Дитинство

Я народилася 13 листопада 1984 року в місті Макіївка Донецької області. Виховувалася люблячими батьками й старшим братом.

Батько - Грабовецький Віктор Борисович, газоелектрозварник, "Донбастермо".

Мама - Грабовецька  Любов Михайлівна, інженер-технолог, донецька дирекція УДППЗ (Українське державне підприємство поштового зв'язку) "Укрпошта".

Брат - Грабовецький Віталій Вікторович, капітан внутрішньої служби, старший інженер ВВіМ (відділ виробництва й маркетингу), УДДПВП (управління держдепартаменту України з питань виконання покарань) донецької області, одружений.

Часи були важкі, батьки заробляли небагато. І тому вже в 1,5 року мене віддали в ясла. Зі слів батьків я не була примхливою дитиною. Самостійно їла, була досить товариською. Вже в цьому віці у мене почали вироблятися організаторські якості. Я скрізь намагалася бути лідером. 

Читати я навчилася в 5 років майже самостійно. Мама навчила букв і показала, як складати слова. Моєю "настільною" книгою був С.Я. Маршак "Вірші для дітей", а улюбленим віршем - "Дама здавала багаж". Я сама собі її читала перед сном.

Молодша школа

В 1991р. я пішла до СШ І-ІІ ст. №94 м. Макіївки. Моя перша вчителька Валентина Михайлівна - чудесний педагог - зуміла викликати в мене інтерес до пізнання, а також наполегливість, старання, що допомагає в досягненні своєї мети.

В 3-му класі я поступила в дитячу музичну школу №3 р. Макіївка на спеціальність "Фортепіано". З усых предметыв я більше любила хор. Мені повезло з викладачем. Василь Григорович Шилов (так його звали) з самого нульового рівня за 4 роки вивів мій голос на 1-е сопрано (не без моєї працьовитості). Потім почалися концерти, концерти.

На жаль, директор моєї загальноосвітньої школи виявився поганим керівником. І коли ми перейшли в 5-й клас, вчитися стало неможливо. Сполучили два класи разом (48 чоловік в одному класі), іноземна мова платна і т.д. і т.п. І я вирішила перейти в іншу школу. Нею виявилася ЗШ І-ІІІ ст. №18 м. Макіївки.

У новій школі, як і в старій, я вчилася відмінно, переходила в кожний клас із похвальною грамотою.

Старші класи

У старших класах почалася ще більш активна участь у районних і міських олімпіадах по різних предметах.

Зайняті мною місця, на жаль, не піднімалися вище другого, але й не опускалися нижче четвертого.

Мої організаторські й лідерські якості не згасли в новій школі.

Я була старостою класу, очолювала учнівське самоврядування школи й брала участь у конференціях учнівського самоврядування на рівні міста й області.

Всі шкільні свята (День вчителя, 8 Березня, КВК та ін.) теж не обходилися без моєї участі.

2000 рік ознаменувався двома датами: я закінчила музичну школу й 9 клас.

Поперед мене чекали самі чудесні роки школи - 10 і 11 класи.

Університет

Закінчилося моє навчання в  2002 році золотою медаллю. Далі назрівав відповідальний і дуже важливий крок - вибір університету. Я не знала, ким хотіла стати. Але знала одне: мені потрібний був бюджет (тому що моя родина не  в змозі оплатити навчання) і точні науки (тому що я не дуже любила гуманітарні предмети). Вибір припав на ДонНТУ. Та й не випадково. У цьому університеті вчилися моя мама й брат. Проблема складалася у виборі спеціальності, тому що ні мама, що закінчила ФОТІ, ні брат, що одержав диплом фахівця ФМФ, не працювали за спеціальністю. На економіку не поступиш без грошей (говорили всі навколо), гірська й хімічна промисловості мене не приваблювали. І я вирішила поступити на електротехнічний факультет. Вибір спеціальності був банальним - куди менше конкурс.

Так, здавши співбесіду, я стала студенткою групи ЕС-02а (Електричні станції).

Студентське життя мене приваблювало ще в школі, коли мій брат був студентом. Він й "продзижчав" мені всі вуха про "щасливий студентський час". І він був правий. Нові знання, нові знайомства - все це дуже цікаво й захоплююче.

Як у школі, так і в університеті я намагалася бути організатором  і брала активну участь у житті нового учбового закладу. Я стала профоргом групи, а незабаром (із другого курсу) і старостою, брала участь у дебюті першокурсника (наш факультет тоді зайняв 2-е місце), дні факультету. На заміну КВК прийшов спорт.  Декілька років я займалася спортивної аеробікою і кілька разів ми виступали з показовими номерами. Але й навчання я не запускала, чому й свідчить мій середній бал.

2006 рік для мене був щасливим і дуже важливим. 11 лютого я вийшла заміж за самого казкового, розумного й гарного чоловіка - Коваленко Дмитра Володимировича. Із цього часу  я ношу нове прізвище. Наша родина дружна й щаслива. Чоловік підтримує мене у всіх починаннях і рішеннях.

На навчанні заміжжя не відбилося. Я здала держіспити на відмінно, одержала диплом бакалавра.  Мій середній бал (найвищий  у групі) дав можливість поступити до магістратури на бюджет. 

Оскільки майже всі іспити я вже давно здаю "автоматом", у грудні 2006 року я вирішила влаштуватися на роботу. Так я стала співробітником КНДВТіТП на посаді інженера-конструктора в УкрНДІВЕ (науково-дослідний інститут вибухозахищеного електроустаткування).

Вибір теми магістерської роботи й керівника. З Віктором Костянтиновичем я познайомилася  на 9 семестрі навчання, коли він читав нам курс "Спецпитання ЕС і ПС". Метод викладання й рівень його знань не залишали сумнівів, що моїм керівником буде саме він. Тема прийшла сама собою, тому що Віктор Костянтинович давно вже почав займатися цією досить актуальною проблемою в енергетиці.

Плани на майбутнє.

• Улаштуватися на  добре оплачувану роботу, що передбачає мій подальший кар'єрний зріст;
• Одержати друге вищу освіту (економічну);
• Народити й гідно виховати своїх дітей.