В один з теплих і погожих осінніх днів я вперше побачив цей світ, побачене настільки сильно вразило мою тоді ще зовсім дитячу свідомість, що я не втримався і, одержавши відчутний ляпанець по сідницях від товстої літньої медсестри, видав довге і протяжливе виття радості, трясучи при цьому не тільки стіни роддома, але і всіх прилеглих будівель. Трапилось ця подія ще в минулому тисячоріччі, а саме 2 листопада, пам'ятного для мене 1984 року в провінційному містечку з не звучною назвою Горлівка.

З вибором мого прізвища і по батькові особливих проблем не було, а от питання щодо імені залишався відкритим ще якийсь час після мого народження. Тут варто перерватися у своєму життєписі, зробити не великий відступ і висловити свою глибоку подяку батькам, за те, що вони не стали виявляти зайву оригінальність у питанні вибору імені, і такі горді імена як: Євлампій, Едуард, Сигизмунд так і не потрапили на першу сторінці мого паспорта. Я був названий набагато простіше, на честь друга свого батька – Олексієм, цієї людини мені так і не пощастило побачити, але я абсолютно упевнений, що людина він гарна. Саме у такий не хитрий спосіб і утворилося моє тодішнє і теперішнє П.І.П., що виглядає як: Хижняк Олексій Миколайович, вийшло на мій погляд дуже не погано, принаймні, поки змінювати не збираюся.

Люди, що спочатку мене спроектували, а потім і втілили цей проект у життя, тобто мої батьки – дуже і дуже порядні і безмежно шановні мною люди, єдиною плямою на світлій репутації, а також причиною гордості, яких є я.

Мати: Хижняк Людмила Іванівна, до недавнього часу співробітник одного з НДІ м. Горлівки, а нині начальник відділу засобів безпеки шахти ім. В.І. Леніна 1956 р.н.

Батько: Хижняк Микола Володимирович 1956 р.н., пройшов увесь складний шлях по кар'єрним сходам від гірського інженера ділянки до головного інженера шахти ім. В.І. Леніна.

Як тільки я підріс, я був віддав у дитячий садок «Мотрійка», де був змушений спати вдень, їсти варений буряк і ходити в колготках, спогаду про це дотепер будоражать мою душу. У раннім дитинстві я виявляв особливі здібності в області написання паличок і гачечків, усного рахунка, спілкування з людьми й абсолютним не умінням малювати.

Вільний час у дитинстві, як і більшість міських дітей, проводив у дворах, посадках і інших дорогих кожній міській дитині місцях. Хоча, на відміну від більшості, я кожне літо вивозився батьками в село до бабусі, де знайомився з усіма принадностями і незабутньо яскравим колоритом українського села.

Після п'яти років у дитячому садку, за які я встиг стати улюбленцем виховательок і головним болем нянечок, я у віці шести років пішов у нову, тільки що побудовану школу №47, у подальшому я був змушений повторювати цю процедуру кожен буденний ранок на протязі 10-ти років.

Молодші класи пам'ятаю погано, але по червоних записах у щоденнику можна судити про те, що проходили вони весело і задерикувато. На успішність мого навчання істотно впливали погодні умови, при цьому оцінки в щоденнику зворотно пропорційно залежали від показань термометра і яскравості сонця. Тому і коливалися вони дуже і дуже істотно. Стабільними залишалися показники тільки однієї графи табеля: поводження. Тут «незадовільно» чергувалося з «задовільно» виводячи на середньо річний результат, якого ледь вистачала для переведення у наступний клас.

Кружки, секції та інші варіанти проведення вільного часу, не могли мене заяняти на досить довгий період, тому вони постійно змінювалися. За своє нетривале життя я був: шахістом, футболістом, волейболістом, гандболістом, тенісистом, боксером, баскетболістом, плавцем, танцюристом, фотолюбителем, музикантом, каратистом, парашутистом, авіамоделістом, юним натуралістом, інтелектуалом, декоратором, хіміком практиком, велосипедистом, культуристом і навіть скелелазом. Це ще не повний список захоплень і хобі, що, безсумнівно, наклали свій відбиток на формування багатства і різноманіття мого внутрішнього світу. Я навіть вчився плетиву з лози, хоча справедливості заради варто відзначити, що далеко не усі мої захоплення були настільки гуманні і суспільно корисні. Не було, мабуть, тільки курсів крою і шиття, прикрий недолік який я спробую виправити найближчим часом.

Чи то від надлишку захоплень, чи то від не бажання сидіти за нудними підручниками, успішність мого навчання кульгала на обидві ноги. За рахунок ударного закінчення чвертей я, звичайно, витягав показники до стану що дозволяв носити титул “хорошиста”, що рятувала мене від репресій батьків, але загальну картину це змінювало мало, і дошка пошани як і раніше залишалася для мене закритою.

Ситуація кардинально змінилася тільки у дев'ятому класі. Усвідомивши, що професійно технічне училище це далеко не кращий варіант продовження освіти, я на подив батьків, з головою вдарився в навчання. Вдарився боляче, всерйоз і надовго. Це дозволило мені відірватися від мого сірого оточення, усвідомити реальні цілі і перспективи мого життя і підняти рівень своїх знань, до достатнього для участі в міських і обласних олімпіадах по хімії, біології, географії, фізиці і математики. Цих же знань вистачило і для того, що б успішно здати рейтингові іспити, набрати достатню для проходження на бюджет кількість балів (51), і вже в квітні вступити в тоді ще ДонДТУ на спеціальність «Електричні станції», і забути, як виглядає школа, підручники і вчителі, які на той час вже щиро ненавиділи мене.

Вибір ВНЗу і спеціальності був обумовлений волею випадку, моєю романтичною уявою про електричні станції і яскравим описом електротехнічного факультету в рекламному проспекті для абітурієнтів.

Перший курс. Збулася моя мрія: я нарешті потрапив у велике місто. Нічні клуби, дорогі авто, жіночий сміх, постійні вечірки і всі інші принадності великого міста не мали на першому курсі до мене ніякого відношення. Я вчився. Вчився віддано, сумлінно, самозабутньо. Цілий рік присвячений одному тільки навчанню. Зароблені таким чином знання і відповідні оцінки дозволили мені ввійти у число тих, кого відібрали в новоутворену групу на німецькому технічному факультеті, а також послужили гарним підґрунтям для вдалої здачі наступних восьми сесій. Крім цього для одержання іспитів автоматом і полегшення свого життя на сесії я не охоче, але активно брав участь у конференціях, олімпіадах і писав наукові праці по ТОЭ, ДУМ, соціології, психології, фізиці, філософії і, здається, навіть метрології.

Потреба в грошах на старших курсах, змусила мене освоювати нові професії. І якщо, професія вантажника залишила малоприємні спогади і впевненість у тому, що це не моє покликання. Професія вожатого, фізрука і плаврука в дитячому оздоровчому таборі залишила масу приємних вражень, любов до дітей і не роздертий літнім відпочинком сімейний бюджет. Професія менеджера по продажах залишила добре розвинені комунікативні навички і безліч корисних знайомств. То професія директора однойменного зі мною ПП, що займається продажем комп'ютерів і комплектуючих, не залишає мене і донині.

Усе вищеописане призвело до одержання диплома бакалавра з відзнакою, у якому красується єдина четвірка, що була отримана на моєму першому іспиті з історії України, і зарахуванню мене в магістранти ДонНТУ, де я зараз і навчаюся.

Вільно володію російською й українською мовами. В обсязі, достатньому для читання і переписування, володію англійською і німецькою мовами.

У якості теми магістерської роботи була обрана: «Сучасні способи захисту від однофазних замкнень у мережах з ізольованої нейтраллю», тому що ушкодження такого роду є найбільш частими і результати роботи можуть знайти хоч якесь реальне практичне застосування у випадку подальшої моєї роботи зі спеціальності. Крім того, обрана тема є досить цікавої для мене особисто, оскільки вона знаходитися на передньому краї науки і вона тісно стикається з останніми розробками в галузі цифрових технологій, зокрема мікропроцесорними засобами захисту.

Що стосується планів на найближче майбутнє, то я намагаюсь їх не розголошувати, не тільки через свою забобонність, але і тому що розголошення державної таємниці переслідується за законом. (ст. 245 КК України.)
E-mail