Всупереч всім надіям і очікуванням на світ з'явився зовсім не хлопчик. Тато отямився лише тоді, коли побачив мене - малятко з величезними блакитними очима. З тих пір я найулюбленіша дочка! 14 січня для всієї сім'ї подвійне свято. Цього дня в 1985 році народилася я – Мірошниченко Анна Володимирівна.
У неповних два роки на новорічному ранку в дитячому саду я почала розказувати напам'ять гімн СРСР, за що і одержала в подарунок книгу Майн Ріда. Що казати, читати і писати я навчилася практично з пелюшок. У таких батьків, як мої, іншої дитини, напевно, і бути не могло.
Мама, Ніна Миколаївна, одержала червоний диплом економіста в Донецькому Національному університеті і зараз посідає посаду зам.начальника планово-економічного відділу в Центральних Електричних мережах. Тато, Володимир Олександрович, прекрасний фахівець у області радіотехніки. Його посада – начальник лабораторії зв'язку в Донбаській Енергетичній системі.
Своє раннє дитинство пам'ятаю не дуже добре. Напевно, найяскравіший спогад – допомога татові при виборі транзисторів, діодів і т.д. для того, щоб змайструвати своїми руками комп'ютер. У нас вийшло! Моєму щастю не було межі!
І нарешті настало те саме 1-е вересня! Один з самих довгоочікуваних днів мого життя не пам'ятаю абсолютно. Вчитися мені дуже подобалося. Жодного разу батьки не примушували мене готувати домашнє завдання. Про це навіть не потрібно було нагадувати. Я робила все сама і з величезним задоволенням. У результаті – краща учениця класу і школи. Завжди виступала на шкільних лінійках завдяки сильному голосу і чіткій дикції. Обожнювала літературу! У шкільні роки прочитала величезну кількість книг крім шкільної програми. Мені легко давалися мови і математика. Єдиний предмет, через який було пролито море сліз, - фізика. Не тому, що не розуміла, а тому що вчитель був аж надто вимогливим! Зараз, після стількох років, моєї подяки йому немає меж! Завдяки йому наполегливості і терпіння мені не позичати.
Брала участь двічі в олімпіадах по українській мові. Призових місць не займала, що мене особливо не засмучувало. Зате з'являвся стимул до ще більшого поглинання знань.
Хімію я просто обожнювала, а завдяки додатковим заняттям по математиці при підготовці до рейтингових випробувань до ВУЗУ випускний іспит з алгебри в школі став просто елементарним.
Поступати я хотіла в медичний, але батьки сказали тверде “ні”. Після цього самого “ні” сумнівів ніяких не було. ДПІ! Що ж до спеціальності, то тут вже наперекір всім я поставила галочку біля ЕСЕ. Тоді я ще не знала, чого мені чекати. Але зараз абсолютно не жалію. Я переконана, що наша кафедра краща. Без тіні лестощів можу твердо сказати, що викладацький склад є не тільки висококваліфікованим, але це ще і чудові люди!
Пам'ятаю перший день першого курсу… Цей страшний лабіринт – 3-й корпус… Незнайомі люди навколо і взагалі якось жахливо. Але я не змінила собі. Бакалаврський іспит складений на 5, середній бал 4,93 і червоний диплом!
Брала участь в конференції по українській мові, брала участь в Дні науки.
Не знаю, що мною керувало при виборі наукового керівника, оскільки Ковальов Олександр Петрович на той момент нічого нам не читав і мати з ним справи мені не доводилося. Мені він просто був симпатичний. Після того, як він повідомив, що займається питаннями надійності СЕП, я зрозуміла, що мій вибір правильний. Зараз, працюючи над магістерською, я повністю переконалася, що прийняла вірне рішення і не помилилася з керівником.
Не люблю будувати плани на майбутнє, тим більше на 20 років вперед. Випадковості супроводжують мене все життя. Чекаю від життя тільки приємних сюрпризів і твердо вірю, що у мене все буде відмінно.