Портал магістрів ДонНТУ
Я народився 7 грудня 1983 року в місті Краснокамянську Читинської області (Росія). Я там прожив один рік, і ми з батьками переїхали жити на Україну. Зараз я живу в Макіївці. Мої батьки: мама - Дядюшкіна Олена Василівна, папа - Дядюшкін Сергій Леонідович.
Я був дитиною неспокійною, потребуючою до себе великої уваги, але моє неспокійне життя продовжувалося не довго. Через рік у мене з'явилася сестричка Дядюшкіна Олеся Сергіївна і "велику" увагу довелося поділити на двох.
У віці трьох років я пішов у дитячий сад. Мені там сподобалося не відразу, тому що я ніколи не опинявся в чужому місці так надовго, але потім я звик і навіть дуже полюбив його. У садку в мене з'явилося дуже багато друзів. Там я навчився читати й писати, там поламав руку - перша моя серйозна травма.
У 1991 році я пішов у школу №103 міста Макіївки. Перший вересневий дзвоник, схвильований вчитель і перший урок, перший клас, перша парта біля вікна і перша оцінка в щоденнику, перші труднощі, несміливі відповіді біля дошки, незвична вказівка в безпомічних руках. Через це все мені довелося пройти. До дисципліни у школі я звикав довго. А коли мене все-таки привчили до порядку – все пішло добре. Я був дуже здатним, завжди любив математику, фізику, тобто точні науки, а от гуманітарні предмети мені давалися важко, особливо спів. Але я справлявся з цими труднощами, тому що немає нічого неможливого. Якщо дуже чогось захотіти, то усе вийде. Паралельно з загальноосвітньої я учився в музичній школі грі на гітарі, ходив на секцію легкої атлетики, брав участь у змаганнях, займав призові місця. Загалом , життя в школі була веселою і насиченою подіями приємними і не дуже. У 5-ому класі, після здачі перших іспитів, я вирішив покататися на мопеді з друзями. Це закінчилося струсом мозку, і половину канікул я пролежав у ліжку.
Шкільні роки - це кращі, самі безтурботні роки в моєму житті. Але коли я ще сидів за партою, думав, що так буде вічно, адже десять років не так вуж мало, особливо, якщо в каталозі твого минулого усього 7 років. А час має дивну властивість тікати від людини зі скаженою швидкістю. І от останній дзвоник, останній іспит, останній вечір і я вже опинився за стінами рідної школи. Випускний бал згадую з теплим смутком. Важко було розставатися з однокласниками, вчителями, адже з ними я провів 10 років свого життя, але в той же час хотілося змін, хотілося скоріше довідатися, що чекає попереду. А попереду чекали вступні іспити.
У 2001 році, здавши співбесіду по математиці на "5", я надійшов у Донецький національний технічний університет на спеціальність "Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв". Надійшов я на цю спеціальність тому, що мене з дитинства притягали механізми й електрика. Утім, ця спеціальність буде затребуваної завжди.
За час навчання в університеті я був на практиці, на шахті Засядько, на шахті Холодна балка, на заводі ТОР. Свою науково-дослідну роботу я пишу по шахті Засядько.
Реферат | Бібліотека | Посилання | Звіт про пошук | Індівідуальне завдання