• Ніжний вік
• Шкільні роки чарівні
• Мої університети

Черепкова

Олена

Володимирівна

E-mail: helena_vladi@list.ru

Факультет:

Обчислювальної техніки та інформатики


Спеціальність:

Комп'ютерні системи та мережі


Тема випускної роботи:

Захист інформації при розробці навчальних систем


Керівник:

доц. каф. ЕОМ Теплинський Сергій Васильович


E-mail: SV@Cs.DGTU.Donetsk.UA

Нагору

• адреса: 86015, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Донецьке шосе, ???
• конт. телефон: 80502184694
• e-mail: helena_vladi@list.ru
• освіта: ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНиЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, спеціальність Комп'ютерні системи та мережі, бакалавр, здобуваю ступінь магістра
• середній бал зо заліковою книжкою: 4,82
• досвід праці: вілсутній
• виробнича практика: ВАТ "Укртелеком" на посаді иженера-электронщика з 1.07.04 до 21.07.04
• вміння:
1) вільно володію російською та українською мовами
2) володію англійською у обсязі достатньому для читання
3) мови програмування: Асемблер, С, С++, Visual C++, HTML, Java, Java Script, Delphi
• особисті якості: комунікабельність, ініціативність, сумлінність, здатність навчатися
• особисті дані: українка, 1984 року рождения, незаміжня

Нагору

Народилася я морозним зимовим днем 5 грудня 1984 року в місті Тюмень. Зробила я цей вчинок, звичайно ж, не без допомоги своїх батьків (за що їм величезне СПАСИБІ), Черепкової Людмили Павлівни та Черепкова Володимира Васильовича, які тоді працювали в аеропорті. Мама - зв'язківцем, а тато - авіамеханіком, а потрапили вони туди за розподілом зовсім з інших регіонів нашої спільної неосяжної батьківщини. Із тих самих пір стали ми мешкати втрьох у кімнаті гуртожитку для працівників усе того ж аеропорту. Там я провела перші два роки свого ще і зараз недовгого життя. Це були, напевно, самі яскраві, безтурботні, чарівні місяці мого життя. Я б навіть сказала незабутні, якби в моїй симпатичній голові залишився хоч один спогад про той час. А спогади моїх батьків (хоч вони і вимовляються із великою наснагою) напевно будуть цікаві тільки моїм же батькам і мені.

У 1986 році, коли усі намагалися виїхати з України (по цілком зрозумілих причинах - адже рік пам'ятний), мої батьки вчинили оригинально - вирішили переїхати сюди жити. Мотивація в них була наступна: по-перше, квартира в Макіївці - це безсумнівно краще, ніж кімната в гуртожитку в Тюмені, а по-друге, рідні бабуся і дідусь стають незамінними людьми, коли дитину не з ким залишити вдома. Таким чином, починаючи з 1986 року ми стали жити в місті Макіївка вп'ятьох: мама, тато, бабуся, дідусь (мамині батьки) і я.

У віці двох з невеликим років мене відправили в дитячий садок "Горошинка", а потім перевели в дитячий садок №47, з якої причини, я не знаю, тому що обидва садки знаходилися недалеко від мого будинку. Особливо яскравих спогадыв про вихователів і однокашників у мене не залишилося. Домочадці ж моїм вихованням займалися дружно, з ретельністю, керуючись підручниками з педагогіки. Тому в чотири роки я вже вміла читати, знала неймовірну кількість дитячих віршів і пісень напам'ять і почала выдвыдувати секцію фігурного катання. Дитячий садок довелося кинути - і без нього часу не вистачало. Загалом дитинство в мене було цілком насиченим... Можу ще додати, що дитиною я була досить спокійною і слухняною. Книжок не рвала, іграшок не ламала, шпалери фломастерами не розмальовувала. Коли мені було п'ять ыз половиною років, у мене зненацька з'явився братик, що незабаром зробив із книжками, іграшками, і шпалерами те, чого не зробила я.

Нагору

Шкільні роки чарівні

У школу мене відправили в сім без малого років, хоча я просилася й раніше... Потрапила я в 1-"Г" клас загальноосвітньої школи №57 міста Макіївки. Моя перша вчителька Завада Тетяна Василівна відносилася до нас - першокласників, дуже тремтливо. Одним словом, ходити в школу мені сподобалося. У першому ж класі я почала займатися англійською, відвідувала школу мистецтв і продовжувала ходити на фігурне катання. У третьому класі англійська і школа мистецтв змінилися на акробатику. З першого по п'ятий класи я назбирала безліч похвальних листів і грамот за перемоги в спортивних змаганнях, відмінне навчання і за активну участь у житті класу і школи.

Після п'ятого класу наш колишній 5-"Г" вирішили розформувати. Це так засмутило Тетяну Василівну, яка, нагадаю, нас усіх дуже любила, що вона навіть звільнилася. А я потрапила в новий 6-"Б" клас. Фігурне катання, а незабаром і акробатику, я кинула. Пробувала займатися танцями і рукоділлям - швидко набридло. Із шостого по одинадцятий клас брала участь у шкільних і районних олімпіадах майже по всіх предметах. Найвище досягнення - перше місце на районній олімпіаді з математики.

Починаючи із шостого класу стала захоплюватися інтелектуальними іграми ("Брейн-ринг", "Що?Де?Коли?","Шоколадна казка" - була і така передача). Спочатку я потрапила до шкільного, а потім і до міського клубу знавців. Тут завела багато нових цікавих знайомств. Зі своєю командою "Сигма" брала участь у всіляких турнірах, займала чимало призових місць по області й Україні. Свою останню гру я провела вже будучи студенткою першого курсу.

Дев'ятий клас я закінчила на відмінно, як і всі попередні, за що мені в урочистій обстановці на урочистій лінійці урочисто вручили свідоцтво особливого зразка.

Десяті й одинадцяті класи в нашій школі були різнонапрямкові (правовий, економічний, філологічний), тому ми усі знову розформувалися-переформувалися, і я опинилася в економічному класі. Це означало поглиблене вивчення математики та інформатики, а також введення двох нових предметів: економіка і бухгалтерський облік. Дівчинок у класі було трохи більше ніж хлопчиків (співвідношення 24:6). Напевно тому обстановку в колективі важко було назвати теплою і дружньою. Після цього повірити в існування жіночої дружби досить складно. ;)

Ну і, звичайно ж, у старших класах не обійшлось без участі у КВК, концертах, спектаклях і інших різного роду розважальних заходах внутрішкільного і міського масштабу. Утім, усе як в усіх.

В останній рік ми раптом почали вчитися за новою дванадцятибальною системою. Але і цей іспит я переборола з гідністю, тобто заробила золоту медаль.

Випускний бал після одинадцятого класу ми провели яскраво і весело, чому є чимало документальних підтверджень у вигляді фотографій і відеозаписів. Хоч і було трохи сумно "іти в доросле життя", позитивних емоцій від свята залишилося море. Думаю, уточнювати, кого вибрали королевою балу, не варто.;)

Нагору

Мої університети

Під час навчання в школі мені більш за все подобалися два предмети: інформатика та біологія. Була думка вступати в медичний, але там (о, жах!) на вступних іспитах потрібно було складати фізику. Я, звичайно, могла б стати мікробіологом, але батьки відмовили. І, тому, вже в десятому класі я знала, що вступати буду точно в ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (тепер уже національний) і швидше за все на факультет обчислювальної техніки і інформатики (ФОТІ). На початку одинадцятого класу пішла на підготовчі курси з математики і інформатики в Центр підготовки абітурієнтів (ЦПА). Весь рік посилено готувалася до рейтингових іспитів. Викладач порадив вступати на спеціальність "Програмне забезпечення" (ПЗ), що я і намагалася зробити під час рейтингів. Однак, на бюджетну форму навчання мені вступити не вдалося. Тому я пішла на співбесіду - на щастя, мій відмінний атестат надавав мені таку можливість. Співбесіда мені дуже сподобалася, тому я її повторила чотири рази - більше просто не встигла. У результаті, вступила на наступні спеціальності: ПЗ, ОТ, СП, (ФОТІ) і НАП (ФКІТА). Щоб не помилитися у виборі, я вирішила спитати поради. Як ви думаєте в кого? Звичайно ж у студентів, що нудьгували біля деканату в четвертому корпусі (цікаво, що вони там робили в середині літа?). Вони мені і порадили подавати документи на ОТ, а точніше не забирати їх звідти. І ось я тут! Уже дожила до магістратури.

У період навчання в університеті мені вдалося "засвітитися" на олімпіаді з програмування, виступити на деяких конференціях, взяти участь у тестуванні від фірми Aldec, а ще пограти в КВК, посидіти до сьомої години вечора на консультаціях, посміятися над "добрими" жартами улюблених викладачів, відмітити такі свята, як "Екватор", "Перша стипендія", "День кафедри" і т. п. Особливим успіхом вважаю цілком пристойні оцінки в заліковій книжці, а головним досягненням - друге місце на всеукраїнському турі олімпіади по діловій українській мові. Адже тим самим я довела, що ОТ-шники і тут кращі, тим, хто в цьому сумнівався.

Плани і цілі на найближче майбутнє: постараюся стати гарним Фахівцем, спробую одержати другу освіту (економічну), спробую прославити рідний університет, сподіваюся стати Людиною.

Далекі цілі: після того, як найближчі плани будуть виконані, буду намагатися зробити так, щоб якнайбільше людей довідалося про те, Який я фахівець і Яка я людина.

Безперечно, для того, щоб здійснити мої честолюбні плани, мені доведеться ще чимало потрудитися, ну а цьому наших студентів навчають краще, ніж у будь-якому іншому вузі.

Нагору

РУС | ENG | ДонНТУ>Портал магістрів ДонНТУ

© ДонНТУ, 2006