|
|
|
|
|
 |
|
|
|
|
|
|
Народилась я 23 грудня 1983 року. Відбулося це у Донецьку, де і минуло все моє життя до цієї миті. Щасливими батьками стали Ольга Володимирівна та Анатолій Іванович, які через рік та 2 місяці знов відчули себе щасливими, коли на світ з’явився мій брат Віталік.
Не було мені ще й десяти місяців, як я зробила свій перший крок. Говорити я почала теж рано та к чотирьом рокам я вирішила зайнятися більш серйозною справою, ніж прості балачки та навчилась читати. Першою моєю вчителькою стала мама. Першим підручником – славнозвісна червона абетка.
Усі звичайні діти ходять у дитячий садок, і тут я не стала виключенням. Дитячий садок, що дістався мені, мав назву „Золотий ключик”. Час ми тут не гаяли. Окрім безцінного досвіду спілкування з однолітками, саме тут я здобула знання з таких наук, як математика та граматика, оскільки останній рік у дитячому садку мав назву „нульовий клас”.
1991 рік ознаменувався такою подією як перший похід до школи № 18. Я довго чекала на цей день – 1 вересня, і ось це сталося. Мені хотілося скоріше про все дізнатися та скоріше подорослішати. Тому вчилася я добре, намагалась не пропускати нічого нового, приймала активну участь у шкільному житті та навіть співала у шкільному хорі. Поряд зі школою знаходився легкоатлетичний манеж (зараз це Донецька спортивна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву № 1). І це сусідство мало своі наслідки: 4 роки свого життя я присвятила заняттям легкою атлетикою, маю грамоту за друге місце по стрибкам у висоту.
Однак не судилося мені зробити кар’єру у „великому спорті”, оскільки з восьмого класу я продовжила своє навчання у фізико-математичній школі - ЗСФМШ № 17, яка потребувала максимальної уваги до профілюючих дисциплін. Але й про інші нам не дозволили забути, доводилось не раз чути: „Ви „А”-клас, ви повинні знати все!”. Але як казав наш вчитель математики: „На 5 знає Господь Бог, я знаю на 4, а ось чи знаєте ви на 3 - подивимось ”. І ми старались, як могли! Тим більше що вчитись було цікаво. Кожен з вчителів намагався звернути нашу увагу на свій предмет: хтось приносив надскладні задачи, які розв’язати могли далеко не всі; інші влаштовували для нас відкриті уроки, де кожен міг себе показати; треті просто цікаво вели свій предмет.
У новій школі я знайшла те, що якоюсь мірою змогло замінити мені легку атлетику. Це була баскетбольна секція, яку я відвідувала після занять. Приємним моментом на випускному було вручення усім гравцям нашої команди грамот за 1 місце у першості Ворошиловського району.
Час минав, і результатом нашої наполегливості стала успішна здача випускних іспитів та отримання атестатів, з якими одразу ж довелося розстатися, віддав їх до архіву обраного учбового закладу.
Мушу зізнатися, аж до весни 2001 року я не знала, куди піти навчатися далі. З університетом особливих коливань не було, ДонНТУ був першим у списку можливих вищих навчальних закладів. І згодом залишився єдиним. Коли це стало очевидним, залишилось наступне - обрати факультет і спеціальність і, можливо, майбутню сферу діяльності. Чому «можливо»? Усе дуже просто - навчаючись у 11 класі, я досі не знала, чого я хочу насправді. Але довелося задуматися і над цим. У підсумку вибір був зроблений на користь спеціальності «екологічна геологія» гірничо-геологічного факультету. Тоді мене зацікавило саме це сполучення «екологічна геологія»: екологія – відносно нова і перспективна наука і геологія, об'єктом дослідження якої є історія розвитку Землі, процеси, що протікають у її надрах і на поверхні. І я вирішила задовольнити свій інтерес, вступивши саме на цю спеціальність.
Як це не дивно, за час навчання в математичному класі математика так і не стала моїм улюбленим предметом. Тому на рейтингу для вступу я здавала хімію. Здала. Вступила. І на перших же зборах була призначена деканатом старостою групи ЕГ-01.
Безтурботний перший семестр із новими враженнями і знайомствами; цілком очікувана, але все ж така несподівана перша сесія. За нею – друга, потім навчальна геологічна практика, що ми повинні були проходити в Криму, як усі студенти-першокурсники до і після нас...Але нам не пощастило, і ми залишилися в Донецьку.
Закінчивши перший курс, я вирішила спробувати себе в ролі вожатой і поїхала працювати в дитячий оздоровчий табір «Салют», у якому у свій час сама не одноразово була «піонеркою». Перший педагогічний досвід поки так і залишився першим, але мене не залишає бажання коли-небудь його повторити.
У процесі навчання і під впливом викладачів нашої кафедри, я все частіше ловила себе на думці, що мені далеко не байдужа екологічна обстановка нашої країни і Донецького регіону зокрема. Екологічна та економічна криза, що охопила Донбас, була визначена всією історією його розвитку як паливно-енергетичної і металургійної бази країни. Надмірна концентрація в цьому гірничопромисловому регіоні великих підприємств важкої індустрії, промислово-міських агломерацій і їх інтенсивна господарська діяльність призвели до істотного перетворення природного ландшафту, хімічній зміні практично всіх компонентів екосистеми, порушенню більш ніж на кілометрову глибину цілісності гірського масиву.
У зв'язку з цим, екологічна геологія являє собою найбільш перспективний і актуальний напрямок, що дозволяє практично весь спектр екологічних проблем, характерних для нашого регіону, розглядати в геологічному і геофізичному аспекті.
Після третього і четвертого курсу була виробнича практика, яку я проходила в Регіональному центрі поводження з небезпечними відходами. Спілкування і подальше співробітництво з високопрофесійними людьми, що тут працюють, ще більше зміцнило моє прагнення присвятити своє життя екології. Тому тепер я з упевненістю можу замінити слово «можливо» словом «однозначно» і рухатися тільки вперед у правильно обраному напрямку..
Cтрімкий рух призвів до кінця четвертого курсу, і після одержання диплома бакалавра з відзнакою, з'явилася можливість вступити в магістратуру на бюджет. Я подумала: «А чом би й ні...» і ось я тут!
Оскільки це рішення дозріло тільки у кінці четвертого курсу, я не тільки не знала тему своєї магістерської роботи, а навіть і не замислювалася про неї, відповідно ніяких статей на цю неіснуючу тему я теж не писала. Багато часу на роздуми нам не дали, треба було скоріше визначитися і здати списки в деканат. І логічніше було б припустити, що робота моя буде пов'язана з проблемою твердих побутових відходів, оскільки дві мої практики присвячені саме цій темі і фактичного матеріалу цілком би вистачило. Але я пішла по шляху найбільшого опору та обрала тему, що звучить у такий спосіб: «Оцінка зони впливу Донецького металургійного заводу на навколишнє середовище м. Донецька».
Мій науковий керівник, професор кафедри «ПІ і ЕГ», доктор геолого-мінералогічних наук, Воєвода Борис Іванович – людина, що заражає всіх навколо своїм ентузіазмом. Він, напевно, і не підозрює, що і я потрапила в цей список. Але це так.
Борис Іванович у 1965 р. закінчив Ленінградський гірський інститут. У 1991р. захистив дисертацію на тему: «Петрофізичні і литологічні закономірності перетворення вугленосних відкладень Донецького басейну». Має понад 93 наукові публікації.
P.S. Коли ми прийшли на першу лекцію до Олександра Яковича Анопрієнко, він попросив оцінити в % на скільки ми готові до написання магістерської роботи. Сам же при цьому додав, що зазвичай студенти перебільшують свої можливості. Тому говорити про плани на майбутнє я не стану, раптом я себе НЕДОоціню!