Гусакова Євгенія Анатоліївна
факультет
Комп'ютерних інформаційних технологій та автаматики
спеціальність
Автоматизовані системи керування
група АСУ-00а
тема випускної роботи магістра
Розробка експертної системи керування фінансовими ресурсами комерційного банку
керівник: доц. Жукова Тамара Порфиріївна
E-mail: gusjane@front.ru

Дитинство

Одним з теплих весняних днів (а саме, 4 травня 1983 року) у м. Донецьку в родині інженера Гусакова Анатолія Олексійовича і старшого наукового співробітника Гусакової Людмили Георгіївни народилася Я. Таким чином, у нашій родині відбулася «перебудова кадрів». Моєму братові, який до цього був єдиною дитиною в родині, присвоїли «статус старшого брата», а мені — «статус молодшої сестри» із усіма наслідками, що звідси випливають, і привілеями. Тепер величезну материнську любов моєму братові довелося поділяти зі мною. Але хочу зазначити, що любов моєї мами до нас не розділилася, а подвоїлася.

Отже, з моменту мого народження, почалося моє життя... Що стосується дитинства, то воно було, як і у всіх дітей, яскравим та безхмарним... Як можна вже було здогадатися, величезну частину цього періоду життя займав мій старший брат, з яким ми були досить дружними. У дитинстві я ходила за ним по п’ятам, моїми першими друзями стали його друзі, однак «статус молодшої сестри», «статус маленької» був присутній завжди, і це мені дуже не подобалося.

Про мою першу виховательку в дитячому садочку нічого сказати не можу, тому що туди не ходила. Моїми вихователями стали дідусь з бабусею — найдобріші, найкращі люди у світі, яким я буду вдячна усе своє життя і яких я ніколи не забуду.

Мої захоплення

Так, у дитячий садок мені потрапити “не пощастило”, зате в 4 роки мене батьки віддали у дитячу хореографічну студію «Веселінка» при ДК ім. Куйбишева, визначивши, таким чином, моє захоплення протягом 10 років. Отже, моїм хобі стали танці. Пам'ятаю, як я з задоволенням ходила на кожну репетицію, пам'ятаю своїх прекрасних учителів танців Олену Миколаївну і Світлану Петрівну. Але більш за все пам'ятаю концерти, що проходили на «одному подиху» — коли ти виходиш на сцену, і за тобою залишається все: виснажливі тренування по 3-5 годин, відпрацьовані по ста разів танцювальні рухи, судороги в ногах по ночах від перенапруги. І дивлячись на глядачів, розумієш, що сьогодні ти повинна відтанцювати так, як ніколи ще. Є тільки сцена, глядачі і наш танцювальний колектив. Це були одні із найяскравіших днів, що запам'ятаються мені назавжди.

Мої шкільні роки

4 травня 1990 мені виповнилося сім років, і 1 вересня того саме року з білими бантами на голові і великим букетом астр у руках, я пішла в загальноосвітню школу 1-3 ступіней школу № 64 р. Донецька в 1-й А клас, що вела заслужена вчителька нашого міста — Яценко Олександра Володимирівна. Існує таке поняття «Людин від Бога». Отож, Олександра Володимирівна — це «Вчитель від Бога», дійсний професіонал у своїй справі, який відданий цілком своїй роботі.

Я дуже їй вдячна за те, що вона знайшла до мене підхід, розкрила в мені здатності учитися на відмінно. І те, чого я досягла на даний момент, багато в чому її заслуга, тому що багато чого в житті залежить саме від правильно обраного курсу на початку життя, а також від тих людей, що були поруч з тобою на цьому етапі і які допомогли тобі його вибрати.

З першого класу я виявляла здібності до математики, це був мій самий улюблений предмет, а в старших класах алгебра і геометрія. Але це не означає, що інших предметів для мене не існувало. Мене подобалися також гуманітарні науки: історія, іноземні мови і література. Кожний навчальний рік у школі я закінчувала на відмінно та з похвальною грамотою. Якщо коротко відповісти на запитання, якою я була в школі, то я скажу так: «У школі я була активісткою: училася на відмінно, була старостою класу, брала участь у різних олімпіадах: математика (1 місце на районній), хімія (2 місце на районній), історія (3 місце на районній), українська мова і література (3 місце на районної), за що одержувала грамоти і похвальні аркуші».

Донецький технічний колеж

У своїй рідній школі № 64 я провчилася до дев'ятого класу, тому що після восьмого класу по рейтингу поступила до Донецького технічного колеж. Це була моя перша дійсна перемога!

Отже, почався новий етап у моєму житті, зовсім не схожий на той, що був раніше — колеж. Колеж — це прекрасні педагоги, на уроках яких було дійсно цікаво і які давали глибокі знання у своїх предметах; нові однокласники: кожний — особистість, кожний прагне досягти кращого; залікові книжки, котрих ще не було ні в кого з твоїх шкільних друзів; і, звичайно ж, сесія два рази на рік. Ми були студентами шкільного віку, що називалися колежанами.

У колежі було всі інакше, усе нове, не так, як у школі. Поглиблене вивчання математики, фізики, інформатики, іноземних мов виявилося не таким і важким заняттям, тому що навчання в колежі полягало не тільки в збагненні глибин точних і гуманітарних наук. Нерідко один навчальний день у колежі закінчувався не встановленими в навчальному плані дисциплінами, а репетиціями, що проходили після занять, перед виступами на внутріколезьких святах: Дебют першокурсника, Присвята в колежані, КВК, День Колежу.

Саме тут, у колежі, ближче вже до його закінчення, я стала задумуватися про майбутнє, будувати плани, аналізувати пройдений етап мого життя. Ставити перед собою питання: «Що я робила правильно?», «Що робила не так?», «У чому я помилялася?», «Чого я вже домоглася?», «Чого я хочу домогтися?», «Що мені для цього треба зробити?».

Чому саме АСУ?

У колежі, мені прищепили любов до інформатики. Спасибі за це вчительці Забияко Лідії Михайлівні. Саме тут, провчившись 3 роки у фізико-математичному класі, я для себе вирішила, що поступатиму на спеціальність Автоматизовані системи керування (АСУ) факультету Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КІТіА) тоді ще Донецького державного технічного університету (ДонДТУ).

Чому Донецький державний технічний університет? Тому що він є одним з найстарших навчальних закладів країни, диплом якого котирується у всіх країнах СНД і навіть за кордоном. До того ж у мене був наочний приклад моїх батьків, що закінчили цей університет за фахом «Хімія і технологія», таким чином я вирішила продовжити династію випускників «колишнього ДПІ».

Чому факультет Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики? Тому що це один із найпрестижніших факультетів ДонДТУ, випускники якого завжди затребувані.

Чому спеціальність "Автоматизовані системи керування"? Завжди віддавала перевагу точним наукам, приваблювали комп'ютерні технології.

Але ще до того, як я поступила до університету я знала, що на одержанні однієї спеціальності я не зупинюся, і буду одержувати другу освіту — економічну.

Вибір зроблено!

Мої шкільно-колезькі роки, що закінчилися одержанням золотої медалі, пролетіли як один день, і у вересні 2000 року я стала студенткою ДонДТУ, пройшовши успішно в лютому-квітні рейтингові іспити.

Як зараз, пам'ятаю свій перший студентський день, свою першу пару — вища математика в Дегтярьова Валерія Степановича і його риторичне питання «Що ж це за спеціальність АСУ?». На це питання ніхто з нас чіткої відповіді дати не зміг...

І ось, потік студентів АСУ 2000 почав поступово одержувати відповідь на питання, поставлений ще на першому курсі Валерієм Степановичем, освоюючи предмети, що викладалися на нашій спеціальності. Деякі предмети давалися на подив легко, а над деякими приходилося й багато попрацювати.

Я вважаю, що людина повинна розвиватися різнобічно, тому паралельно з навчанням на спеціальності АСУ я почала вивчати німецьку мову й удосконалювати свій англійський.

Одним з основних своїх досягнень в університеті я вважаю одержання диплома бакалавра з відзнакою. Після закінчення четвертого курсу, я реалізувала другу свою мету, поставлену ще перед вступом до ДонНТУ на АСУ, я поступила в Донецьку філію Міжнародного університету фінансів на спеціальність «Фінанси».

Магістерська робота — моя майбутня спеціалізація

У стінах цього університету я одержала глибокі знання в області комп'ютерних інформаційних технологій і фінансів. І тепер хочу підтвердити їх написанням магістерської роботи з теми «Розробка експертної системи керування фінансовими ресурсами комерційного банку».

Моїм науковим керівником є доц. Жукова Тамара Порфиріївна – прекрасна людина і відмінний фахівець. Як би вона не була зайнята – завжди приділить мені час, завжди знайде для мене вільну хвилинку, уважно вислухає та порадить.

Тема моєї магістерської роботи «Розробка експертної системи керування фінансовими ресурсами комерційного банку» є дуже актуальною в даний момент, тому що питання удосконалювання і впровадження нових банківських технологій є особливо важливим для сучасної української банківської сфери, і підходити до йому необхідно з позицій наукових знань, використовуючи сучасні досягнення в науці і практиці. Застосування комп'ютерних технологій на основі сучасних досягнень у науці дозволить ефективно використовувати фінансові ресурси комерційного банку і дістати максимальний прибуток, забезпечивши при цьому ліквідність банку.

Мені дуже подобається ця сфера діяльності, і я сподіваюся, що я зможу досягти в ній великих успіхів.

Про майбутнє…

Заглядаючи в майбутнє, ми розуміємо, що застосування комп'ютерних технологій у всіх сферах людського життя стає усе більш і більш актуальним. На факультет КІТА в усі роки було престижно навчатися, інтерес до спеціальностей цього факультету постійно росте, фахівці цього факультету затребувані. За комп'ютерними технологіями – майбутнє, а це значить, що майбутнє – як за спеціальностями факультету КІТА, так і за їхніми випускниками!!

Що стосується моєї подальшої долі, найближчого майбутнього, збираюся після написання магістерської роботи і далі працювати над своєю задачею «Керування фінансовими ресурсами комерційного банку» вже в аспірантурі, додаючи свій невеликий внесок у велику силу науково-технічного прогресу.

Я би хотіла одержати роботу, що вимагає аналітичної і дослідницької діяльності, яка б мені була цікава, де б я почувала себе потрібної, де б змогла застосувати свої накопичені знання і реалізувати себе, зробивши успішну кар'єру в сфері аналітики фінансових процесів. Для цього я готова завзято працювати і мене це не лякає. Я вважаю, що, досягши одних вершин, зупинятися на досягненому не можна. Потрібно постійно підвищувати свою планку, ставити перед собою нові цілі, і впевнено до них йти, постійно удосконалюючи.

Я вважаю, що, досягши одних вершин, зупинятися на досягненому не можна. Потрібно постійно підвищувати свою планку, ставити перед собою нові цілі, і впевнено до них йти, постійно удосконалюючи.

На питання: «Яким я бачу своє майбутнє через 25 років?» я можу відповісти так: «Щасливим... Поруч з люблячими мене людьми та з почуттям того, що добилася усього, про що так мріяла!»

Назад