Я, Федосов Микола Миколайович, 1984 року народження, в 2001 році закінчив з срібною медаллю загальноосвітню школу №2 м. Волновахи. В 2005 році получив диплом з відзнакою бакалавра за фахом Технологія машинобудування . На даний момент проходжу навчання за цією ж спеціальністю для отримання диплома магістра. Особливі якості: наполегливість, старанність, почуття обов’язку, ретельність, упевненість у собі, кмітливість. Маю навички роботи з персональним комп’ютером, вмію користуватися деякими пакетами систем CAD/CAM/CAE. Захоплення: спорт, комп’ютери, книжки, кінофільми.
У далекому 1984 році в один із спекотних червневих днів у самий розпал літа, а саме 27 червня, на світ з’явився я (Федосов Микола Миколайович) в єдиному пологовому будинку міста Волновахи, який і зараз благополучно працює. Цього дня чекали всі мої близькі і рідні. Я був довгоочікуваною першою дитиною у своїх батьків, першим онуком у своїх дідусів і бабусь. Моєму появленню вони були безметежно раді (я так гадаю й на це сподіваюсь).
Ця чудова подія (моє народження) сталася завдяки моїм батькам. Моєму батьку, Федосову Миколі Антоновичу, 1959 року народження, інженеру за фахом. А також моїй матері, Федосовій Вірі Василівні, 1960 року народження, яка має гуманітарну освіту й професію вчителя хімії й біології.
В той далекий час, про який природно не пам’ятаю й знаю тільки з чужих слів, я був маленьким життєрадісним хлопчиком, котрого всі любили й пестили, як тільки могли. Всі мої капризи й побажання здійснювалися. Але це продовжувалося недовго. В один з осінніх днів 1986 року сталася подія, про яку я, будучи дитиною, дуже сильно жалкував, народилася моя сестра, Федосова Наталя Миколаївна. Тільки зараз, вже у своєму усвідомленому житті, я радий й щасливий тому, що у мене є сестра.
Далі був дитячий садок, в який я майже не ходив. В цей час я дуже багато хворів і тому майже весь час проводив у своїх дідусів й бабусь, іноді попадаючи у лікарню. Хоча, це сильно сказано – хворів я не більше інших дітей мого віку. У дитинстві, як і всі, любив гратися з однолітками, багато часу проводив біля телевізора, читав книжки пригодницького жанру. В той час був великим мрійником і бачив усе в розовому кольорі.
З 6 років мене віддали в перший клас. Коли я був у дитячому садку, мені хотілося піти до школи. Але тоді, коли я вже був у школі, дуже жалкував про це. У школі треба було щось писати, щось читати та вчити. Це було важко в порівнянні з “нічого не робленням” у дитячому садку. Але поступово я звик робити те, що задають ці “страшні, злі й жорстокі” вчителя. У школі мені жилося не солодко. Моя мама працювала в тій самій школі. Тому, коли інші батьки довідувалися про витівки своїх дітей тільки на батькових зборах, мої ж знали про ці витівки вже через п’ять хвилин. Але проходив час, клас за класом, я дорослішав, пустощів ставало вже менше й менше. Я став більше розуміти, вчитися. І зараз я дуже вдячний своїм вчителям, які дали другий поштовх для формування в мене людини. Але, продовжимо...
Вчився я, вчився й закінчив школу з срібною медаллю. Мені легко вдавалися точні науки (математика, фізика, хімія), але мови я терпіти не міг. Щоб написати який-небудь твір мені потрібна була велика кількість сил та часу. Це була для мене справжня мука. Мене часто запрошували на олімпіади (по всіх предметах, крім мов), де я інколи займав “призові місця”, якщо їх можна так назвати.
У школі я захоплювався настільним тенісом й гирьовим спортом. Часто їздив на змагання, інколи перемагав, інколи ні. Взимку 2000 року я зайняв перше місце серед юнаків на обласних змаганнях з гирьового спорту, що проходили у м. Докучаєвськ. Потім були і інші перемоги на змаганнях.
В 2001 році в новому столітті й новому тисячолітті я закінчив школу. В тому ж році, але весною я поступив до ДонНТУ на механічний факультет. Тому залишок часу до кінця навчання в школі я зовсім не переживав про її закінчення. Влітку, коли більшість моїх однокласників й друзів “сушили” голови над підручниками, щоб поступити до Вузів, я повноцінно відпочивав. Як завжди, я гадав, що в університеті буде набагато легше вчитися, ніж у школі.
Але я помилився! Провчившись перший семестр, я зрозумів це. Але нам казали: “Далі буде легше”. Але й наступні семестри виявилися один важче другого. І тільки зараз я розумію, що легко було в дитячому садку. А далі, чим доросліше ти стаєш, тим більше труднощів встає на твоєму шляху. Це життя. Воно схоже на забіг з перешкодами. Ти повинен подолати бар’єр за бар’єром. Не зупинятися, бо інакше тебе зіб’ють з ніг ті, що біжать позаду й розтопчуть.
В 2005 році, здавши державні екзамени, я отримав диплом бакалавра за фахом “Технологія машинобудування” й написав заяву про подальше навчання за цією спеціальністю.
Зараз я вчусь й здобуваю знання, щоб отримати диплом магістра по спеціальності “Технологія машинобудування”. Я досліджую такий науковий напрям в області машинобудування, як точність отворів, що оброблюють осевим ріжучим інструментом, міцність й стійкість свердел. Моїм научним керівником є доцент кафедри “Технологія машинобудування” к.т.н. Коваленко Валерій Ілліч. По моїй темі магістерської роботи випущено багато наукових праць й досліджено багато процесів. Але я намагаюся заповнити пробіли, які є в цьому напрямку.
Що буде далі покаже життя. Знаю одне, що все залежить тільки від мене. Я спробую виправдати надії своїх батьків. Я зроблю все, щоб через багато багато років оглядаючись назад, на своє прожите життя мені не було соромно, щоб я не жалував про вчинене. Бажаю того ж і всім іншим....
