РЕГІОНАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА ЯК ЧИННИК ОПТИМІЗАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
М. Приходько
Інститут менеджменту і економіки,
вул. Вовчинецька, 225а, м.Івано-Франківськ, 76006, Україна
Обґрунтовано необхідність створення регіональної екологічної мережі Івано-Франківської області. Визначено завдання, які необхідно вирішити у разі формування такої мережі.
Ключові слова: екологічна мережа, ландшафти, оптимізація.
З усього різноманіття сучасних проблем однією з найскладніших є проблема наростання суперечностей між природними процесами та процесами соціально-економічного розвитку і використання природних ресурсів. Розвиток промислового й аграрного виробництва, використання значної кількості природних ресурсів, урбанізація та інші складні антропогенні процеси стали чинниками, які суттєво впливають на цілісність природних екосистем і структурно-функціональну організацію ландшафтів, зумовлюють глибокі зміни у біогеоценотичному покриві, руйнування біологічного і ландшафтного різноманіття, знижують ступінь біотичної модифікації ландшафтів [4–6, 9, 14]. За сучасних моделей споживання і виробництва природні ресурси продовжують використовувати швидше, ніж вони можуть відновлюватися. Недотримання у процесі виробничо-господарської діяльності законів, правил і принципів природокористування [12] призвело до порушення стійкості ландшафтних систем, виникнення негативних екологічних ефектів (забруднення навколишнього середовища, зникнення видів рослин і тварин, ерозія ґрунтів, обміління рік, паводки та ін.), погіршення умов середовища життєдіяльності людей.
Головними вимогами законів природокористуванн є забезпечення функціональної цілісності й оптимального співвідношення компонентів у природних і природно-антропогенних системах, а також максимального збереження біогеоценотичного покриву, біологічного і ландшафтного різноманіття. У разі порушення цих вимог втрачається надійність природних екосистем – здатність екосистеми (ландшафту) існувати без різких змін структури і функцій, а також порівняно повно саморегулюватися і самовідновлюватися.
Надання пріоритетності політиці нерегульованого споживання природних ресурсів зумовлює нарощування антропогенного навантаження на ландшафти і хід природних процесів у них. Потенційні можливості природних екосистем протидіяти цим процесам перебувають на грані вичерпання. Освоєння нових територій і нових ресурсів призвело до ущільнення географічного простору [13] і необхідності обмеження певних параметрів розвитку в сфері економіки, споживання ресурсів та простору [14–16].
Відповідно до цього потрібно вживати адекватні організаційно-господарські заходи щодо переходу до режиму інтегрального керування природними територіальними комплексами. Найфундаментальнішою ідеєю і реагуванням на дигресивні процеси у природі, зумовлені хаотичним і в основі споживацьким природокористуванням, є ідея сталого розвитку [16], один із принципів якої – збереження природного середовища, біологічного і ландшафтного різноманіття.
Уважають, що ідея формування екологічної мережі є інтегральною у справі збереження природного середовища, оптимізації ландшафтів, збереження генофонду живої природи, формування сприятливих умов для життєдіяльності людини [1, 2]. У Європі вона вже набула певного розвитку і є головним напрямом реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). На міждержавному рівні формування екологічної мережі координує програма “Natura–2000”, ухвалена у 15 країнах Європейського Союзу. У разі поєднання природоохоронних територій з Всеєвропейською екологічною мережею “Emerald” буде забезпечено охорону біорізноманіття і генофонду видів усієї Європи та невиснажливе використання природних ресурсів.
В Україні правові основи формування екологічної мережі регульовані Законами України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991), “Про природно-заповідний фонд України” (1993), “Про рослинний світ” (1999), “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” (2002), “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.” (2000), а також Рамковою конвенцією про охорону довкілля та сталий розвиток Карпат (2003).
Програма формування національної екологічної мережі України передбачає виділення ключових районів, екологічних коридорів, відновлювальних і буферних територій з урахуванням біогеографічних зон; відбір збережених екосистем і ландшафтів, типів середовищ існування видів (екотонів) регіонального і національного значення. Згадані питання є методологічною базою вивчення біологічного і ланд-шафтного різноманіття, аналізу стану ландшафтів як основи формування регіональної екомережі й оптимізації ландшафтів на території Івано-Франківської області.
Проблема формування регіональної екологічної мережі (див. рисунок) та оптимізації ландшафтів для Івано-Франківської області особливо актуальна, оскільки внаслідок антропогенного впливу значно порушена генетична цілісність, висотна диференціація і структурно-функціональна організація природних ландшафтів, які функціонували раніше як саморегульовані системи з високим порогом стійкості. Природними і напівприродними угрупованнями (ліси, сіножаті, пасовища, водно-болотні угіддя) в області зайнято в середньому 63% території. Однак у рівнинних ландшафтах цей показник значно нижчий – 20–35%, у передгірських – 35–40%. Екологічну небезпеку становить зменшення лісистості території у гірських ландшафтах до 50–60%, у передгірських – до 30–45%, у рівнинних – до 8–17%. Унаслідок інтенсивного використання лісів змінився ценотичний склад лісових екосистем, збільшились у 2,5 раза площі похідних смерічників через зменшення площ ялицевих, букових і дубових лісів. Порушена вікова структура деревостанів – переважають молодняки і середньовікові насадження (81%).
Освоєння території супроводжується поширенням “хвиль” впливу людини на природні ландшафти і впровадженням антропогенних комплексів у структуру природної ландшафтної мозаїки. У корінному біогеоценотичному покриві Івано-Франківської області ще у І тисячолітті н. е. переважали лісові ландшафти [3]. Найпоширенішими процесами цілеспрямованих перетворень природних ландшафтів було вирубування лісів з метою формування необхідного для людини життєвого простору, створення пасовищ, сіножатей і орних земель.
У результаті денатуралізації природного середовища утворилось різноманіття сучасних природно-антропогенних ландшафтів, які є побічним продуктом економічної діяльності людини. Заміна природних біоценозів агроценозами й урбанізованими екосистемами призвела до зменшення біогеоценотичної товщі, спрощення структури природних ландшафтів, погіршення водного балансу території, зниження енергетичної ефективності продукційного процесу.
Останніми роками простежено значний інтерес до ландшафтів та їхньої охорони з огляду на деструктивну та неконтрольовану їхню зміну, а також процес ландшафтної гомогенізації. З урахуванням важливості ландшафту як невід’ємної частини і важливого елемента в житті людини висловлено низку пропозицій щодо збереження та керування ландшафтами, зокрема: розвиток стратегії дій для ландшафтів Європи; концепція індикаторів ландшафту та його оцінки в рамках Європейського союзу, а також вивчення зв’язків між традиційними ландшафтами і регіональною економікою для розробки планів дій щодо їхнього пріоритетного використання і збереження ландшафтного різноманіття [2].
Ландшафти будуть змінюватися і надалі внаслідок економічного і культурного розвитку та інших чинників, однак ці зміни потрібно спрямувати так, щоб у кінцевому підсумку досягти сучасного якісного (оптимального) ландшафту. Ландшафти повинні бути результатом екологічно обґрунтованого проектування, а не безсистемного розвитку.
З огляду на щораз більше антропогенне навантаження на природні ландшафти особливого значення набуває формування екологічної мережі як єдиної структурованої системи територій регіонального і національного рівнів з природними або частково зміненими ландшафтами. Регіональну екологічну мережу на території Івано-Франківської області створюють згідно з “Програмою формування регіональної екологічної мережі в Івано-Франківській області на 2001–2010 рр.” Метою програми є формування цілісної системи, яка б забезпечувала збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, природних екосистем, видів і популяцій рослин і тварин та середовищ їхнього існування, а також природних шляхів їхнього поширення і міграції.
Основою регіональної екомережі, її природними елементами (ядрами) є 437 природно-заповідних територій та об’єктів загальною площею 186,5 тис. га, що становить 13,4% території Івано-Франківської області (табл. 1).
Проте наявна в області мережа природно-заповідних територій – це лише певна частина наявного біологічного і ландшафтного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації і не охоплює належно всі типи ландшафтів, не формує цілісної системи – екологічного каркасу, який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (табл. 2).
Найбільше заповідних об’єктів зосереджено у гірських ландшафтах (59,4% від загальної кількості), менше – у передгірських (19,3%) і рівнинних (21,3%). Найповніше у природно-заповідному фонді представлені природні комплекси Горганів і Чорногори (Карпатський національний природний парк, природний заповідник “Горгани”, заказники “Грофа”, “Яйківський”, “Товпишірський” та ін.).
Полонинсько-Чорногірську область репрезентує ландшафтний заказник “Чивчино-Гринявський”, Сколівські Бескиди – Поляницький регіональний ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати – національний природний парк “Гуцульщина”, Прут-Дністерську область – Дністерський регіональний ландшафтний парк, Рогатинське Опілля – Галицький регіональний ландшафтний парк.
Головним завданням формування регіональної екомережі є створення нових заповідних об’єктів у тих районах, де їхня площа не достатня. З цією метою передбачено створити ще два національні природні парки – “Галицький” і “Верховина” загальною площею близько 30 тис. га та низку нових заповідних об’єктів місцевого значення площею понад 5,5 тис. га.
Найважливішим і водночас складним завданням формування екомережі є просторова організація антропогеннотрансформованих ландшафтів – агроландшафтів. Це докорінно змінені людиною ландшафти із переважанням у структурі угідь орних земель, значною строкатістю елементів територіальної структури і порушеними речовинно-енергетичними потоками [10, 11, 14]. З огляду на це необхідна регульована реконструкція й оптимізація агроландшафтів з наближенням їхньої просторової структури і речовинно-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів з урахуванням двох системно-екологічних рівнів – ландшафтного і водозбірного [11]. Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає структуризацію угідь, формування в межах водозбору складної мозаїчної просторової структури й оптимального співвідношення угідь (ліси : луки : рілля).
Удосконалення структури землекористування ґрунтується на концепції еколого-господарського балансу території [7], згідно з якою землі, зайняті природною рослинністю (ліси, луки), розглядають як землі екологічного фонду, з яких формується екологічний каркас території. У разі оптимального співвідношення і просторового розміщення лісові насадження у поєднанні з сільськогосподарськими угіддями й іншими компонентами ландшафту утворюють єдину парагенетичну систему і формують новий вид антропогенного ландшафту – лісоаграрний, у якому відновлюється екологічна і біологічна рівновага [10, 11].
Оптимізацію агроландшафтів, підвищення біорізноманіття території забезпечують шляхом формування системи лісових насаджень – сукупності створених у межах водозбору з урахуванням особливостей рельєфу, ґрунтів, умов формування поверхневого стоку, стокового навантаження та інтенсивності водно-ерозійних процесів різних за формою і призначенням лісових насаджень, об’єднаних у функціональне ціле внаслідок причинно-наслідкових взаємозв’язків між її елементами.
Згідно з теорією систем, властивостей системних об’єктів лісові насадження набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект виявлятиметься на всій території. Тому їх необхідно створювати і розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі привододільного і прияружного фондів, а також землі гідрографічної мережі. Вимога системності підпорядкована меті впорядкування та надання створеним на водозборі лісовим насадженням властивостей цілісного утворення, здатного підтримувати природну рівновагу. Створювати лісові насадження з водоохоронними, протиерозійними, середовищетворними функціями та розміщувати їх у межах водозбору потрібно диференційовано з урахуванням морфоструктури водозборів та структури земель за категоріями інтенсивності їхнього використання, особливостей рельєфу, виділяючи ключові елементи, де лісова рослинність найбільше виконує водоохоронно-захисну функцію (передусім стокорегулювальні лісосмуги, землі з високим ерозійним потенціалом та ділянки стоковідвідної інфраструктури ландшафту – днища улоговин, ярів, балок та ін.).
До системи лісових насаджень на водозборі належать:
• смугові насадження на сільськогосподарських угіддях (стокорегулювальні, прияружні та прибалкові лісосмуги, улоговинно-смугові насадження);
• сукупність різних за формою та призначенням насаджень на еродованих землях і землях гідрографічного фонду (насадження на ярах і балках, уздовж берегів річок і водойм тощо);
• наявні на водозборі природні ліси.
Екологічна мережа буде формуватися також завдяки природно-відновним територіям – залишкам первинних або вторинних екосистем із певним потенціалом видів. Природно-відновні території будуть створювати і в сільськогосподарських ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації) орних земель, передусім, еродованих. Передбачено залужити і заліснити 30 тис. га ріллі на схилах понад 7о, а також створити відповідно до ґрунтово-кліматичного і геоботанічного районування території „полігони еталонних ґрунтів” і відновити на них корінні (природні) рослинні угруповання.
Важливими складовими регіональної екомережі є ліси та землі водного фонду. Площа земель лісового фонду становить 626,2 тис. га (43%), з них 319,8 тис. га лісів вилучені з експлуатації і виконують переважно природоохоронні функції.
У регіональній екомережі річки (8321 загальною довжиною 15,6 тис. км) разом із прибережними захисними смугами відіграють роль екологічних коридорів. Один із екологічних коридорів проходить по р. Дністер і є з’єднувальною ланкою з екомережами сусідніх областей – Львівської, Тернопільської та Чернівецької.
Створення регіональної екологічної мережі дасть змогу:
об’єднати у цілісну систему землі природно-заповідного фонду, інші природні та напівприродні території;
забезпечити збереження, відтворення і невиснажливе використання природних ресурсів, біологічного і ландшафтного різноманіття, уникнути втрат генофонду;
підвищити стійкість ландшафтів до антропогенних навантажень, відновити саморегулювальну і самовідновну здатність природних екосистем;
забезпечити позитивні зміни стану довкілля, сформувати екологічно безпечне середовище життєдіяльності людей;
поліпшити гідрологічний режим рік, запобігти ерозії ґрунтів, поліпшити якість природних вод;
розширити придатні для рекреаційного використання території, забезпечити розвиток збалансованого туризму;
Наступним завданням досліджень є всебічна якісна і кількісна характеристика ландшафтів з урахуванням їхніх антропогенних змін та обґрунтування заходів щодо невиснажливого використання природних ресурсів, збереження та відтворення природного середовища.
Источник: М. Приходько. Регіональна екологічна мережа як чиннки оптимізації ландшафтів Івано-Французської області// Вісник Львівського університету/ Серія географічна. 2004. Вип. 30. - с. 266-273