Роки, що я провела в дитячому садку «Ведмедик», смутно пам'ятаю. Згадую, що я не любила в нього ходити, і батькам доводилося щоранку із зусиллям вмовляти мене йти в садок.

Можна сказати, що дитинство в мене було дуже щасливе й безтурботне. Це виявлялося в безкорисливій і самовідданній любові батьків – тати, Бєловодова Леоніда Миколайовича, інженера-будівельника за фахом, що закінчив Макіївський інженерно-будівельний інститут (зараз ДонДаба) і мами – Бєловодової Світлани Миколаївни, вчителя англійської мови, що закінчила Донецький національний університет (тоді ще ДДУ), факультет романо-германської філології.

На відміну від садка, у школі мені сподобалося з першого дня навчання. Пам'ятаю, як зараз, 1 вересня 1991 року, коли я вперше переступила поріг своєї рідної загальноосвітньої школи №62 м.Макіївки. Ішов сильний дощ, і за руку мене вів тоді тато, тому що мама на той момент була завучем іншої школи, і в неї теж був перший дзвоник. Моя запопадливість до навчання опиралася на дитячому ентузіазмі, цікавості й, звичайно, на посидючості й працьовитості. Тому я без особливого зусилля закінчила молодшу школу на відмінно.

Зі старшою школою в мене пов'язані самі яскраві й теплі спогади. Величезну роль у цьому зіграв мій класний керівник Ємельянова Марина Віталіївна. Вона прийшла до нас відразу після університету – молода, енергійна...Саме вона розкрила в кожному з нас невидимі й нереалізовані раніше таланти. З нею ми організували в школі команду КВВ «Малибу», що неодноразово перемагала на конкурсах різного рівня. Пам'ятаю, як зараз, ці щоденні, веселі репетиції, складання сценаріїв, поїздки на конкурси...!

Крім КВВ за час навчання в школі мені випала честь перебувати в команді «Постулат», що брала участь і посідала призові місця на міських інтелектуальних змаганнях. 7-8 класи в мене асоціюються моїми захопленнями танцями, як народними, так й естрадними. Найуспішнішим нашим танцювальним номером була «Циганочка». Пам'ятаю, нас дуже часто з ним викликали на біс на міських святах.

Але найбільше я запам'яталася своїй школі, як ведуча. Починаючи з 9-го класу, зі своїм партнером по сцені Артемом Леоновим ми провели величезну кількість свят. Найскладніше було вести випускні вечори. Як уявиш, що в клубі зібралися всі мікрорайони твого селища, а тобі треба виходити не тільки на сцену, але й у зал, задавати питання, експромтом коментувати відповіді...,аж зараз дух захоплює. Але я цим тоді жила. У той час хотілося все встигнути, спробувати себе в різних сферах, максимально реалізуватися. І в мене це виходило!

Звичайно роки, проведені в школі, асоціюються не тільки з активною суспільною діяльністю, але й із плодотворним навчанням, що завжди стояло на першому місці. Я вчилася в математичному класі, і це накладало зобов'язання посилено займатися точними дисциплінами. Паралельно із цим я також займалася з мамою англійською мовою. Мої старання не пройшли непоміченими – винагородою стало одержання золотої медалі.

В середині 11-го класу, коли стало питання вибору ВУЗу, у мене було два варіанти – або Донецький національний університет і факультет романо-германської філології, або Донецький національний технічний університет. Однак мама не хотіла, щоб я пішла «по її стопах» і стала вчителем. До того ж вибір ДонНТУ й спеціальності «Геоінформаційні системи та технології» був невипадковим. Справа в тому, що моя сестра вчилася на цій спеціальності. Я бачила, чим вона займалася, і мене це зацікавило. На першому рейтингу я набрала недостатню кількість балів для зарахування на бюджет, однак другий тур виявився більш вдалим – я стала студенткою ДонНТУ! Маминій радості не було межі. Однак у нашому житті іноді відбуваються події, які людина не має сил угадати й змінити. Раптова безглузда смерть мами в корені змінила моє життя. З тих пір закінчилося моє безтурботне існування, всі рішення доводилося приймати самій, без маминої підтримки й необхідного схвалення. Відтоді я навчилася помічати, цінувати й по-справжньому радуватися приємним моментам, які дарує мені життя, нехай навіть самим маленьким.

Перший курс мене вразив різноманіттям предметів, які треба було вивчити, а також кількістю аудиторій і корпусів. Усе було ново, а тому цікаво. Першою наукою, пов'язаною з моєю спеціальністю, що стояло освоїти, була геодезія. Я її полюбила відразу, а дві геодезичні літні практики зміцнили, як любов, так і знання. Стимулом у навчанні було бажання скоріше «стати на ноги», самоствердитися, стати самостійною. Чотири роки університету пролетіли, як одна мить. Мені пощастило вчитися в самій веселій, дружній, енергійній, трохи химерній групі ГІС-01, де я знайшла справжніх друзів.

Тема магістерської роботи «Автоматизація нормативної грошової оцінки землі у місті Макіївка за допомогою ГІС» була запропонована науковим керівником, доцентом кафедри геоінформатики й геодезії, Шоломіцьким Андрієм Аркадійовичем. У роботі передбачається досліджувати існуючі автоматизовані системи нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, виявити їх переваги й недоліки й на підставі цього створити свою розробку. Тема була обрана невипадково, тому що свою подальшу виробничу діяльність я планую здійснити в місті Макіївка й, природно, впровадженням своєї розробки у виробництво, здійсниться давнє бажання зробити щось корисне для свого улюбленого міста.

Мої найближчі плани на майбутнє – закінчити успішно університет, влаштуватися на роботу за фахом й, звичайно ж, створити міцну родину. Але це все в майбутньому, а поки треба гарненько потрудитися, щоб це все здійснилося.