У мене велика чудова сім’я. Мої батьки – мати, Булигіна Надія Петрівна, та батько, Вігдергауз Леонід Павлович, – інженери. Мій дідусь, Вігдергауз Павло Ісакович – унікальна людина, він відомий архітектор, лауреат Державної премії СРСР. Велика кількість будівель не тільки в Донецьку, а і в різних містах колишнього СРСР побудовані за його проектами. Навіть «візитна карточка» нашого міста – пам’ятник шахтарю на Шахтарській площі – його праця. Я дуже пишаюсь своїм дідом. А моя бабуся, Тамара Давидівна – фтизіатр. І, нарешті, сестра – Марина, здійснила мрію дідуся та пішла по його стопам. Зараз вона познає всі тонкощі архітектури в Донбаській академії будівництва та архітектури.

Ну ось, а зараз про себе. В дитинстві я займалася у багатьох секціях. Я навіть не знаю чим я на займалась. Було б дивно, якщо, маючи такого діда я б не цікавилась малюванням. І можу сказати, що мала успіх в цій справі – мої роботи кілька разів брали участь у виставках. Але сильніше за все виявилась любов до спорту, точніше, до спортивної гімнастики. Як результат – 12(!) років мого життя пов’язані з гімнастикою. І я можу зі впевненістю сказати, що спорт для мене не тільки хобі, він – значна частина мого життя.

Але паралельно з цим я ще і встигала навчатися. З 1 по 8 класи я навчалася у школі №12 і я маю багато приємних спогад, пов’язаних з тим часом. Навчалась я завжди добре і брала участь у різних олімпіадах майже по всім дисциплінам. Але найбільшим досягненням я вважаю друге місце у міській олімпіаді з російської мови.

Після восьмого класу я вступила до Донецького Технічного колежу. У мене було багато сумнівів щодо вибору між школою та колежем. Я обрала другий та не помилилась. По-перше, я була вражена атмосферою у колежі – прагнення до знань та високий рівень освіти, а по-друге – всі вчителі були найкращі. Всі основні дисципліни викладались на вищому рівні, а ще були – французька та грецька мови, деякі економічні дисципліни та ще багато чого – корисного та цікавого. Зовсім несподівано фізика стала моєю улюбленою дисципліною. Тоді я вирішила, що далі буду навчатися за технічною спеціальністю.

Рівень підготовки у колежі дав можливість вступити до університету за рейтингами. Отже, мені тільки залишалось закінчити 11 клас, отримати золоту медаль та… відпочивати протягом всього літа.

Коли прийшов час вирішати куди йти далі, я сумнівалася не довго. Питання про вибір вузу не було взагалі – якщо технічна спеціальність, то, звичайно, «ДПІ» – самий старий вуз Донецьку, відомий своєю якісною освітою. Чого саме факультет КІТА – такі фахівці все більш та більш потрібні.

Отже, 1 вересня 2001 року. Я студентка! З цієї миті почалися кращі роки в моєму житті. Абсолютно все нове і цікаве, багато друзів, подорожі за різними студентськими програмами(мабуть, найяскравіші спогади), нові знайомства, ну, і звичайно – навчання – складне, але цікаве. Ці роки навчання в університеті проминули дуже швидко і мені насправді шкода, що все це закінчується.

Завдяки гарному навчанню і червоному диплому бакалавра, зараз я навчаюсь в магістратурі. Тема моєї магістерської роботи "Дослідження характеристик пристрою контролю навантаженого стану об'єктів". А точніше – пристрою для контролю найбільш уразливих ділянок будинку. Особливо актуальна ця проблема у Донецьком регіоні. У Донбасі є велика кількість промислових будинків і споруджень, основа яких – складні просторові металеві і залізобетонні конструкції, і розташованих на підробляємих територіях (над гірськими виробленнями). При їхній експлуатації важлива наявність можливості контролю напруг в елементах будинку, що виникають під впливом зовнішніх факторів. Це дозволить оперативно реагувати на небезпечні зміни й уникнути аварійних ситуацій. Мій науковий керівник – професор кафедри ЭТ Чичикало Ніна Іванівна.