Козицький Андрій Івановіч

Тема магістерської роботи: "Розробка єдиної системи обліку газу"

03/11/1983 — у славному місті Макіївка на світло з'явилася чудова людина, геній (деякі друзі доповнюють: "злий геній"), улюбленець поважної публіки і долі (про це читайте далі), тобто я, Козицький Андрій Іванович (для людей люблячих фэнтези — aka [Malysh] :-)).

Єдине, чим запам'яталося щасливе і безтурботне дитинство — це ранній прояв деяких шкідливих (знову ж — на думку деяких моїх друзів) звичок, що я проніс із собою через роки і зберіг у своїй душі по цей день. У першу чергу — це риболовля (судячи з кількості анекдотів — тяжкий проклін на всю здорово мислячу половину людства, тобто чоловічу). Далі були — футбол, мотоцикли, стара добра фэнтези і музика. Ще в самому ранньому дитинстві проявилася здатність попадати в... усілякі безглузді ситуації і блискуче з її, пардон, з них вибиратися, за що окреме спасибі хочеться сказати своїм батькам і сестрі, що з маніакальною упорністю в ці самі ситуації мене і заганяли.

Так і ріс хлопчик Андрійко доти, поки не прийшов час вибирати подальший шлях. А час цей наступив, досить болісно і як завжди не вчасно. Потрібно було податися або в технікум, або у ВУЗ. Вибір припав на останній варіант. Залишалася справа за малим — вибрати конкретний навчальний заклад і брати його приступом (варіант із довгою облогою на змор за всіма правилами був відкинутий після чергового походу у військовий комісаріат, де мою справа втратили і донині не знайшли. А це декілька томів медичної картки, між іншим! Але якийсь штампік у паспорт усі таки поставили).

Батьки знову втрутилися в плавний і розміряний плин безтурботного життя наївного підлітка (якщо ви дочитали до цього місця, то зрозумієте всю іронію, закладену в цю фразу, якщо ні, те дивиться трохи вище) і вирішили, що цим ВУЗом обов'язково повинний стати Донецький національний технічний університет (тоді ще ДонДТУ), а не улюблений мною МИСИ (тоді вже ДонГАСА).

Повісивши голову, я направився в далекі краї (читай "Донецьк") шукати пригод. Пригоду знайшов досить швидко в особі секретаря приймальної комісії — жвавої бабусі, що розповіла про спеціальності. Так я довідався про нову спеціальність ГПМ ("Гірське паровозобудування і машини" © доц.Кондрацкий :). Ну а оскільки в нашій країні заведено так, що все нове — у благо, я, не довго думаючи, вирішив спробувати себе в даному напрямку (так буде проклятий той день:)).

І от після недовгих мучень на рейтингових іспитах (до речі, там я познайомився зі своїм майбутнім викладачем вищої математики і його улюбленим словом "балбесы") настав день знайомства з групою. Такого збіговиська відщепенців не знайти мабуть на усьому факультеті, тому що велику частину складали хлопці (прошу помітити, хлопці, тому що дівчина була одна, що після шкільного різноманіття трохи шокувало, щоправда, усього перші два тижні), що поступали на інші спеціальності, але за волею долі, і ніяк інакше, занесені до складу групи ГПМ-00.

Зі студентського життя найбільший інтерес представляють останні роки (курсу так із третього), тому що половину групи "добрий" декан відправив захищати Родіну, на чому і заспокоївся, а друга половина, зітхнувши з полегшенням, зібралася і почала "учитися" від усієї душі.

Лекції змінювалися чаюванням :), чаювання змінювалося головним болем по ранках і знову лекціями, на яких нам (гідравлікам!) викладачі розповідали о багатьох цікавих речах, а саме — ковальська справа, марксіз<і>ьм і ленініз<і>ьм, економіка і навіть основа мікропроцесорної техніки. І ніякої гідравліки!!! На усі питання з цього приводу викладачі вигадували, що спеціальність нова, навчальні плани не скоректовані і ще тисячу й одну відмовку.

Але наші старання не були даремні і до початку 4-го курсу як з рога достатку на нас посипалися ті неприємності, яких ми дуже довго чекали: "Спеціальні розділи гідрогазодинаміки", "Механіка рідини і газу" (в ім'я образа довелося піти проти істини, тому що насправді цей предмет "переслідував" нас з першого семестру в особі завідувача кафедрою "Гірської механіки" проф.Бойко Н.Г.), "Гідродинамічні машини і передачі"... Для нашої незміцнілої дитячої психіки це було дуже занадто.

І треба ж такому трапитися, що в цей самий час я купую комп'ютер. Перші два місяці пішли на "освоєння" азів роботи з такий складною програмою, як "Heroes of Might & Magic III". Далі була безліч рольових ігор ну і звичайно ж Delphi (у якій нормальній слов'янській родині немає людини що цікавиться, хоча б саму малість, програмуванням :)). Та й дружба з бойовим товаришем Волошиним В.В. (для мене попросту — [Dark Elf]) зробила свою чорну справу. Почалося моє прилучення до суспільства неформалів, толкиєнистів і ролевиків...

Ліричний відступ: коли вам викладач говорить, що турбокомпресор — це машина, яка моторошно шумить — не вірте! Експериментальним шляхом доведено, що під мелодійне завивання цієї чуда-машини засипається краще, ніж під солодкі розповіді викладачів (експеримент проводився на шахті "Щегловская-Глубокая"; брали участь у якості піддослідних: Ваш покірний слуга і "студент внутрішнього згоряння" © Волошин В.В.).

Окремо від навчання стоять подвиги на трудовому фронті. Так незгладимі враження залишилися від роботи в НДІГМ ім.Федорова в лабораторії шахтного водовідливу, очолюваної Найвеличнішим Конструктором цього тлінного світу Алієвим Н.А... Ще один удар по незміцнілій психіці. Балансування коліс відцентрових машин, автоматизація розрахунку геометричних розмірів робочого колеса (писалася программулина, результатом якої було поселення шайтана в "машині" лаборанта. Так дитинство згадалося, витівки всякі...), наукові суперечки за келихом чаю — от неповний перелік тих розваг, яким ми віддавалися у вільний від пар час. Але ніщо не буває вічним, і тихенько скрипнувши дверима (а як хотілося по-російському, чемно так, ногою) я залишив цей храм науки.

Далі був вибір підприємства, з яким потрібно було укласти угоду на підготовку фахівця. Уся сіль у тім, що підприємству треба було заплатити за моє навчання 250 д.о. Гроші невеличкі, але спробуйте переконати керівника в тім, що в ВУЗі проводиться черговий експеримент, коли змушують платити за навчання людей, що учаться на бюджеті і мають середній бал 4,85 (дурні в нас у пошані). Занесло мене в ВАТ "Макіївкагаз", глава якого виявилася тямущої і відразу сказала, що тільки пройшовши через визначений ритуал (стажування називається) я зможу роздобути автограф, печатку і необхідну суму грошей для продовження навчання. А в цей час потік здавав бакалаврський іспит. І я там був, нічого не пив, але все рівно всипали по повній програмі. А якщо точніше, те "мнимий неуд" я собі заробив. Довелося трішки побігати (у плані одержання автографа) і після спілкування з викладачами, деканом, його замами і секретарем Юленькою я одержав на руки залікову книжку с оцінкою.

Але якби мої лиха на цьому закінчилися! Говорять, деяких язик до Києва доводить, у моєму випадку максимум, на котрий приходиться розраховувати — ешафот. А вся справа в тім, що в розмові з керівником згаданого вище підприємства я проговорився про те, що нині тему дипломного проекту вибирає підприємство... Так мені було доручено займатися приладами обліку витрати природного газу. У пошуках наукового керівника я наштовхнувся на кандидатуру доц.Моргунова В.М., що читав нам, студентам тоді ще третього курсу, дисципліну "Технічні виміри гідравлічних величин" і був рекомендований деякими своїми колегами по кафедрі... Так у мене з'явився науковий керівник.

І от зараз, сидячи в зручному кріслі, слухаючи приємну медитационную музику ("In Flames" :)), дивлячись на своє темне минуле і краєчком ока заглядаючи у світле майбутнє починаєш задумуватися, над тим, а що ж далі. Один викладач просив написати про свої плани на майбутнє. Що ж, планую довести що учили усі ці довгих п'ять років мене не дарма. Але оскільки учили не "гідравліці", а учили виживати в найтяжких умовах навчального процесу, те найближча мета — вижити... Всупереч обставинам!