| |
Магістр: |
Дрига Іван Сергійович |
Факультет: |
Енергомеханіки і автоматизації |
|
Спеціальність: |
Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв |
|
Тема випускної роботи: |
Обгрунтовання економії енергії внаслідок усунення перекосу роліків стрічкового конвеера |
|
Керівник: |
профессор Чебаненко Костянтин Іванович |
Я, Дрига Іван Сергійович народився 22 травня 1985 року в одному з роддомов міста Донецька, якому саме не пам'ятаю: мене тоді це цікавило мало. Говорять, у дитинстві я дуже захоплювався навколишнім світом, часто кричачи. Тому навколишні люди дуже швидко мене запам'ятовували, особливо матері моїх однолітків. Адже діти, чуючи мене, починали самі репетувати і виходив дивний хор. З роками цієї риси в мене зменшилося.
Перші роки життя пройшли вдома й у діда в селі. Потім був дитячий сад. Мені він запам'ятався продленкою, на якій наша кухар завжди дарувала мені іграшки (причому нерідко для дівок). «Халява» - думав я и с радістю їх приймав. Як бачите, хазяйновитість у мені прокинулася із самого раннього дитинства. А ще мені запам'яталися наші виховательки, що постійно були напоготові: те не можна, це не торкай.
У цей час у мене виявляється тяга до природи, особливо я полюбив ріки. І не раз мене від їх швидких, вируючих вод рятували родичі, сусіди, якісь німці й інші малознайомі мені особистості.
Але повернемося до садка. Його я так і не закінчив: кинув десь за півроку до випуску – набридло. Про як же мене було образливе, коли, прийоши до школи, я знайшов у всіх першокласників подарунки, вручені при випуску із садка! Отут я вперше усвідомив: ЖИТТЯ НЕСПРАВЕДЛИВЕ!
Молодші класи нічим особливим не запам'яталися: уроки, серед яких мене більше за все залучали математика і читання (читати і писати-то я вмів). А от з малюванням були проблеми. Дуже запам'яталася перша вчителька, що після уроків збирала кагалу людин 20 і ми усі разом йшли додому. Але самий чудове в той час - излаженні уздовж і поперек усі посадки, усі канави від будинку до школи і не тільки, улітку - футбол, узимку - сніжки і санки. Благо тоді не було комп'ютерів і безлічі телепередач.
А після була операція. Знаєте, після неї я вийшов з лікарні зовсім іншою людиною. Адже побувавши на голці і під ножем, мимоволі задумаєшся про велике, про сенс життя, про те як мало я встиг...
Далі був клас п'ятий, 6, 7...11. Ми росли. Тут були крадені черешні і картопля, усілякі поїздки на природу, успіхи і розчарування, нові знайомства...
У цей час підсилюється бажання якнайбільше часу проводити на природі. Одержавши волю в діях, я постійно був на річці, у посадці, практично щодня грав у футбол . І увесь час прагнув до діда в село.
Учачи в середній школі, почали збирати металобрухт на відпрацьовуваннях для школи, а потім порозумнішали - для себе. А після відпрацьовувань йшли на ставок, на городи (чужі) де часто приходилося бігати наперегони із собаками хазяїнів цих городів. Дивно, як швидко вміють бігати люди!
Так і підійшов 11 клас. Зненацька виникло запитання: що далі? Чим я буду займатися після закінчення школи? Те, що я піду в інститут питань не викликало, тому що головою працювати приємніше чим руками. Але в який ВУЗ піти, яку спеціальність вибрати? Це питання хвилювало мене дуже довго. І, нарешті, я вибрав сімох спеціальностей, виписав їх на листок папіру, тикнув пальцем, і - вуаля: я учуся на спеціальності ЕМО.
Потім був інститут. Писати про студентське життя не буду - і без мене написано досить. Про досягнення теж сказати не можу, тому що папера не вистачить: що ні день - то досягнення.
Над вибором керівника особливо не задумувався. При розподілі мені поставили запитання які в мене оцінки. Я відповів і в результаті моїм керівником став Чебаненко Костянтин Іванович. З темою диплома було приблизно так само. Я побажав займатися механікою й у результаті займаюся відомою вам темою.
Тепер про плани: закінчити навчання, знайти роботу, а далі не скажу - не збудеться.
На цій оптимістичній ноті повинен сказати: вибачте - ВСЕ!