Подоваленко Юлія Василівна

У мене дуже гарні батьки: мати – Подоваленко Галина Григорівна і батько – Подоваленко Василь Петрович. Вони дали мені життя, свою любов, тепло і підтримку, я росла у мирній, здоровій атмосфері.

Ніякими незвичайними здібностями і талантами я наділена при народженні не була. Хоча ні, я була гнучкою, спортивною і рухомою дитиною, ходила на художню гімнастику і більш за все любила заняття зі стрічкою. Ще шкодила, серйозно і не по-дитячому, чим спричиняла батькам чималий клопіт. Я совала свій ніс, куди не треба, лазила по деревах.

Дуже любила (і зараз люблю) їздити на море, пам’ятаю, як мати за вуха витягувала з води, синю, але жахливо щасливу дочку. Не менше, ніж море, любила дачу, окрім урочистих моментів, пов’язаних з сімейними походами на полювання за колорадським жуком на городі і Г-подібним стоянням під пекучим сонцем при прополці грядок. В загалі-то, я досить швидко орієнтувалася і ховалася у тінь, а через деякий час нудила, що хочу додому. Мені дуже подобалось і, щиро кажучи, подобається і до цього дня залізти у червні місяці на черешню, аж на саму верхівку, і їсти спілі ягоди, оглядаючи панораму, що відкрилась, доки не відчую, що якщо з’їсти ще хоч одну ягідку, то мене просто розірве.

Коротше кажучи, дитинство пройшло щасливо і безхмарно: яслі, дитячий садок і, нарешті, школа № 54 з 1991 року. У день першого вересня йшов дуже сильний дощ, і лінійка не відбулася. Початок навчального життя не склався.

Я дуже вдячна матусі за те, що вона не віддала мене до школи з шести років, як планувала, а почула мої благання і відправила свою дитину на поживу до храму знань з 7-ми років, майже з 8-ми. Треба сказати, що до школи я не хотіла йти, якимось шостим почуттям вгадуючи, що особливо гарного там нічого нема, і не буде. І не підвела мене інтуїція. Вчитися мені не подобалося. У молодших класах я вбирала знання, ще абияк погоджуючись з системою «треба», але з кожним наступним роком поступово переоцінювались цінності, і слово «треба» стало для мене гірше за покарання, з тієї пори, мені не подобається, коли мене починають «строїти» і намагаються розпорядитися моїм часом.

Особливими досягненнями й успіхами мої підліткові роки не ознаменовані. Ходила я, як і всі діти, кожен день за знаннями до школи, робила уроки, завжди з нетерпінням очікувала канікул і проводила їх у блаженній насолоді волею, влітку їздила у табір. Займалася волейболом, їздила на змагання, проте, спорт цікавив мене виключно як захоплення, а не як справа мого життя, і, потренувавшись 3 роки, я поставила крапку на ньому і тепер граю в цю гру лише на пляжі з друзями. Брала участь у шкільних олімпіадах з історії, правознавства, української мови. Навчалася непогано. З усіх предметів дуже полюбляла літературу: українську і російську та географію і ненавиділа тихою, але лютою, ненавистю хімію. Цей предмет ніяк не хотів мені даватися, і лише у 10-му та 11-му класі я по-іншому подивилася на хімію і навіть здала випускний іспит на п’ятірку. У 2000-му році я пройшла курси «Основи діловодства» та «Мій помічник – Персональний комп’ютер», отримала сертифікати, але головне набула навички роботи з діловими паперами.

У мене мати дуже полюбляє читати, дивлячись на неї, і я полюбила це заняття. Люблю читати різні жанри, дуже подобаються твори Тургенєва. Пам’ятаю, вчитель російської мови казала:«Якщо хочете, щоб ваші діти читали добровільно, а не з-під палки, то читайте самі, так, щоб вони бачили це, і їм було цікаво, що такого є у книжках, через що варто витрачати на них час. Давайте їм гарний приклад», - і моя мати, напевно, якоюсь материнською мудрістю відчула це правило.

Школу закінчила без четвірок у 2001 році й у тому ж році придбала новий головний біль, вступивши до Донецького національного технічного університету.

Вибір університету і спеціальності ні з чим не пов'язаний, так сталося. Відвідувала підготовчі курси у Донецькому залізничному інституті (готовила українську мову і математику), екзамени здавала на спеціальність «Менеджмент організацій». Паралельно пройшла співбесіду в ДонНТУ на спеціальність «Хімічна технологія високомолекулярних сполук» (ТХВ) і здала екзамени на заочну спеціальність «Облік і аудит» у тому ж ДонНТУ. Вибір пав на ТХВ. Після школи бажання вчитися, нажаль, не додалося, але освіту треба було отримувати.

Вчитися мені в університеті було складно, але стипендію я отримувала завжди. На першому курсі мені подобалась загальна хімія, особливо лабораторні роботи. Взагалі, мені подобались будь-які лабораторні, тому що вони дають гарний досвід і не такі нудні, як лекції. У 2005 році здала державний іспит за фахом, отримала диплом бакалавра з відзнакою і тієї ж осені вступила до магістратури, чим, зізнаюсь, я дуже задоволена, тому що у мене з’явилась можливість чогось досягти у житті. Брала участь у V-й Міжнародній науковій конференції аспірантів і студентів "Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів", отримала диплом оргкомітету за кращу доповідь.

Тема моєї дипломної роботи «Вплив швидкості детонації на рівень запобіжних властивостей промислових вибухових речовин (ВР)» була запропонована мені керівником. На мій погляд, вона є досить актуальною, тому що зараз для забезпечення безпеки проведення вибухових робіт у шахтах, небезпечних щодо газу і пилу як раз і використовуються запобіжні ВР IV-го,V-го і VI-го класів. Швидкість детонації ж є однією з найважливіших вибухових характеристик ВР.

По закінченні магістратури я, можливо, продовжу свій шлях у науці, або ж піду працювати за фахом на Донецькому казенному заводі хімічних виробів. І як би не подобався мені процес навчання, вважаю, що знання, отримані мною, обов’язково стануть у нагоді в майбутньому. Адже шкільні знання стали базою для знань, отриманих в університеті, а ці в свою чергу стануть базою для надбання подальшого життєвого досвіду і професійних навичок.

На найближчі роки плани у мене наступні: закінчити успішно магістратуру і точно визначитися з подальшими планами на майбутнє, а життя, як завжди, внесе свої корективи.