Біографія

      Мить свого народження нічим примітним не запам'ятався. Відбулася ця подія у середу 11 квітня 1984 року о 7.30 ранку. Після тижня, що провів мій батько у бібліотеці вивчая значення імен, було вирішено назвати мене Олександрою. Докладніше про батьків: Литвинов Віктор Іванович і Литвинова Наталя Анатоліївна - інженери-будівельники. Як це і було з більшістю радянських фахівців, після закінчення ВНЗ згідно з розподілом потрапили до Сєвєродонецька, де, не довго думаючи, одружилися, і відповідно, народилася я.
     Дошкільний вік пам'ятаю смутно, була я досить спокійною дитиною. Було в мене двоє друзів - Сашко Дрючин і Юра Нехороший. Через першого я ледве не залишилася без ока, а з другим нас було викрито в спробі підпалу дитячого садка. У дошкільному віці я також відвідувала дитячий гурток "Ладушки", де нас вчили співати, малювати, танцювати і розмовляти англійською.

      У 1991 році я пішла до 1 класу СШ № 1, вступила до музичної школи № 1 по класу фортепіано. Крім того, ходила ще й на бальні танці.
     У зв'язку зі зміною місця проживання, у 1993 році мене перевели до СШ № 18. Танці, звичайно, довелося покинути, а в музичну школу сумлінно ходила майже щодня. Через те, що музична школа знаходилася в іншій частині міста, я з малих років відчула всю привабливість суспільного транспорту в кризовий для нашої країни період перебудови. Особливої насолоди музична школа не викликала, іноді навіть наводила журбу, особливо в теплий весняний день, коли дітвора веселиться на вулиці, я 2 години завзято вчила нову сонатину, прелюдію, інвенцію Баха, або що ще гірше, номер зі сольфеджіо. Найрадісніші моменти - це, звичайно, репетиції хору і виступи на концертах з тим же хором. Так у 1999 році я успішно закінчила навчання в музичній школі № 1 м.Сєвєродонецька. Зусиллями нас, випускників, був підготовлений святковий концерт, і одержавши посвідчення, ми добротно відзначили цю подію.
     Що стосується загальноосвітньої школи, то виявляла схильність до всього. Хоча завжди більше подобалися точні науки: математика, фізика, хімія, біологія, брала участь у міських олімпіадах з історії, російській й українській мовах, де займала призові місця.

      Так у 2001 році я закінчила 11 клас із золотою медаллю. Питання про вибір подальшого шляху став переді мною набагато раніше, ніж я переступила порог школи і побачила напис: "У добрий шлях, 11-А". Думати про майбутню професію я стала ще з 9 класу. Напевно дитячі фантазії і популярні на той час детективи і розслідницькі фільми, наштовхнули мене на дурну думку вступити до інституту внутрішніх справ. І до речі, це була не просто мрія, я виявляла небачену завзятість і наполегливість у вивченні права й історії. У силу зрозумілих усім причин, наприкінці 11 класу ця ідея відпала сама собою.
     І тоді настав період активного пошуку навчального закладу в Донецьку, якому б треба було присвятити 5 років свого життя. Око зупинилося на ДонНТУ, факультет теж довго вибирати не довелося, тому що інші назви нічого приємного собою не представляли. Прийшов час літніх співбесід. Ніколи не забуду 40-градусну жару і приємний актовий зал у 1 навчальному корпусі, де були зібрані абітурієнти, що чекали своєї черги бути викликаними на співбесіду. Духотінь стояла ще й тому, що малюків, що жадали стати студентами, супроводжувала ще і юрба співчуваючих їм тат, мам й іншої групи підтримки. У такій благодатній атмосфері я й склала співбесіду. Це була п'ятниця, 13 липня 2001 року, коли я побачила себе в списку групи НАП-01. Радості межі не було. Відчуття в той момент можна порівнювати лише з окремими емоціями, викликаними цілком визначеними подіями в житті. Треба сказати, що окрім ДонНТУ я поступила ще й до МІСІ, але зупинилася на першому ВНЗ.
     Що ж стосується вибору спеціальності, то, мабуть, оригінальністю я не відрізняюсь. Так само, як і 98% моєї групи, подала документи через відносно менший конкурс, ніж на інші спеціальності мого факультету. Інші 2% пішли, можливо, просто від переляку, а може ненавмисно переплутали назви або шифр спеціальності:–).

      Треба сказати, що зі вступом до університету, моє життя цілком змінилося. Усі 5 років навчання приносило мені величезну насолоду. Залишилася маса яскравих вражень, і треба відзначити, майже усі викладачі ДонНТУ належать до категорії унікальних, різниця полягає лише в ступені приналежності. Як і у більшості нормальних студентів нашого університету, виконання розрахункових і лабораторних робіт займало насамперед весь нічний час грудня і травня місяців, у чому і полягає відмінна риса статусу студента. За час навчання в університеті я брала участь у різних конференціях, днях науки і тому подібних корисних заходах.
     У 2005 році я захистила бакалаврську роботу й одержала диплом бакалавра з відзнакою. Особливе місце в моїй навчальній діяльності й студентському житті займає мій науковий керівник - кандидат технічних наук, доцент кафедри "Електронна техніка" Хламов Михайло Георгійович. Я дуже рада, що потрапила саме до нього. Напевно кожен випускник погодиться з тим, що це велика вдача не просто, через необхідність, йти на консультації до наукового керівника, а йти з великим бажанням. А секрет цього полягає в тому, що Михайло Георгійович належить до тієї категорії викладачів, що не просто добре відносяться до недбайливого студента і готові допомогти і пояснити йому матеріал, але, що найголовніше, самі одержують величезне задоволення від роботи зі студентами. І саме цей людський фактор народжує прагнення і бажання працювати над бакалаврською або магістерською роботою.
     Звичайно ж, студентські роки для мене - це не лише навчання. За цей час мене оточувала велика кількість цікавих людей, думаю, друзі здобуваються саме в університеті. Я активно використовувала можливості відпочинку, надані нашим профкомом: відпочивала в Криму в наметовому таборі, що, мабуть, залишило самі яскраві враження, їздила на зимових канікулах до Львова, Святогорська («Красная Гвоздика»), а влітку відпочивала у літньому таборі "Буревісник", що змістовно нагадує попередній (хто там був, той зрозуміє :–)).
      Але насамперед, поступово народилася величезна пристрасть до активного відпочинку, туристичним походам, подорожам тощо. Враження від наведеного вище і придбаний досвід відображений в індивідуальному завданні.

      Що стосується планів на майбутнє, їх багато, але дуже поширюватися про них не хочу. Насамперед треба захистити магістерську роботу та придбати практичний досвід за своїм фахом. Можу сказати тільки, що буду робити все можливе і додавати всіх зусиль для їхнього втілення в життя.