ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОСТОРОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ НА ЛОКАЛЬНОМУ РІВНІ НА ПРИКЛАДІ НЕМИРІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Л.М.Кирилюк, О.Г.Яворська
Вінницький державний педагогічний університет,
Державне управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області, м.Вінниця, вул.600-річчя,19
(0432)27-64-66;
(0432)43-19-86
Сучасна криза відносин у суспільстві та екологічна криза дають підстави твердити, що стратегія, в основі якої лежить максимальне використання ресурсів природи без інвестування процесу їх відтворення, зазнала поразки. Пріоритет промисловості, урбанізація, споживацтво прискорюють деградацію довкілля. Необхідні принципові зміни у відносинах між суспільством і природою, зміни у структурі сучасної економіки.
Після проголошення незалежності України в процесі розбудови молодої держави одним з найважливіших постало питання формування сучасної екологічної політики, яка б відповідала як внутрішнім потребам, так і вимогам європейського екологічного процесу. Неможливо створити самостійну і процвітаючу державу в екологічно неблагополучному середовищі. Саме такий підхід до державотворення знайшов своє відображення в статті 16 Конституції України: “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави” [ 4 ].
Збереження біологічного й ландшафтного різноманіття є одночасно і метою, і засобом підтримання екологічної рівноваги у біосфері. Усвідомлення залежності виживання людини як біологічного виду від виживання інших видів, від збереження всієї повноти генофонду в екосистемах як запоруки підтримання їх рівноваги, є певним логічним завершенням розвитку екологічної свідомості українського суспільства на рубежі третього тисячоліття, і сприймається нашим суспільством як його внутрішня потреба і запорука подальшого виживання.
Потребу в збереженні генетичного фонду Землі усвідомили й інші нації та народи світу, про що свідчить підписання у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Програми дій “Порядок денний на ХХІ століття”, в якій, зокрема, зазначено: “Незважаючи на все більш інтенсивні зусилля, що вживалися протягом останніх 20 років, процес втрати біологічної різноманітності планети триває, головним чином, в результаті знищення місць проживання, надмірної експлуатації, забруднення навколишнього середовища і згубної інтродукції в середовище чужорідних рослин і тварин. Біологічні ресурси є капітальними ресурсами і величезним потенціалом в плані забезпечення сталих благ. Необхідно вжити термінові й рішучі заходи для збереження і захисту генетичних ресурсів, видів і екосистем з метою забезпечення сталого управління біологічними ресурсами... “ [6]. Одночасно в Ріо-де-Жанейро було підписано також Конвенцію про збереження біорізноманіття.
Завдання збереження біологічної і ландшафтної розмаїтості визнається світовим співтовариством як одне з найважливіших для досягнення стійкого розвитку. Ця загальна теза, що вперше сформульована на міжнародному рівні на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, знайшла своє більш конкретне втілення в ідеї екологічної мережі. У Європі ця ідея прийнята як головний напрямок реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічної і ландшафтної розмаїтості і затверджена на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища європейських країн у Софії в 1995 р. Відповідно до цієї стратегії, до 2005 р. повинна бути створена Європейська екомережа. Вона має об'єднати особливо цінні в екологічному відношенні території зі збереженою чи близькою до неї природною рослинністю. Для об’єднання буде створена система екологічних коридорів, завдяки яким буде стимулюватись розселення і міграція видів. Цим буде забезпечено виживання і відновлення популяцій та збереження і захист середовища їх існування.
Участь України в реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного й ландшафтного різноманіття набувало особливого значення у зв'язку з проведенням у Києві в травні 2003 року Конференції міністрів охорони навколишнього середовища європейських країн “Довкілля для Європи”, що дало можливість нашій державі продемонструвати європейському співтовариству як унікальний природний потенціал нашої території, так і досвід нашої держави й недержавних інституцій у вирішенні екологічних проблем [5].
Сучасні уявлення про біорізноманіття безпосередньо пов'язані з концепцією рівнів організації живої речовини, заснованої на системному підході (клітина – організм – популяція – екосистема). При розгляді проблем управління природними ресурсами, маючи на меті насамперед збереження біологічного й ландшафтного різноманіття, цілком логічно виходити з уявлення про природні системи і про суспільство як про відкриті самоорганізовані системи, які взаємодіють між собою [3].
Саме такий підхід простежується в уже згадуваній вище Програмі дій “Порядок денний на ХХІ століття”: “Необхідні ефективні національні заходи і міжнародне співробітництво для охорони екосистем іn sіtu, їх біологічних і генетичних ресурсів, і для поліпшення функціонування екосистем. Важливе значення для успішної реалізації такого підходу має участь в цій діяльності місцевих громад і їх підтримка. Останні досягнення в галузі біотехнології продемонстрували важливе значення генетичного матеріалу, носіями якого є рослини, тварини і мікроорганізми, для сільського господарства, охорони здоров'я, добробуту населення і охорони навколишнього середовища” [2,7].
Досить важливим тут є розуміння потреб місцевого населення, адже місцеве населення розуміє біорозмаїття не як наукову проблему, а як проблему соціальну й економічну, від правильного розв'язання якої залежить його власний розвиток і добробут. Дійсно, найбільш вдалими проектами збереження біорозмаїття були такі, що виконувалися місцевим населенням із урахуванням усіх аспектів біорозмаїття [1]. В таких проектах політики надають підтримку, вчені забезпечують технічними порадами, але реальну роботу здійснює місцеве населення.
Системний підхід до збереження біологічного й ландшафтного різноманіття у “Порядку денному ХХІ століття” містить і принципово нову мету управління природними ресурсами – створення екологічної мережі.
Екомережа є комплексною багатофункціональною природною системою, націленою на збереження різноманіття, стабілізацію екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля і загалом на збалансований сталий розвиток держави [8]. Вона являє собою складну, різного рівня, просторову систему, до якої входять природні біотичні елементи (особини, популяції, види, біоценози), абіотичні елементи (екотопи), екосистеми, змінені та деградовані ландшафти або їх елементи, пов'язані між собою функціонально і територіально, що вимагають збереження або відновлення, в тому числі і шляхом невиснажливого використання.
Управлінська модель системи збереження біологічного й ландшафтного різноманіття певної території поєднує в собі наукове обґрунтування просторових елементів, важливих для збереження розмаїття, традиційну економічну діяльність та інші інтереси місцевого населення, і прийняті на базі узгодження цих, часто протилежних, підходів управлінські рішення щодо обмеження господарської діяльності, стимулювання природоохоронної діяльності тощо. Створюючи екологічну мережу, ми виходимо за рамки простої системи заповідних територій (нерідко за неї відповідає один уряд чи приватна особа, часто вона має одну функцію — збереження природи), - і входимо до складної, багатофункціональної системи, яка охоплює практично всі сфери відносин людини і навколишнього середовища.
Створення екологічної мережі регіонального типу, на нашу думку, значною мірою відображає бажання вийти за вузькі рамки заповідних територій та забезпечити збереження природи і ландшафтів на усіх територіях та за умов будь-якої діяльності людини. В цьому аспекті методи соціології дуже часто є кориснішими, ніж методи біології. Методологія створення екологічних мереж базується на використанні міжгалузевого, "горизонтального" підходу за умови переробки існуючого "вертикального" способу дій. До 2001 питання створення регіональної екологічної мережі для Вінницької області не розглядалося. Рішення про розробку проекту було прийнято обласною координаційною радою з питань формування національної екологічної мережі. Координаційна рада з питань формування національної екомережі створена як дорадчий орган при Вінницькій обласній державній адміністрації в 2001 році. До складу обласної координаційної ради за посадою входять: перший заступник голови обласної державної адміністрації (голова комісії), на чальник державного управління екології та природних ресурсів, голова постійної комісії обласної ради з питань охорони довкілля, раціонального використання надр, фахівці головних управлінь економіки, фінансового, сільського господарства і продовольства обласної державної адміністрації, керівники та спеціалісти обласного виробничого управління водного господарства, управління земельних ресурсів, державного лісогосподарського об'єднання, інші фахівці, представники громадськості, науковці. Таке широке представництво у складі координаційної ради фахівців різних напрямків та представників різних соціальних груп дозволяє при формуванні регіональної екологічної мережі максимально врахувати відомчі, територіальні, наукові, соціальні інтереси представників різних груп нашого суспільства.
При формуванні програми розвитку регіональної екологічної мережі як основу для прийняття рішень було використано наявну геопросторову базу даних - топографічну електронну карту Вінницької області масштабу 1:100000, яка містить детальну інформацію про всі категорії земель і типи землекористувань на території Вінницької області. Проведене з допомогою цієї геоінформаційної системи зонування території області за ступенем антропогенної освоєності підтвердило, що загалом територія області недостатньо сприятлива для розбудови просторових елементів екомережі через високий ступінь господарського, в першу чергу сільськогосподарського використання. Такий висновок підтверджує і аналіз даних земельного кадастру Вінницької області: землі водного фонду складають 1,6% до загальної площі області, землі лісового фонду - 13,8%, землі історико-культурного та оздоровчого призначення - 0,14%, рекреаційні території - 0,01%, несільськогосподарські угіддя (кам'янисті місця, відслонення, тощо) - 1,9%. Таким чином, території, потенційно придатні для включення в регіональну екологічну мережу складають лише 17,4% від загальної території області.
Враховуючи частку загальної площі, потенційно придатну для включення в регіональну екологічну мережу, було виділено зони найкращої збереженості природних ландшафтів. Як і очікувалось, такі території тяжіють до долин великих і середніх річок Вінницької області.
Виконані обстеження та картографічні роботи дозволяють планувати розбудову екологічної мережі області за рахунок створення національного природного парку “Південне Поділля”, трьох регіональних ландшафтних парків та тринадцяти заказників загальною площею 46,8 тис. га. Перелічені об`єкти повинні розширити сітку природних ядер, що пов`язуватимуться між собою екологічними коридорами. Створення перелічених структурних ланок дозволить у 2-2,5 рази збільшити площу природно-заповідного фонду області та сформувати цілісну екомережу.
В якості екологічних ядер мережі Вінницької області, які мають національне значення слід виділити проектований національний природний парк "Південне Поділля" (південний схід Вінницької області), проектований заповідник "Дністровські стінки" (вапнякові крутосхили долини Дністра в межах Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей), Центральноподільський природний парк (регіонального або національного значення, в середній течії річки Південний Буг з включенням як річкової долини, так і корінних лісових масивів - грабових дібров).
В якості екологічних коридорів національного значення використовуються природні ландшафти Правобережної Лісостепової фізико-географічної області, які є продовженнями чотирьох міжрегіональних екокоридорів (Віслинсько-Дніпровського широколистянолісового та річководолинних – Дністровського, Південнобузького, Дніпровського): через територію області проходить Дністровський та Південнобузький меридіональні коридори національного значення та широтний Степовий коридор національного значення.Регіональні і локальні природні ядра і екокоридори встановлюються на підставі перелічених ознак, але відповідно територіальної ролі.
Субширотні екокоридори регіонального значення утворені долинами Кодими, Савранки, Дохни, Рову, Гірського Тікича, Великої Висі. Субмеридіональні екокоридори пов’язані з долинами кількох лівих приток Дністра (Жвану, Карайця, Лядової, Серебрії, Немиї та ін.) і Південного Бугу (Собу, Гнилого Тікичу – Синюхи).
В Дністровсько-Дніпровському лісостепу річководолинні ландшафтні комплекси поєднують звичний набір урочищ і місцевостей – руслових, заплавних, терасових, схилових. Але Подільська височина на півдні та заході Вінниччини відзначається збереженістю значної кількості досить великих за площею лісових масивів, привододільних і особливо в придолинних смугах. Цей теперішній феномен лісистості на Вінниччині, явно реліктовий, свідчить про високий ступінь залісення території Східного Поділля в недалекому минулому і, відповідно, про високий теперішній потенціал Поділля щодо відтворення межирічних і річководолинних лісових масивів.
Для розширення територій з особливим статусом охорони розпочато підготовчі роботи з проектування Буго-Деснянського регіонального ландшафтного парку, гідрологічних та ботанічних заказників на базі водно-болотних угідь та лучно-степових ділянок в районі Подільського Побужжя (природні ядра), пов'язаних екологічними коридорами в єдину систему. При цьому природні ядра покликані забезпечувати зберігання генетичного, видового, екосистемного та ландшафтного різноманіття.
Створення екологічної мережі має включати поступове відтворення до оптимального рівня, на основі ще збережених ділянок з природними біоценозами, антропогенне зруйнованих ландшафтів, підвищення темпу відтворення природних ресурсів і дальше гармонійне співіснування суспільства та природи.
В Україні сьогодні найбільш збереженими ділянками ландшафтів, якщо не враховувати лісовий і природно-заповідний фонди, є так звані неугіддя у річкових долинах, зокрема степові ділянки або ліси на терасах, іноді луки та водно-болотні угіддя в заплавах. Саме ці території зараз є ядрами концентрації природного генофонду, а у майбутньому можуть стати джерелами для відтворення природних біоценозів в антропогенно зруйнованих ландшафтах. Раціональне і планомірне створення тут різних категорій природоохоронних територій, проведення заходів з розширення та об'єднання з іншими подібними стануть практичним початком формування регіональної екомережі.
Запропонованою просторовою схемою формування регіональної екомережі планується досягти:
1) створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях, що відповідають умовам забезпечення охорони природнихкомплексів, з досягненням показника відсотка заповідності території 2-2,5%;
2) збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико-культурну цінність;
3) включення до розроблюваних програм екологічного оздоровлення басейнів річок Південного Бугу та Дністра заходів щодо створення і впорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об'єктів, запровадження особливого режиму використання земель на ділянках витоку річок;
4) створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель, ренатуралізації земель, виведених з сільськогосподарського обороту;
5) консервації деградованих і забруднених земель з наступним їх частковим залісненням;
6) збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони;
7) екологічно доцільного збільшення площі лісів з досягненням в перспективі оптимальної для Вінницької області лісистості 20-25% від загальної площі.
Сприятливі передумови для збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, забезпечуються:
* вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;
* вилученням із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;
* наданням переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;
* встановленням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів;
* збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь, промислових та житлових зон.
Доцільність включення земель історико-культурного призначення в регіональну екологічну мережу досі дискутується. В ряді випадків території історико-культурного призначення містять в собі значний генетичний потенціал. Наприклад, територія археологічної пам'ятки "Немирівське Скіфське городище" вкрита добре розвинутою степовою рослинністю, в якій представлено понад 50 видів степової флори. Крім того, наявність історико-культурних пам'яток збільшує туристично-рекреаційний потенціал екологічної мережі.
Тільки в природному середовищі пам'ятки культури набувають риси індивідуальної самобутності і відрізняються від інших елементів навколишнього середовища. Інформація, яку несуть пам'ятки природи і культури, має особливе значення при вирішенні сучасних проблем екології. В наш час комплексний підхід до охорони навколишнього середовища включає нерухому культурну спадщину як складовий елемент. Тому архітектурні пам'ятки, історичні місця, історичні ландшафти, історико-культурні заповідники, пам'ятки садово-паркового мистецтва, тобто культурну традицію, доцільніше розглядати разом з природною основою, а останню включати до складу культурних цінностей разом використовувати в екологічному і естетичному вихованні. На жаль, система охорони культурно-природної спадщини в Україні на сьогодні характеризується відсутністю організаційної єдності, прямої підпорядкованості, ієрархічності, фінансової і матеріальної бази галузі. Тому необхідно поліпшити існуючу нормативно-правову базу, прийняти новий закон України "Про охорону історико-культурної спадщини", який би був узгоджений з природоохоронним законодавством України, а також був у відповідності з міжнародними актами про охорону пам'яток.
Місцевий екологічний план розвитку природи як інструмент впровадження екологічної мережі на місцевому рівні. Якщо загальна методологія збереження біологічного й ландшафтного різноманіття через формування екологічної мережі більш-менш розроблена на національному й регіональному рівні, то формування просторових елементів екологічної мережі на місцевому (локальному) рівні в Україні тільки розпочинається.
Місцевий екологічний план дій як основний засіб участі територіальних громад, інших об'єднань громадян у вирішенні місцевих екологічних, економічних та соціальних проблем, як спосіб переходу на принципи сталого розвитку через діяльність на місцевому рівні було запропоновано Програмою дій "Порядок денний на ХХІ століття". Місцевий екологічний план дій об'єднує громадян, керівників місцевих органів влади і підприємців з метою визначення та вирішення пріоритетних екологічних проблем шляхом впровадження конструктивних і низьковитратних заходів.
Місцевий екологічний план не обіцяє негайно вирішити всі екологічні проблеми, проте започатковує поступові, але ефективні кроки до чистого довкілля в місцевих громадах. На відміну від п'ятирічних планів часів СРСР, та комплексних програм різного рівня, які розроблялись до цього часу, місцевий екологічний план не включає в себе весь перелік екологічних проблем, починаючи від глобального потепління, і не намагається вирішити ці проблеми одночасно. Особливість місцевого екологічного плану полягає в тому, що представники трьох основних секторів суспільства, - влади, бізнесу та громадськості спільно визначають пріоритетні проблеми, вирішення яких реально можливе в найближчий час наявними силами та матеріальними і фінансовими ресурсами. Налагоджування партнерських стосунків з громадськістю, формування власної системи екологічних пріоритетів з врахуванням місцевих особливостей природного середовища, врахування соціальних та економічних пріоритетів, створення підґрунтя для інвестицій, - це ті можливості розвитку, які дає місцевий екологічний план.
Перші кроки до розробки місцевого екологічного плану, в якому передбачено в якості одного з основних пріоритетів збереження біологічного й ландшафтного різноманіття, було зроблено територіальною громадою селища міського типу Чечельника Вінницької області. З ініціативи місцевої громадської екологічної організації "Відкасник" територіальна громада Чечельника реалізувала проект "Річка Савранка - не відстійник, а природний парк". В цьому проекті подальший розвиток Чечельницького району та селища Чечельника як районного центру розглядається з точки зору перетворення значної частини території району у національний природний парк "Південне Поділля". Сьогодні Чечельницький район за економічними оцінками належить до депресивних регіонів: припинив свою діяльність Чечельницький цукровий завод, місцева фабрика промислових виробів, збитковими є більшість сільськогосподарських підприємств регіону. Зміна вектора економічного розвитку району від традиційного напряму діяльності підприємств харчової переробної промисловості до використання природних особливостей краю, до яких належить найвища в обласні лісистість (до 30% території), сильна розчленованість рельєфу, високий ступінь збереженості природних комплексів долини річки Савранки, добра збереженість, хоча і на фрагментованих ділянках природної степової рослинності, з метою розвитку туризму й рекреації, відкриває району нову економічну перспективу. Однак розвиток туристичного бізнесу потребує і розвитку певної інфраструктури, на сьогодні відсутньої в районі, зокрема розвитку водопостачання і каналізації. Виходячи з потреб зміни економічного вектора розвитку, територіальна громада Чечельника серед пріоритетних заходів місцевого екологічного плану визначила будівництво в районному центрі очисних споруд каналізації. На відміну від інших заходів місцевого екологічного плану Чечельника (заснування нового парку в центрі селища, створення рекреаційної зони у прибережній захисній смузі річки Савранка в межах селища), впровадження такого заходу як будівництво очисних споруд потребує значних інвестицій. Чечельницька селищна рада змогла продемонструвати своє вміння пошуку джерел фінансування на реалізацію місцевого екологічного плану з різних джерел: з коштів місцевого бюджету та благодійного фонду "Ісар-Єднання", обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, а на будівництво очисних споруд - з державного фонду навколишнього природного середовища. Успіх у залученні коштів з різних джерел пояснюється наявністю у даної територіальної громади чіткої програми дій та реальністю їхніх бізнес-планів. Особливо важливо, що на реалізацію місцевого екологічного плану залучаються, крім коштів місцевого бюджету, також кошти місцевих бізнесових структур, а частину будівельних робіт на очисних спорудах каналізації селищна рада планує виконати методом "народної будови" чи "народної толоки", що також рівнозначно залученню коштів місцевого населення.
Важливим аспектом місцевого екологічного плану селища Чечельник є гармонійне поєднання місцевих та державних інтересів у вирішенні екологічних проблем: з одного боку територіальна громада Чечельника сприяє збереженню рідкісних видів рослин і тварин на своїй території, особливо в долинах річок котрі є по суті національним багатством України, а з іншого боку держава своєю участю у будівництві очисних споруд каналізації сприяє виведенню регіону з економічної кризи та підвищенню якості життя у селищі Чечельник.
Наступним прикладом формування місцевого екологічного плану дій може служити Немирівська міська рада, яка основні екологічні пріоритети свого розвитку підпорядковує баченню Немирова як міста-курорта. Розробка місцевого екологічного плану міста Немирова поки-що знаходиться на підготовчому етапі, на відміну від Чечельника тут ще не прийнято ніяких управлінських рішень. Над проектом місцевого екологічного плану працює виконавчий комітет Немирівської міської ради спільно з Державним управлінням екології та природних ресурсів у Вінницькій області та з залученням громадських екологічних організацій - Національного екоцентру України, Вінницької обласної екологічної асоціації "Зелений світ Поділля", Немирівської районної організації товариства мисливців та рибалок, екологічного об'єднання учнів Немирівської середньої школи №1 та місцевих краєзнавців.
З ініціативи Держуправління екологій та природних ресурсів у Вінницькій області місцевий екологічний план для міста Немирова і прилеглих до міста сільських рад присвячений розробці і впровадженню просторових елементів екологічної мережі. Проект здійснюється як пілотний, з використанням досвіду Валлонського регіону Королівства Бельгія з розробки і впровадження Місцевих планів розвитку природи.
За згодою Міністерства екології та природних ресурсів України пілотний проект з впровадження просторових елементів Всеєвропейської екологічної мережі на місцевому рівні здійснюється під патронатом Комітету Збереження Культурної та Природної Спадщини при Раді Європи. Угодою про реалізацію цього проекту передбачено, що він реалізується за фінансової підтримки Міністерства Валлонського регіону Королівства Бельгія при залученні коштів обласного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища. В проекті беруть участь сім територіальних громад: міста Немирова, сіл Язвінки, Мухівці, Ковалівка, Кірово, Медвежа, Бушинка. Проектом розробки просторових елементів екологічної мережі охоплено всього 25780 га, в тому числі Немирівська міська рада - 1092 га, Язвінківська сільська рада - 2838 га, Муховецька - 5515 га, Ковалівська 6016 га, Кіровська 4620 га, Медвежанська -2487 га, Бушинська 3212 га.
Реалізація місцевого плану передбачає такі етапи:
1. Дослідження природних ресурсів регіону з нанесенням регіону на детальну топокарту. Це дослідження повинно достатньо детально відображати природний стан даного регіону, базуватися на документах і польових дослідженнях.
2. Консультації з представниками місцевої влади, підприємцями та громадськістю, вивчення їх зацікавленості у використанні місцевих природних ресурсів та у збереженні біологічного і ландшафтного різноманіття. На цьому ж етапі необхідно підвищити обізнаність місцевого населення з особливостями флори і фауни цього регіону та з міжнародним і національним законодавством з питань збереження біологічного й ландшафтного різноманіття.
3. Підготовка місцевого екологічного плану (місцевого плану розвитку природи) у співпраці науковців, місцевих органів влади та громадськості, реалізація конкретних проектів для розвитку партнерства між представниками різних секторів суспільства.
Здійснення пілотного проекту територіальних громадах Немирівського району дозволило розробити і застосувати на конкретному об'єкті критерії зонування території за ступенем їх придатності до включення в екологічну мережу, застосувати як біологічні, так і соціально-економічні критерії зонування та порівняти результати виділення в натурі просторових елементів екомережі за різними критеріями.
З врахуванням досвіду Валлонського регіону зонування і вибір просторових елементів екомережі проводилися з використанням геопросторової бази даних - топографічних та ландшафтних карт, земельно-кадастрової документації, матеріалів лісовпорядкування.
Використання біологічних та географічних критеріїв проводилося з врахуванням конкретних фізико-географічних й екологічних характеристик місцевості, отриманих методом польових досліджень.
Створення умов міграції і розселення видів – основне призначення екологічних коридорів і їхня мережа проектується насамперед заради ефективного виконання ними саме цієї функції. Крім цієї, важливими функціями екокоридорів є бар'єрна (затримка поверхневого водяного стоку зі зваженими і розчиненими в ньому забруднюючими речовинами), екотопічна (місця існування багатьох видів рослин і тварин, особливо – “узлісних”), оптимізуючого впливу на прилеглі угіддя, естетична, водоохоронна, протиерозійна та інші.
Пропонований у даній концепції підхід до формулювання критеріїв формування екологічних коридорів та інших елементів екомережі виходить з того, що вони повинні відноситися до двох класів: критерії умовної відповідності і критерії реальних можливостей. Перша група критеріїв оцінює територію з погляду її умовної відповідності критеріям, що застосовуються до екокоридорів, природних ядер і буферних зон. Умовність відповідності розуміється у тому сенсі, що територія, яка в даний час не задовольняє критеріїв біоцентру чи екокоридору, потенційно може їм відповідати, за умови, що в її межах будуть проведені відповідні заходи. Ці заходи можуть включати відновлення природної рослинності в межах даної ділянки, збагачення біорозмаїття реінтродукцією і підселенням визначених популяцій і т.п., розширення площі, що охороняється або ширини території, розглянутої як “кандидат” на елемент екомережі, і ін. Маючи на увазі, що зони ренатуралізації можуть потенційно стати повноправними територіальними елементами екомережі, усі критерії, пропоновані вище є і критеріями ренатуралізаційних зон. При цьому мається на увазі відповідність зазначеним критеріям тих гіпотетичних станів цих зон, у які вони можуть бути приведені після здійснення необхідних реабілітаційних заходів.
Другий клас критеріїв для зон потенційної ренатуралізації стосується оцінки реальної можливості і доцільності самої ренатуралізації. Можуть бути ситуації, коли визначена територія відповідає усім критеріям умовної відповідності елементам екомережі, однак у практичному відношенні реалізувати ці умови виявляється вкрай складно або взагалі неможливо. Наприклад, ареал, що за своїми ландшафтними особливостями цілком міг би стати регіональним центром біорозмаїття, знаходиться під житловою забудовою або є промисловою зоною, ніколи таким уже не стане.
Критеріям реальної можливості ренатуралізації визначених територій і їх залучення в екомережу, відповідають території, що не мають у даний час великого значення для інших, крім природоохоронної, суспільних функцій. До них, наприклад, відносяться схилові землі, розвиток ерозійних процесів на яких лімітує їх сільськогосподарське використання, невгіддя, яружно-балкові системи, піщані, заболочені, кам'янисті та інші землі, зайняті під малопродуктивні пасовища і сіножаті, ліси другого класу, заплави рік, дренажні системи які знаходяться у поганому технічному стані, окремі лісосмуги і багато що інше.
Важливе значення для формування екомережі можуть мати соціально-господарські критерії, що доцільно застосовувати при практичному відборі земельних ділянок для формування елементів екомережі Немирівської міської ради і територій суміжних сільських рад. Вони взаємодоповнюють критерії умовної відповідності і реальних можливостей, зокрема для територій потенційної ренатуралізації.
Соціально-господарський аспект критеріїв відбору територій для формування екомережі як основа природоохоронної діяльності органів місцевого самоврядування має значення при плануванні землевпорядкування територій з відповідним до цього типом господарської діяльності. При цьому всі землі можуть бути поділені на чотири типи угідь в залежності від того в яке господарське використання вони включені і які природоохоронні заходи на них потрібно застосовувати.
А). Землі, основна діяльність на яких направлена на збереження природних біоценозів: лісових водно-болотних, лучних, степових — угіддя, які повністю можуть входити в склад біоцентрів та екокоридорів локальних чи регіональних екомереж;
Б). Землі, які підлягають відновленню (ренатуралізації) антропогенно змінених природних і квазіприродних біоценозів — угіддя, що повністю або частково можуть входити в склад буферних зон або зон потенційної ренатуралізації: ставки з обмеженим коливанням рівня води; колишні сільгоспугіддя, що тривалий час не обробляються, в т.ч. схилові ділянки і сильно еродовані землі; землі меліоративних систем, що виведені з експлуатації і підлягають ренатуралізації тощо;
В). Землі, діяльність на яких має бути направлена на раціональне природокористування: рілля, де використовується безвідвальна агротехніка та мінімальна кількість внесення мінеральних добрив обов’язково у комплексі з органічними добривами; сади з високо штамбовими культурами, які не обробляються пестицидами. Ці угіддя можуть мати перспективу включення до складу екомережі як буферні зони, а в окремих випадках як зони потенційної ренатуралізації;
Г). Території, на яких діяльність має бути направлена на зменшення негативного впливу на суміжні природні екосистеми: рілля, на якій ведеться інтенсивне виробництво — застосовуються пестициди, глибока оранка та внесення високих доз мінеральних добрив; ставки з інтенсивним риборозведенням, території промислових підприємств, діючі кар’єри; території щільної забудови, сміттєзвалища, золовідвали, хімічні склади, відстійники тощо, залізниці та шляхи з твердим покриттям, аеродроми; інші урбанізовані території, зокрема ЛЕП.
Згідно оцінки “реальної можливості” такі угіддя тільки в окремих випадках можуть бути включені в ділянки потенційної ренатуралізації або у буферні зони.
Між перерахованими типами угідь бажано досягати такого співвідношення: А : Б : В : Г = 25% : 25-30% : 25-30% : 15-20%.Як окремий тип угідь до земель, що придатні для створення на них елементів екомережі, доцільно також відводити окремі об’єкти, що представляють історико-культурну цінність, а саме вали, кургани, давні стоянки, городища, кладовища, сакральні скелі, криниці, парки, сквери, алеї, замки, старі маєтки тощо. При цьому забезпечаться не тільки кращі умови для збереження біорозмаїття, але і для багатьох історико-культурних цінностей.
Результати застосування природничих та соціально-господарських критеріїв для відбору територій, потенційно придатних для включення в екологічну мережу, були близькими, однак відбір за соціально-господарськими критеріями є менш трудомістким і спрощує процес прийняття рішення.
Наприклад, місцева екологічна мережа Медвежанської сільської ради може містити такі елементи:
* біоцентри (екологічні ядра): проектований гідрологічний заказник - осокове болото у верхів'ї ріки Устя, проектований ландшафтний заказник "Устя" - частина зарегульованої долини річки Устя з прилеглим лісовим масивом;.
* регіональні екологічні коридори: долина річки Устя входить до субмеридіонального регіонального коридору Устя-Соб;
* локальні екологічні коридори (інтерактивні елементи регіонального): В агроландшафті ними є заліснені чи залужені схили і днища лінійних ерозійних форм (улоговин, балок, ярів), водоохоронні зони і прибережні захисні смуги рік, річкові долини в цілому і взагалі будь-які подовжені ареали з природною рослинністю.
* буферні зони: повинні забезпечити збереження та захист основних територіальних елементів екомережі – біоцентрів та екокоридорів. У залежності від типу екокоридору чи біоцентру такі особливості цих зон, як їхня ширина, режим господарського використання і охорони, екологічний стан та ін., можуть помітно варіювати. Тому при проектуванні конкретних екомереж, особливо локального і внутрірегіонального рівнів, критерії виділення буферних зон визначаються особливостями території. Загальним критерієм, за яким здійснюється це проектування, є гарантування збереження – територія, розглянута як буферна зона екомережі, повинна запобігати чи зм'якшувати до прийнятного рівня зовнішні загрози екокоридорам і природним ядрам екомережі.
* зони потенційної ренатуралізації: території, що за низкою критеріїв, не відповідають вимогам, які ставляться до біоцентрів, екокоридорів і буферних зон, однак при визначених перетвореннях можуть такими стати. Ця зона – потенційний резерв території, за рахунок якої можливе розширення екомережі в майбутньому. Оскільки створення екомережі Немирівської міської ради і суміжних сільських рад не є одноразовим актом, а являє собою процес поступового залучення в екомережу нових біоцентрів, створення нових екокоридорів, розширення буферних зон навколо них і т.п., то визначення територій, що мають потенційне значення для екомережі, має важливе значення. Природно, що такі території повинні відповідати визначеним критеріям. Незважаючи на цю необхідність, критерії до зон потенційної ренатуралізації розроблені вкрай слабко.
До місцевого плану формування екологічної мережі для Медвежанської сільської ради Немирівського району пропонується включити такі основні заходи:
* створення нових об'єктів природно-заповідного фонду;
* науково обґрунтоване регулювання господарської діяльності на землях, що увійшли до екологічних коридорів;
* затвердження генеральної схеми планування території сільської ради з врахуванням потреб збереження біологічного й ландшафтного різноманіття;
* створення захисних лісонасаджень вздовж польових доріг для їх перетворення в екологічні коридори, а також у верхів'ях балок для об'єднання екологічними коридорами розрізнених лісових масивів.
* ренатуралізація території існуючого глиняного кар'єру (існуючий план рекультивації цього кар'єру з перетворенням відпрацьованої частини кар'єру у пасовище пропонується замінити на рекультивацію шляхом заліснення корінними для даної місцевості дубово-ясеново-грабовими лісонасадженнями).
* ренатуралізація шляхом створення лісових насаджень на території зруйнованої птахоферми, яка виведена з господарського використання і прилягає до проектованого заказника;
* впровадження біологічних методів ведення землеробства на сільськогосподарських угіддях в межах сільської ради з метою їх перетворення в буферні зони екомережі.
Кінцевим результатом проектування локальної екомережі є її карта, на якій нанесене точне місце розташування всіх її територіальних елементів із зонами їхнього впливу на прилеглі угіддя. Картування екомережі виконується за два етапи.
На першому етапі складається контурна основа карти – наносяться контури біоцентрів, екокоридорів, інтерактивних елементів, буферних зон, а також антропогенних і природних елементів ландшафту, що впливають на міграцію рослин і тварин. Вихідними матеріалами складання такої карти служать аерофотознімки останніх років, топографічні карти, карти землевпорядкування, матеріали лісовпорядкування та інші картосхеми, на яких показані типи угідь з достатньою для призначення до карти екомережі точністю і смисловим навантаженням.
Після завершення першого етапу необхідно провести громадські слухання або сход територіальної громади з широким публічним обговоренням пропонованих заходів місцевого екологічного плану. Обов'язковою умовою формування місцевого екологічного плану та просторової схеми як його основи є досягнення консенсусу з усіма представниками територіальної громади (фермерами, підприємцями, власниками садиб житлової забудови, місцевою інтелігенцією, громадськими об'єднаннями мисливців і рибалок, тощо).
На другому етапі картування визначається типологічна належність виділених раніше територіальних елементів екомережі. За наявності ландшафтної карти на досліджувану територію визначити цей тип не становить особливих труднощів. Якщо ландшафтної карти немає і немає часу на її складання, то режими екологічних факторів у природних ядрах і екокоридорах можна встановити за ґрунтовими або лісотипологічними картами чи матеріалам лісовпорядкування.
Розробка місцевого екологічного плану (місцевого плану розвитку природи) завершується його затвердженням на сесії сільської ради. В нашому пілотному проекті в даний час робота знаходиться на стадії громадського обговорення проекту екологічної мережі.
Попереднім результатом застосування політики партнерства у формуванні просторових елементів екологічної мережі є усвідомлення, що для створення нових заповідних об’єктів чи інших елементів екомережі примусовий механізм можна застосовувати лише в екстремальних випадках. Набагато важливіше з допомогою органів місцевого самоврядування та громадськості домогтися розуміння цінності й унікальності об’єктів, що потребують охорони, щоб участь місцевого населення в створенні та наступній охороні територій екологічної мережі базувалася на почуттях місцевого патріотизму.
Висновки і пропозиції. Практика застосування чинного законодавства про збереження біологічного і ландшафтного різноманіття України на прикладах Вінницької області свідчить про назрілу необхідність реформування системи державного регулювання і державного управління у цій сфері з переходом від поресурсного (галузевого) регулювання до системного через впровадження національної екологічної мережі. Для здійснення реформ, пов'язаних з впровадженням національної екологічної мережі, в тому числі на регіональному і місцевому рівнях, існує потреба в суттєвому доповненні чинного законодавства, а саме:
1. Прийняти закон "Про національну екологічну мережу", який би закріпив у якості юридичних понять основні методологічні поняття і визначення, необхідні для формування екологічної мережі.
2. В рамках адміністративної реформи усунути дублювання завдань і функцій місцевих державних адміністрацій, територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів та органів відомчого контролю і регулювання використання природних ресурсів.
3. Узгодити природоохоронне законодавство та законодавство про культурно-історичну спадщину з метою створення умов для включення історико-культурних територій до національної екомережі.
4. Удосконалити земельне законодавство, прийнявши зокрема закон про збереження земель, про економічне стимулювання суб'єктів землеволодіння і землекористування до здійснення заходів щодо розвитку та підтримки екологічної мережі.
Системний підхід в управлінні ресурсами рослинного і тваринного світу, земельними ресурсами з метою збереження біологічного й ландшафтного різноманіття, виходячи з чинної нормативно-правової бази, на регіональному рівні доцільно реалізувати через прийняття обласною радою регіональної програми розвитку екологічної мережі.
Формування просторових елементів екологічної мережі на місцевому рівні рекомендується здійснювати у формі місцевого екологічного плану (місцевого плану розвитку природи).
Ефективне впровадження регіональних програм та місцевих екологічних планів (планів розвитку природи) можливе на базі політики партнерства, максимального узгодження інтересів різних земле- і природокористувачів, виходячи з науково обґрунтованих рекомендацій щодо природних особливостей даної території.
Методологія розробки і впровадження просторових елементів екологічної мережі на національному, регіональному й місцевому рівнях базується на системному підході, коли природні екосистеми і суспільство розглядаються як відкриті саморегульовані системи, котрі взаємодіють між собою.
Підвищення ефективності прийняття управлінських рішень щодо збереження біологічного й ландшафтного різноманіття досягається при застосуванні для аналізу і власне процесу прийняття рішень геопросторових баз даних, особливо геоінформаційних систем, заснованих на сучасних інформаційних технологіях.
Источник: Л.М.Кирилюк, О.Г.Яворська. Досвід впровадження просторових елементів екологічної мережі на локальном рівні на прикладі немирівського району Вінницької області (за матеріалами сайту Національного Екологічного комітету України)