Москаленко Ксенія Олегівна

Факультет: Обчислювана техніка та інформатика

Спеціальність: Економічна кібернетика

Тема випускної роботи: Ризик менеджмент

Керівник: кандидат технічних наук, доцент Дмітрієва Ольга Анатоліївна

Про себе (головне):

Email: kseniya.mos@gmail.com

Коротка біографія:

Дитинство

Я народилась 31 березня 1984 року у містечку Шахтарськ у Донецькій області. У родині була першою і довгоочікуваною дитиною і з приводу мого народження дідусь написав вірш. Про своє народження я сповістила голосним, дужим і, як казала акушерка, командирським криком.

Суспільне виховання почалось ще у яслях. Ходити я почала рано, а ось розмовляти ні як не хотила. Почала лише після трьох років, але цілісінькими реченнями. У три роки мене віддали у дитячий садок, де мені дуже сподобались вихователі та спілкування з дітьми. Там я могла швидко впоратися з дорученнями, якщо вони були мені до вподоби, але примусити мене робити щось, що мені не подобалось було просто неможливо. У дитячому садку я обрала свою першу професію – „садічна” медестра (бо вона ж лише дітям головки дивиться).

Школа

Читати я завагала сама і навчилась дуже швидко і коли мала йти до першого класу у школу вже вміла добре читати. У школі мені дуже поталанило з вчителькою. Так сталося, що у початковій школі я працювала і розмірковувала дуже повільно, а в неї вистачало професіоналізму і такту не підштовхувати мене, а лагідно вислуховувати. Писати мені не подобалось, що і тепер можна побачити з мого почерку...

Початкову школу я закінчила з похвальним листом, а після сьомого класу склала вступні іспити і вступила до Донецького технічного ліцею. Навчалась там на протязі одного року, а наприкінці вирішила поступити до ліцею ”Інтелект”. Я це зробила і була дуже задоволена, я й досі вдячна усім працівникам ліцею, які не просто вчили, але й виховували нас. Зі всіх п’яти кураторів, що в мене були, лише перший та останній, Олена Яківна і Ірина Валентинівна, дійсно розуміли мене та використовували індивідуальний підхід. В ”Інтелекті” було цікаво не тільки вчитися, але й приймати участь у різноманітних виставах та заходах – колядках, дебютах, днях знань, перших/останніх дзвінках. Закінчила ліцей із золотою медаллю.

Університет

Обрати професію допомогли батьки, бо на той час я ще не могла визначити чим саме хотіла би займатись решту життя. В решті решт обрали економічну кібернетику у ДонНТУ. На момент вступу я вже двічі складала вступні іспити, а тому складати рейтинги було не дуже складно і без стресів.

Ще у першому семестрі виявилось, що ”хронічний відмінник”. Деякі викладачі намагалися це виправити – але не вийшло. Мабуть одно з найяскравіших спогадів перших курсів університету це співпраця зі Скворцовим А.Є. я була серед його кращих студентів и мені, єдиній на всьому потоці, він запропонував отримати четвірку автоматом. Він був дещо здивований, а група була у шоці, колі я відповіла, що не хочу четвірку і піду на екзамен.

Не першому курсі, але вже протягом другого семестру я разом з одногрупницею писали велику енциклопедію, використовуючи язик програмування Visual Basic. Праця вийшла дуже добра і пізніше стала предметом статті і виступу на міжнародній конференції з дистанційної освіти.

Скоріш за все, саме це і стало засадою для подальших ”весняних” публікацій. Інколи в нас були дійсно талановиті викладачі. На жаль, у деяких студентів вони викликали обурення і негативні емоції, тому що використовують нестандартні методи викладання і просто пропонують багато працювати самостійно. Саме такі викладачі зацікавили мене ідеями публікацій та участі у олімпіаді з менеджменту. І як наслідок в мене є перемога на олімпіаді з менеджменту серед студентів технічних спеціальностей і декілька публікацій у університетських збірках. Ще одна готується до випуску, але вона більш пов’язана з темою дипломного проекту.

Поза університетом

Але навчання в університеті це ж лише дев’ять місяців з поміж дванадцяти. У весняному семестрі я побачила об’яву про можливість поїхати до Сполучених Штатів Америки у якості вожатого у дитячому таборі. Це, мабуть, мій перший довгостроковий проект. В мене залишався ще рік, тому що мені ще не виповнилось 19 років і я почала готуватися до подорожі. Спочатку моя робота у українському дитячому таборі на узбережжі Азовського моря як підготовчий етап. Далі – активне вивчення англійської мови і різні дрібниці. Ну що ж, це був вдалий план і я з легкістю пройшла співбесіду, відбір і поїхала до США!

Нью-Йорк, океан, хмарочоси, білки у центральному парку, вибачте, а якою мовою ви спілкуєтесь?!! А далі Каліфорнія, Лос-Анджелес, Голівуд, Сан-Дієго, Діснейленд, гори, ліс, табір, діти, друзі з 20 інших країн... Це дуже складно описати, а ще складніше описати свої враження. Було складно відмовитися від такої можливості наступного року і я не стала. Я знов поїхала і до того ж допомогла своїй одногрупниці приєднатися до мене. Другий раз був набагато кращий, ніж попередній. Ще більш вражень, знайомих, нові місця - Лас-Вегас, Зайан, Гранд каньйон, Гаваї…

Безумовно, ці подорожі мене змінили. Сподіваюсь, на краще. А людині, що хоча б раз спробував спілкування з великою кількістю іноземців, жив з ними, складно відмовитися від цього. Спілкування – це наркотик. І тому, коли по незалежним від мене причинам мені не вдалося поїхати о США втретє, я почала шукати нові можливості.

AIESEC виявися навіть краще, ніж я очікувала. Це міжнародна платформа для молоді, метою якої є виявлення та розвиток їх потенціалу. Одним з напрямків діяльності є організація програм обміну. Я прийняла участь в одному з таких проектів і поїхала на стажування до Анкари, Туреччина. Стажування для мене – це, перш за все, розбиття стереотипів про країну, далі досвід роботи у якості менеджера з імпорту/експорту і, безумовно, нові знайомства. Зараз в мене є друзі, на якіх я можу розраховувати в усіх великих містах Туреччини плюс стажери з інших країн.

Повернувшись додому я залишилась в AIESEC і досі радію своєму рішенню. Зараз я зможу вигідно продати свої навички та знання на ринку працевлаштування. Я не боюсь майбутнього і не розраховую на допомогу друзів чи родичів під час працевлаштування. Завдяки AIESEC я навчилась правильно ставити свої цілі на найближчі 3-5 років, керувати своїм часом і прагнути ідеалів. Але на жаль, досвід доводить, що чим менш людей знає про твої плани, тим більше ймовірність їх здійснення, якщо тільки вони не можуть допомогти їх реалізації. Тому поки що мої цілі залишаться у таємниці.