської олімпіадє по математиці, зайняла друге місце по регіону в Малій академії наук зі своєї паскалевскою навчальною програмою по геометрії. Ну а потім, у 1999 році пролунав останній дзвоник, і наступив той довгоочікуваний тоді випускний вечір.

Уже тоді я твердо знала, що хочу учитися тільки в Донецьку, але не знала де і на кого. Тому що я завжди відчувала в собі якийсь творчий потенціал, хотілося й учитися на такого собі "Творця". Але мама з папою були твердо упевнені, що творчість від мене нікуди не піде, а от вища освіта - може. Отже справа залишилася за малим: вибрати спеціальність, що мене цікавить. Не знаю чому, може красиво звучало, я вибрала собі "Економічну кібернетику". Здала математику на 4 і ... не пройшла (видно не доля). І отут на зустріч ридаючій дитині йде товариш Турупалов, і як у добрій казці запитує мене: "Отчого ж плачеш ти, дитя", а я візьми, да розповіди йому про горе та своє. "Не горюнься, не засмучуйся. Навіщо тобі ця бухгалтерія, йди до нас на КІТА, будеш телекомунікаційні науки пізнавати". Ну загалом , якщо не так, то десь поруч. Написала я заяву, правда з третього разу (усе не могла "телекомунікаційні" правильно написати), але на повну оплату. Якщо закінчу на відмінно перший курс, значить переведуть на бюджет. Отоді я зрозуміла, що значить "гристи граніт науки", гризла ретельно, тому перейшла на бюджет і вступила до німецького технічного факультету. П'ять років життя пролетіли, як подих і видих. Якщо можна було б - усе пройшла б спочатку. Думаю, варто сказати університетові спасибі: за самостійність, який він привчив, за виживаність, який пришлось привчитися, за справедливість, за яку приходилося боротися, за друзів, яких він мені подарував і за того єдиного, котрого я в 2003 назвала своїм чоловіком. Справа залишилася за малим - написати магісторську роботу на тему "Розробка методу оцінки трафика мультисервисної мережі" під чітким керівництвом доцента Іллі В'ячеславовича Дегтяренко й успішно її захистити