Рачков Антон Вікторович
Факультет компютерно-інформаційних технологій і автоматики
Середній бал в період навчання в університеті 4.3. Вільно володію російською та українською мовами. Англійською мовою володію в обсязі, достатньому для листування. Маю невеликий досвід адміністраторської діяльності в автокосметичному салоні. Захоплююсь спортом та автомобілями.
Ніч, 00.30. Почався останній день січня 1984 р. Все місто спокійно спить. І лише в одному з пологових будинків Донецька відбувається подія – з'являюся на світ Я. Із спогадів батьків: Мама шалено раділа, оскільки 31 січня це був вівторок, а понеділок, як відомо, важкий день. Татові цей день запам'ятався тим, що в ніч з 30 на 31 січня він працював і про те, що я народився, він дізнався тільки вранці.
- Батько – Рачков Віктор Миколайович, 1954 р.н.
- Мати – Рачкова Тетяна Леонідівна , 1958 р.н.
- Сестра – Рачкова Катерина Вікторівна, 1985 р.н.
У віці 3 років мене віддали в ясла, де мені все не подобалося, починаючи від сну в денний час і закінчуючи користуванням горщиком (я вже умів користуватися унітазом). Після ясел був дитячий садок №2 «Світляк». Обстановка дитячого садочку мене теж не вражала: все за розкладом: прогулянки, їда, денний сон. Загалом, нудьга, а душа вимагала свободи. Добре запам'ятався мені один день, коли товариш не спеціально прищикнув мені дверима руку. Два пальці відразу посиніли. Але головне, що цього дня до самого вечора мені було дозволено все . Коли я був в старшій групі, нас почали водити до плавального басейну у палац спорту «Локомотив». Там я навчився плавати і декілька років займався плаванням.
У віці 7 років я пішов в перший клас ЗШ №54. Особливим завзяттям до навчання я не відрізнявся. Краще за всі мені давалися точні дисципліни: алгебра, геометрія, фізика і т.д. Крім того, з 5-го класу моїм класним керівником була вчитель математики Рудакова Олександра Григорівна. Завдяки цій людині у мене з'явилася пошана та інтерес до математичних наук. А також в той час, коли вона була моїм класним керівником було дуже цікаво вчитися, і я в школу ходив із задоволенням. За весь період навчання в школі у мене було 6 класних керівників. Але такого хорошого класного керівника, як Олександра Григорівна, у мене більше не було. Я цій людині за все дуже вдячний. З гуманітарними дисциплінами, особливо з мовами, у мене виникали постійні проблеми. Але, не дивлячись на все, школу я закінчив всього з двома четвірками: з російської та української мови.Вибір майбутньої професії був не простим. Батьки, маючи освіту залізничників, радили вступати до Інституту залізничного транспорту (ІЗТ), а мене більше привертала автоматика і телекомунікаційні системи. Тому я вирішив поступати і в ІЗТ, і в ДонНТУ на факультет КІТА. У ДонНТУ я складав 2 етапи рейтингових випробувань і іспит після підготовчих курсів, але пройти на бюджет так і не вдалося. І лише після співбесіди я поступив на бюджетну форму навчання до факультету КІТА на спеціальність АТ. До ІЗТ я поступив з першого разу на контрактну форму, але відмовився від свого місця. На даний момент я про це не шкодую.
На початку 3-го курсу у нас почалася науково-дослідна робота (НДРС) і кожний з нас повинен був вибрати собі об'єкт для подальшого дослідження. Я вибрав для себе у якості сфери дослідження металопрокатне виробництво, а у якості об'єкта привід подачі металоріжучого верстата. Керівником НДРС у мене був Борисов Олександр Олексійович. Наприкінці четвертого курсу за підсумками навчання за 4 роки певне число студентів рекомендували до зарахування на магістратуру. Я опинився в їх числі. Але так склалися обставини, що Борисов О.О. не зміг бути керівником моєї магістерської роботи. У результаті мені довелося міняти і керівника, і тему магістерської роботи. Новим керівником став доцент кафедри АТ Рафіков Гіяз Шагієвич. А тему магістерської роботи ми з ним сформулювали так: «Автоматична система радіолокаційного супроводження літака за дальністю». Я вважаю, що вибрана професія допоможе мені в подальшому працевлаштуванні, а одержані знання стануть в нагоді, щоб стати хорошим фахівцем в області автоматики. Останнім часом мені доводилося спілкуватися із студентами з різних вузів Донецька та Харкова. І від спілкування з ними я зрозумів, що такої дружньої атмосфери як в нашому університеті немає ніде і, що програма навчання наших студентів одна з самих непростих. Я дуже пишаюся тим, що впродовж вже 5 років є частиною ДонНТУ.