Омельченко Віталіна Володимирівна

12 лютого 1985 року був звичайний холодний зимовий день. Але тільки не для моїх батьків... У цей день у місті Макіівка народилася Я. "Ось вона Я. Зустрічай мене світ, готовий ти до цього чи ні!"

У мене надзвичайні батьки в світі (напевно, як і для кожної дитини). Мати, Омельченко Валентина Анатоліївна, за фахом картограф. Свої карти вона малювала з великим інтересом і старанністю, малюючи кожне місто або річку. Так само відповідально вона підійшла й до мого виховання. Мій батько, Омельченко Володимир Вікторович, справжній штурман. Гадаю, що для кожної дівчини батько - це ідеал чоловіка. Для мене це дійсно так!

Дитинство моє пройшло на острові Діксон тому що батько працював там полярним льотчиком у Діксонській авіаескадрілії після закінчення Московського політехниікума. Коли мені було 11 місяців тато забрав туди мене й маму. На жаль, спогадів про Північ в мене не так й багато - давно це було, та і я маленька була. Але чітко пам'ятаю полярний день і полярну ніч, а ці сильні морози аж -50^oC і завірюхи, що збивають з ніг... Мені пощастило побачити північне сяйво - це видовище такої краси, яке неможливо описати, воно заворожує.

У 2,5 рочки віддали мене до дитячого садку. Ох, як же мені не подобалась ця манна каша ранком і тиха година. Ну не спала я вдень, тільки іншим заважала, тому доводилось вихователькам виводити мене зі спальні і залишати наодинці бавитися з іграшками (зате ніхто не віднімав у мене найулюбленіших ляльок).

А кожне літо батьки відвозили мене гостювати до бабусі з дідусем на "велику землю", як говорили на Півночі, у місто Макіївку. Разом з дідусем ми часто ходили гуляти до парку. Бабуся пікла мої улюблені пиріжки і годувала полуницею, черешнею. Дитинство, дитинство... Куди ти поділося?

Прийшла пора йти до школи... У 1992 році ми з матусею переїхали жити у Донецьк. Ось довгоочікуване 1 вересня. Я у білому фартуху, з великими бантами, з квітами у руках стою на шкільній лінійці з іншими першокласниками й чую перший у своєму житті шкільний дзвоник. Школа, як багато ти мені дала... Дякую першій вчительці, Ізотовой Ганні Миколаївні, яка прищепила нам любов до навчання, навчила поважати один одного і цінувати дружбу.

У старших класах я неодноразово приймала участь у районних олімпіадах з хімії, фізики, історії, праву, украінській та російській мовах. Приймала участь у ділових іграх, пов'язаних з економікою

А у п'ятому класі я почала займатися народними танцями у Дворці Жовтневої революції. Приємно згадати всі концерти, виступи на відкритих площадках міста. На жаль, у 11 класі з танцями довелося розстатися. Але ніколи не забуду цього святкового метушіння, костюми, хвилювання...

І ось 11 класс. Прийшла пора замислитися про вступ до ВНЗ. Більш всіх шкільних предметів меня подобалась хімія. Цікаво було складати рівняння реакцій, вивчати формули, з великою цікавістю спостерігала за експериментами.

Донецький Національний Технічний Університет - один з найкращих університетов міста Донецька. Тому і вирішила, що навчатися буду тут. Закінчив школу з золотою медаллю, через три дні після віпускного пішла здавати співбесіду з хімії на спеціальність "Хімічна технологія тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів". Ура!!! Співбесіда успішно пройшла, залишилось дочекатись результатів.

Ось вони довгоочікувані списки тих, хто зарахован... Університет люб'язно відчинив переді мною двері для отримання нових знань. ТАК! Я зарахована.

Нарешті, з гордо піднятою головою я-першокурсниця йду до університету. Почалося навчання... Нелегко, однак було, тому що викладалися ті предмети, які у школі зовсім не вивчалися, наприклад, креслення та інженерна графіка (як було важко з кресленнями, а скільки сльоз було пролито). Але мої одногрупники, які стали мені друзями, допомагали мені у скрутну годину. Прийшов час першої сесії. Завдяки своїй наполегливості й старанності я добре закінчила семестр.

Але це були тільки квіточки... З кожним курсом ставало тяжче і важче. Мати мене навчала старанно підходити до навчання. Її навчання не пройшли задарма. Другий курс я закінчила з одними п'ятірками. Після цього намагаюсь здавати сесії тільки на ці відмітки.

Студентські часи найприємніші. Поїздка до Часів-Яру для проходження технологічної практики, зимовий відпочинок у таборі "Червона гвоздика". Ніколи цього не забуду!

А на четвертому курсі всім відмінникам запропонували продовжити навчання у магістратурі. Я погодилась і почала займатися науковою роботою під керівництвом доцента кафедри Прикладної екології та охорони навколишнього середовища Шевченко Алли Юріївни. Алла Юріївна - чудовий керівник: вона завжди допоможе, підкаже, вкаже вірне рішення.

Тема моєї роботи - "Отримання керамічних пігментів на основі кордиєріту з використанням техногенних відходів". Ця тема є актуальною, тому що на данний момент дуже важливим є пошук різних способів утилізації промислових відходів. На прикладі своєї роботи хочу дати один з варіантів, як це можно зробити.

У 2006 році я захистила диплом бакалавра на "5". А зараз навчаюсь далі для отримання диплому магістра і на цьому зупинятися не збираюсь. Далі мене чекає важлива й складна школа під назвою Життя.

Зараз головне - це закінчити навчання і отримати диплом. А потім... Звісно знайду роботу, яка мені буде подобатися. У найближчі п'ять років планую просунутися по кар'єрних сходах (до директора ще рано, але буду близко до цієї посади). Створю сім'ю з коханою людиною.

Через десять років бачу себе бізнес-леді...Здійснюю відрядження по Європі, підписую контракти і укладаю договори. Так... Гадаю відкрити свій Науково-дослідницький інститут.

Ось цілі, які я поставила перед собою. Як сказав російський педагог К.Д. Ушинскький "Мета у житті є серцевиною людської гідності й людського щастя". Я обов'язкого досягну всього, що запланувала!