Я, Світлична Олена Володимирівна, народилася 12 березня 1985 року в місті Макіївці. Мої батьки були звичайної для того часу родиною: тато - Руденко Володимир Миколайович - шахтар, мама - Руденко Людмила Фадеївна - шкільна медсестра. Як і всі сім'ї в той час вони намагалися обзавестися власним затишним куточком, але не схотіли ставати на чергу на одержання казенної квартири, а вирішили побудувати свій будинок. Тому перші два роки мого життя мене виховувала моя прабаба Таня (батьки були зайняті будівництвом). Вона дуже любила добутки російської літератури й завжди розповідала мені вірші й казки. Тому в чотири роки я могла розповісти досить довгий вірш і написати майже всі букви алфавіту. Мені не довелось відвідувати дитячий садок, тому що після закінчення будівництва будинку моїм вихованням зайнялися мама й бабуся Валя (мама моєї мами). Але хоча в мене й було дві "няньки", вони однаково не могли встежити за мною. І понеслося бурхливе дитинство! Збиті, незагойні коліна, садна на ліктях, розбитий ніс, нескінченні синці... Я ніколи не була спокійною дитиною. Хоча й серед моїх друзів дитинства не було хлопчиськ, одні дівчиська, ми однаково лазали по деревах, стріляли з рогаток, грали у футбол.

Школа

Напевно, батьки подумали, що я занадто швидко розвиваюся, і вирішили віддати мене не із семи, як всіх нормальних дітей, а із шести років у школу. Те Перше вересня 1991 року я запам'ятала на все життя: жахлива погода, дощ, шквалисте вітер... і Я - вся сяюча - у моїй першій шкільній формі з білими атласними манжетами, у білому фартуху, білих гольфах і з величезним білим бантом на голові, у руках у мене був великий букет троянд. Мама вела мене за руку в школу на першу лінійку, а на очах у неї були сльози щастя. І ще, напевно, у той момент я вирішила для себе, що не буду засмучувати батьків і ніколи не зроблю так, щоб їм було за мене соромно.

Тому з першого класу я намагалася вчитися на "відмінно", брала участь у всіх виступах, була членом літературного й рукодільного кружка.

Мною пишалися не тільки батьки, бабусі й дідусі, але й учителі. Я ніколи не відмовлялася ні від яких олімпіад, траплялося навіть таке, що в мене не залишалося часу на відпочинок на канікулах, але, не дивлячись на це, я не була "зубрилкою" і завжди знаходила час на друзів і подруг, розваги й веселощі. З восьмого класу я брала активну участь у спортивних змаганнях з баскетболу й волейболу. Наша команда завжди посідала перші місця. У дев'ятому класі я брала участь у літературному вечорі, присвяченому творчості А.С. Пушкіна, у якому брали участь всі школи нашого міста й ми посіли друге місце. За кожний рік навчання я одержувала грамоти й подяки.

Я завжди вміла сполучати абсолютно різні речі - приємне з корисним. Тому, коли після закінчення дев'ятого класу батьки заговорили про вищу освіту, я вирішила, що гуманітарний інститут - це не для мене. І вибір припав на Донецький національний технічний університет. У школі з математикою, фізикою, хімією в мене було все в порядку, а от з іноземним... Справа в тому, що увесь час у школі я вчила німецьку мову, а він, як відомо, має не занадто широке поширення, і я вирішила, що вивчу англійський, будь-що-будь. Після німецької англійська здавалася мені простіше за просте: за три місяці я пройшла весь шкільний курс англійської мови, потім ще три місяці відвідувала донецьку школу іноземних мов "Apple", і тільки на початку одинадцятого класу почала відвідувати "LOGO" - школу іноземних мов у Макіївці, де провчилася два роки.

На початку одинадцятого класу я почала їздити в Донецьк на заняття з репетитором з математики для підготовки до рейтингових випробувань

Інститут

2002 рік ознаменувався для мене відразу трьома грандіозними подіями: уже в березні я стала студенткою - за результатами рейтингових випробувань я була зарахована на спеціальність "ЗКК" до ДонНТУ; у травні познайомилася з хлопцем, який через чотири місяці зробив меніосвідчення; у червні закінчила школу зі срібною медаллю.

При виборі спеціальності я зупинилася на "Збагаченні корисних копалин" по-перше, тому, що, як мені здається, це актуально в наш час, по-друге, мені було цікаво довідатися суть самого процесу.

Я й не чекала, що навчання в університеті буде легким, але, незважаючи на страх перед всім новим з першого вересня 2002 року прийнялася з ретельністю "гризти граніт науки". Перший семестр пролетів швидко - виявилося не все так страшно, як здається, і першу сесію я здала успішно - без трійок, як і всі наступні.

Після закінчення першого курсу я вийшла заміж за свого коханого Андрія. Ми живемо окремо від батьків у своєму будинку з великою садибою. Але як завжди є й друга сторона монети: через обєднання навчання в університеті й сімейного життя в мене бракує часу на участь у різних конференціях, на розваги серед студентства. Однак я не вважаю, що це велика втрата для мене. Мене цілком влаштовує моє життя, до того ж 10 березня 2006 року сталося чудо - народився мій крихітка - син Владислав.

Це не стало для мене перешкодою продовжити навчання в університеті. Я не брала академвідпуску ні будучи вагітної, ні після народження. Навпаки, я вирішила продовжити навчання в магістратурі. Моїм керівником є завідувач кафедрою "Збагачення корисних копалин" кандидат технічних наук Юрій Леонідович Папушин. Він мені й запропонував у магістерській роботі простежити тему "Дослідження й розробка способів утилізації вугільних відходів, що складовані в мулонакопичувачах Донбасу". Я вважаю, що це актуальна проблема нашого часу, тому що вугільні ресурси нашої країни, і, зокрема, Донбасу, вичерпуються, а відходи після переробки сировини мають досить високі якісні показники й необхідно шукати шляхи витягу всіх корисних компонентів з відходів.

Плани на майбутнє

Що ж стосується моїх планів на майбутнє - у цей момент - це успішне закінчення магістратури й працевлаштування. Але окрім кар'єрного росту й досягнень у роботі в мене є ще одна дуже важлива мета в житті - виховати зі своєї дитини людини з великої літери "Л".

ДонНТУ

Портал магістрів ДонНТУ

Індивідуальне завдання